Рішення

від 11.04.2023 по справі 496/614/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 496/614/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, третя особа: Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовною заявою Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - відповідач), третя особа: Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 року №8/1-2022 "Про відсторонення працівника ОСОБА_1 " без збереження заробітної плати і поновити ОСОБА_1 на роботі в Центрі надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради на посаді державного реєстратора;

- стягнути з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення та вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2022 року;

- стягнути з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок видання незаконного розпорядження, в розмірі 50000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працює на посаді державного реєстратора ЦНАП Маяківської сільської ради та тимчасово виконуючого обов`язки начальника ЦНАП Маяківської сільської ради. 03.02.2022 р. Маяківським сільським головою ОСОБА_2 видано розпорядження № 8/1-2022 про відсторонення позивача - державного реєстратора ЦНАПу Маяківської сільської ради від роботи без збереження заробітної плати з 04.02.2022 р. до усунення причин, що його зумовили, а саме: у зв`язку з відсутністю повного курсу вакцинації від COV1D-19 з наданням підтвердження у вигляді сертифікатів про вакцинацію. Після отримання копії розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 р. № 8/1-2022, ним проставлена відмітка "не згоден зі злочинним розпорядженням" і 03.02.2022 р. та 04.02.2022 р. подано заперечення, що прийняті та зареєстровані Маяківською сільської радою 03.02.2022 р. та 04.02.2022 р. Крім того, 28.01.2022 р. листом № 18, позивачем, як т.в.о. начальника ЦНАПу Маяківської сільської ради, надано заперечення із законодавчим обґрунтуванням щодо виконання незаконного розпорядження Маяківського сільського голови від 30.12.2021 р., яким керівників структурних підрозділів сільської ради зобов`язали виконати наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 р. "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням". Вважає, що відсторонення від роботи є неприпустимим та таким, що порушує його права як громадянина України та працівника, а дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують низку нормативно-правових актів.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18.02.2022 р. відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14.09.2022 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження Маяківського сільського голови "Про відсторонення працівника ОСОБА_1 " №8/1-2022 від 03.02.2022 р., поновлено ОСОБА_1 на роботі в Центрі надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради на посаді державного реєстратора, стягнуто з Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення та вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2022 р., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.12.2022 р. апеляційну скаргу Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області задоволено частково: рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.09.2022 р. скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди закрито, повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів, роз`яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою від 16.01.2023 р. Одеський апеляційний суд заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнив та передав справу № 496/614/22 за позовом ОСОБА_1 до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, третя особа: Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 р., головуючим у справі № 496/614/22 визначено суддю Бездрабка О.І.

Ухвалою 10.02.2023 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

21.02.2023 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, предметом позову виступає оскарження розпорядження про відсторонення працівника від роботи, яке по своїй суті є призупиненням виконання позивачем своїх трудових обов`язків, а не звільненням із займаної посади. Крім того, позивача допущено до роботи з 04.03.2022 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи розпорядженням сільського голови № 15/1-2022 від 03.03.2022 р. "Про допуск до роботи працівника відстороненого від роботи" та повідомленням № 305/04.3-07 від 03.03.2022 р. з яким позивач ознайомлений, тож позивач фактично приступив до роботи 04.03.2022 р. та не заперечує проти зазначеного. Тобто, на час розгляду справи оскаржуване розпорядження "Про відсторонення від роботи" фактично втратило свою актуальність, у зв`язку з чим відсутній предмет спору. Також зазначає, що розпорядження від 03.02.2022 р. № 8/1-2022 "Про відсторонення працівника Олега ІСАЙКО" прийнято з дотримання способу та порядку відсторонення, а саме: позивача було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення, в розпорядженні зазначено строк такого відсторонення (до моменту надання медичного висновку, або документу, що підтверджує наявність профілактичного щеплення або протипоказань щодо його здійснення). Вказує, що держава, встановивши відсторонення зокрема працівників органів місцевого самоврядування від роботи, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх відвідувачів органів місцевого самоврядування, в тому числі й самого працівника, тому відповідачем правомірно тимчасово відсторонено позивача від займаної посади.

21.02.2023 р. від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій вказує на те, що йому дійсно 03.03.2022 р. було вручено розпорядження Маяківського сільського голови № 15/1-2022 "Про допуск до роботи працівника відстороненого від роботи", яким позивача допущено до роботи з 04.03.2022 р. Вказане розпорядження сільської ради видано на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 р. № 380 "Про зупинення дії наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153", не скасовує розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 р. № 8/1-2022 "Про відсторонення працівника Олега ІСАЙКО" та носить тимчасовий характер, а саме: "до завершення воєнного стану в Україні", а тому воно не скасовує предмет позову, який є актуальним та підлягає вирішенню в судовому порядку. Наполягає на тому, що до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. А отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які па підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти COV1D-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом, не затверджені в календарі щеплень і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти COVID-19.

Ухвалою від 15.03.2023 р. зобов`язано Маяківську сільську раду Одеського району Одеської області надати до суду докази.

На виконання вказаної ухвали, 21.03.2023 р. відповідачем надано до суду витребувані документи та інформацію щодо умов праці позивача.

Положеннями ст.258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради (далі - ЦНАП Маяківської сільської ради) та тимчасово виконуючий обов`язки начальника ЦНАП Маяківської сільської ради, відповідно до розпорядження Маяківського сільського голови від 20.08.2021 р. № 114-ОС та згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 .

30.12.2021 р. Маяківським сільським головою видано розпорядження № 453-2021 про виконання вимог постанови КМУ від 20.10.2021 р. № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236" та наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" керівниками структурних підрозділів, комунальних підприємств, установ та закладів сільської ради.

На доручення-зобов`язання, визначене розпорядженням Маяківського сільського голови № 453-2021 від 30.12.2021 р., позивачем надано лист № 18 від 28.01.2022 р., заперечення із законодавчим обґрунтовуванням щодо виконання розпорядження Маяківського сільського голови від 30.12.2021 р.

02.02.2022 р. за вих. № 151-04.3-07 на ім`я державного реєстратора ЦНАПу Маяківської сільської ради Ісайка О.І., який тимчасово виконує обов`язки начальника ЦНАПу Маяківської сільської ради, направлено лист щодо необхідності надання письмового повідомлення про наявність або відсутність профілактичних щеплень проти СОVID-19 (сертифікат) та/або медичний засновок про наявність протипоказань тощо.

Однак, позивач відмовився отримати вказаний лист, про що складено акт про відмову отримання листа.

03.02.2022 р. Маяківським сільським головою видано розпорядження № 8/1-2022 про відсторонення ОСОБА_1 , державного реєстратора ЦНАПу Маяківської сільської ради від роботи без збереження заробітної плати з 04.02.2022 р. до усунення причин, що його зумовили, а саме: в зв`язку з відсутністю повного курсу вакцинації від COV1D-19 з наданням підтвердження у вигляді сертифікатів про вакцинацію.

Цього ж дня вказане розпорядження було надано позивачу для ознайомлення, в ході якого на розпорядженні він поставив відмітку "не згоден зі злочинним розпорядженням 03.02.2022 р. (підпис) ОСОБА_1 ".

Розпорядженням голови Маяківської сільської ради від 03.03.2022 р. № 15/1-2022 "Про допуск до роботи працівника відстороненого від роботи", з яким ОСОБА_1 ознайомився 03.03.2022 р., позивача допущено до роботи з 04.03.2022 р.

Не погоджуючись з розпорядженням голови Маяківської сільської ради від 03.02.2022 р. № 8/1-2022 "Про відсторонення працівника ОСОБА_1 ", позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Абзацом 5 частини 1 статті 3 Закону України № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

За змістом п."б" ч.1 ст.10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (ч.ч.1, 2 ст.42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною 6 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 р. № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ) також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із ч.7 ст.12 Закону № 1645-ІІІ відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Як вбачається з позовної заяви та відповіді на відзив, ОСОБА_1 фактично відмовився брати участь у щепленні від COVID-19, оскільки вважає, що щеплення проти COVІD-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом, не затверджені в календарі щеплень і на його думку не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти COVID-19.

При цьому позивач не надав також документів, що підтверджували б наявність протипоказань щодо здійснення щеплення проти COVІD-19.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону, слід зазначити, що відповідно до ст.1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19.11.1992 р. № 2801-XII (далі - Закон № 2801-ХІІ) законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення… г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я (ст.10 Закону № 2801-ХІІ).

Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов`язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах (ст.30 Закону № 2801-ХІІ).

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст.39-1 Закону № 2801-ХІІ).

Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні регулює

Відповідно до ст.27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" 24.02.1994 р. № 4004-XII (далі - Закон № 4004) профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 р. № 1645-III (далі - Закон № 1645) визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є: визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності (ст.10 Закону № 1645).

Відповідно до ст.12 Закону № 1645 працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями...

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо запровадження карантинних обмежень визначені у ст.29 Закону № 1645, згідно із якою карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктами 2-3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону № 1645 встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.

09.12.2020 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 1236).

29.06.2021 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби".

04.10.2021 р. Міністерством охорони здоров`я України видано наказ № 2153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за № 1306/36928 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (далі - Наказ № 2153).

Відповідно до пункту 7 приведеного Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають працівники органів місцевого самоврядування.

Згідно ст.1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Визначення посадової особи місцевого самоврядування міститься у ст.2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" - це особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування відповідно до ст.3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

З наведеного слідує, що працівники Маяківської сільської ради та його виконавчі органи належить до органів виконавчої влади, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 1.2 Положення про Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради, затвердженого рішенням сесії Маяківської сільської ради від 19.08.2021 р. № 15/25-VІІІ (у редакції рішення від 21.10.2021 р. № 18/30-VІІІ), центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради є юридичною особою публічного права та виконавчим органом Маяківської сільської ради, в якому надаються адміністративні послуги суб`єктам звернень через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Судом також досліджено посадові інструкції державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав на час відсторонення, та начальника Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради, виконання обов`язків за якою тимчасово було покладено на позивача. Так, відповідно до п.1.5 та 1.1.5 вказаних Інструкцій державний реєстратор та начальник надають адміністративні послуги згідно з їх переліком, тобто фактично здійснюють прийом громадян.

Досліджуючи доводи сторін, які стосуються правових підстав для відсторонення позивача від виконання службових обов`язків з 04.02.2022 р., судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення терміну "законодавство" від 09.07.1998 р. у справі № 17/81-97 визначено, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Отож, терміну "законодавство" включає акти Кабінету Міністрів України, та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, до яких належить Міністерство охорони здоров`я.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Так, відповідно до пункту 2 розділу VІІ Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлено, що дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.72 Закону України "Про державну службу" державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення, а саме: 1) порушення Присяги державного службовця; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 9-1) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування, серед іншого, є додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування, шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

Разом з тим, цим ані Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", ані Закон України "Про державну службу" не врегульовують права та обов`язки посадових осіб органів місцевого самоврядування в сфері дотримання законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб, а також питання наслідків невиконання працівником органу місцевого самоврядування його обов`язків у цій сфері.

З огляду на це суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин загальні положення трудового законодавства (КЗпП) та законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, оскільки спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства в тому числі і щодо відсторонення працівників від роботи з підстав, передбачених ст.46 КЗпП України, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством, в тому числі і у випадку недотримання законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

20.10.2021 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" доповнено Постанову № 1236 пунктом 41-6, який набрав чинності 08.11.2021р.

Відповідно до названого пункту 41-6:

"Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили".

Водночас, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 р. № 2664 "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31.01.2022 р., доповнено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, пунктом 7 - органів місцевого самоврядування.

Тобто, з 31.01.2022 р. обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники органів місцевого самоврядування.

Запровадження уповноваженим державним органом політики обов`язкової вакцинації певних категорій осіб з метою досягнення належного рівня захисту населення від серйозного інфекційного захворювання та вироблення колективного імунітету є загальновизнаною та поширеною у світі практикою боротьби з пандемією цієї хвороби.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

З урахуванням приведених положень законодавства та фактичних обставин справи суд вважає, що позивач, перебуваючи на службі в органах місцевого самоврядування та обстоюючи в суді право на працю, повинен виконувати свої обов`язки в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, а відтак позивач, як державний реєстратор, який відповідно до покладених на нього обов`язків надає адміністративні послуги та здійснює безпосередній прийом громадян зобов`язаний на виконання наказу № 2153 від 04.10.2021 р., зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 р. № 2664, отримати обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або надати документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення або протипоказань щодо його здійснення.

Відповідач, в свою чергу, на виконання пункту 41-6 Постанови № 1236 зобов`язаний в строк до 30.01.2022 р. забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень від COVID-19 усіма підпорядкованими особами, а, починаючи з 30.01.2022 р., відсторонити осіб, які відмовляються або ухиляються від проведення згаданих щеплень від роботи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в достатні для виконання строки довів до відома позивача відомості щодо необхідності виконання наказу МОЗ України № 2153, зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 р. № 2664, з приводу обов`язку пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з наданням відповідачу відповідних документів для контролю виконання цього обов`язку (сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 або медичний висновок про протипоказання до проведення вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я). Також відповідач неодноразово попереджав позивача про наслідки відмови/ухилення від вчинення таких дій (відсторонення від роботи без збереження заробітної плати).

При цьому, є загальновідомою обставина, що МОЗ України забезпечено функціонування на території України, в тому числі у місті Одесі та Одеській області, достатньої мережі пунктів вакцинації від COVID-19 в усіх комунальних поліклініках.

Відтак, перешкод для вчинення позивачем дій з приводу профілактичного щеплення проти COVID-19 з наданням відповідачу відповідних документів для контролю виконання цього обов`язку або медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації, виданого закладом охорони здоров`я, не існувало.

За змістом абз.3 ст.1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до ст.10 Закону № 2801-XII, ст.12 Закону № 1645-ІІІ, пункту 8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04.10.2021 р. МОЗ затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно), а 27.10.2021 р. МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 р. у справі № 130/3548/21 вказала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

У пункті 14.9 постанові від 14.12.2022р. у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо індивідуальної оцінки виконуваних позивачем трудових обов`язків та загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник, загрози у зв`язку з їх виконанням, суд вказує наступне.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді державного реєстратора ЦНАП Маяківської сільської ради та розпорядження Маяківського сільського голови від 20.08.2021 р. № 114-ОС на нього тимчасово покладено обов`язки начальника ЦНАПу Маяківської сільської ради, отже належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, відповідно до пункту 1.5 посадової інструкції державного реєстратора ЦНАП Маяківської сільської ради, затвердженої Маяківським сільським головою, за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав на час відсторонення, державний реєстратор надає адміністративні послуги згідно з їх переліком, тобто фактично здійснюють прийом громадян.

Пунктом 2.1 вказаної Інструкції визначено, що державний забезпечує прийом та видачу документів, пов`язаних з державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно, державною реєстрацією інших (відмінних від права власності) речових прав на нерухоме майно, наданням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державною реєстрацією обтяжень нерухомого майна, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адміністративні послуги" адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов`язків такої особи відповідно до закону.

Адміністративні послуги надаються суб`єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг (ч.1 ст.9 Закону України "Про адміністративні послуги").

Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або виконавчий орган (структурний підрозділ) органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації, що зазначені у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги згідно з переліком, визначеним відповідно до цього Закону.

У центрах надання адміністративних послуг послуги надаються адміністратором центру, у тому числі шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг. У виняткових випадках (якщо послуги у центрах надання адміністративних послуг не можуть бути надані адміністратором або таке їх надання є значно гіршим для інтересів суб`єктів звернення та/або публічних інтересів) окремі адміністративні послуги можуть надаватися через центр надання адміністративних послуг посадовими особами суб`єктів надання адміністративних послуг на підставі узгоджених рішень з органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг (ч.1 ст.12 Закону України "Про адміністративні послуги").

Аналізуючи викладене вище, можна зробити висновок, що державний реєстратор ЦНАП Маяковської сільської ради уповноважений самостійно приймати документи від суб`єктів звернення та надавати відповідні адміністративні послуги.

З листа відповідача від 20.03.2023 р. № 385-04.3-07 вбачається, що протягом грудня 2021 р. - січня 2022 р. ОСОБА_1 надав 96 адміністративних послуг, на безпосередньому прийомі протягом вказаного періоду перебувало 192 особи, та контактував за посадою з 15 працівниками сільської ради.

Крім того, Маяківською сільською радою вказано про відсутність можливості встановлення дистанційно надомної форми роботи за посадою, яку обіймав позивач.

За інформацією відповідача, робоче приміщення позивача розташовано на другому поверсі двоповерхової будівлі, не обладнано захисними бар`єрами, разом із позивачем в одному приміщені працював адміністратор, який надає адміністративні послуги реєстрація місця проживання/зміна реєстрації місця проживання, заміна та видача паспорту. При вході на першому поверсі розташовано поштове відділення та вбиральня, в холодну пору року відвідувачі пошти очікують у черзі безпосередньо на сходинах та у коридорі. Позивач приходячи на роботу, пересувається сходами та коридором приміщень сільської ради, має контакти з працівниками сільської ради, а також з відвідувачами сільської ради та пошти. Також позивач має невизначену кількість непрямих контактів працюючи з документами які надходили поштою.

Судом встановлено, що під час виконання своїх посадових обов`язків державного реєстратора, позивач виконував свої функціональні обов`язки, які пов`язані із прийомом документів у суб`єктів звернення адміністративних послуг та внаслідок виконання своїх обов`язків позивач мав безпосередній контакт з населенням, а не тільки з працівниками Маяківської сільської ради.

Суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що запровадження МОЗ України для певної категорії працівників обов`язку пройти вакцинацію не свідчить про зміну роботодавцем істотних умови праці в розумінні ст.32 КЗпП України, оскільки це не передбачає зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо.

Натомість, позивач ухилився від виконання покладеного на нього чинним законодавством обов`язку, зокрема, не надав роботодавцю необхідних документів (сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, або медичного висновку про протипоказання до проведення вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я).

Таким чином, за наведених обставин, розпорядження Маяківського сільського голови від 03.02.2022 р. № 8/1-2022 "Про відсторонення працівника Олега ІСАЙКО" є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Щодо законності не нарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи суд вважає необхідним відмітити, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх посадових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Враховуючи, що у цьому випадку відсторонення було правомірним, роботодавець не зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Суд критично відноситься до тверджень позивача про позбавлення його можливості забезпечувати свою родину із малодітною дитиною, оскільки розпорядженням голови Маяківської сільської ради від 03.03.2022 р. № 15/1-2022 позивача допущено до роботи з 04.03.2022 р., тобто, фактично заробітна плата ОСОБА_1 не виплачувалась протягом місяця - з 04.02.2022 р. по 04.03.2022 р., при цьому його було належним чином попереджено про можливість відсторонення від займаної посади без збереження заробітної плати.

Щодо вимоги позивача про стягнення з державного бюджету моральної шкоди у сумі 50000 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пленуму Верховного Суду України у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивач вказує, що йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з безпідставно витраченими коштами.

Водночас, в спірних правовідносинах судом не було встановлено протиправної бездіяльності чи дій з боку відповідача, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Маяківської сільської ради йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою.

Таким чином, позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням обставин справи та наявних у ній доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, то підстави для стягненню на користь позивача судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (67654, Одеська область, Одеський район, с.Маяки, вул.Богачова, 99, код ЄДРПОУ 04377747), третя особа: Центр надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області (67654, Одеська область, Одеський район, с.Маяки, вул.Богачова, 99, код ЄДРПОУ 44384059) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко

.