Рішення

від 30.03.2023 по справі 465/3372/16-ц

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/3372/16-ц

2/465/365/23

Рішення

Іменем України

30.03.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секратаря судового засідання Савченко А.К.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,з участютретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог -товариства зобмеженою відповідальністю«Укрпродконтракт» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивує тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТзОВ "Укрпродконтракт" 21.07.2006 року укладено кредитний договір на суму 300000,00 доларів США та відсотками за користування кредитом у розмірі 15,75 % річних. На виконання кредитного договору позивачем було видано кредит на вищевказану суму. Крім того поручителем кредитного забов`язання відповідно до договору поруки №3/150 від 21.07.2006 року є ОСОБА_1 . Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 27.04.2016 року становить пеня за несвоєчастність виконання зобов`язань за договором в сумі 7224,07 доларів США, ( що за офіційним курсом НБУ (25,30) від 27.04.2016 року складає 182768,97 грн.) , яку просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Вказана цивільна справа перебувала в провадженні судді Козюренка Р. С.

11.05.2019р. справа передана судді Дзеньдзюрі С. М. на виконання рішення зборів суддів №2 від 10.05.2019 року та згідно розпорядження керівника апарату суду №51/Р від 11.05.2019 року.

На підставі розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м. Львова М. Турчак №45/Р від 26.01.2023р. "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ", у зв`язкуз увільненнямсудді ОСОБА_2 від виконанняобов`язків з09.03.2022року взв`язку зукладенням контрактупро проходженняслужби увійськовому резервіЗСУ на виконаннярішення зборівсуддів №1від 16.01.2023року таподання помічника судді Максимович М.М. №4/23 від 25.01.2023р., призначено повторний автоматичний розподіл справи № 465/8528/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2023р., справу передано судді Кузю В.Я.

Згідност. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В приписахстатті 11 ЦК Українизазначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.п.1.2. кредитного договору №3/150, укладеного між позивачем та третьою особою 21 липня 2006 року, банк при наявності вільних коштів зобов"язується надати позичальнику кредит в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів з ціллю для поповнення обігових коштів.

П.П.2.2.3. договору визначено, що позичальник зобов"язується повернути кредит у порядку та терміни, встановлені графіком погашення кредиту і зазначені у додатку №1 до даного договору, а також у терміни, встановлені договором.

Відповідно до додатку 1 до кредитного договору №3/150 від 21 липня 2006 року, погашення кредиту здійснюється в сумі і у терміни, відповідно до графіку погашення кредиту, зазначеному в таблиці.

Кінцевою датою погашення кредиту є 23.07.2007р., загальна сума складає 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів.

21 липня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №3/150, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов"язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів відшкодування збитків.

П.4 цього договору визначено, що у випадку невиконання боржником обов"язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.627 ЦК України вказує на те, що відповідно достатті 6цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відтак, згідно загальних положень ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір єукладеним,якщо сторонив належнійформі досяглизгоди зусіх істотнихумов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ч.3 цієї статті визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Зважаючи на викладене, матеріалами справи встановлено, що між сторонами у справі мали місце договірні відносини щодо надання кредиту на умовах, визначених кредитним договором №3/150 від 21 липня 2006 року та договором поруки від 21 липня 2006 року.

Відповідно до п.п.5.1. кредитного договору, при порушенні позичальником будь - якого із зобов"язань, зокрема, строків повернення кредиту, позичальник виплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що за несвоєчасне виконання зобов"язань за кредитним договором, станом на 27.04.2016р. має місце заборгованість по пені в розмірі 7224 (сім тисяч двісті двадцять чотири) доларів США 07 центів.

Однак, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, який долучено до матеріалів справи, вбачається, що станом на 26.10.2007р., погашеною є пеня в розмірі 7571 62 (сім тисяч п"ятсот сімдесят одна ) доларів США 62 центи.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81ЦПКУкраїни, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На спростування позовних вимог позивача відповідачем до матеріалів цивільної справи долучено належним чином завірену копію рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у цивільній справі №22ц-7450/11, яке залишено без змін ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року, відповідно до якого в позовних вимогах Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Верус», товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродконтракт», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Зокрема, судовим рішенням встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпродконтракт» суму наданого кредиту в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів погасило ще 25.10.2007р.

Відтак, судовим рішенням встановлено обставини відсутності боргу у відповідача у справі перед позивачем, які не потребують додаткового доказування.

Окрім того, самим позивачем долучено розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що у відповідності до умов кредитного договору 26.10.2007р., погашеною є пеня в розмірі 7571 62 (сім тисяч п"ятсот сімдесят одна ) доларів США 62 центи.

Відтак, суд вважає встановленим, що позивачем у справі не доведено факту наявності заборгованості у відповідача щодо несплати заборгованості по пені.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою єфективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.43 ЦПК України, учасники процесу зобовязані сприяти своєчасному , всебічному, повному та обєктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.

Суд наголошує, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором в сумі 7224 доларів США 07 центів.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2Постанови пленумуВерховного судуУкраїни №14від 18грудня 2009року «Про судове рішення у цивільній справі»встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (рішенняЄСПЛ від18липня 2006року №63566/00«Проніна протиУкраїни (Proninav.Ukraine)»,§ 23).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно і повно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з підстав недовоеденості такого.

На підставі наведеного, керуючись статями 3,10,12, 81,89,141, 259, 263- 265 ЦПК України, -

постановив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,з участютретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог -товариства зобмеженою відповідальністю«Укрпродконтракт» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за недоведеністю таких.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення його повного тексту до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1, код ЄДРПОУ 14360570;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпродконтракт», юридична адреса: м. Львів, пр. В. Чорновола, буд.63, код ЄДРПОУ 25237832.

Суддя В. Кузь