Постанова

від 12.04.2023 по справі 808/2323/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 808/2323/16

касаційне провадження № К/9901/41196/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.03.2017 (суддя - Дуляницька С.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 (головуючий суддя - Баранник Н.П., судді - Дурасова Ю.В., Щербак А.А.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод металевих конструкцій" до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод металевих конструкцій" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 20.07.2016 №0001321401, №0001341402, №0001351402, №0001361402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Скай груп плюс", ТОВ "Скінар", ТОВ "Євростиль ЛТД", ТОВ "Трейд лайн М", ТОВ "Созидатель". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 20.07.2016 №0001341402 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 346010,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 173005,00 грн; №0001351402 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 60395,00 грн; №0001361402 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 1030692,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню в частині.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача, непідтвердження господарських взаємовідносин належними первинними документами, неможливість встановлення походження придбаного товару, реалізацію товарно-матеріальних цінностей нижче їх собівартості.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.09.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.04.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 12.04.2023.

Відповідачем 19.02.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 та наказу Державної податкової служби України від 28.08.2019 №36, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43143945).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, сплати єдиного внеску за період з 01.03.2011 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт від 02.07.2016 №061/14-02/05402588 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпунктів 14.1.127, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.3, 138.4, 138.8, підпункту 138.5.2 пункту 138.5, підпунктів 138.10.3, 138.10.4, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 161199,00 грн;

підпунктів 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено суму сплати в бюджет податку на додану вартість всього на суму 348676,00 грн; завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 234644,00 грн; завищення рядка 24 Декларації "Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок22-рядок 23) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)" по періодам лютий 2013 по грудень 2013, березень 2015 по грудень 2015; завищення рядка 21 Декларації за період з 01.01.2016 "Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації 0110) (рядок 19 декларації 0121-0123, 0130) переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)" по періодам: за січень 2016 на суму 1050693,00 грн, за лютий 2016 на 1050693,00 грн, за березень 2016 у сумі 1050693,00 грн.

Також контролюючим органом за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Созидатель" за березень 2015 року та з питань формування податкових зобов`язань з податку на додану вартість при подальшій реалізації придбаних товарів (робіт, послуг) за березень 2015 року складено акт від 28.08.2015 №709/08-25-22-011/05402588, яким встановлено порушення платником положень пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України, в наслідок чого позивачем завищено залишок від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2015 року на суму 223787,00 грн.

На підставі вказаних актів перевірок контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.07.2016:

№ 0001321401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 201428,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 161199,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 40299,75 грн;

№0001341402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 523014,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 348676,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 174338,00 грн;

№0001351402, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2015 року на суму 234644,00 грн;

№0001361402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2015 на 20000,00 грн, за березень 2015 року на 1050693,00 грн, застосовано штрафні санкції в сумі 2000,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, неможливості встановлення походження товару та встановлення реалізації товару за ціною, нижче її собівартості.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), якою передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не переглядає судові рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а саме в частині неправомірного включення до валових витрат та податкового кредиту суми витрат та податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ "Скай груп плюс", ТОВ "Скінар", ТОВ "Євростиль ЛТД" та ТОВ "Трейд лайн М" та, відповідно не переглядає судові рішення в частині правомірності податкового повідомлення-рішення від 20.07.2016 №0001321401, №0001341402 в частині збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2666,00 грн та за штрафними санкціями на 1333,00 грн, №0001351402 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 174249,00 грн, №0001361402 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 20000,00 грн та визначення штрафних санкцій в сумі 2000,00 грн.

В частині, яка є предметом касаційного оскарження, а саме, правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.07.2016 №0001361402 в частині зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 223787,00 грн, №0001341402 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 346010,00 грн та за штрафними санкціями в розмірі 173005,00 грн, №0001351402 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 60395,00 грн, № 0001361402 в частині зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 806905,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські операції з постачальником ТОВ "Созидатель" за договором поставки від 17.09.2014 № 14, предметом якого є придбання металопродукції.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, специфікації до договору, товарно-транспортні накладні, докази використання металу в господарській діяльності, обороти по рахунках, сертифікати якості, журнали в`їзду виїзду автомобілів, акти приймання металу, рахунки на оплату, вимоги металопрокату у виробництво, тощо.

По господарських операціях з названим контрагентом позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ 223787,43 грн на підставі наявних в нього податкових накладних.

Протягом 2015 року металопродукція у сумі 591275,00 грн було списано позивачем на виробництво готової продукції, яку в подальшому було реалізовано. Станом на 01.01.2016 на складі Товариства залишилось сировини, придбаної у ТОВ "Созидатель" на суму 11173,00 грн.

Протягом 1 кварталу 2016 року металопродукцію у сумі 9654,00 грн було списано позивачем на виробництво готової продукції, яку у подальшому було реалізовано. Станом на 31.12.2016 на рахунку 201 "Сировина та матеріали" у позивача залишилось металопродукції придбаної у ТОВ "Созидатель" на суму 1519,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими моли господарські взаємовідносини контрагенти позивача, зокрема, ПП "Мускун", ТОВ "Максима", ПП "Абсолют Транс", ПП "Крі Сталь", ТОВ "Цукровий трест", оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ "Созидатель", а відтак, податкове повідомлення-рішення від 20.07.2016 № 0001361402 є протиправним та підлягає скасуванню в частині зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 223787,00 грн.

Стосовно тверджень скаржника про порушення позивачем у 2015 році положень статті 188 ПК України колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1 статті 187 ПК України).

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Таким чином, якщо першою подією є дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання товару платником податку, за яким ще не визначено собівартість, то на дату оформлення документа, що засвідчує факт постачання товару постачальник платник податку на додану вартість повинен визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи з договірної вартості такого товару, скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН).

Якщо при оприбуткуванні на баланс підприємства/установи власно виготовленого товару, його виробнича собівартість перевищить договірну вартість (з якої були визначені податкові зобов`язання на дату виписування податкової накладної), то платник податку повинен скласти другу податкову накладну виходячи з різниці між виробничою собівартістю та договірною вартістю такого товару. У податковій накладній, яка складена на різницю між виробничою собівартістю та договірною вартістю, у верхній лівій частині робиться відповідна помітка "Х" та зазначається тип причини: 17 складена на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг над фактичною ціною їх постачання. Така податкова накладна підлягає обов`язковій реєстрації в ЄРПН.

Як установлено судовими інстанціями, позивач виготовляє та реалізує будівельні і резервуарні металеві конструкції, які виготовляються за індивідуальними замовленнями і проектами з металопрокату різних видів та марок сталі, з різними видами антикорозійної обробки і лакофарбового покриття. З кожним замовником на підставі наданого проекту укладається договір на виготовлення та поставку металоконструкцій, в якому зазначається ціна цих металоконструкцій. Для виробництва товару здійснюється придбання витратних матеріалів відповідного асортименту металопрокату, зварних, лакофарбових матеріалів та ін. Як наслідок, бухгалтерський облік виробничої собівартості виробляємих металоконструкцій у Товаристві ведеться окремо за кожним замовленням (договором на виготовлення та поставку металоконструкцій), що відповідає положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Фактична собівартість кожного замовлення може бути визначена тільки після повного його виготовлення та відвантаження. Строк виготовлення та поетапного відвантаження окремого замовлення може складати від 45 діб до 6 місяців.

Позивач до матеріалів справи надав документи на підтвердження ведення ним обліку собівартості по видах продукції. У випадках, коли собівартість перевищувала договірну вартість, позивач у 2015 році донараховував собі зобов`язання з податку на додану вартість.

Судами також установлено, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що у 2015 році позивач, визначаючи собі зобов`язання з податку на додану вартість, враховував базу оподаткування по окремій операції з постачання товару власного виробництва на рівні нижчому, ніж собівартість виготовлення такого товару (продукції).

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 20.07.2016 № 0001341402 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 346010,00 грн, за штрафними санкціями в розмірі 173005,00 грн; №0001351402 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 60395,00 грн; №0001361402 в частині зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 806905,00 грн.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43143945).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.03.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова