Постанова

від 05.04.2023 по справі 607/12207/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 607/12207/16-ц

провадження № 61-20101св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, - Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради,

особа, яка не брала участі у справі та подала касаційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пектораль-2016»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пектораль-2016» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що відповідно до протоколу засідання комісії з впорядкування розміщення об`єктів дрібнороздрібної торгівлі та тимчасових споруд побутового призначення від 30 грудня 2015 року, погоджено розташування на АДРЕСА_1 об`єкта торгівлі.

На підставі пункту 7.25 додатку до рішення Тернопільської міської ради від 26 квітня 2013 року № 6/31/99 встановлено особистий строковий сервітут на територію в м. Тернополі, на якій позивачем розміщено об`єкт дрібнороздрібної торгівлі площею 7,9 кв. м.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» від 13 жовтня 2016 року № 198/16А у м. Тернополі за адресою: АДРЕСА_1 , немає зареєстрованого майна.

Позивач вважає, що оскільки будівля торгово-побутового призначення зводилась за його власні кошти, тому є його власністю. Право його власності на зазначений об`єкт ніким не оспорюється.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати за ним право власності на будівлю торгово-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 7,9 кв. м.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю торгово-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 7,9 кв. м.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірну будівлю позивач звів за особисті кошти і доказів порушення прав третіх осіб у процесі розгляду справи не здобуто.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, у серпні 2019 року особа, яка не брала участі у справі, - Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року поновлено Відділу технічного нагляду Тернопільської міської радистрок на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 828,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволені позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції безпідставно визнав право власності на самочинно збудоване торгово-побутове приміщення (тимчасову споруду) за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться на зупинці громадського транспорту і земельній ділянці комунальної форми власності, при цьому не залучивши до справи як відповідача або співвідповідача власника землі - Тернопільську міську раду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- на надав належної оцінки наявним у справі доказам;

- не врахував, що відповідно до технічного паспорта не будівлю торгово-побутового призначення та проєкту про відповідність державним будівельним, санітарним, протипожежним нормам проведеного будівництва будівлі торгово-побутового призначення на АДРЕСА_1 , які долучені до матеріалів справи, фундамент спірної будівлі - залізобетонний моноліт;

- помилково вважав, що Тернопільська міська рада на виділяла земельну ділянку в користування позивачу, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 15 червня 2016 року, який неодноразово продовжувався;

- не врахував, що Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради не обґрунтував належним чином у своїй апеляційній скарзі причину пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що 30 липня 2019 року Тернопільська міська рада, виконавчим органом якої є Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради, вже подавала апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року, і ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за такою апеляційною скаргою було відмовлено у зв`язку з тим, що Тернопільській міській раді було відомо про оскаржуване рішення ще в грудні 2016 року, а отже вона безпідставно пропустила строк на апеляційне оскарження;

- проігнорував те, що відповідно до підпункту 1.2 договору особистого строкового сервітуту від 15 лютого 2016 року, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 , об`єктом строкового сервітуту є територія в м. Тернополі за адресою: АДРЕСА_1 (біля зупинки громадського транспорту від центру), тобто спірна нерухомість знаходиться поза межами території, на якій здійснює нагляд Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради;

- не звернув увагу на те, що Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради не обґрунтував в апеляційній скарзі, чим рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року порушує безпосередньо його права та інтереси;

- безпідставно та необґрунтовано поновив Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що оскільки Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради як виконавчий орган Тернопільської міської ради подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції після спливу одного року з моменту оголошення такого судового рішення, то незалежно від поважності причин пропуску такого строку, він мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції);

- дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту його прав.

Також до касаційної скарги ОСОБА_1 додав клопотання, в якому просив зупинити виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.

У грудні 2019 року Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду письмові пояснення до касаційної скарги.

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пектораль-2016» (далі - ТОВ «Пектораль-2016») як особа, яка не брала участі у справі, звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року залишити без змін.

Право на касаційне оскарження ТОВ «Пектораль-2016» обґрунтовує тим, що 02 червня 2016 року на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року у справі № 607/12207/16-ц державним реєстратором управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Мартиняк А. В. оформлено право власності ОСОБА_1 на спірну будівлю торгово-побутового призначення, площею 7,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . 23 грудня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини такого майна перейшло у власність ОСОБА_3 05 січня 2017 року на підставі акта прийому-передачі та грошової оцінки майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частини передали у власність ТОВ «Пектораль-2016» будівлю торгово-побутового призначення, площею 7,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , таким чином, ТОВ «Пектораль-2016» стало власником вказаного майна в цілому. Отже, розгляд 28 жовтня 2019 рокуцієї справи апеляційним судом без участі ТОВ «Пектораль-2016» свідчить про порушення його прав та інтересів, як добросовісного набувача та власника спірного майна.

Касаційна скарга ТОВ «Пектораль-2016» мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати від 19 червня 2019 року у справі № 2-1675/05 (провадження № 14-262цс19) та постановах Верховного Суду: від 20 червня 2018 року у справі № 607/13969/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 1512/13171/2012, від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 2-2761/09, від 10 червня 2020 року у справі № 622/179/14-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 742/1949/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008.

Також касаційна скарга містить аналогічні доводи до тих, які наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Крім того, у касаційній скарзі ТОВ «Пектораль-2016» виклало клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України); витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріали справи № 607/12207/16-ц; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду; надано учасникам справи строк до 19 грудня 2019 року на подання відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 червня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Пектораль-2016» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року ТОВ «Пектораль-2016» поновлено строк на касаційне оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Пектораль-2016» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи двадцятиденний строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу № 607/12207/16-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційне провадження у справі № 607/12207/16-ц зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 березня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Пектораль-2016» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року разом із матеріалами справи № 607/12207/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 607/12207/16-ц, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ «Пектораль-2016» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Пектораль-2016» підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протоколом від 13 грудня 2015 року комісії по впорядкуванню розміщення об`єктів дрібнороздрібної торгівлі та тимчасових споруд побутового призначення, позивачу погоджено розташування на АДРЕСА_1 об`єкта торгівлі з подальшим встановленням земельного сервітуту.

На підставі рішення від 26 квітня 2013 року № 6/31/99 між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 15 лютого 2016 року укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди (далі - Договір).

У підпункті 2.1 цього Договору вказано, що строк його дії один рік, з 15 лютого 2016 року до 15 лютого 2017 року.

Відповідно до підпунктів 1.1-1.4 Договору позивачу встановлено особистий строковий сервітуту на територію в м. Тернополі, на якій буде розміщуватись та використовуватись тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності площею 0,000945 га.

У підпункті 4.4.5 Договору вказано, що не допускається будівництво будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів благоустрою.

Натомість позивачем розміщено на АДРЕСА_1 об`єкт дрібнороздрібної торгівлі, площею 7,9 кв. м.

Згідно з технічним паспортом це торгово-побутове приміщення є самочинно збудованою спорудою.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівлю торгово-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 7,9 кв. м.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, 30 липня 2019 року Тернопільська міська рада як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала до суду апеляційну скаргу, одночасно заявивши клопотання про поновлення їй строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що Тернопільською міською радою не надано переконливих доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Тернопільській області з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 20 вересня 2012 року серії АА № 671648 Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради є юридичною особою з ідентифікаційним номером 21156999.

12 серпня 2019 року Відділом технічного нагляду Тернопільської міської ради як особою, яка не брала участі у розгляді справи, подано до суду апеляційну скаргу та одночасно заявлено клопотання про поновлення їй строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року клопотання Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради задоволено, поновлено йому строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року, відкрито апеляційне провадження у справі та зупинено дію рішення суду першої інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 828,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 1291 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України, судові рішення є обов`язковими до виконання.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» (заява № 23805/94), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, про що вказано у статті 9 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є принцип правової визначеності (певності), який вимагає, серед іншого, щоб остаточне вирішення судом спору не ставилося під сумнів (принцип правової визначеності як складова справедливого судового розгляду).

У національному законодавстві цей принцип закріплено у статті 1291 Конституції України і статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, у тому числі у справах щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі її Преамбули, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95 та від 29 жовтня 2015 року у справі «Ustimenko v. Ukraine», заява № 32053/13).

Згідно з частиною першою статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (в редакції, чинній на момент відкриття апеляційного провадження у справі) суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Схожий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, провадження № 61-41547сво18.

Відповідно до матеріалів справи, 12 вересня 2019 року Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 рокуяк особа, яка не брала участі розгляді справи. В обґрунтування вказаної скарги Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради зазначив, що рішення суду першої інстанції впливає на його права та обов`язки, як балансоутримувача земельної ділянки (а. с. 50-56).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року клопотання Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради задоволено, поновлено йому строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року, відкрито апеляційне провадження у справі та зупинено дію рішення суду першої інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції випливає на права та обов`язки Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради як балансоутримувача шляхово-мостового господарства та об`єктів благоустрою м. Тернополя.

Однак Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу; усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

За змістом частин першої та другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб`єкти публічного права.

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя статті 319 ЦК України), зокрема і права на захист цивільного права та інтересу (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Земельне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б» і «ґ» частини першої статті 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК України).

З огляду на наведені приписи, як територіальні громади, так і інші учасники земельних відносин є рівними за юридичним статусом суб`єктами права власності на земельні ділянки.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права й обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1)).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що власником земельної ділянки, за адресою АДРЕСА_1 , на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомості, є громада міста Тернополя, в інтересах якої діє Тернопільська міська рада.

Натомість, згідно з пунктом 1.4 Положення про Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради (далі - Положення), затвердженим рішенням Тернопільської міської ради від 30 квітня 2010 року № 5/34/84, Відділ технічного нагляду створений при Управлінні житлово-комунального господарства, благоустрою та екології. Підзвітний, підконтрольний засновнику, який координує його діяльність через уповноваженого заступника міського голови.

Відповідно до пункту 1.2 Положення власником та засновником Відділу технічного нагляду є Тернопільська міська рада, яка діє від імені територіальної громади м. Тернополя.

Згідно з пунктом 2.1 Положення Відділ технічного нагляду створений з метою забезпечення кваліфікованого, якісного ведення технічного нагляду за ремонтом та утриманням шляхово-мостового господарства, об`єктами благоустрою та капітальним ремонтом, реконструкцією житлового фонду, здійснення контролю за забезпеченням належного рівня благоустрою.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.4, 2.2.7, 2.2.13 пункту 2.2 Положення предметом діяльності згаданого відділу є здійснення контролю і технічного нагляду за ремонтом та утриманням шляхово-мостового господарства, об`єктами благоустрою та капітальним ремонтом і реконструкцією житлового фонду; інвентаризація та облік автомобільних доріг, їх автодорожнього обладнання, видача технічних умов на будівництво об`єктів незалежно від відомчої підпорядкованості замовника. Видача технічних умов на будівництво (реконструкцію, добудову, надбудову, капітальний ремонт, планування та ін.) об`єктів, незалежно віл відомчої підпорядкованості замовника; надання послуг із здійснення технічного нагляду за будівництвом (реконструкцією, добудовою, надбудовою, капітальним ремонтом, плануванням та ін.) об`єктів фізичним та юридичним особам.

Згідно з пунктом 3.2.1 Положення Відділ технічного нагляду може вимагати від підрядної організації, за виконання робіт якої Відділ здійснює технічний нагляд, виконання робіт відповідно до проектно-кошторисної та іншої документації, дотримання вимог нормативних документів щодо порядку виконання робіт і прийняття робіт; призупиняти виконання будівельно-монтажних робіт у разі виявлення відхилень від проектно-кошторисної документації та неякісного виконання робіт; приймати виконані роботи і вести їх облік, здійснювати постійний контроль за якістю виконаних робіт.

Отже, Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради входить до структури органів місцевого самоврядування територіальної громади міста Тернополя, а саме Тернопільської міської ради, та наділений функціями з технічного нагляду в межах сфери його компетенції.

Матеріали справи не місять доказів того, що Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради наділений повноваженнями на представництво інтересів громади міста Тернополя чи Тернопільської міської ради у питаннях захисту у суді права комунальної власності на земельні ділянки, на яких самочинно споруджено об`єкти нерухомості.

Крім того, аналіз змісту апеляційної скарги Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради (а. с. 50-56) свідчить про те, що заявник не обґрунтував, у чому безпосередньо полягає порушення його прав чи інтересів, як окремої юридичної особи, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 листопада 2016 року з питань утримання шляхово-мостового господарства та об`єктів благоустрою м. Тернополя.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, на вказане уваги не звернув, не врахував наведених висновків Верховного Суду, не дослідив належним чином усіх наявних у справі доказів та зробив передчасний висновок про те, що оскаржуваним рішенням місцевого суду порушено права та обов`язки Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради.

Тому Верховний Суд вважає доводи касаційних скарг у цій частині обґрунтованими, а підстави відкриття касаційного провадження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, - такими, що знайшли своє часткове підтвердження.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг заявників про те, що оскільки Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради, як виконавчий орган Тернопільської міської ради подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції після спливу одного року з моменту оголошення такого судового рішення, тому, незалежно від поважності причин пропуску такого строку, він мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) з огляду на таке.

Згідно з абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

У пункті 41 постанови від 14 грудня 2022 року № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору, від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

У справі, що переглядається, Відділ технічного нагляду Тернопільської міської ради, який подав апеляційну скаргу, не брав участі у розгляді справи і не був повідомлений про дату час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.

Таким чином, припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) у цій справі є незастосовним.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, тому посилання у касаційній скарзі ТОВ «Пектораль-2016» на неврахуванням апеляційним судом висновків застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати від 19 червня 2019 року у справі № 2-1675/05 (провадження № 14-262цс19) та постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 607/13969/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 1512/13171/2012, від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 2-2761/09, від 10 червня 2020 року у справі № 622/179/14-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 742/1949/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, є безпідставними.

Крім того, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам клопотання Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в межах дискреційних повноважень визнав їх достатніми для поновлення такого строку, що спростовує доводи касаційних скарг про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження.

Інші доводи касаційних скарг щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки апеляційний суд дійшов висновків про порушено права Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради оскаржуваним рішенням без належного обґрунтування

Разом з тим, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті розгляду спору, то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду апеляційний суд має перевірити, чи порушені права Відділу технічного нагляду Тернопільської міської ради рішенням суду першої інстанції та ухвалити законне та справедливе судове рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пектораль-2016» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко