Рішення

від 05.04.2023 по справі 352/1305/20

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1305/20

Провадження № 2/352/26/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючої - судді Хоминець М. М.

з участю секретаря Гундич Г. В.

позивача ОСОБА_1

представників сторін ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,

у с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у липні 2020 р. звернулися до суду з позовом до відповідачів Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, в якому просили: 1) визнати недійсним рішення Березівської сільської ради від 30.12.2010 «Про затвердження технічної документації», яким ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва і обслуговування житлового будинку; 2) визнати недійсним виданий ОСОБА_6 державний акт серії ЯМ № 730739 від 29.11.2012 на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257.

Ухвалою від 08.12.2020 суд залучив до участі в справі правонаступника первісного відповідача - Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, яким є Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, замінивши первісного відповідача його правонаступником.

Заявлені вимоги позивачі обґрунтовували тим, що їм на праві спільної часткової власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 належать 2/3 вказаного домоволодіння, з яких 1/3 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.08.2011 та 1/3 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.06.2020; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по 1/6 частині кожному на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16.03.2020. Домоволодіння побудоване їх батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на старому місці на існуючій земельній ділянці. Належна позивачам на праві користування земельна ділянка у встановлених межах, визначених твердими межовими знаками - огорожами, існує десятки років з часу її забудови батьками. Протягом всього часу земельна ділянка існує в незмінному вигляді (конфігурації) з тими самими суміжними домоволодіннями. Згідно даних Березівської сільської ради площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 0,2500 га. Це підтверджується довідками сільської ради від 11.08.2015 б/н, від 13.11.2019 № 884, а також обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку. У вересні-жовтні 2019 р. вони як власники домоволодіння звернулися до землевпорядної організації щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на присадибну земельну ділянку, були проведені відповідні обстеження та обміри земельної ділянки на місцевості. При підготовці технічної документації спеціалісти виявили, що частина присадибної земельної ділянки площею 0,1611 га оформлена на праві власності за відповідачкою ОСОБА_6 , яка отримала державний акт серії ЯМ № 730739 від 29.11.2012 на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257. Згідно отриманої їх адвокатом копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю ОСОБА_6 , у ній наявне рішення Березівської сільської ради від 11.05.2007, яким нібито після розгляду заяви ОСОБА_6 їй передано у власність спірну земельну ділянку площею 0,1611 га. З наданої архівним відділом Тисменицької РДА копії протоколу сесії Березівської сільської ради від 11.05.2007 вбачається, що заява ОСОБА_6 про приватизацію земельної ділянки на сесії не розглядалася. Адреса спірної земельної ділянки не вказана. Відповідачка ніколи не користувалася жодною найменшою частиною належної позивачам на праві користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Належна відповідачці на праві власності земельна ділянка є частиною присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі. Технічна документація відповідачки затверджена рішенням Березівської сільської ради від 30.12.2010, на підставі якого відповідачка отримала державний акт від 29.11.2012. Вказані рішення та державний акт є незаконними з указаних підстав.

У поданому суду відзиві на позовну заяву від 09.02.2021 представник відповідача Івано-Франківської міської ради посилалась на необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог. ОСОБА_6 звернулась до Березівської сільської ради із заявою про передачу безоплатно у власність спірної земельної ділянки площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яку сільська рада розглянула та прийняла рішення від 11.05.2007 про передачу відповідачці безоплатно у власність земельної ділянки. Рішенням від 30.12.2010 сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та передала у власність ОСОБА_6 спірну земельну ділянку. У наявних у технічній документації кадастровому плані та акті прийому-передачі межових знаків на зберігання є підписи суміжного землекористувача ОСОБА_9 - батька позивачів, який погодив межі земельної ділянки відповідачки. Що стосується порушення, на думку позивачів, їхніх прав на земельну ділянку, вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення сільська рада не порушила прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, оскільки рішення прийнято 30.12.2010, а право користування земельною ділянкою позивачі успадкували в 2014 р. З огляду на те, що будь-яких порушень чинного законодавства при передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки допущено не було, право власності в останньої виникло на законних підставах, просила відмовити в задоволенні позову.

У поданому суду відзиві на позовну заяву від 25.03.2021 відповідачка ОСОБА_6 не визнала позов, посилаючись на те, що вона в 2007 р. звернулась до Березівської сільської ради із заявою про передачу безоплатно у власність спірної земельної ділянки площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яку сільська рада розглянула та прийняла рішення від 11.05.2007 про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки. Вона звернулась до ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з метою розроблення технічної документації. Така документація була розроблена. У наявних в технічній документації кадастровому плані та акті прийому-передачі межових знаків на зберігання є підписи суміжного землекористувача ОСОБА_9 - батька позивачів, який погодив площу та конфігурацію земельної ділянки, а також межі земельної ділянки. Рішенням від 30.12.2010 сільська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та передала їй у власність земельну ділянку. На підставі цього рішення вона отримала державний акт від 29.11.2012. У зв`язку із законністю набуття нею права власності на спірну земельну ділянку, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 та представник всіх трьох позивачів - адвокат Легін В. Б. у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задоволити.

Представник відповідача Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві; в останнє судове засідання не з`явився.

Представник відповідачки ОСОБА_6 - адвокат Костів І. Я. в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що до 1973 р. на земельній ділянці відповідачки та на земельній ділянці, якою користуються позивачі, був будинок на дві сім`ї, в якому проживали батьки позивачів та батьки відповідачки, користувались присадибною земельною ділянкою в рівних частках. Батьки позивачів розібрали свою частину старого будинку і побудували на своїй половині земельної ділянки новий будинок, співвласниками якого є позивачі, а друга частина старого будинку простояла орієнтовно до 1985 р. Як випливає з витягу з погосподарської книги за 1980-1982 р., баба відповідачки ОСОБА_10 мала в користуванні земельну ділянку площею 0,27 га. Відповідачка користувалась належною їй на праві власності земельною ділянкою до 2015 р., після цього за станом здоров`я перестала користуватись. Частина земельної ділянки відповідачки була обгороджена, позивачі огорожу розібрали. У зв`язку із законністю набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку просив у позові відмовити.

Заслухавши вступне слово позивача ОСОБА_1 , представника позивача та представників відповідачів, показання свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Установлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками на праві спільної часткової власності будинковолодіння АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 належать 2/3 будинковолодіння, з яких 1/3 - згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.08.2011 та 1/3 - згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.06.2020 (т.1, а.с. 8, 10); ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по 1/6 частині кожному на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16.03.2020 (т.1, а.с. 12, 14).

Права власності позивачів належно зареєстровані, що підтверджується витягом Івано-Франківського ОБТІ про державну реєстрацію прав у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (т.1, а.с.9) та відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с. 11, 13, 15 також зв. ст.).

Будинковолодіння побудоване батьками позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР, копія якого міститься на а.с.224-228 т.1, оригінал свідоцтва суд оглянув у судовому засіданні. Забудівником була ОСОБА_8 , забудова дозволена рішенням виконкому Івано-Франківської районної ради депутатів трудящих від 14.09.1973 № 345. Земельна ділянка під забудову виділена на старому місці із земель присадибного фонду.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_8 та ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_7 позивачі успадкували належне спадкодавцям право користування присадибною земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 .

При цьому позивачі покликаються на те, що площа належної їм на праві користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) становить 0,2500 га, що підтверджується довідками сільської ради від 11.08.2015 б/н (т.1, а.с.22), від 13.11.2019 № 884 (т.1, а.с.21), обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку (т.1, а.с.20) та витягами з погосподарських книг Березівської сільської ради за 1986-1990, 1991-1995 роки (т.1, а.с.212-213). Коли у вересні-жовтні 2019 р. позивачі звернулися до землевпорядної організації щодо виготовлення технічної документації із землеустрою на присадибну ділянку, спеціалісти-землевпорядники після обстеження та обмірів земельної ділянки на місцевості виявили, що частина присадибної земельної ділянки площею 0,1611 га оформлена на праві власності за відповідачкою ОСОБА_6 .

Рішенням від 30.12.2010 «Про затвердження технічної документації», яке позивачі оскаржують у рамках даної справи, Березівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області затвердила відповідачці ОСОБА_6 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0, 1611 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, та передала земельну ділянку відповідачці в приватну власність (т.1, а.с.56).

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування відповідачка отримала державний акт від 29.11.2012 серії ЯМ № 730739 на право власності на земельну ділянку площею 0,1611 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257, розташовану на АДРЕСА_1 , який позивачі оспорюють. Засвідчена копія державного акту підшита на а.с.230 т.1.

Суд установив, що станом на 1973 рік, коли мати позивачів ОСОБА_8 отримала дозвіл на забудову земельної ділянки та спорудження нового житлового будинку, на земельній ділянці відповідачки та на земельній ділянці, якою користуються позивачі, був старий будинок на дві сім`ї, в якому проживали батьки позивачів та батьки відповідачки, які користувались присадибною земельною ділянкою в рівних частках. Батьки позивачів розібрали свою частину старого будинку і побудували на своїй половині земельної ділянки новий будинок, співвласниками якого є позивачі, а друга частина старого будинку, яка належала бабі відповідачки ОСОБА_10 , простояла орієнтовно до 1985 р. Відповідачка користувалась належною їй на праві власності земельною ділянкою до 2015 р., після цього за станом здоров`я перестала користуватись земельною ділянкою.

Свідок ОСОБА_11 , яка зареєстрована на АДРЕСА_2 по сусідству з позивачами, в судовому засіданні пояснила, що в старій хаті на дві сім`ї жили родичі позивачів та відповідачки (дід позивачів та дід відповідачки були рідними братами); Римики побудували там новий будинок і завалили свою половину старого, а ОСОБА_12 зі своєю бабусею ОСОБА_13 продовжували проживати в старій хаті, батьки відповідачки побудували новий будинок в с. Березівка в іншому місці; згодом відповідачка вийшла заміж і перебралась до м. Івано-Франківська; коли баба відповідачки захворіла, її забрала до себе дочка - мати відповідачки, це було десь у 1980 р.; після цього стару хату розібрали, а відповідачка постійно користувалася земельною ділянкою, яка була відгороджена від земельної ділянки позивачів сіткою; десь років шість відповідачка не обробляє земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_14 , який є рідним братом відповідачки ОСОБА_6 , у судовому засіданні пояснив, що він та сестра народилися і проживали в старому будинку на дві сім`ї; цю стару хату побудував їх прадід та віддав своїм двом синам Згобам; тато позивачів ОСОБА_15 прийшов туди в зяті; він побудував на своїй половині земельної ділянки новий будинок і розібрав свою половину старого, а баба свідка ОСОБА_10 залишилась проживати в половині старої хати; його батьки побудували будинок в іншому місці, восени 1979 р. вони забрали хвору бабусю до себе; свідок з батьком у 1983-1984 р. розібрали стару хату та зробили в`їзд на свою земельну ділянку, загородили сіткою; цю земельну ділянку батько віддав сестрі ОСОБА_16 , переписав земельну ділянку в сільській раді; сестра платила земельний податок та постійно користувалася земельною ділянкою; років 5-6 тому сестра, яка зараз має інвалідність першої групи, перестала обробляти земельну ділянку. Свідок підтвердив, що між земельною ділянкою відповідачки та земельною ділянкою позивачів була сітка довжиною десь 10 м, яка розділяла грядки, а далі земельні ділянки розділяла межа.

Аналогічні показання дав у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 , який з батьками проживав по сусідству з господарством ОСОБА_18 - баби відповідачки та ОСОБА_19 - баби позивачів, де була одна хата на дві сім`ї, а земельна ділянка була розділена посередині межею.

Указані обставини підтверджуються також витягом з погосподарської книги Березівської сільської ради за 1980-1982 р., відповідно до якого в господарстві була зареєстрована баба відповідачки ОСОБА_10 , після смерті якої головою господарства, що мало статус колгоспного двору, стала ОСОБА_20 , у користуванні господарства була земельна ділянка площею 0,27 га (т.1, а.с.186-189).

Наявний у свідоцтві на забудову садиби план забудови земельної ділянки (т.1, а.с.226 зв. ст., а.с.18) також підтверджує вказані вище обставини. Зокрема, на плані зображено існуючий старий будинок на дві сім`ї, земельна ділянка розділена на дві частини пунктирною лінією, на одній частині земельної ділянки нанесені проектовані будинок та господарські споруди, які були побудовані батьками позивачів.

Указані обставини, встановлені судом, сторона позивача не спростувала.

Суд уважає необґрунтованим твердження сторони про те, що позивачі користуються присадибною земельною ділянкою площею 0,25 га, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 20 ЗК УРСР 1970 р. (чинного на час забудови присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі) право землекористування громадян, які проживали в сільській місцевості, засвідчувалося записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад.

При цьому заборонялось приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею (ст. 22 ЗК УРСР 1970 р.).

Суд зазначає, що єдиним документом, який підтверджує відведення в натурі (на місцевості) присадибної земельної ділянки батькам позивачів, є наявний у свідоцтві на забудову садиби акт відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі від 14.09.1973 (т.1, а.с.226). У вказаному акті не зазначена площа земельної ділянки, яка відведена для будівництва житлового будинку та господарських споруд.

З огляду на відсутність належного відведення в натурі присадибної земельної ділянки, якою користуються позивачі, суд піддає сумніву обставину щодо належності користування позивачами присадибною земельною ділянкою площею 0,25 га.

Надані стороною довідки про землекористування (т.1, а.с.21-22) та витяги з погосподарських книг (т.1, а.с.212-213) при відсутності належних і допустимих доказів щодо відведення в натурі присадибної земельної ділянки площею 0,25 га не можуть уважатися належним підтвердженням права користування такою земельною ділянкою.

Суд критично оцінює наданий стороною висновок експерта від 22.07.2022 (т.1, а.с.163-172), відповідно до якого межі земельної ділянки з кадастровим номером 2625880101:01:001:0257 накладаються на фактичні межі земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , з огляду на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження саме таких фактичних меж земельної ділянки, якою користуються позивачі.

Стосовно твердження представника позивача про те, що належна позивачам на праві користування земельна ділянка є сформованою в існуючих межах, суд зазначає, що згідно вимог ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав; формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Крім того, суд установив, що в процесі набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку батько позивачів ОСОБА_7 погодив площу та конфігурацію земельної ділянки відповідачки, а також межі її земельної ділянки. Вказана обставина підтверджується підписами суміжного землекористувача ОСОБА_9 в кадастровому плані земельної ділянки та акті прийому-передачі межових знаків на зберігання від 13.01.2011, які містяться в технічній документації відповідачки (т.1, а.с.53-54).

Суд зазначає, що батько позивачів ОСОБА_7 погодився з тим, що відповідачка приватизувала спірну земельну ділянку площею 0,1611 га, якою вона користувалась, та з тим, що у фактичному користуванні його сім`ї після цього залишилась присадибна земельна ділянка площею близько 0,20 га. ОСОБА_7 до своєї смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за межами строку загальної позовної давності, не оспорював законності набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку.

Сторона позивача в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала суду належних, допустимих, достовірних і достатніх у своїй сукупності доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувала заявлені вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 чинного ЗК України (у редакції станом на час ухвалення рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідачки та отримання нею державного акту) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно ч. 1, 4 ст. 126 чинного ЗК України (у редакції станом на час ухвалення рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідачки та отримання нею державного акту) право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом, форма якого затверджувалась Кабінетом Міністрів України.

У відповідності з вимогами ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу є додатковою статтею Конвенції, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, за результатами розгляду наявного між сторонами земельного спору суд приходить до висновку про необґрунтованість і недоведеність заявлених позовних вимог та відмовляє в їх задоволенні.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 20, 22 ЗК УРСР 1970 р., ст. 125, 126, 152, 153 ЗК України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

ОСОБА_5 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідачі: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 33644700.

ОСОБА_6 , АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Представник відповідача: ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 14.04.2023.

Суддя Марія ХОМИНЕЦЬ