Постанова

від 13.04.2023 по справі 908/713/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2023 року м.Дніпро

Справа № 908/713/20 (908/1472/20)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 (прийняте суддею Ніколаєнко Р.А., повне судове рішення складено 03.10.2022) у справі № 908/713/20(908/1472/20)

за позовом Запорізької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль"

про передачу у комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради частини гуртожитку

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

До Господарського суду Запорізької області подано позовну заяву Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" про передачу у комунальну власність частини гуртожитку, розташованого за адресою по вул. Руставі 12 у м. Запоріжжі.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 у цій справі, в позові відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що 20.10.2021 Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу № 3-181/2020(440/20) за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 4 вересня 2008 року № 500-VI (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 46, ст. 323) зі змінами та дійшов висновку, що підпункт пункту 1 частини третьої статті 14 Закону № 500-VІ, яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини третьої статті 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.

Ухваленим рішенням № 7-р(ІІ)2021 у цій справі підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином наразі механізм правового регулювання передачі гуртожитку на безкомпенсаційній основі за рішенням суду, що був передбачений підпунктом "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", під правове регулювання якого, виходячи зі змісту позову Запорізької міської ради, підпадають спірні правовідносини, відсутній.

Відтак, на цей час такий механізм не може бути застосований судом.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Запорізька міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 у справі № 908/713/20(908/1472/20), в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Запорізької міської ради, а саме забезпечити реалізацію житлових прав мешканців гуртожитків шляхом передачі територіальній громаді, в особі Запорізької міської ради частини гуртожитку (759/1000 згідно з актуальною інформацією про об`єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що належить на праві приватної власності ТОВ "Грааль").

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Ця стаття містить підпункт "б" пункту 2) частини 3, який передбачає, що гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад на частково-компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради.

Абзац 1 частини 4 ст. ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" встановлює, що розмір компенсації вартості гуртожитків, що передаються відповідно до цього Закону у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування - гуртожитків у їхній власності.

Апелянт наголошує, що саме посилаючись на цю норму представник позивача наводив розрахунок можливої часткової компенсації за передачу гуртожитку в письмовому клопотанні від 13.08.2020.

На передачу спірного гуртожитку на частково-компенсаційній основі вказували представники позивача і третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, в судовому засіданні 22.09.2022.

Скаржник вважає, що мотивація рішення суду першої інстанції є надуманою, а міська рада жодним чином не посилалась на Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", як на підставу для безоплатної передачі спірного гуртожитку.

Апелянт зазначає, що гуртожиток, розташований по вул. Руставі, 12 в м. Запоріжжі перебуває в приватній, а не в державній власності, тому Запорізька міська рада не могла посилатися на норми вказаного закону для обґрунтування безоплатності передачі в комунальну власність спірного гуртожитку.

Позовні вимоги не містять формулювань про "безкомпенсаційність" передачі гуртожитку.

На момент прийняття оскаржуваного рішення законодавство передбачало лише один конституційний спосіб передачі гуртожитків з приватної до комунальної власності за позовом органа місцевого самоврядування - на частково-компенсаційній основі. Тому жодної потреби деталізувати в позовних вимогах спосіб передачі гуртожитку немає - він тільки один.

По-друге, Запорізька міська рада в обґрунтування позовних вимог не посилалась на визнані неконституційними норми законодавства. Тому жодної необхідності змінювати предмет позовних вимог не було.

За доводами скаржника, законодавство жодним чином не обумовлює передачу гуртожитку у власність територіальної громади прийняттям рішення радою про розмір компенсації за таку передачу.

На думку скаржника, законодавець вказує, що визначення розміру часткової компенсації за передачу гуртожитків в комунальну власність є окремими від примусової передачі цих гуртожитків правовідносинами. Відповідно, ці питання можуть бути предметами окремих судових розглядів.

Також апелянт зазначає, що досліджуючи листи ТОВ "Грааль" на адресу Запорізької міської ради щодо можливості передачі гуртожитку по вул. Руставі, 12 в м. Запоріжжі в комунальну власність, суд першої інстанції відмічає: "Слід визнати, що ці листи ТОВ "Грааль" (2017, 2018 років) також не означають однозначну відмову від передачі гуртожитку, а містять намагання вирішити певні питання, за можливості досягти згоди по них, в тому числі відносно передачі належної ТОВ "Грааль" частини гуртожитку на компенсаційній основі".

Так апелянт вказує, що закон обумовлює право звернення органом місцевого самоврядування до суду з позовом про передачу у власність територіальної громади гуртожитку фактом відмови власника гуртожитку вчинити такі дії.

Законодавець не розрізняє в цьому випадку "однозначних" чи "не однозначних" відмов, достатньо факту будь-якої відмови, в тому числі неформальної - фактичної.

При цьому, суд не звернув уваги на те, що в жодному листі-відповіді ТОВ "Грааль" не вказує про те, що воно готове передати гуртожиток у комунальну власність.

Апелянт вважає, що не звернув уваги суд і на ту обставину, що жодних фактичних дій по передачі гуртожитку територіальній громаді відповідач не здійснив. При цьому, як стверджує відповідач у свої заявах про застосування строків позовної давності, які містяться в матеріалах справи (наприклад від 19.05.2021) будівлю гуртожитку ним не було передано позивачу ще на вимогу, яка містилася в "Програмі передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста Запоріжжя на 2010-1012 роки", затвердженій рішенням Запорізької міської ради від 19.05.2010 №24.

Крім того, скаржник вказує, що жодних кількісних обмежень мешканців гуртожитку, на яких розповсюджується сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", для передачі гуртожитку територіальній громаді, цей Закон не встановлює.

Суду були надані докази, в тому числі і рішення судів, що набрали законної сили, того, що на громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розповсюджується сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Натомість, відповідач не надав жодних доказів хоча б по одному із 211 проживаючих у гуртожитку мешканців нерозповсюдження на нього дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Позиція відповідача про незаконність проживання в гуртожитку мешканців обґрунтовується лише рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2011 по справі № 2-а-29/11. В цьому рішенні йде мова про те, що якісь (не персоніфіковані і не в зрозумілій кількості) особи "не мають жодного будь-якого документу, який би на законних підставах підтверджував би законність проживання фізичних осіб у будинку".

При цьому, апелянт вважає, що суд проігнорував той факт, що мешканці гуртожитку по АДРЕСА_1 мають зареєстроване місце проживання за цією адресою (тобто вселені за згодою власника - ТОВ "Грааль"), сплачують комунальні послуги (тобто між ними і ТОВ "Грааль" існують договірні відносини найму житлових приміщень).

Також апелянт вказує, що як одну з підстав відмови у позові суд навів наступне: "Позивач, пред`явивши до суду позов саме до відповідача про передання до комунальної власності 759/1000 будівлі гуртожитку, належних відповідачу, не визначив механізму, способу передачі цих 759/1000 будівлі гуртожитку у вигляді цілісного об`єкту житлового комплексу гуртожитку (п.7 ст. 1-1 Закону) з урахуванням характеру використання жилих та нежилих, допоміжних приміщень співвласниками та з урахуванням належних співвласникам (крім відповідача) прав власності на їх окремі частки будівлі гуртожитку".

При цьому, апелянт вважає, що суд першої інстанції не навів жодної норми законодавства, яка б вимагала від позивача по даним спорам визначати "механізм, спосіб передачі" частки будівлі "у вигляді цілісного об`єкту житлового комплексу гуртожитку".

Порядок передачі у власність територіальної громади гуртожитків регулюється Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" і сторони процесу передачі гуртожитку повинні керуватися його положеннями, а не пропонувати якийсь окремий механізм передачі.

Щодо врахування належних співвласникам прав на нежитлові і допоміжні приміщення, апелянт зазначає, що передача в комунальну власність частки відповідача в гуртожитку жодним чином не змінює правового статусу допоміжних і нежитлових приміщень. Відносини з співвласниками мають регулюватися діючим цивільним і іншим законодавством, а в разі виникнення суперечок, спори мають вирішуватися в судовому порядку. На даний момент жодних підстав для подібних судових спорів не існує.

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що суд першої інстанції прийняв Рішення враховуючи та керуючись виключно висновками Верховного Суду, зробленими у Постанові.

Відповідач вказує, що в позовній заяві позивач сам зазначає, що на момент його звернення до суду з Позовною заявою - гуртожиток належить на праві власності п`ятьом особам: відповідачу (759/1000 частин), ТОВ "Високі технології" (3/100 та 1/20 частин), гр. ОСОБА_6 (1/40, 1/100, 1173/10000 частин), ОСОБА_7 (3/500 частин), ОСОБА_8 (27/10000 частин).

Однак при цьому в позовній заяві позивач просить суд передати йому виключно 759/1000 частин, які належать відповідачу, до інших власників позивач чомусь претензій не має, хоча гуртожиток є цілісним майновим комплексом.

Як вказує позивач, позовна заява подається позивачем з метою забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитку. При цьому позивач конкретно в позовній заяві та доданих до неї документах не зазначав конкретно - прізвище, ім`я та по батькові, хто має право на таке житло.

Відповідач зазначає, що позивач в позовній заяві посилається, зокрема на ст.7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", яка передбачає передачу у комунальну власність безоплатно, зокрема гуртожитків.

В цій частині позовної заяви позивач тільки цитує приписи ст.ст.5,14,18 Закону 500-VІ. ст.7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" не роблячи жодного висновку.

Так і не зрозуміло, чого і на підставі яких норм, в позовній заяві хоче позивач в частині порядку та способу передачі йому 759/1000 частин будівлі.

За доводами відповідача, зрозуміло в цій частині позовної заяви тільки два моменти, що:

-позивач вважає, що відповідач своїми листами вих. №182 від 27.10.2017, вих. №191 від 02.12.2017 вих. № 58 від 30.07.2018 нібито відмовив позивачу у передачі у власність 759/1000 частин будівлі, хоча зміст цих листів зовсім інший (мова в листах йшла про компенсацію в разі передачі), що підтверджено Верховним Судом у Постанові.

На думку відповідача, в апеляційній скарзі позивач вводить в оману суд апеляційної інстанції шляхом заперечення посилання на норму Закону, хоча на цю норму позивач посилається в позовній заяві. В апеляційній скарзі позивач відмовляється від того, що в позовній заяві він посилається як на підставу задоволення позовної заяви на підпункт "б" п.1 ч. 3 ст. 14 Закону 500-VІ, однак це твердження спростовується змістом прохальної частини позовної заяви, яка не містить зазначення, що позивач просить передати йому 759/1000 частин будівлі на частково-компенсаційній основі.

При цьому, позовна заява позивачем не змінювалась на новому розгляді справи і суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався саме її змістом і суттю.

Також відповідач вказує, що позивач на новому розгляді справи посилається на судові рішення, в яких зазначається, що п`ять осіб, які мешкають у 759/1000 частин будівлі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - вселені у гуртожиток та проживають в ньому на правових підставах.

Разом з тим, у позивача відсутні докази, що ці особи не мають власного житла і не використали право на безоплатну приватизацію, про що позивач зазначив у своїх поясненнях від 05.09.2022. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відображають лише стан справ на момент отримання конкретного витягу, при цьому особа могла до дати отримання витягу - приватизувати житло, мати житло, відчужити його, і бути без житла.

На думку відповідача, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може підтверджувати не використане право на безоплатну приватизацію.

Згідно відповіді на відзив на апеляційну скаргу апелянт зазначає, що жодних підстав змінювати посилання на підпункт "б" п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у позивача не було через те, що таке посилання було відсутнє в тексті позовної заяви.

Натомість, суд першої інстанції мав всі підстави розглянути позовні вимоги міської ради на підставі єдиної конституційної норми, яка регулює на даний час передачу в комунальну власність гуртожитків за позовом міської ради, а саме - на підпункт "б" п. 2 ч. З ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (на частково-компенсаційній основі), про що й просили представники позивача і третьої особи в судовому засіданні.

За доводами скаржника, суд відмовився це робити, пославшись на те, що він не має можливості визначати відшкодування, не врахувавши, що визначення розміру відшкодування не є предметом даного судового спору.

Посилання відповідача на те, що, позовні вимоги, начебто, обґрунтовані нормами Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", вважає безпідставними.

В досліджених судом листах відповідача від 2017 та 2018 років не міститься згоди на передачу гуртожитку в комунальну власність.

На думку скаржника, зміст досліджених судом першої інстанції листів зводиться до того, що без вирішення цілого ряду питань (в тому числі і компенсації) відповідач навіть не збирається обговорювати питання передачі гуртожитку.

Таким чином, скаржник вважає, що фактичні дії ТОВ "Грааль" в комплексі з перепискою свідчать про наявність відмови передати територіальній громаді спірний гуртожиток.

Щодо не надання доказів відсутності власного житла і невикористання права на приватизацію громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 апелянт вказує, що надав суду Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які свідчать про відсутність у вказаних осіб іншого нерухомого майна.

Натомість відповідач не надав жодних доказів того, що ці особи мають у власності нерухоме майно чи використали своє право на приватизацію житла.

На думку скаржника, посилання на відсутність у мешканців гуртожитку ордерів, рішень профспілок на вселення, на підставі чого виносилось рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2011 по справі № 2-а-29/11, не свідчить про відсутність правових підстав на вселення, тому, що ці документи не мають залишатися у мешканців після вселення.

Апелянт вказує, що відповідач у Відзиві на апеляційну скаргу також зазначає, що позивач не вказує, як при передачі в комунальну власність 759/1000 будівлі "будуть враховуватися права власності інших співвласників будівлі на допоміжні та загального користування приміщення".

При цьому доказів того, що співвласники надали ТОВ "Грааль" повноваження представляти їх інтереси в даній господарській справі суду не надано.

Відносини з співвласниками мають регулюватися діючим цивільним і іншим законодавством, а в разі виникнення суперечок, спори мають вирішуватися в судовому порядку.

Що конкретно зміниться в порядку користування допоміжними приміщеннями (зокрема кухнями і санвузлами), а також вузлами обліку питної води та тепла, про які зазначено у Відзиві, при зміні співвласника - ТОВ "Грааль" на Запорізьку міську раду, відповідач не зазначає.

Тому апелянт вважає безпідставними твердження про необхідність визначення в рішенні суду якогось особливого механізму передачі в комунальну власність гуртожитку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 згідно поданого відзиву просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повністю погоджується із відзивом відповідача на апеляційну скаргу, приєднується до викладеного в цьому відзиві.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 у справі № 908/713/20(908/1472/20); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 16.02.2023 о 15:00 год.

В судовому засіданні 16.02.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 16.03.2023 о 14:30 год.

В судовому засіданні 16.03.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 13.04.2023 о 14:00 год.

У судовому засіданні 13.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

Гуртожиток за адресою м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12 належав Державному підприємству "Запорізький арматурний завод" у складі цілісного майнового комплексу.

В квітні 1973 року гуртожиток введено в експлуатацію та на ДП "Запорізький арматурний завод" заведено на нього інвентарну картку № 3251 (15511) обліку основних засобів.

20.10.1993 Міністерство машинобудування, ВПК і конверсії України повідомляє вих. № 01/5-364ДП "Запорізький арматурний завод" про включення підприємства до списку, що корпоратизуються.

12.11.1993 наказом № 640 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України затверджена комісія по корпоратизації ДП "Запорізький арматурний завод".

24.11.1993 наказом № 513 ФДМУ назначається представник ФДМУ в інвентаризаційній комісії по корпоратизації ДП "Запорізький арматурний завод".

03.12.1993 наказом № 102 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України створюється експертна комісія по інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод".

29.12.1993 розпорядженням № 19 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України призначається проведення інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" з 01.01.1994 по 15.01.1994.

За результатами проведення інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" складені описи майна, зокрема складений інвентарний опис № 4 основних засобів цеху № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток;

20.01.1994 складена Зведена відомість основних засобів ДП "Запорізький арматурний завод" станом на 01.01.1994, в яку увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток.

20.01.1994 комісією з інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" підписаний протокол № 1 в яку увійшли підсумки інвентаризації майна.

21.01.1994 комісією з інвентаризації майна ДП "Запорізький арматурний завод" підписаний протокол № 2 завершена інвентаризація та оцінка вартості майна ДП "Запорізький арматурний завод" як цілісного майнового комплексу, куди увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток.

28.01.1994 Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений Акт оцінки цілісного майнового комплексу ДП "Запорізький арматурний завод", в який увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток.

28.01.1994 Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений Аудиторський висновок правильності проведення інвентаризації та оцінки майна ДП "Запорізький арматурний завод", в який увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) -гуртожиток.

28.01.1994 наказом № 103 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України затверджений акт інвентаризації та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП "Запорізький арматурний завод", в які (акти) увійшов і цех № 49 (інв. № 49000011) - гуртожиток.

28.01.1994 наказом № 104 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України на базі ДП "Запорізький арматурний завод" створено ВАТ "Запорізький арматурний завод".

21.12.1994 наказом № 1624 Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України ФДМУ передані акції ВАТ "Запорізький арматурний завод", а також інші документи корпоратизації.

27.12.1994 між Міністерством машинобудування, ВПК і конверсії України та ФДМУ підписаний Акт передачі 100 % акцій ВАТ "Запорізький арматурний завод" та відповідних документів.

29.12.1994 наказом № 97-ДПК ФДМУ прийнято рішення про приватизацію об`єктів, що корпоратизовані, згідно якого наданий дозвіл на приватизацію майна об`єкту - ВАТ "Запорізький арматурний завод", який перетворено в ВАТ у процесі корпоратизації шляхом продажу акцій.

Згідно Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93 та Положення про порядок корпоратизації, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993 № 508 наказом № 104 від 28.01.1994 Міністерство машинобудування, ВПК і конверсії України вирішило:

1) Створити на базі Державного підприємства "Запорізький арматурний завод" ВАТ "Запорізький арматурний завод";

2) Затвердити Статут ВАТ "Запорізький арматурний завод";

3) Вважати недійсним статут ДП "Запорізький арматурний завод";

4) Доручити керівнику ДП "Запорізький арматурний завод" ОСОБА_9 зареєструвати статут ВАТ "Запорізький арматурний завод".

Гуртожиток, розташований за адресою м.Запоріжжя, вул.Руставі, 12 належав Державному підприємству "Запорізький арматурний завод" як структурний підрозділ - цех № 49 (інвентарний № 49000011), правовідносини щодо приватизації цього гуртожитку регулювались нормами Закону України "Про приватизацію державного майна", Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995, згідно з якими на момент приватизації цього підприємства гуртожитки могли бути включені до майна підприємств, які підлягали приватизації.

Отже, зазначений гуртожиток за згаданою адресою належав Державному підприємству "Запорізький арматурний завод", в квітні 1973 року він був введений в експлуатацію, включений до основних засобів підприємства і в процесі корпоратизації підприємства та його перетворення став належати ВАТ "Запорізький арматурний завод", ввійшов до його статутного капіталу на підставі діючого на момент приватизації законодавства.

Після того ВАТ "Запорізький арматурний завод" набуло корпоративні права на долю у статутному капіталі ТОВ "Грааль" за рахунок майнового внеску будівлі літера-А-5, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене підтверджується рішенням зборів учасників ТОВ "Грааль" від 24.12.2002, протоколом № 3 про вступ до ТОВ "Грааль" в якості учасника ВАТ "Запорізький арматурний завод" із внеском до статутного фонду цього товариства гуртожитку; актом від 24.12.2002 оцінки та передачі майна будівлі гуртожитку у статутний фонд ТОВ "Грааль".

13.03.2003 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення № 70/12 "Про оформлення права власності на будівлю гуртожитку (літ.А-5) по вул. Руставі, 12 за ТОВ "Грааль", на підставі якого 08.04.2003 останньому було видано свідоцтво серії САА № 912165 про право власності на це майно.

12.07.2004 рішенням зборів учасників ТОВ "Грааль" було надано згоду на відчуження гуртожитку по АДРЕСА_1 , який був одержаний ним у власність від ВАТ "Запорізький арматурний завод" в якості його статутного внеску до статутного капіталу ТОВ "Грааль".

На підставі вказаного рішення ТОВ "Грааль" продало підприємцю Баранову С.В. (ІПН НОМЕР_1 ) 241/1000 частини будівлі приміщень гуртожитку по АДРЕСА_1 , уклавши нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н.Г. договори купівлі-продажу: від 19.07.2004 - продано 17/100 частини гуртожитку, від 24.12.2004 (три договори) - продано 1/25, 1/40 та 3/500 частин гуртожитку.

У подальшому ОСОБА_6 було здійснено ряд правочинів щодо відчуження частки своєї долі нерухомого майна, зокрема: 3/100 частки на підставі договору дарування нерухомого майна серії та номер 2226 від 30.08.2016 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Високі технології" (ЄДРПОУ 32814726); 3/500 частки на підставі договору дарування нерухомого майна серії та номер 6195 від 19.07.2014 передано гр. ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_2 ); 27/10000 частки на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 5924 від 15.07.2014 передано гр. ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_3 ).

Про такі обставини відчуження часток будівлі гуртожитку зазначив позивач у позовній заяві, що потягло наслідком заявлення позову відносно 759/1000 частини гуртожитку, що залишилася на праві власності за відповідачем.

Крім того, після пред`явлення позову за актом приймання-передачі нерухомого майна від ТОВ "Високі технології" у власність колишньому учаснику від 19.10.2021 належна цьому Товариству частка гуртожитку була передана у власність ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_4 ) у зв`язку з її виходом зі складу учасників Товариства, з метою здійснення належних розрахунків.

Наразі власниками гуртожитку по АДРЕСА_1 , наряду з відповідачем, якому належить 759/1000 частки, є:

- ОСОБА_10 (8/100 частки);

- ОСОБА_7 (3/500 частки);

- ОСОБА_8 (27/10000 частки);

- ОСОБА_6 (1/40, 1/100, 1173/10000 частки).

Наведені обставини щодо переходу права власності на частки гуртожитку підтверджуються матеріалами реєстраційної справи щодо об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення № 41, що розташоване за зазначеною адресою, а також як наданими у справу учасниками, так і отриманими судом інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, витягами з реєстрів.

Прокуратура міста Запоріжжя зверталась до ВАТ "Запорізькій арматурний завод", як учасника ТОВ "Грааль" з часткою у статутному капіталі 98,619%, з питання передачі гуртожитку територіальній громаді м.Запоріжжя.

ВАТ "Запорізькій арматурний завод" у листі-відповіді на звернення (вих.№ 154 від 22.10.2008, копію додано до позову), повідомило, що зобов`язується розглянути на загальних зборах учасників ТОВ "Грааль" питання щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як цілісного майнового комплексу, у власність відповідної територіальної громади (органів місцевого самоврядування), у відповідності до чинного законодавства України.

19.05.2010 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 24 "Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста Запоріжжя на 2010 - 2012 роки" (далі - рішення № 24 від 19.05.2010).

Згідно з пунктом 2 рішення № 24 від 19.05.2010 затверджено перелік гуртожитків, які заплановано до передачі у власність територіальної громади міста Запоріжжя у 2010 - 2014 роках та обсяг коштів, необхідний для їх передачі (додаток 2 до рішення № 24 від 19.05.2010). В розділі "Гуртожитки приватної форми власності" в пункті 27 передбачено передачу до комунальної власності міста Запоріжжя гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на дату подачі позову гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя не передано.

Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" про передачу у комунальну власність частини гуртожитку, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 .

З пред`явленням позову Запорізька міська рада позивач просить передати у комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради частину гуртожитку - 759/1000 згідно з актуальною інформацією про об`єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ "Грааль" відповідачу та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на положення ст.ст.2, 3, 5, 14, 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Рішенням від 25.02.2021 у справі № 908/713/20(908/1472/20) Господарський суд Запорізької області позовні вимоги Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" задовольнив; зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль", код ЄДРПОУ 32119653 (вул. Руставі, 12, м. Запоріжжя, 69093) передати на безкомпенсаційній основі у комунальну власність територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 04053915 (пр. Соборний, 206, м.Запоріжжя, 69105) гуртожиток по вул. Руставі, 12, м. Запоріжжя, 69063, у розмірі 759/1000 часток.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.09.2021 у справі № 908/713/20(908/1472/20) рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2021 у цій справі залишив без змін.

Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 07.12.2021 у справі № 908/713/20(908/1472/20) задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6 на зазначені судові рішення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2021 у справі № 908/713/20(908/1472/20) скасував, справу № 908/713/20(908/1472/20) направив на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Верховний Суд в п.7.3 Постанови зазначив наступне: "Отже, вирішення спору у цій справі про передачу Гуртожитку до територіальної громади міста Запоріжжя із застосуванням у спірних правовідносинах Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", може вплинути на права мешканців Гуртожитку щодо їх права на приватизацію жилих приміщень у ньому.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не врахували наведені положення Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у спорі про його застосування у цій справі, а також правила залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями статті 50 ГПК України, у зв`язку із чим:

- суд першої інстанції, залучивши, ухвалою від 15.09.2020, ОСОБА_2 , як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за її клопотанням як мешканку Гуртожитку, однак відхиливши ухвалою від 04.08.2020 клопотання Відповідача про залучення до участі у справі інших мешканців Гуртожитку;

- а апеляційний суд, попри заперечення заявника за апеляційною скаргою проти залучення ОСОБА_2 ;

не дослідили обставини, докази та не надали оцінки матеріально-правовим підставам для участі цієї особи у справі саме як мешканки Гуртожитку, а також не дослідили обставини щодо інших мешканців Гуртожитку, у розумінні положень частин першої, третьої та четвертої статті 1 та частини другої статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", та з порушенням наведених положень вирішили питання щодо наявності/відсутності підстав для їх залучення до участі у цій справі.

При цьому Суд наголошує, що, зокрема суд першої інстанції, не надав оцінки та не дослідив відповідні обставини щодо наданих Відповідачем у справу разом з письмовими поясненнями від 30.07.2020 та заявою від 03.08.2020 відомостей щодо мешканців Гуртожитку та щодо підстав для їх проживання у Гуртожитку.

Апеляційний суд, в свою чергу, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки, попри заперечення в апеляційній скарзі проти залучення судом ОСОБА_2 до участі у цій справі. У цих запереченнях скаржник послався, зокрема, на судове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15.02.2011 у справі № 2-а-29/11: про задоволення вимог за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль" до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, визнання протиправними дії Запорізької міської ради з прийняття рішення від 16.04.2009 № 18 "Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення будинкового комітету по вулиці Руставі, 12", скасування цього рішення, а також рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.05.2010 за 236/2 "Про державну реєстрацію будинкового комітету по вулиці Руставі,12").

Отже, в контексті вирішення спору у цій справі, суди не дослідили актуальності та не надали оцінки встановленим цим рішенням таким обставинам, що мали місце станом на час його ухвалення 15.02.2011, а саме тим обставинам, що:

-"фізичні особи, які продовжують проживати в будинку Гуртожитку до теперішнього часу, які займають кімнати в Будинку не мають жодного документу, який би на законних підставах підтверджував би законність проживання фізичних осіб у Будинку (відсутні ордери на зайняття приміщень в Будинку, рішення відповідних органів профспілок, інших можливих органів, відсутні договори оренди, які пропонувались Позивачем до укладення, тощо)";

-відсутній точний облік осіб, які проживають у Будинку, практично всі мешканці Будинку вселились самостійно, без згоди позивача (у цьому спорі Відповідача) або ВАТ "Запорізький арматурний завод";

-Позивач (Відповідач у цьому спорі) в судовому порядку займається виселенням мешканців Будинку".

За наведеного висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.

У пунктах 7.9-7.10 Постанови Верховний Суд зазначив також наступне: 7.9 Між тим, суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті заявлених вимог за визначеного ними складу учасників, наведеного не врахували та, попри встановлені обставини щодо інших співвласників їх права на ті частки Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), між тим не дослідили та не надали оцінки цим обставинам, зокрема, щодо правового режиму та цільового призначення тих приміщень (тієї частки Гуртожитку), що хоча і не є предметом спору та належать іншим співвласникам Гуртожитку, однак особливості правового режиму через цільове призначення яких може вплинути на правовий режим використання спірної частини Гуртожитку у разі його відчуження на користь територіальної громади міста Запоріжжя.

Наведене обумовлює той висновок, що суди, всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені положеннями статті 50 ГПК України, не зважаючи на відповідні аргументи як Відповідача в суді першої інстанції, так і заявника - в апеляційній скарзі, а також без врахування встановлених статтею 51 ГПК України наслідків незалучення у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалили судові оскаржувані рішення, без дослідження та без надання оцінки тим можливим правовим наслідкам відчуження Гуртожитку для співвласників інших його часток Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), не вирішивши при цьому щодо залучення відповідних осіб до участі у справі.

Звідси, Суд доходить висновку, що суд першої інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення допустив процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).".

У пунктах 7.11 та 7.12 Верховним Судом зроблено наступні висновки : 7.11 Поряд з викладеним Суд також зазначає, що за змістом позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала норма підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідно до якої передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та представляє інтереси відповідної територіальної громади.

7.12 Водночас, суд першої інстанції, безпідставно відхиливши ухвалою від 04.08.2021 клопотання Відповідача про витребування доказів його відмови добровільно передати Гуртожиток на вимогу Позивача, не дослідив при цьому та не надав оцінки змісту доданим Позивачем до позовної заяви копіям листів Відповідача, зокрема від 27.10.2017, від 22.12.2017 та від 30.07.2018.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не звернув та не надав відповідної правової оцінки.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.".

Підсумовуючи викладене, Верховним Судом у п.7.13 зроблено наступні висновки: "7.13 У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені судами процесуальні порушення

недослідження та ненадання оцінки обставинам та відповідним доказам:

- щодо матеріально-правових характеристик будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших окремих часток як об`єктів права власності різних співвласників;

- щодо прав мешканців - осіб, що проживають та зареєстровані за місцем проживання в Гуртожитку;

- щодо передумов для виникнення спірних правовідносин із застосуванням положень підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" - матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача;

а також вирішення спору без дослідження обставин щодо прав, інтересів та (або) обов`язків осіб, як тих що були залучені, так і тих що не були залучені до участі у справі; призвели до постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про задоволення вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної громади міста Запоріжжя.".

Крім того, у п.7.17 Верховний Суд звернув увагу на наступне: При новому розгляді справи, у разі встановлення, на виконання вказівок в цій постанові за правилами статті 316 ГПК України, матеріально-правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положень підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", місцевому суду також слід врахувати таке.

20.10.2021 Конституційний Суд України (Другий Сенат) у цій справі ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням його неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.".

На виконання постанови Верховного суду ухвалою від 26.01.2022 Господарський суд Запорізької області у складі судді Ніколаєнка Р.А. справу №908/713/20(908/1472/20) за позовом Запорізької міської ради до ТОВ "Грааль", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 прийняв до нового розгляду; залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі технології", фізичну особу ОСОБА_6 , фізичну особу ОСОБА_11 , фізичну особу ОСОБА_8 .

Ухвалою від 07.02.2022 у справі №908/713/20(908/1472/20) суд виключив зі складу третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі технології" та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_10 .

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

З 01.01.2009 набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (№ 500-VІ від 04.09.2008).

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у чинній редакції сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

За положеннями ч.4 ст.1 "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

За визначенням п. 2 ст. 1-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом

За положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

19.05.2010 Запорізькою міською радою прийнято рішення № 24 "Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста Запоріжжя на 2010 - 2012 роки" (далі - рішення № 24 від 19.05.2010).

Згідно з пунктом 2 рішення № 24 від 19.05.2010 затверджено перелік гуртожитків, які заплановано до передачі у власність територіальної громади міста Запоріжжя у 2010 - 2014 роках та обсяг коштів, необхідний для їх передачі (додаток 2 до рішення № 24 від 19.05.2010). В розділі "Гуртожитки приватної форми власності" в пункті 27 передбачено передачу до комунальної власності міста Запоріжжя гуртожитку, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12.

21.06.2012 прийнято Закон України "Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 - 2015 роки", в загальній частині якого передбачено, що відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни, які проживають у гуртожитках державної форми власності та на яких поширюється дія зазначеного Закону, можуть приватизувати займані ними житлові приміщення після передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Листом вих.№ 90/01-37/01 від 27.01.2020 Департамент з управління житлового комунальним господарством Запорізької міської ради повідомив, що в зв`язку з набранням чинності з 04.06.2017 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яким внесені зміни до Закону України "Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків", що стосуються поширення сфери дії Закону на гуртожитки, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, які у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, департаментом з управління житлово-комунальним господарством міської ради на адресу департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації у 2017, 2018, 2019 роках було надано перелік адрес гуртожитків м.Запоріжжя, що увійшли до статутних капіталів підприємств для включення до Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад. До переліку гуртожитків був включений також гуртожиток за адресою: вул.Руставі,12.

Листом вих.№ 0222/01-14 від 14.02.2020 Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Запорізької обласної державної адміністрації надано інформацію, що формування адресного переліку гуртожитків по м. Запоріжжю має забезпечити виконавчий комітет Запорізької міської ради та подати на затвердження ради.

Позивач вказує, що в рішенні № 24 від 19.05.2010 органами місцевого самоврядування сформовано перелік гуртожитків для передачі у власність територіальної громади міста Запоріжжя; рішення № 24 від 19.05.2010 не виконано повністю; Загальнодержавна цільова програма передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2020 рік відсутня, Проект Закону знаходиться на розгляді Верховної Ради України.

Зазначає, що на виконання рішення № 24 від 19.05.2010 передача гуртожитку, розташованого за адресою м. Запоріжжя, вул. Руставі, 12, має здійснюватись відповідно до порядку, передбаченого Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", наводячи положення ст.3 цього Закону, згідно з якою ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно, місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування, та зазначаючи, що відповідно до ст.7 цього ж Закону у комунальну власність передаються безоплатно, зокрема гуртожитки.

Пояснює, що 24.01.2011 Відповідачем - ТОВ "Грааль" направлено лист до Запорізької міської ради, в якому визначено, що Товариство вважає, що дії норм Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" не поширюються на гуртожиток, розташований за адресою м. Запоріжжя вул. Руставі, 12.

Далі, зазначає Позивач, на всі звернення та ініціативи органів місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків ТОВ "Грааль" надані відповіді про відмову у передачі до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя гуртожитку, зокрема:

- лист від 27.10.2017 вих. № 182;

- лист від 02.12.2017 вих. № 191;

- лист від 30.07.2018 вих. № 58.

З такого Позивач робить висновок, що єдина можливість забезпечити дотримання та захист прав мешканців гуртожитку на реалізацію їх конституційних прав та гарантій на житло за поданням органів місцевого самоврядування є вирішення спору в судовому порядку.

По-перше, суд зазначає, що будівля по вул.Руставі, 12 в м.Запоріжжі у її визначенні є гуртожитком, такий статус будівлі (часток) не змінювався, що слідує з реєстраційної справи Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) № 159049023101 на гуртожиток літ.А-5 за адресою: м.Запоріжжя, вул.Руставі, буд.12, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Гуртожиток збудований до 01.12.1991, (введений в експлуатацію в 1973 році), будівництво здійснювалось за кошти державного підприємства, гуртожиток був включений до статутного капіталу створеного в процесі корпоратизації ВАТ "Запорізький арматурний завод", надалі цим Товариством гуртожиток переданий в якості внеску до статутного фонду ТОВ "Грааль".

Відтак, спірна будівля гуртожитку в силу наведених вище положень ч.4 ст.1, п.2 ст.1-1 Закону України "Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків" за характеристиками підпадає під категорію гуртожитків, на які розповсюджується дія цього Закону.

Так, виходячи зі змісту ч.4 ст.1 Закону України "Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків" його дія поширюється на гуртожитки, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі ті, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб.

Статтею 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначені особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Так, відповідно до ч.2 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" в редакції, чинній на час пред`явлення позову Запорізькою міською радою, гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Таким чином, гуртожитки державної форми власності передаються в комунальну власність виключно на безкомпенсаційній основі, а гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, що має місце у даній справі, на безкомпенсаційній основі може бути передано за згодою власника гуртожитку (за його власним рішенням) або без його згоди за рішенням суду.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" унормовано, що передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Згідно з п.19 ч.1 ст.18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону.

Аналіз приведених положень ст.ст.5, 14, 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" доводить до висновку, що примусове передавання гуртожитків у комунальну власність здійснюється в судовому порядку за позовом органів місцевого самоврядування в разі відмови власника гуртожитку від його передавання на добровільних (договірних) умовах.

За змістом позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала норма підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", відповідно до якої передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та представляє інтереси відповідної територіальної громади.".

Разом з тим, 20.10.2021 Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу № 3-181/2020(440/20) за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 4 вересня 2008 року № 500-VI (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., № 46, ст. 323) зі змінами та дійшов висновку, що підпункт пункту 1 частини третьої статті 14 Закону № 500-VІ, яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини третьої статті 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.

Ухваленим рішенням № 7-р(ІІ)2021 у цій справі підпункт "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином наразі механізм правового регулювання передачі гуртожитку на безкомпенсаційній основі за рішенням суду, що був передбачений підпунктом "б" пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", під правове регулювання якого, виходячи зі змісту позову Запорізької міської ради, підпадають спірні правовідносини, відсутній.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач в позовній заяві будь-яким чином (прямо чи опосередковано) не веде мову про компенсацію/часткову компенсацію вартості гуртожитку, про спір між сторонами саме з такого приводу не заявлено на вирішення суду, не свідчать про таке й додані до позовної заяви, а також й надалі у справу Позивачем документи та матеріали. Натомість, за текстом заяви Позивач спирається на законодавчі норми (Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") щодо безоплатної передачі гуртожитків до комунальної власності. Це відображено за текстом рішення вище.

Як на підтвердження відмови відповідача передати до комунальної власності спірної частини гуртожитку Позивачем зазначені та додані до позовної заяви листи ТОВ "Грааль" б/н від 24.01.2011 на адресу Запорізької міської ради, листи ТОВ "Грааль" на ім`я заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Запорізької міської ради від 27.10.2017 вих. № 182, від 22.12.2017 вих. № 191 та від 30.07.2018 вих. № 58.

У листі б/н від 24.01.2011 ТОВ "Грааль", з посиланням на те, що стало обізнаним про прийняття Запорізькою моською радою рішення № 24 від 19.05.2010 "Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади міста Запоріжжя на 2010 2014 роки" зазначає, що ТОВ "Грааль" являється приватним власником гуртожитку по вул.Руставі, 12 в м.Запоріжжі, передання якого включено до Програми, і згідно положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на цей гуртожиток дія цього Закону не поширюється. В цьому листі ТОВ "Грааль" звернулося до Запорізької міської ради з проханням надати йому інформацію та її документальне підтвердження стосовно того, якими нормами чинного законодавства керувалась Запорізька міська рада при прийнятті рішення № 24 від 19.05.2010 та компетенції Запорізької міської ради щодо прийняття такого рішення з зазначенням підстав для розпорядження приватною власністю ТОВ "Грааль".

Щодо цього листа суд звертає увагу, що відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" у його первинній редакції, яка діяла на час складання листа, цей Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.

Безумовно, це однозначно спростовує обґрунтованість посилання Позивача на цей лист при зверненні з позовом у 2020 році, таке посилання не має сенсу в полі актуальних обставин та чинності Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" в іншій редакції.

У листі від 27.10.2017 вих. № 182 ТОВ "Грааль" веде мову про належність йому 759/1000 частини будівлі гуртожитку, до складу яких не входить підвал з всіма комунікаціями, про комунальні борги мешканців гуртожитку, про відсутність у мешканців будівлі документів на право вселення та проживання. При цьому пояснює, що "не тримається" за свою частку, згодне діяти в межах діючого законодавства, однак за умови вирішення необхідних, поставлених ним питань, зазначає про очікування відповіді по цих питаннях, а також просить посприяти укладенню прямих договорів на постачання комунальних послуг між постачальниками цих послуг та мешканцями будинку.

У листі від 22.12.2017 вих. № 191 та повторно у листі від 30.07.2018 вих. № 58 ТОВ "Грааль" наполягає працівникам Запорізької міської ради врахувати питання з приводу: перебування гуртожитку у співвласності кількох осіб, отриманої від ВАТ "Запорізький арматурний завод" інформації про втрату права на проживання в гуртожитку працівниками заводу через припинення трудових відносин, суспільної необхідності передачі гуртожитку у комунальну власність в розрізі вимог Конституції України, визначення розміру суми та способу її виплати як відшкодування вартості частини будівлі в разі її примусового відчуження на користь територіальної громади, а також питання заборгованості мешканців по комунальних послугах в розмірі більш як 2 млн.грн. В цих листах ТОВ "Грааль" також зазначив про згоду діяти в межах законодавства та за умови вирішення необхідних питань, про очікування ним відповідей по поставлених в цих листах, а також у листі від 27.10.2017 вих.№ 182 питаннях.

За викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ці листи ТОВ "Грааль" (2017, 2018 років) також не означають однозначну відмову від передачі гуртожитку, а містять намагання вирішити певні питання, за можливості досягти згоди по них, в тому числі відносно передачі належної ТОВ "Грааль" частини гуртожитку на компенсаційній основі.

Позивач звертаючись до відповідача із вимогою передати спірний гуртожиток не зазначав суму компенсації та не пропонував відповідачу вирішити питання розміру часткової компенсації за передачу спірного майна позивачу, при цьому, відповідач сам порушив таке питання перед позивачем, проте, від позивача відповіді на вказане питання так і не отримано.

Посилання скаржника на те, що визначення розміру часткової компенсації за передачу гуртожитків в комунальну власність є окремими від примусової передачі цих гуртожитків правовідносинами, як на підставу скасування оскаржуваного рішення, є безпідставними, оскільки визначення розміру часткової компенсації передує зверненню до суду із позовом про передачу у комунальну власність територіальної громади гуртожитку, який належить юридичній особі на праві власності, оскільки протилежне порушує права відповідача, як власника майна.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді цього спору судом не може бути визначено суму компенсації за передачу гуртожитку, оскільки встановлення розміру компенсації не є предметом розгляду даної справи.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу необхідності дотримання судом принципу "суд знає закон" та передачу частини гуртожитку на частково-компенсаційній основі на підставі п. "б" п.2 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та за визначеним згідно з матеріалами справи безпосередньо судом розміром компенсації вартості майна.

Згідно з ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 2 тієї ж статті Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За приписами ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд дійсно може застосувати інакше, ніж зазначає позивач, правове регулювання, визначити норми права, які підлягають застосуванню, однак безумовно лише в межах заявлених позивачем позовних вимог.

Самостійно змінювати предмет позову, до чого фактично схиляють суд представник Позивача та третьої особи на стороні Позивача, суд не вправі.

Встановлені у справі обставини, що послугували пред`явленню позову, суд об`єктивно змінити не може.

Правом на зміну предмета позову наділений виключно Позивач і останнім про таке на новому розгляду справи не заявлялося.

Крім того, варто зазначити, що сам представник Позивача зазначив, що відносно розміру компенсації Запорізькою міською радою має бути прийнято рішення.

Безумовно, будучи обізнаною про Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)2021 від 20.10.2021 (принаймні з постанови Верховного Суду від 07.12.2021) Запорізька міська рада була не позбавлена права вжити відповідних заходів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 у справі № 908/713/20(908/1472/20) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.09.2022 у справі № 908/713/20(908/1472/20) залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Запорізьку міську раду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.04.2023.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко