Постанова

від 11.04.2023 по справі 520/11557/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 р.Справа № 520/11557/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.

представника позивача Швеця Р.П.

представника відповідача Озацької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.12.21 року по справі № 520/11557/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Люботинський завод "Продтовари"

до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Люботинський завод "Продтовари" ( далі - позивач, ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північного міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просило суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення №00047070101, №00048070101, №00049070101, №00050070101 від 30.03.2021 року, прийняті Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.

В обґрунтування позову вказало, що податкові повідомлення-рішення №00047070101, №00048070101, №00049070101, №00050070101 від 30.03.2021 року є протиправними та такими, що порушують права позивача. Зазначило, що фактичними підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали викладені в акті перевірки висновки про порушення вимог податкового законодавства, а саме: контролюючим органом під час перевірки зроблений висновок про зайве включення результатів виконання господарських договорів до складу витрат в бухгалтерському та, відповідно, у податковому обліку, а також сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту при здійсненні взаємовідносин з підприємствами-постачальниками - ТОВ "Прогрес Комерс" та ТОВ "СТАН". На підставі вказаного висновку були прийняти податкові повідомлення-рішення №0048070101 та №00049070101. Також контролюючим органом в акті перевірки наведений висновок про заниження ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" податкових зобов`язань з ПДВ з огляду на начебто встановлений факт ненарахування цих податкових зобов`язань у зв`язку із перевищенням звичайної ціни над фактичною ціною реалізації алкогольної продукції та прийняте податкове повідомлення-рішення №00049070101. Також вказав, що контролюючим органом нараховані ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" штрафні санкції з ПДВ у зв`язку з тим, що підприємством начебто не було виписано та не було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму коштів, отриманих від ТОВ "САДІН ТРЕЙД" та ТОВ "САДІН", як попередню оплату за відвантажену лікеро-горілчану продукцію та на підставі вказаного висновку було прийняте податкове повідомлення-рішення №00047070101. Також, контролюючим органом зроблений висновок про заниження ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" податкових зобов`язань з орендної плати за землю за договором оренди від 05.06.2002 року, укладеним з Нововодолазькою селищною радою, за період з 01.10.2016 до 30.09.2019 у зв`язку з тим, що підприємством сплачувалися орендні платежі без урахування змін нормативної грошової оцінки земель та без урахування змін ставок орендної плати, передбачених рішеннями селищної ради та начебто умовами вказаного договору оренди та на підставі вказаного висновку прийнято податкове повідомлення-рішення №00050070101.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення №00047070101, №00048070101, №00049070101 від 30.03.2021 року, прийняті Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ Люботинський завод Продтовари відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що при здійсненні господарських відносин позивача з ТОВ "Прогрес Комерс" перевіркою не підтверджено адресу місця продукції. Згідно з наданими до перевірки товарно-транспортними накладними навантаження продукції відбувалось за адресою: м. Харків, пр.-т. Московський, 97, але відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за вказаною адресою знаходиться житлова семиповерхова будівля. При цьому, замовником та перевізником спірної продукції є ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари". Також не надано належної правової оцінки отриманій від ГУ ДПС у Харківській області узагальненій податковій інформації, відносно ТОВ "Прогрес Комерс" за звітні періоди декларування ПДВ - липень-грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року щодо фінансово-господарських операцій з придбання у контрагентів-постачальників й правомірності складання і реєстрації в ЄРПН податкових накладних, виписаних на адресу контрагентів-покупців. По контрагентам ТОВ "Союз Кепітал Строй", ТОВ "Зірва", ТОВ "Слобідський хліб" наявні вироки суду відносно керівництва підприємств за ст. 205 КК України та протоколи допиту в якості свідків в межах кримінального провадження, передбаченого ст. 205-1 КК України. ТОВ "Прогрес Комерс" відсутнє за податковою адресою (місцезнаходженням) - 61001, м. Харків, проспект Московський, буд. 97, з чого вбачається неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій за звітні періоди декларування ПДВ липень-грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями по ланцюгу постачання щодо покупки/продажу товарів (робіт, послуг). Основний вид діяльності ТОВ "Прогрес Комерс" - оптова торгівля хімічними продуктами, однак підприємством реалізовано продукти рослинного походження у контрагентів-постачальників, тобто, фактично відбувався "транзит" ПДВ.

Щодо здійснення господарських відносин з ТОВ "СТАН" та "Люботинський завод "Продтовари" в частині виконання робіт у період з січня 2017 по червень 1019 року, судом першої інстанції не враховано, що підприємство зареєстровано у реєстрі облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва. Відносно директора ТОВ "СТАН" ОСОБА_1 , який підписував акти виконаних робіт, є протокол допиту в якості свідка в рамках кримінального провадження КП № 42016220000000825 від 12.09.2016 за ч. 2 ст. 205-1 КК України. Підприємство ТОВ "СТАН" не мало відповідних дозвільних документів на виконання робіт по технічному обслуговуванню систем опалення.

Щодо порушень в частині заниження податкових зобов`язань при реалізації продукції за цінами нижче звичайних встановлено, що готова продукція ПрАТ Люботинський завод "Продтовари" а саме: лікеро - горілчана продукція, реалізовувалась за договором комісії (51 % від загальної кількості виробленої продукції) та за договорами купівлі - продажу (49 % від загальної кількості виробленої продукції) зТОВ "ПОЛІТРЕЙД-ПЛЮС" (код 39378944) в період з 01.10.2016 до 01.03.2017, ТОВ "АЛКО-СТАР" (код 40975005) в період з 01.02.2017 до 01.04.2018, TOB "САДІН" (код 41675529) в період з 01.02.2018 до 01.03.2019, TOB "САДІН ТРЕЙД" (код 42574079) в період з 01.02.2019 до 30.09.2019. Результат господарських операцій не покриває виплачену позивачем за договорами комісії суму комісійної винагороди, в результаті чого загальний результат господарських операції складає від`ємне значення (- 32 194 574 грн), що не відповідає вимогам Закону України "Про ціни і ціноутворення", визначенню ділової мети та поняттю звичайна ціна, що визначені в ПКУ. Також встановлено продаж алкогольних напоїв власного виробництва за цінами, які дорівнювали мінімальним оптово-відпускним цінам, встановленим Постановою КМУ від 30.10.2008 №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", тобто, з порушенням п. 2 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" на той час коли потрібно було застосовувати граничну ціну реалізації продукції позивачем, якою є державна регульована ціна, що повинна бути економічно обгрунтованою та забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Також умови укладених договорів комісії не відповідають вимогам ЦК України в частині відсутності в них визначеного розміру комісійної виплати та погодження предмету та ціни договору.

Щодо нарахування штрафних санкцій з ПДВ у зв`язку з тим, що ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" не виписано та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, оскільки судом зроблено неправомірний висновок, що в спірних правовідносинах підприємство позивача правомірно виписувало зведені податкові накладні у зв`язку із здійсненням ритмічних поставок продукції своїм контрагентам. Перевіркою встановлено, що позивач здійснював спірні господарські операції з ТОВ "САДІН" та ТОВ "САДІН ТРЕЙД" на підставі договорів купівлі- продажу та отримував попередню оплату за відвантажену лікеро - горілчану продукцію, податкові накладні, на отримані попередні оплати не виписувались та в Єдиному реєстрі податкових накладних не реєструвались. Тобто, під час прийняття рішення по справі судом першої інстанції не враховано, що п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено складення зведеної податкової накладної по операціях з постачання товарів, а не по отриманим передплатам.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Офісом великих платників податків ДПС на підставі направлень від 22.01.2020 року № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10, згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 ПК України, плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок на 2020 рік, на підставі наказу від 09.01.2020 року № 7 проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01.10.2016 року до 30.09.2019 року.

За результатами перевірки складено акт від 24.02.2021 №61/35-00-07-01/24486154 про результати документальної планової виїзної перевірки ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" (код ЄДРПОУ 24486154) (т.1 а.с. 48-227).

Відповідно до акту від 24.02.2021 №61/35-00-07-01/24486154 встановлено порушення:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, з урахуванням пп. 14.1.13, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 із змінами та доповненнями, П(С)БО № 15 "Дохід", П(С)БО 9 "Запаси", П(С)БО 11 "Зобов`язання" занижено податок на прибуток на загальну суму 224525 грн, в тому числі за 1 квартал 2017 року на суму 2450 грн, за півріччя 2017 року на суму 4901 грн, за три квартали 2017 року на суму 202051 грн, за 2017 рік на суму 204501 грн, за 1 квартал 2018 року на суму 4568 грн, за півріччя 2018 року на суму 8507 грн, за три квартали 2018 року на суму 11185 грн, за 2018 рік на суму 13864 грн, за 1 квартал 2019 року на суму 3080 грн, за півріччя 2019 року на суму 6160 грн, за три квартали 2019 року на суму 6160 грн;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.4, п. 201.7, п.201.10 ст.201 з урахуванням пп.14.1.71 п. 14.1 ст. 14, ст. 102, ст. 52-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідні положення Податкового Кодексу України, вимог Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, п. 2 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 5899032 грн, у тому числі за лютий 2017 року на суму 908 грн., березень 2017 року на суму 907 грн, за квітень 2017 року на суму 907 грн, за травень 2017 року на суму 907 грн, за червень 2017 року на суму 1796 грн, за липень 2017 року на суму 55479 грн, за серпень 2017 року на суму 331446 грн, за вересень 2017 року на суму 15854 грн, за жовтень 2017 року на суму 7996 грн, за листопад 2017 року на суму 135920 грн, за грудень 2017 року на суму 383961 грн, за січень 2018 року 212701 грн, за лютий 2018 року на суму 425627 грн, за березень 2018 poку на суму 320113 грн, за квітень 2018 року на суму 265553 грн, за травень 2018 року на суму 219110 грн, за червень 2018 року на суму 190592 грн, за липень 2018 року на суму 204883 грн, за серпень 2018 року на суму 232156 грн, за вересень 2018 року на суму 155124 грн, за жовтень 2018 року на суму 532302 грн, за листопад 2018 року на суму 301080 грн, за грудень 2018 року на суму 73 924 грн, за січень 2019 року на суму 711871 грн, за лютий 2019 року на суму 10490 грн, за березень 2019 року на суму 285196 грн, за квітень 2019 року на суму 242714 грн, за травень 2019 року на суму 219140 грн, за червень 2019 року на суму 246378 грн, за липень 2019 року на суму 57580 грн, за серпень 2019 року на суму 56417 грн;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, та п. 18 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року № 137/28267 із змінами та доповненнями, не виписано та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму коштів, отриманих, як попередня оплата на загальну суму 165777280 грн, у тому числі ПДВ у сумі 27629547 грн та суму перевищення звичайних цін на лікеро-горілчану продукцію над цінами реалізації на загальну суму 33929286 грн, у тому числі ПДВ 5654881 грн;

- п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755, зі змінами та доповненнями, а саме: 10 випадків неподання ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" до контролюючого органу повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування через які провадилась діяльність;

- п.51.1 ст. 51, пп. б п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755, зі змінами та доповненнями, а саме: подання з помилками та недостовірними відомостями податкової звітності за ф.1-ДФ за 2-й квартал 2018 pоку, що призвело до подання недостовірних відомостей до державного реєстру;

- п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону Україні від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями, а саме: самостійне донарахування платником своєчасно нарахованого єдиного внеску за квітень, листопад 2016 року, лютий, квітень, травень, липень, вересень 2017 року на загальну суму 2290,05 грн;

- п.288.1, п.288.4, п.288.5 ст.288, п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України, встановлено заниження податкових зобов`язань з орендної плати за землю за перевіряємий період всього на суму 43842,90 грн, у тому числі: за лютий 2017 на суму 1370,08 грн, за березень 2017 на суму 1370,08 грн, за квітень 2017 на суму 1370,08 грн, за травень 2017 на суму 1370,08 грн, за червень 2017 на суму 1370,08 грн, за липень 2017 на суму 1370,08 грн, за серпень 2017 на суму 1370,08 грн, за вересень 2017 на суму 1370,08 грн, за жовтень 2017 на суму 1370,08 грн, за листопад 2017 на суму 1370,08 грн, за грудень 2017 на суму 1370,06 грн, за січень 2018 на суму 1370,10 грн, за лютий 2018 на суму 1370,10 грн, за березень 2018 на суму 1370,10 грн, за квітень 2018 на суму 1370,10 грн, за травень 2018 на суму 1370,10 грн, за червень 2018 на суму 1370,10 грн, за липень 2018 на суму 1370,10 грн, за серпень 2018 на суму 1370,10 грн, за вересень 2018 на суму 1370,10 грн, за жовтень 2018 на суму 1370,10 грн, за листопад 2018 на суму 1370,10 грн, за грудень 2018 на суму 1370,04 грн, за січень 2019 грн. на суму 1370,10 грн, за лютий 2019 на суму 1370,10 грн, за березень 2019 на суму 1370,10 грн, за квітень 2018 року на суму 1370,10 грн, за травень 2019 на суму 1370,10 грн, за червень 2019 на суму 1370,10 грн, за липень 2019 на суму 1370,10 грн, за серпень 2019 на суму 1370,10 грн, за вересень 2019 на суму 1370,10 грн;

- Закону України від 19.12.1995 № 481 "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" в частині подання звітів з недостовірними відомостями форми 2-РС та 1-ОА за період березень-травень 2017 року, серпень-вересень 2017 року, грудень 2017 року, березень 2018 року, травень 2018 року та серпень 2019 року.

На підставі акту складені податкові повідомлення-рішення від 30.03.2021 року:

- № 00047070101, яким до Приватного акціонерного товариства ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" застосовано штраф 50% за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних у сумі 16 642 213,92 грн;

-№ 00048070101, яким ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 280 656,25 грн;

-№ 00049070101, яким ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 373 790 грн;

-№ 00050070101, яким ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" збільшено суму гpoшового зобов`язання з орендної плати за землю юридичних осіб на суму 43 842,90 грн (т. 1 а.с. 31-47).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 00048070101, № 00049070101, № 00047070101.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №00050070101 суд першої інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду не спростовано висновків контролюючого органу про заниження підприємством позивача податкових зобов`язань з орендної плати за землю.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до таких, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Колегією суддів під час розгляду справи встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності ПрАТ Люботинський завод Продтовари є виробництво дистильованих питних алкогольних напоїв (КВЕД-2010: Клас 11.01), оптова торгівля алкогольними напоями (КВЕД-2010: Клас 46.34). (т. 2 а.с. 1).

Для здійснення вказаної діяльності підприємство має виробничі та допоміжні будівлі, що підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом про державну реєстрацію прав, виробниче обладнання, транспортні засоби, трудові ресурси (у перевіряємий період на підприємстві у середньому лічилося 250 працівників), а також необхідні дозвільні документи: ліцензію на право виробництва алкогольних напоїв, ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями, атестати виробництва, спеціальні дозволи на користування надрами та водокористування, атестат лабораторії, сертифікат НААСР, ІSO, затверджені у встановленому порядку технічні умови виробництва, рецептури та інші документи (т. 2 а.с. 13-37).

У перевіряємому періоді ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" мало господарські відносини з постачальником товарів ТОВ "Прогрес Комерс" та виконавцем робіт ТОВ «СТАН», які здійснювалися на підставі укладених договорів, за умовами яких вказані контрагенти здійснювали постачання на адресу ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" товарів та виконання робіт з метою використання у господарській діяльності, а саме для виробництва та подальшої реалізації алкогольних напоїв.

Так, господарські відносини між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" та ТОВ "Прогрес Комерс" у серпні 2017 року здійснювалися на підставі договору № 110117-19 від 21.08.2017 року, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та своєчасно оплатити товар за ціною, найменуванням, асортиментом, кількістю (об`ємом) кожної партії, що погоджується сторонами у додатках (видаткових накладних) (т. 2 а.с.38-41).

Додатковою угодою від 02.10.2012 року до Договору № 110117-19 від 21.08.2017 року Сторони встановили, що розрахунок за товар може здійснюватись шляхом передачі простих векселей (т. 2 а.с. 42).

У межах зазначеного договору позивачем для виробництва алкогольних напоїв придбано товари, а саме - цукор. Основний обсяг придбаваємого цукру витрачається підприємством при виготовленні вермутів з коньяком, які виробляються на підставі технічних умов ТУ У 15.9-24486154-027:2009 «Вермути з коньяком», погоджені в установленому порядку, відповідно до абз.3 підп.3.3.1 п.3.3 технічних умов для виготовлення вермутів з коньяком використовують «цукор білий згідно ДСТУ 4623».

При виконанні зазначеного договору у серпні 2017 року проведені господарські операції з постачання цукру на адресу покупця, що підтверджується видaткoвими накладними постачальника № РП-0000040 від 28.08.2017, №РН-0000041 від 28.08.2017, № РН-0000042 від 28.08.2017, № РН-0000043 від 28.08.2017 (т. 2 а.с. 45, 48, 51, 54).

Оплата товару здійснена шляхом передачі простих векселів, що підтверджується актом приймання - передачі векселей та самим векселем (т. 2 а.с. 43-44).

Переміщення товару від постачальника до покупця відбувалося на вантажному автомобілі, який вказаний в товарно-транспортних накладних на перевезення цукру та належать ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари", що підтверджується копією свідоцтва про pеєстрацію транспортного засобу (т. 2 а.с. 58).

При здійсненні перевезення товару складено товарно-транспортні накладні № 101 від 28.08.2017 року, № 103 від 28.08.2017 року, № 102 від 28.08.2017 року, № 104 від 28.08.2017 року (т. 2 а.с. 46-47, 49-50, 52-53, 55-56).

Фактично товар від постачальника був отриманий завідуючим складом покупця, що підтверджується його підписом із завірянням печаткою підприємства.

Отриманий товар оприбутковано на складі ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" за адресою: м. Люботин, вул. Слобожанська, 53, що підтверджується прибутковими накладними № 280804, № 280803, № 280802, № 280801 від 28.08.2017 року (т. 2 а.с. 59-60).

Проведені господарські операції з придбання цукру відображені позивачем в бухгалтерському обліку ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари", що підтверджується за карткою рахунку 202 «ТМЦ: Цукор» бухгалтерського обліку. З даних картки вбачається, що придбаний у ТОВ "Прогрес Комерс" та оприбуткований за прибутковими накладними № 280804, № 280803, № 280802, № 280801 від 28.08.2017 року цукор був використаний у виробництві в період з 24.01.2018 року до 06.04.2018 року.

Також, між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" та ТОВ "СТАН" за період з січня 2017 року до червня 2019 року здійснювались роботи з технічного обслуговування автоматики безпеки парових котелень на підставі укладених договорів підряду.

Відповідно до договорів підряду: № 113-7 від 01.01.2017 року у період з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року, № 100 від 03.01.2018 року у період з 03.01.2018 до 31.12.2018 року, №19 від 03.01.2019 року у період з 03.01.2019 року по 31.12.2019 року здійснювалось технічне обслуговування автоматики безпеки двох парових котелень. Крім того, між сторонами був підписаний договір підряду № 80 від 03.01.2018 року по технічному обслуговуванню, за умовами якого ТОВ "СТАН" виконувало роботи з еколого-теплотехнічних випробувань на двох котельних ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" (т. 2 а.с. 104-105, 120-121, 128-129, 142-143).

ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" у виробничій діяльності використовувало газові котли, які встановлені у спеціально обладнані будівлі котельної. Вимоги щодо безпеки експлуатації газового обладнання передбачені «Правилами безпеки систем газопостачання», які затверджені Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.2015р. № 285 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08.06.2015р. за № 674/27119.

Відповідно до п. 3.2. вказаних Правил, до технічного обслуговування і ремонту споруд та об`єктів системи газопостачання промислових і сільськогосподарських підприємств, підприємств комунально-побутового обслуговування населення допускається залучення суб`єктів господарювання, що мають дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки відповідно до вимог Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Згідно з п. 3.9 Правил, всі газопроводи і установки, що використовують газ, підлягають технічному обслуговуванню і ремонту у строки, що зазначені в паспортах або інструкціях заводів-виробників обладнання, приладів, апаратів з урахуванням місцевих умов експлуатації.

Технічне обслуговування необхідно здійснювати не рідше ніж один раз на місяць, а поточний ремонт - не рідше ніж один раз на 12 місяців.

З метою проведення необхідних, передбачених Правилами безпеки систем газопостачання, робіт по технічному обслуговуванню обладнання, що використовує газ, ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" укладало договори підряду з ТОВ "СТАН".

У матеріалах справи є дозвіл № 371.13.63-43.22 від 12.06.2013 року, виданий Територіальним управлінням державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області, та дозвіл № 1552.18.32 від 08.06.2018 року, виданий Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Київської області і м. Києва, про те, що ТОВ "СТАН" має право виконувати роботи підвищеної небезпеки, зокрема, технічне обслуговування устаткування підвищеної небезпеки, у тому числі парових та водогрійних котлів теплопродуктивністю понад 0.1 МВт.

Відповідно до умов укладених договорів підряду проведені господарські операції з виконання фахівцями ТОВ "СТАН" робіт з технічного обслуговування автоматики безпеки двох котелень, що розташовані за адресою: м. Люботин, вул. Слобожанська, 53, та робіт з еколого-теплотехнічних випробувань двох парових котелень ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари", що підтверджується графіками проведення перевірки та актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) , які містяться в матеріалах справи.

Оплата вартості виконаних робіт за вказаними договорами підряду проведені ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" у повному обсязі шляхом перерахування на користь ТОВ "СТАН" безготівкових коштів, що підтверджено копіями платіжних доручень.

Проведені господарські операції з придбання робіт у вказаного контрагента були належним чином відображені в бухгалтерському обліку підприємства позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за рахунком 631 та картками рахунку 631 "Контрагент: ТОВ "СТАН" у розрізі договорів з даним контрагентом.

Факт постачання та оприбуткування товару підтверджується видатковими та прибутковими накладними, а факти виконання робіт підтверджено відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт, факт сплати ПДВ підтверджено належним чином оформленими та зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними. За отримані від вказаних підприємств товари та роботи були здійснені розрахунки відповідно до вимог діючого законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ "Прогрес Комерс" та ТОВ "СТАН" мали реальний характер.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що надані підприємством копії первинних документів по господарським операціям зі своїми контрагентами у перевіряємий період за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Доводів про те, що первинні документи і податкова звітність позивача є дефектними або містять неправдиву, недостовірну інформацію податковим органом не наведено.

Посилання апелянта на те, що при здійсненні господарських відносин позивача з ТОВ "Прогрес Комерс" перевіркою не підтверджено адресу місця продукції, а згідно з наданими до перевірки товарно-транспортними накладними навантаження продукції відбувалось за адресою: м. Харків, пр.-т. Московський, 97, але відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за вказаною адресою знаходиться житлова семиповерхова будівля. ТОВ "Прогрес Комерс" відсутнє за податковою адресою (місцезнаходженням) - 61001, м. Харків, проспект Московський, буд. 97, з чого вбачається неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій за звітні періоди декларування ПДВ липень-грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями по ланцюгу постачання щодо покупки/продажу товарів (робіт, послуг), основний вид діяльності ТОВ "Прогрес Комерс" - оптова торгівля хімічними продуктами, однак підприємством реалізовано продукти рослинного походження у контрагентів-постачальників, тобто фактично відбувався транзит ПДВ, колегія суддів вважає необгрунтованими та зазначає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами для формування бухгалтерського обліку.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Отже, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 по справі №820/2665/16, які суд, з урахуванням приписів ч.5 ст. 242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин.

Інформація податкових органів щодо перевірок контрагента позивача по ланцюгу постачання також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на наявність вироків суду відносно контрагентів позивача за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України відносно ТОВ "Союз Кепітал Строй", ТОВ "Зірва" та копії протоколу про допит в якості свідка директора ТОВ "Слобідський Хліб" в рамках кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 205 Особливої частини КК України передбачає відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто, створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Між тим, вироки суду прийняті за наслідком розгляду вказаних кримінальних справ відсутні та відповідачем не вказано, яким саме чином існує зв`язок кримінальних справ з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Контролюючий орган в порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постанові від 07.07.2022 року в справі №160/3364/19.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Враховуючи те, що первинні документи позивача з контрагентами ТОВ "СТАН" та ТОВ "Прогрес Комерс" оформлені відповідно до вимог ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", чим спростовано висновки контролюючого органу під час проведення перевірки порушень позивачем положень податкового законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для визнання зазначених висновків контролюючого органу помилковими.

Щодо встановленого в акті перевірки висновку контролюючого органу про зниження ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з їх ненарахуванням при реалізації продукції за ціною нижче звичайної, колегія суддів зазначає таке.

Актом перевірки № 61/35-00-07-01/24486154 від 24.02.2021 зафіксовані порушення п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, з урахуванням пп. 14,1.71 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, п.15 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 (з урахуванням змін та доповнень в редакціях, що відповідають звітному періоду), п.2 ст. 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення", яке полягає в тому, що ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ, не виписані та не зареєстровані податкові накладні на суму перевищення звичайної ціни над цінами реалізації на загальну суму ПДВ 5 654 881 грн.

Актом перевірки встановлено, що реалізація продукції власного виробництва у перевіряємому періоді, у тому числі за договорами комісії, проводилась на адресу покупців: ТОВ "ПОЛІТРЕЙД-ПЛЮС", ТОВ "АЛКО-СТАР", ТОВ "САДІН", ТОВ "САДІН ТРЕЙД".

Протягом перевіреного періоду ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" поставляв на адресу:

- ТОВ "ПОЛІТРЕЙД-ПЛЮС" горілчану продукцію в асортименті за ціною відповідно до видаткових накладних та ТТН нe нижче 35,19 грн до 03.12.2016 року за 0,5 л та у зв`язку з підвищенням рівня мінімальних цін після 03.12.2016 року не нижче 45 грн за 0,5 л.;

- ТОВ "АЛКО-СТАР" горілчану продукцію в асортименті за ціною відповідно до видаткових накладних та ТТН не нижче 45,00 грн до 09.09.2017 року за 0,5 л та у зв`язку з підвищенням рівня мінімальних цін після 09.09.2017 року не нижче 53,73 грн за 0,5 л.;

- ТОВ "САДІН" горілчану продукцію в асортименті за ціною відповідно до видаткових накладних та ТТН не нижче 53,73 грн до 02.10.2018 року за 0,5 л та у зв`язку з підвищенням рівня мінімальних цін після 02.10.2018 року не нижче 64,20 грн за 0,5 л.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає таке.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначений статтею 188 ПК України.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

За визначенням в пп. 14.1.71 п. 14.1 ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.219 п.14.1 ст.14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

У спірному випадку відповідач дійшов висновку, що реалізація продукції проводилась за цінами нижче звичайних.

За приписами Податкового кодексу України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг нe може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим, а також встановлюють низку обов`язкових умов відповідності ціни поставки (договірної ціни) ринковій ціні, однією з яких є володіння сторонами достатньою інформацією про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) порівняних економічних (комерційних) умовах та передбачають можливість доведення невідповідності рівню ринкових цін договірної ціни.

Отже, у розумінні норм Податкового кодексу України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка своєю чергою, повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом термін (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, визначено, що у разі постачання товарів/послуг, база оподаткування яких визначена відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів послуг (зокрема, якщо база оподаткування визначається, виходячи із ціни придбання товарів/послуг, звичайної ціни самостійно виготовлених товарів послуг або балансової (залишкової) вартості необоротних активів і перевищує суму постачання таких товарів/послуг, необоротних активів, визначену виходячи з їх договірної вартості, тобто, ціна придбання/звичайна ціна/балансова (залишкова) вартість перевищує фактичну ціну (договірну вартість) постачання), постачальник (продавець) складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення ціни придбання/звичайної ціни балансової (залишкової) вартості над фактичною ціною, або може скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо за кожною операцією з постачання товарів послуг.

У податковій накладній (в тому числі зведеній), яка складена на суму такого перевищення, робиться позначка відповідно до пункту 8 цього Порядку (« 15» - Складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, над фактичною ціною постачання). Така податкова накладна отримувачу (покупцю) не надається. При цьому у рядках такої податкової накладної, відведених для зазначення даних покупця, постачальник (продавець) зазначає власні дані.

Таким чином, при продажу самостійно виготовлених товарів, реалізованих нижче звичайної ціни, постачальник складає дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, іншу - на суму, розраховану виходячи з перевищення звичайної ціни над фактичною ціною.

Відтак, необхідною умовою для здійснення донарахування податкових зобов`язань за приписами наведених норм податкового законодавства є наявність факту реалізації товарів за звітний період за ціною нижчою від звичайної (ринкової) ціни таких товарів.

Судовим розглядом встановлено, що підприємство позивача є виробничим підприємством, яке виготовляє та реалізує алкогольну продукцію власного виробництва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008р. №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", була встановлена оптова-відпускна мінімальна ціна (у перерахунку на 0,5 літра та міцністю 40 відсотків) з урахуванням ПДВ: горілка та лікеро-горілчані вироби до 03.12.2016 року 35,19 грн, на 03.12.2016 року 45 грн, на 09.09.2017 року - 53,73 грн, на 02.10.2018 року 64,20 грн, вермути - встановлена лише мінімальна роздрібна ціна.

Відповідно до видаткових накладних на реалізацію продукції, що містяться в матеріалах справи, ціна продажу алкогольної продукції дорівнювала або перевищувала мінімальні ціни реалізації цієї продукції.

Вказані обставини також підтверджені актом перевірки та не оспорювались сторонами у справі.

При складанні податкової звітності підприємство керувалося приписами пп. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, якими встановлено, що база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів та у встановленому порядку нараховувало податкові зобов`язання з податку на додану вартість та, виконуючи приписи п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, складало відповідні податкові накладні та реєструвало їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом України термін.

Отже, за відсутності перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, над фактичною ціною постачання, тобто, відсутності факту реалізації продукції за ціною нижчою від звичайної ціни, а у даному випадку мінімальної ціни, встановленої нормативним актом уряду України, підприємство позивача не здійснювало будь-якого донарахування податкових зобов`язань з ПДВ відповідно до приписів п.15 Порядку заповнення податкової накладної.

Також, в акті перевірки контролюючим органом вказано на необхідність прив`язання звичайної ціни на самостійно вироблені товари до їх собівартості, у зв`язку з чим звичайна ціна не може бути нижчою виробничої собівартості.

Собівартість - це витрати підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства (постанова Верховного Суду від 16.12.2019 року в справі № 200/12345/18-а).

Статтею 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни, державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, Податковий кодекс України (п. 188.1 ст. 188 Кодексу) лише у період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року визначав, що база оподаткування податком на додану вартість з реалізації самостійно виготовлених товарів залежала від собівартості таких товарів та не могла бути меншою їх собівартості. У період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року платник податків був зобов`язаний визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг, виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.04.2018 року в справі № 808/2519/16, від 16.12.2019 року в справі № 200/12345/18-а, від 13 грудня 2022 року № 200/4957/20-а.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 16.12.2019 у справі №200/12345/18-а зазначив, що в таких справах особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Ураховуючи викладене, обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.06.2019 у справі №818/2186/14.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23.07.1998 №817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митих цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Тобто, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 04.06.2019 у справі №818/2186/14, від 12.09.2019 у справі №815/527/14.

Як свідчать матеріали справи, у цій справі відповідач при здійсненні контрольного заходу не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на товари, які реалізував позивач протягом відповідного спірного періоду, та, відповідно, таку інформацію не поклав в основу оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено, що договірна ціна продажу позивачем власної продукції не відповідала рівню звичайних (ринкових) цін, і така невідповідність була встановлена шляхом дотримання суб`єктом владних повноважень процедури та вчинення дій, що визначені законодавством України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у перевіряємому періоді ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" при реалізації самостійно виготовлених товарів правомірно нараховував податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи з бази оподаткування, яка дорівнювала звичайним (ринковим) цінам, визначеним у договорах з контрагентами та які не були нижчими за мінімальні.

Висновки контролюючого органу про те, що ціни, за якими підприємство позивача реалізовувало алкогольні напої за договорами комісії, не можуть вважатись ринковими, оскільки сторони договорів були фактично залежні, не є обґрунтованими з огляду на таке. За приписами п.п.14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов`язаними є юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв: а) для юридичних осіб: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи; принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи; одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа; повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа; сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації) та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків в яких є такі міжнародні фінансові організації), стосовно іншої юридичної особи, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раз. При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду).

Таким чином, відповідачем до суду не надано доказів того, що господарські взаємовідносини підприємства позивача з покупцями підпадають під будь-який із перелічених критеріїв залежності, визначених законодавством.

Що стосується доводів відповідача про те, що договори комісії, укладені між підприємством позивача та його контрагентами, є неукладеними з огляду на те, що вони не містять істотних умов, передбачених законодавством, а саме: ціну продажу продукції, суму комісійної винагороди, оскільки відповідно до умов договорів асортимент, кількість та ціна товару визначаються накладними на товар, що передавався на комісію, які були невід`ємною частиною договору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше cторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Приписами ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Судовим розглядом встановлено, що підприємство позивача з метою реалізації продукції власного виробництва укладало з іншими юридичними особам договори комісії, в тому числі: договір комісії №26/16 від 26.03.2016 pоку з TОB "ПОЛІТРЕЙД-ПЛЮС", договір комісії № 717 від 10.04.2017 року з ТОВ "АЛКО-СТАР", договір комісії № 182 від 01.02.2018 року з ТОВ "САДІН" (код 41675529), договір комісії №011 від 11.01.2019 року з ТОВ "САДІН ТРЕНД" (код 42574079).

Відповідно до п. 1.2 вказаних договорів комісії асортимент, кількість та ціна товару визначається накладними на товар, та передається на комісію. Вказані накладні є невід`ємною частиною договору.

Отже, при укладенні договорів комісії підприємством позивача не було допущено порушень норм діючого законодавства, оскільки вони були укладені відповідно до вимог законодавства.

Стосовно посилань відповідача про порушення позивачем при формуванні ціни продажу продукції вимог п.2 ст. 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення", суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни.

Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюються державне регулювання цін (ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).

Відповідно до приписів ч. 1, 2, 4 ст. 12 вказаного Закону, державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін. мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб`єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його пролажу (реалізації).

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов`язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Отже, застосування контролюючим органом до ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" наведених приписів Закону України «Про ціни та ціноутворення» є безпідставним, оскільки при формуванні ціни своєї продукції підприємство не встановлює державні регульовані ціни, що відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади, державних колегіальних органів та органів місцевого самоврядування, а тому підприємство не може бути суб`єктом порушення наведених норм законодавства.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, під час розгляду справи не надано до суду доказів того, що підприємством позивача здійснювалась реалізація алкогольної продукції за ціною нижче мінімальної, яка у даному випадку є звичайною (ринковою) ціною продажу цієї продукції, а, отже, донарахування контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку із перевищенням звичайної ціни над ціною реалізації, є помилковим.

Щодо доводів відповідача про те, що в результаті реалізації продукції за договірними цінами у позивача відсутня розумна економічна причина (ділова мета), колегія суддів зазначає наступне.

У підпункті 14.1.231 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України наведено визначення розумної економічної причини (ділова мета), яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак, із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому, не обов`язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект від господарської операції може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів об`єктивного перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Збитковість окремої господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від оподаткування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №804/8024/14.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача ділової мети при реалізації продукції за договірними цінами.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо наявності підстав для нарахування штрафних санкцій з ПДВ у зв`язку з тим, що підприємством не було виписано та не було зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на суму коштів, отриманих від ТОВ "САДІН ТРЕЙД" та ТОВ "САДІН" як попередня оплата зa відвантажену лікеро-горілчану продукцію, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" (продавець) та ТОВ "САДІН" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 181 від 01.02.2018 року, відповідно до умов якого, продавець зобов`язувався здійснювати постачання на адресу покупця лікеро-горілчаної продукції, номенклатура та асортимент якої визначається у видаткових накладних на кожну партію товару, а покупець зобов`язувався прийняти продукцію та сплатити її вартість. Також за умовами договору сторонами була погоджена можливість здійснення з боку покупця передплати за продукцію.

Крім того, між ПрАТ "Люботинський заводу "Продтовари" (комісіонер) та ТОВ "САДІН" (комітент) укладено договір комісії №182 від 01.02.2018 року, відповідно до умов якого, комісіонер надавав комітенту на комісію лікеро-горілчану продукцію, номенклатура та асортимент якої визначався у видаткових накладних на кожну партію товару, а комітент зобов`язувався реалізовувати вказану продукцію від свого імені та за рахунок комісіонера.

Між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" (продавець) та ТОВ "САДІН ТРЕЙД" (покупець) укладено договір поставки №11 від 11.01.2019 року, відповідно до умов якого продавець зобов`язувався здійснювати постачання на адресу покупця лікеро-горілчаної продукції, номенклатура та асортимент якої визначався у видаткових накладних на кожну партію товару, а покупець зобов`язувався прийняти продукцію та сплатити її вартість. Також за умовами договору сторонами була погоджена можливість здійснення з боку покупця передплати за продукцію.

Також, між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" (комісіонер) та ТОВ "САДІН ТРЕЙД" (комітент) укладено договір комісії №011 від 11.01.2019 року, відповідно до умов якого комісіонер надавав комітенту на комісію лікеро-горілчану продукцію, номенклатура та асортимент якої визначався у видаткових накладних на кожну партію товару, а комітент зобов`язувався реалізовувати вказану продукцію від свого імені та за рахунок комісіонера.

У межах виконання вказаних господарських правовідносин підприємством позивача у звітні періоди лютий 2018 року - січень 2020 року здійснювалось постачання лікеро-горілчаної продукції на адресу вказаних контрагентів, вказані поставки мали регулярний ритмічний характер, що підтверджується відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольної продукції.

Приписами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим кодексом України термін та надати покупцю за його вимогою.

При цьому, пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України та п.18 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" від 31.12.2015 №1307 передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів-послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Отже, оскільки постачання позивачем лікеро-горілчаної продукції на адресу ТОВ "САДІН" та ТОВ "САДІН ТРЕЙД" відбувалось регулярно і мало ритмічний характер, тому позивач мав право на складання не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведеної податкової накладної на такого покупця платника податку на загальну суму постачання, здійсненого протягом такого місяця, не є порушенням норм діючого податкового законодавства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість висновків контролюючого органу щодо допущення позивачем порушень при складанні та реєстрації податкових накладних за результатами господарських відносин з ТОВ "САДІН" та ТОВ "САДІН ТРЕЙД", що свідчить про помилковість висновків контролюючого органу про нарахування штрафних санкції за відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин колегія суддів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що податкові повідомлення рішення №00047070101, №00048070101, №00049070101 від 30.03.2021 року, прийняті Північним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Ураховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду цієї справи рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 по справі № 520/11557/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. КурилоСудді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Повний текст постанови складено 18.04.2023 року