Постанова

від 05.04.2023 по справі 333/3531/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 333/3531/13-ц

провадження № 61-6919св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , приватне підприємство «Владіма»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в складі судді Холода Р. С. від 27 липня

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., від 01 червня

2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АКБ, ПАТ, АТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 та приватного підприємства «Владіма» (далі - ПП «Владіма») про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Позов мотивований тим, що відповідно до укладеного 15 серпня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 договору про надання споживчого кредиту № 11377344000 (далі - кредитний договір), позичальник отримав кредит в сумі

41 378 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5 % річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 14 серпня 2015 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 і ПП «Владіма» були укладені договори поруки № 220465 та № 220462, на підставі яких поручителі взяли на себе зобов`язання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 кредитного договору та нести солідарну відповідальність за виконання його умов.

Оскільки ОСОБА_2 порушує умови кредитного договору, не виконує в обумовлені строки зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків, станом на 11 березня 2013 року його заборгованість складає 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390 286,60 грн з яких: 34 856,77 дол. США, що за курсом НБУ 278 610,16 грн - кредитна заборгованість, 13 971,78 дол. США, що за курсом НБУ 11 1676, 44 грн - заборгованість зі сплати процентів, а також пеня в сумі 26 801,88 грн.

Посилаючись на викладене, АКБ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ПП «Владіма» суму боргу за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 113773440000 в розмірі 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390 286,60 грн, та пеню в розмірі 26 801,88 грн.

Інформація про рух справи в суді першої інстанції

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 03 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09 грудня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ПП «Владіма» на користь ПАТ «УкрСиббанк» 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390 286,60, та пеню в розмірі 26 801,88. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

19 лютого 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жидкова Л. І. подала заяву про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року, посилаючись на те, що не була присутня в судовому засіданні, судові повістки не отримувала, про розгляд справи не повідомлялась. Наполягала на припиненні поруки згідно з вимогами статті 559 ЦК України.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня

2020 року заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року задоволено. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що знайшли своє підтвердження обставини, що свідчать про наявність доказів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, і які мають суттєве значення для вирішення спору. При цьому заочне рішення ОСОБА_1 не отримувала, а з матеріалами справи її представник ознайомилась у лютому 2020 року.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою, який мотивований тим, що порушення умов договору про надання споживчого кредиту відбулось 16 квітня

2010 року, а оскільки банк звернувся до суду 30 квітня 2013 року, то відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України порука

ОСОБА_1 є припиненою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненою її поруку за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465, укладеним між нею та АКБ «УкрСиббанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня

2021 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року

№ 11377344000 в розмірі 48 828,55 дол. США та пеню в розмірі 26 801,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу витрат.

Рішення суду мотивоване тим, ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору від 15 серпня 2008 року № 11377344000, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку відповідно до наданого банком розрахунку.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що банк використав своє право, передбачене умовами кредитного договору, та надіслав ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення кредиту від 02 лютого 2011 року, яку останній отримав. Вказаними діями банк змінив строк основного зобов`язання та в подальшому протягом шести місяців не звернувся до поручителя з відповідним позовом, у зв`язку з чим відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України суд вважав припиненою поруку ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Переглядаючи рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , апеляційний виходив з того, що пред`явивши вимогу до боржника про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому повинен був звернутись до суду з позовом до поручителя протягом шести місяців.

Натомість банк звернувся до суду з позовом у цій справі після спливу шестимісячного строку, що свідчить про припинення поруки та відсутність підстав для покладення на поручителя солідарної відповідальності за кредитною заборгованістю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, банк просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 липня 2022 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня

2022 року.

До касаційної скарги відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України включена скарга на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 05 червня 2020 року про скасування заочного рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 910/4455/20,

від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 563/927/16-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 727/7582/20,

від 21 жовтня 2020 року у справі № 756/12590/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 185/4093/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 190/1678/15-ц,

від 18 березня 2020 року у справі № 643/3381/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113-14-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 303/7719/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 320/7395/16-ц, від 03 квітня 2020 року у справі № 361/217/17,

від 19.03.2020 року у справі № 756/15281/13-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 910/4455/20, від 15 червня 2022 року у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду України

від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору та кваліфікує правову природу відносин між сторонами.

Позичальник ОСОБА_2 та майновий поручитель ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі із 17 лютого 1990 року.

15 серпня 2008 року відповідачі отримали споживчий кредит в інтересах сім`ї, що підтверджено копією заяви ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_1 на передачу в іпотеку спільного майна подружжя та копією заяви

ОСОБА_1 про надання згоди на отримання її чоловіком ОСОБА_2 кредитних коштів. Оскільки одним з подружжя укладений договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Вважає, що суди не звернули увагу на наявність іншої законодавчої підстави для повного задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , якими є положення частини четвертої статті 65 СК України.

Крім того суди, приймаючи до уваги як доказ вимогу від 02 лютого 2011 року, порушили приписи статті 83 ЦПК України.

Заперечення на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 05 червня 2020 року мотивовані тим, що ОСОБА_1 була обізнана про існування заочного рішення ще із 2016 року, про що свідчить копія акта опису та арешту майна від 31 травня 2016 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат

Жидкова Л. І. посилається на те, що позивач умисно не повідомив суд про надіслану ним вимогу від 02 лютого 2011 року.

Вказує, що докази використання кредитних коштів ОСОБА_2 не були предметом розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 серпня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк» ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11377344000, відповідно пунктів 1,1., 1.2. якого, банк зобов`язався надати ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 41 378 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати, повернути кредит та сплатити 14,5 % процентів річних за користування ним, шляхом внесення щомісячно до 15-го числа ануїтентних платежів у розмірі 790 доларів США в порядку і на умовах, визначених кредитним договором, терміном не пізніше 14 серпня 2015 року. Кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника).

Факт видачі 15 серпня 2008 року ОСОБА_2 кредитних коштів в розмірі

41 378 доларів США підтверджено випискою про рух коштів по рахунку

№ НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 зобов`язався використати та повернути одержаний кредит, сплатити нараховані позивачем проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені кредитним договором (пункт 4.1. кредитного договору)

Відповідно до пункту 5.5. кредитного договору у випадку несплати позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений кредитним договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленим розділом 12 кредитного договору.

За порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або її частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісії, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку, а саме: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті: пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування (пункт 8.1. кредитного договору).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 і ПП «Владіма» 15 серпня 2008 року були укладені договори поруки № 220465 та № 220462, на підставі яких поручителі зобов`язалися відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 кредитного договору, та нести солідарну відповідальність за виконання умов кредитного договору.

У зв`язку з виникненням заборгованості за кредитним договором АКБ «УкрСиббанк» 02 лютого 2011 року надіслало ОСОБА_2 вимогу

№ 378/133-024, в якій повідомило про наявність заборгованості та необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором протягом 31 календарного дня з дати одержання цієї вимоги та погашення кредитної заборгованості у повному обсязі.

Станом на 11 березня 2013 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 48 828,55 дол. США, з яких:

34 856,77 дол. США - заборгованість за кредитом; 13 971,78 дол. США - заборгованість по процентам; 26 801,88 грн - пеня (з яких 14 481,66 грн - пеня за прострочення сплати кредиту та 12 320,24 грн - пеня за прострочення сплати процентів).

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.

У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватися з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що за умовами кредитного договору останнім днем повернення кредиту є 14 серпня

2015 року.

Відповідно до пункту 12.1. договору про надання споживчого кредиту

від 15 серпня 2008 року № 11377344000 сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3., 4.9., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 8.4., 10.2., 10.14. цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом

31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін кредитного договору таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це повідомлення банку, у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

02 лютого 2011 року банк надіслав позичальнику ОСОБА_2 вимогу

№ 378н/133-024, у якій вказував, що використовує своє право, передбачене кредитним договором, та заявляє про зміну термінів повернення кредиту і процентів за користування кредитними коштами в сторону їх зменшення. Вимагав негайного виконання позичальником порушеного зобов`язання та сплатити заборгованість протягом 31 календарного дня від дати отримання цього повідомлення та повідомляв, що на 32 календарний день з дати отримання позичальником даної заяви термін повернення всієї суми кредиту та процентів буде вважатись таким, що настав, а кредитна заборгованість - обов`язковою до повернення у повному обсязі, якщо порушене зобов`язання на той момент не буде виконане.

Отже, АТ «УкрСиббанк» скористалось своїм правом вимоги дострокового повернення кредиту.

До суду з цим позовом про стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку, зокрема, і з поручителя ОСОБА_1 , банк звернувся у квітні 2013 року.

Строк на пред`явлення вимоги до поручителя повинен розраховуватися за кожним окремим платежем, строк оплати якого настав, при цьому під вимогою мається на увазі пред`явлення саме позовної заяви про стягнення боргу. Строк на пред`явлення вимоги є преклюзивним, тобто, у випадку пропуску не може бути поновлений ні за яких обставин, і направлення самої письмової вимоги не перериває вказаного строку на подачу саме позовної заяви до суду (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові № 638/13683/15-ц від 26 травня 2020 року).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові

від 22 серпня 2018 року, у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі

№ 6-2662цс15).

Враховуючи направлення АТ «УкрСиббанк» 02 лютого 2011 року вимоги

№ 378н/133-024 позичальнику ОСОБА_2 про дострокове повернення кредиту, відсутність у матеріалах справи відомостей про дату його отримання останнім, та беручи до уваги положення пункту 12.1. договору про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 1137734400, ОСОБА_2 мав повернути кредитні кошти у строк до 14 березня 2011 року і саме з цього моменту слід обраховувати шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя ОСОБА_1 .

Водночас АТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із розглядуваним позовом до поручителя ОСОБА_1 лише 30 квітня 2013 року.

За таких обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанції про те, що на момент звернення до суду з цим позовом порука за договором

від 15 серпня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , припинилась.

Переважна частина доводів касаційної скарги зводиться до того, що суди не дослідили питання солідарної відповідальності ОСОБА_1 за кредитним договором з підстав, передбачених частиною четвертою статті 65 СК України, а саме як дружини позичальника ОСОБА_2 .

Разом із тим позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстав.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору та підстав позову на власний розсуд.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк не посилався на обов`язок

ОСОБА_1 нести солідарну відповідальність за кредитним договором з огляду на укладення його ОСОБА_2 в інтересах сім`ї.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заявлені до поручителя ОСОБА_1 , позивач посилався солідарну відповідальність останньої перед боржником на підставі договору поруки від 15 серпня 2008 року.

Принцип «jura novit curia» (суд знає закони) застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов відповідними обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування цього принципу не є безмежним, оскільки зміна правової кваліфікації судом з урахування конкретних обставин справи може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (див. наприклад висновки Європейського суду з прав людини у Рішенні від 14 січня 2021 року в справі «Гусєв проти України»).

Фактично у розглядуваній справі, банк наполягав, щоб під час апеляційного перегляду суд задовольнив вимоги до ОСОБА_1 з інших, а ніж зазначено у позові підстав. Вочевидь, така позиція банку була правильно не відхилена апеляційним судом з огляду на предмет, підстави позову, а також принципи змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства.

Копія вимоги банку позичальнику від 02 лютого 2011 року щодо дострокового повернення заборгованості за кредитом була надана представником ОСОБА_1 в суді першої інстанції та оцінена судами, як письмовий доказ з точки зору його значення для справи, а також належності та допустимості в сукупності з іншими доказами.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо невідповідності вказаного доказу вимогам процесуального закону та порушення порядку його надання не знайшли свого підтвердження та підлягають відхиленню.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19,

від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 910/4455/20, від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15-ц,

від 05 лютого 2020 року у справі № 563/927/16-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 727/7582/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 756/12590/18,

від 05 серпня 2020 року у справі № 185/4093/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 190/1678/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/3381/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113-14-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 303/7719/16-ц,

від 06 квітня 2020 року у справі № 320/7395/16-ц, від 03 квітня 2020 року у справі № 361/217/17, від 19.03.2020 року у справі № 756/15281/13-ц,

від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 910/4455/20, від 15 червня 2022 року у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі

№ 6-272цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Щодо заперечень на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2020 року

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року

у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) зазначено, що «Глава

11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (стаття 284 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У розглядуваній справі відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 копії заочного рішення суду від 03 вересня 2013 року.

Конверт із судовою повісткою про розгляд справи 03 вересня 2013 року, який надсилався ОСОБА_1 , повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З матеріалами справи представник ОСОБА_1 - адвокат Жидкова Л. І. ознайомилась 05 лютого 2020 року.

За таких обставин судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права при задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо перегляду заочного рішення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року в частині вирішення первісного позову АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 ,

ПП «Владіма» про стягнення кредитної заборгованості в апеляційному порядку не переглядались. Доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень у вказаній частині касаційна скарга не містить, у зв`язку з чим в цій частині судові рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня

2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович