Постанова

від 17.04.2023 по справі 357/9126/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 357/9126/22

номер провадження №22-ц/824/5633/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» Довгопол Олександра Михайловича

на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року /суддя Ярмола О.Я./

та апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року /суддя Ярмола О.Я./

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

04.10.2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та просила суд стягнути з ТОВ «Гриби-України» безпідставно набуті кошти, з урахуванням сум, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, всього до стягнення: 556 332,69 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Гриби України» на користь ОСОБА_1 борг в сумі 455 000 грн. та судові витрати по справі в сумі 4545 грн. 23 коп. В решті позовних вимог відмовлено. /а.с. 80-86/

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення про відшкодування позивачу ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. /а.с. 137-141/

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Гриби-України» Довгопол О.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 357/1913/22 від 19.08.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду мотивуючи позов тим, що на підставі Договору №ПФД4 від 14.11.2018 року про надання поворотної фінансової допомоги, позивачка перерахувала відповідачу поворотну фінансову допомогу. Крім того, у квитанціях призначення платежу вказано - поворотна фінансова допомога по договору №ФП4 від 14.11.2018 року. У позовній заяві по справі № 357/1913/22 зазначено, що договір про поворотну фінансову допомогу був втрачений та не може бути наданий до суду. Позивач під час розгляду справи № 357/1913/22 неодноразово підтверджувала, що нею було укладено договір поворотної фінансової допомоги, який було втрачено. Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції зробив хибний висновок про відсутність посилання сторін, зокрема позивача, на існування чинного договору чи іншого правочину. Таке твердження спростовується наявними в матеріалах справи записами судових засідань у справі №357/1913/22. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково у своєму Рішенні вказав про встановлення у рішенні суду по справі №357/1913/22 юридичного факту неукладеного між сторонами договору поворотної фінансової допомоги. Натомість, у позові в частині стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у зв`язку з недоведеністю. Також вказував, що договір поворотної фінансової допомоги №ФП4 від 14.11.2018 року у судовому порядку недійсним не визнавався. Отже, зроблений судом першої інстанції висновок про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України є помилковим. Просив застосувати правову позицію ВС, викладену у постанові від 11.01.2023 року по справі № 548/741/21 про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Окремо наголошував на пропуску строку позовної давності. Так, позивач у своїй позовній заяві зазначає, що перерахував відповідачу у листопаді 2018 року грошові кошти, що підтверджується квитанціями. Отже, права були порушені з моменту перерахування грошових коштів, а тому пропущено строк позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність. Вказував, що строки позовної давності не пропущено у зв`язку з введеним з 12 березня 2020 року Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 року від 11 березня 2020 р. N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АІ18-СоУ-2» карантину, дія якого неодноразово продовжувалась. Строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, станом на момент звернення з позовом до суду строк позовної давності не сплинув і продовжував діяти. Щодо правомірного застосування судом першої інстанції до даних правовідносин статті 1212 ЦК України, вказував, що суд на підставі ст. 82 ч. 4 ЦПК України керувався не тільки висновками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/1913/22 щодо встановлення факту відсутності договірних відносин, але й тією обставиною, що на момент розгляду даної справи і на момент прийняття оскаржуваного рішення 27.12.2022 року ні позивач, ні відповідач не надали письмового договору № ФП 4 від 14.11.2018 року. Щодо посилання на судову практику, вказував, що у постанові Верховний Суд досліджував дотримання потерпілою стороною принципу добросовісності і не допущення суперечливої поведінки при передачі грошових коштів на підставі розписки, в якій потерпіла сторона не зазначила про зобов`язання щодо повернення. Вказував і на те, що поведінка відповідача свідчить про порушення ним принципу добросовісності, яка полягає в суперечливій поведінці (в одній справі відповідач наполягає на відсутності договору, а в нинішній справі - стверджує про його існування, про його чинність, оскільки той не визнавався недійсним. Просив також стягнути 25 000 грн судових витрат на правову допомогу.

Крім того, не погоджуючись з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити додаткове рішення суду за яким стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що повний текст рішення було виготовлено 30.12.2022 р., оприлюднено в ЄДРСР 02.01.2023 р., а вручено позивачеві 27.01.2023 р. Водночас, 04.01.2023 р. позивач подала докази понесення витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки 5-ти денний строк, передбачений для подання доказів понесення витрат розпочався з 31.12.2022 р., строк для подання доказів не пропущено. Наголошувала також і на тому, що суд першої інстанції, фактично відмовляючи заявнику у зв`язку з пропуском строку, вдався до оцінки доказів надання правової допомоги по суті, що є неправомірним. Окремо наголошувала на обґрунтованості понесених витрат та дійсності їх понесення, необхідності та співмірності. Також просила стягнути 20 000 грн судових витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Гриби-України» підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Судом встановлено, що у матеріалах справи містяться копії квитанцій про те, що у листопаді 2018 року позивач перерахувала відповідачу на рахунок 455 000 грн., з яких : 16.11.2018 року - 245 000 грн., 27.11.2018 року /а.с. 16,17/.

25.10.2021 року позивач направила відповідачу ТОВ «Гриби України» вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги в сумі 455 000 грн. /а.с.18/, яка була направлена рекомендованим повідомленням. /а.с.19/

Встановленим є те, що ОСОБА_1 зверталась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення з ТОВ «Гриби України» 455 000 грн., як коштів поворотної фінансової допомоги за договором № ФП4 від 14.11.2018 року і 5 347,81 грн. 3% річних, 16 130,90 грн. інфляційних втрат, та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 19.08.2022 року по справі № 357/1913/22 було відмовлено в задоволенні таких позовних вимог. Рішення набрало законної сили 20.09.2022 року /а.с.25-27/.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ст. 1212 ЦК України яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 19.08.2022 року, яке набрало законної сили, встановлено відсутність факту отримання відповідачем у борг коштів від ОСОБА_1 , відсутність у ТОВ «Гриби України» обов`язку повернути кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який не був укладений. Суд зробив висновок, що саме по собі посилання у квитанції та платіжних дорученнях на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення. Суд дійшов висновку, що існування заборгованості у відповідача перед позивачем без належного обґрунтування підстав виникнення такої заборгованості, існування договірного характеру сторін не доведено та суд відмовив в позові про стягнення з ТОВ «Гриби України» поворотної фінансової допомоги.

Згідно встановлених судом першої інстанції по цій справі фактичних обставин справи вбачається, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу переказу коштів в сумі 455 000 грн. регулюються положеннями ст. 1212 ЦК України, а тому суд першої інстанції вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 455 000 грн.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження внесення коштів, позивачем надано копії квитанцій про те, що у листопаді 2018 року позивач перерахувала відповідачу на рахунок 455 000 грн., з яких : 16.11.2018 року - 245 000 грн., 27.11.2018 року /а.с. 16,17/.

Водночас, в суді першої інстанції відповідачем поставлено питання належності доказів щодо внесення коштів.

Апеляційний суд вказує на те, що на підтвердження внесення коштів ТОВ «Гриби України», позивачем не надано належних та достатніх доказів.

Квитанції апеляційний суд не приймає до уваги, як недостатні докази, оскільки відсутні дані у матеріалах справи щодо належності ТОВ «Гриби України» рахунку, на який було внесено кошти та виписки по вказаному рахунку про їх зарахування.

Будь-яких клопотань щодо витребування вказаних доказів позивачем не заявлялось.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог, зважаючи на те, що відповідач заперечує отримання вказаних коштів, позивачем не доведено їх зарахування на рахунок, належний ТОВ «Гриби України».

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Гриби України» щодо пропуску строку позовної давності, апеляційним судом не розглядаються з огляду на те, що у позові відмовлено по суті, за недоведеністю позовних вимог.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року, апеляційний суд доходить висновків про її скасування та відмову у витратах, з огляду на таке.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що в порушення вимог ст. 246 ЦПК України , представник позивача не зазначив поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір понесених ОСОБА_1 судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, хоча неодноразово подавав письмово викладені процесуальні документи, діяв в процесі через систему «Електронний суд».

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в даній справі ухвалено 27.12.2022 року, направлено в реєстр судових рішень 27.12.2022 р., а отже, строк для подачі таких доказів закінчився 01.01.2023 року, включно, або ж за виключенням вихідних днів - 03.01.2023р.

З матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подана представником позивача в системі «Електронний суд» 04.01.2023, а зареєстрована судом 05.01.2023 року, тобто зі спливом строків, передбачених положенням статті 141 ЦПК України, оскільки, визначений у ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк обраховується не з моменту отримання учасником справи копії повного тексту судового рішення, а саме з моменту його ухвалення.

Водночас, апеляційний суд вказує на те, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази понесених витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Однак, замість залишення без розгляду заяви у зв`язку з пропуском строку, як вважав суд першої інстанції, суд вдався до розгляду заяви по суті, аналізу наданої правової допомоги та дійшов висновку до відмовити у прийнятті додаткового рішення про відшкодування позивачу ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, що нормами процесуального законодавства не передбачено.

Таким чином, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року підлягає скасуванню.

Щодо вимоги сторони позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, апеляційний суд вказує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вказані витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягає судовий збір, сплачений ТОВ «Гриби України», оскільки їх апеляційну скаргу задоволено, стягненню з ОСОБА_1 підлягає 8344, 99 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що становить 150% ставки від сплаченого позивачем в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» Довгопол Олександра Михайловича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року - задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року - скасувати, відмовивши у позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» про стягнення грошових коштів.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року - задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року - скасувати, відмовивши ОСОБА_1 у стягненні витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» /Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Затишна, 41, код ЄДРПОУ 42393433/ 8344, 99 /вісім тисяч триста сорок чотири гривні дев`яносто дев`ять копійок/ грн.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: