Постанова

від 24.10.2023 по справі 357/9126/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/9126/22

провадження № 22-ц/824/15705/2023

головуючий у суді І інстанції Ярмола О.Я.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби України» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» (далі - ТОВ «Гриби-України», товариство), в якому просила суд стягнути з товариства на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 455 000 грн, 90 514,88 грн інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 10 807,81 грн, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у листопаді 2018 року вона перерахувала товариству на його банківський рахунок 455 000 грн, призначення платежу - поворотна фінансова допомога за договором від 14 листопада 2018 року № ФП4, але відповідний договір вони не уклали.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2022 року у справі № 357/1913/22 у задоволенні її позову до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги (позики) за договором від 14 листопада 2018 року № ФП4 відмовлено. Судом установлено, що грошову суму у розмірі 455 000 грн не може бути стягнуто як позику (поворотну фінансову допомогу), перераховану згідно з договором від 14 листопада 2018 року № ФП4, оскільки сторонами не був укладений договір. Указана сума не є позикою, а відповідні правовідносини носять позадоговірний характер.

Оскільки вона не укладала з товариством договір позики, останнє безпідставно збагатилося за рахунок її коштів - без укладення обов`язкового письмового договору. Грошові кошти, які перераховані товариству без достатньої правової підстави, їй не повернуті. У цій частині посилалася на статтю 1212 ЦК України, яка регулює загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Позивач уважала, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин також частини другої статті 625 ЦК України, на підставі якої ТОВ «Гриби-України» зобов`язано сплатити їй борг (455 000 грн) з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення (90 514,88 грн), а також три проценти річних від простроченої суми (10 807,81 грн).

25 жовтня 2021 року вона надсилала на адресу товариства вимогу про повернення грошових коштів, сплачених згідно з квитанціями від 16 листопада 2018 року № 1415-5091-3893-0279 та від 27 листопада 2018 року № 1426-4128-6878-7799, яка отримана останнім 27 жовтня 2021 року. Проте, товариство не відреагувало на цю вимогу.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гриби-України» на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 455 000 грн та судові витрати у розмірі 4 545,23 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем щодо переказу грошових коштів у розмірі 455 000 грн, вони регулюються положеннями статті 1212 ЦК України. Тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 455 000 грн безпідставно набутих товариством грошових коштів.

Суд першої інстанції врахував, що між сторонами існував судовий спір стосовно стягнення коштів як позики згідно зі статтею 1047 ЦК України (справа № 357/1913/22), в якому судом установлено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній/неукладений, тому відсутня зазначена правова підстава набуття коштів.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованою вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача коштів, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів пред`явлення товариству вимоги про повернення грошових коштів як безпідставно набутих. Вимога позивача від 25 жовтня 2021 року стосувалася повернення поворотної фінансової допомоги за договором, а не безпідставно набутих грошових коштів. У даному спорі позивач обрала інший спосіб судового захисту своїх прав, подавши новий позов із іншими матеріально-правовими підставами, і не направляла відповідачу вимогу про повернення коштів як безпідставно набутих.

Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про застосування позовної давності, так як позивачка сподівалася на захист своїх порушених прав в судовому порядку в іншій справі № 357/1913/22, в якій суд 19 серпня 2022 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні її позову. При цьому на території України з 12 березня 2020 року був установлений карантин, а Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тому позовна давність у спірних правовідносинах не пропущена.

Питання щодо розподілу судових витрат у частині судового збору вирішено на підставі статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пропущено строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу та доказів на їх підтвердження, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. При цьому суд першої інстанції надав правову оцінку заяві позивача та доданим до неї доказам.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТОВ «Гриби-України» Довгопол О.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважав, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 357/1913/22 від 19 серпня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду мотивуючи позов тим, що на підставі Договору №ПФД4 від 14 листопада 2018 року про надання поворотної фінансової допомоги, позивачка перерахувала відповідачу поворотну фінансову допомогу. Крім того, у квитанціях призначення платежу вказано - поворотна фінансова допомога по договору №ФП4 від 14 листопада 2018 року. У позовній заяві по справі № 357/1913/22 зазначено, що договір про поворотну фінансову допомогу був втрачений та не може бути наданий до суду. Позивач під час розгляду справи № 357/1913/22 неодноразово підтверджувала, що нею було укладено договір поворотної фінансової допомоги, який було втрачено. Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції зробив хибний висновок про відсутність посилання сторін, зокрема позивача, на існування чинного договору чи іншого правочину. Таке твердження спростовується наявними в матеріалах справи записами судових засідань у справі №357/1913/22. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково у своєму Рішенні вказав про встановлення у рішенні суду по справі №357/1913/22 юридичного факту неукладеного між сторонами договору поворотної фінансової допомоги. Натомість, у позові в частині стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у зв`язку з недоведеністю. Також вказував, що договір поворотної фінансової допомоги №ФП4 від 14 листопада 2018 року у судовому порядку недійсним не визнавався. Отже, зроблений судом першої інстанції висновок про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України є помилковим. Просив застосувати правову позицію ВС, викладену у постанові від 11 січня 2023 року по справі № 548/741/21 про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Окремо наголошував на пропуску строку позовної давності. Так, позивач у своїй позовній заяві зазначав, що перерахував відповідачу у листопаді 2018 року грошові кошти, що підтверджується квитанціями. Отже, права були порушені з моменту перерахування грошових коштів, а тому пропущено строк позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - Пилипака Я.С. звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність. Вказував, що строки позовної давності не пропущено у зв`язку з введеним з 12 березня 2020 року Постановою КМУ № 211 від 11 березня 2020 року від 11 березня 2020 р. N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АІ18-СоУ-2» карантину, дія якого неодноразово продовжувалась. Строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, станом на момент звернення з позовом до суду строк позовної давності не сплинув і продовжував діяти. Щодо правомірного застосування судом першої інстанції до даних правовідносин статті 1212 ЦК України, вказував, що суд на підставі ст. 82 ч. 4 ЦПК України керувався не тільки висновками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/1913/22 щодо встановлення факту відсутності договірних відносин, але й тією обставиною, що на момент розгляду даної справи і на момент прийняття оскаржуваного рішення 27 грудня 2022 року ні позивач, ні відповідач не надали письмового договору № ФП 4 від 14 листопада 2018 року. Щодо посилання на судову практику, вказував, що у постанові Верховний Суд досліджував дотримання потерпілою стороною принципу добросовісності і не допущення суперечливої поведінки при передачі грошових коштів на підставі розписки, в якій потерпіла сторона не зазначила про зобов`язання щодо повернення. Вказував і на те, що поведінка відповідача свідчить про порушення ним принципу добросовісності, яка полягає в суперечливій поведінці (в одній справі відповідач наполягає на відсутності договору, а в нинішній справі - стверджує про його існування, про його чинність, оскільки той не визнавався недійсним. Просив також стягнути 25 000 грн судових витрат на правову допомогу.

Крім того, не погоджуючись з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити додаткове рішення суду за яким стягнути з відповідача на її користь 50 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що повний текст рішення було виготовлено 30 грудня 2022 року, оприлюднено в ЄДРСР 2 січня 2023 року, а вручено позивачеві 27 січня 2023 року. Водночас, 4 січня 2023 року позивач подала докази понесення витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки 5-ти денний строк, передбачений для подання доказів понесення витрат розпочався з 31 грудня 2022 року, строк для подання доказів не пропущено. Наголошувала також і на тому, що суд першої інстанції, фактично відмовляючи заявнику у зв`язку з пропуском строку, вдався до оцінки доказів надання правової допомоги по суті, що є неправомірним. Окремо наголошувала на обґрунтованості понесених витрат та дійсності їх понесення, необхідності та співмірності. Також просила стягнути 20 000 грн судових витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Гриби-України» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року задоволено.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року задоволено частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у стягненні витрат на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гриби-України» 8 344,99 грн.

У травні 2023 року позивач звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пилипак Я.С. підтримав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та просив її задовольнити, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, а рішення без змін.

Представники відповідача ТОВ «Гриби України» - адвокати Довгопол О.М. та Борисенко Є.С. просили апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як убачається із змісту постанови Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у цій справі суд касаційної інстанції указав, що при новому розгляді справи суду слід звернути увагу на наступне: «факт того, що судовим рішенням у справі № 357/1913/22 встановлено відсутність у ТОВ «Гриби-України» обов`язку повернути позивачці грошові кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який між ними не був укладений, не має правового значення при вирішенні питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів, як безпідставно набутих, тобто з інших правових підстав»; «визнання представником товариства факту отримання спірних грошових коштів».

Так, ОСОБА_1 зазначала, що у листопаді 2018 року вона перерахувала на рахунок ТОВ «Гриби-України» 455 000 грн, з яких: 16 листопада 2018 року - 245 000 грн, 27 листопада 2018 року - 210 000 грн (а.с. 16, 17).

25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направила ТОВ «Гриби-України» вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 455 000 грн (а.с. 18, 19).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2022 року у справі № 357/1913/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 25-27).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції керувався нормами статті 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження №14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Так, судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2022 року у справі № 357/1913/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду набрало законної сили і не оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядках.

У цьому судовому рішенні, разом із іншим, установлено відсутність у ТОВ «Гриби-України» обов`язку повернути позивачці грошові кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який між ними не був укладений. Суд першої інстанції зробив висновок, що саме по собі посилання у квитанції та платіжних дорученнях на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення. Позивачкою не доведено існування договірних правовідносин між сторонами. Висновків про те, що відповідач грошові кошти не отримував немає.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

У цій справі, ОСОБА_1 обрала інший спосіб судового захисту своїх прав, аніж у вищевказаній справі, подавши новий позов із іншими правовими підставами, а саме про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, предметом доведення сторонами та перевірки судом у цій справі є встановлення обставин щодо отримання відповідачем спірних коштів та щодо наявності чи відсутності підстав для збереження цих коштів відповідачем у себе.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, матеріалами справи встановлено, що мав місце судовий спір стосовно стягнення спірних коштів, як позики, згідно ст. 1047 ЦК України, але в судовому порядку було встановлено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній/неукладений, а отже, зазначена правова підстава набуття коштів була відсутня.

В той же час, конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Відповідна судова практика є усталеною (див. постанову ВС від 17 лютого 2022 року у справі №365/388/20).

Таким чином, згідно встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу переказу коштів в сумі 455 000 грн регулюються положеннями ст. 1212 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із позовом позивачка на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача надала квитанції на суму 455 000 грн (16 листопада 2018 року - 245 000 грн, 27 листопада 2018 року - 210 000 грн) (а. с. 16, 17).

У наданих ОСОБА_1 копіях квитанцій отримувачем грошових коштів зазначено ТОВ «Гриби-України».

Із вказаних квитанцій вбачається, що кошти в розмірі 455 000 грн були перераховані ТОВ «Гриби України» (код отримувача 42393433). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ ТОВ «Гриби України» 42393433 (а.с. 10-15, Т.1).

Як вбачається із апеляційної скарги, відповідач не оспорює факт отримання ним указаних грошових коштів. Крім того, із дослідженого апеляційним судом звукозапису судового засідання, яке відбувалось в суді першої інстанції 27 грудня 2022 року, вбачається, що представник відповідача визнав в судовому засіданні в суді першої інстанції факт отримання товариством грошових коштів від позивачки (2:38 хв. звукозапису судового засідання файлу «20221227-111801»).

Так, на запитання суду: «Немає заперечень, що дійсно ці кошти були отримані?» відповідач відповів: «Ні, Ваша Честь!». На запитання суду: «Природа, походження даного переказу ви не знаєте яка?» відповідач відповів: «Не можемо сказати».

У суді апеляційної інстанції представники відповідача підтвердили належність відповідачеві рахунку, на який були сплачені позивачкою грошові кошти. В той же час не навели підстав, за яких вважають правомірним утримання спірних коштів у себе.

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом апеляційної інстанції також надано оцінку змісту призначення платежу, який зазначено у квитанціях, що є предметом цього спору, а саме: «поворотна фінансова допомога». Відповідач не спростовує обставину правильності визначення платежу та не наводить жодних підстав для збереження у своєму розпорядженні спірних коштів.

Відтак є доведеною обставина щодо отримання відповідачем спірних грошових коштів та не доведено підстав для збереження цих коштів у відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 455 000 грн є правильним, відповідачем належним чином не спростований.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні стягнення інфляційних втрат та 3% річних за ст. 625 ЦК України позивачем не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Щодо позовної давності.

У суді першої інстанції представник ТОВ «Гриби України» - адвокат Борисенко Є. у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності, мотивуючи тим, що оскільки позивач вказує про порушення її прав з моменту перерахування на рахунок відповідача грошових коштів (листопад 2018 року), то позивач пропустила строк позовної давності у листопаді 2021 року.

У спростування зазначеного, позивач вказувала, що існують поважні причини подання даного позову після 19 серпня 2022 року, оскільки позивач сподівалася на захист свої порушених прав в судовому порядку по іншій справі. Так, враховуючи висновки суду у справі № 357/1913/22 про відсутність укладеного між сторонами письмового договору позики, позивач, користуючись своїм правом подала новий позов із новим предметом та з інших підстав.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Так, позивачка просить повернути сплачену нею поворотну фінансову допомогу, про що указано у призначені платежу, тому відповідні правовідносини передбачають повернення такої фінансової допомоги шляхом виконання зобов`язання з повернення грошових коштів. При цьому строки повернення таких коштів не обумовлені. Обставини про відсутність у відповідача обов`язку з повернення цих спірних коштів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторона відповідача заперечує обставину звернення позивачки з вимогою про повернення спірних сум як безпідставно отриманих коштів. Тому, оскільки апеляційним судом не встановлено обставин звернення позивача до відповідача в порядку частини другої статті 530 ЦК України з вимогою про повернення безпідставно одержаних коштів, отриманих відповідачем у листопаді 2018 року, до моменту звернення позивача із цим позовом до суду, початок перебігу строку позовної давності слід обчислювати з дати звернення до суду з цим позовом. Схожі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц (провадження № 61?26336св18), 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18 (провадження № 61-14761св19), 08 грудня 2021 року у справі №522/24415/17 (провадження № 61-14057св21), 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18 (провадження № 61-9353св21) та інших.

За таких обставин підстави для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів відсутні.

Суд першої інстанції відхиляючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності виходив із поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем, однак такий висновок суду першої інстанції не впливає на правильність вирішення щодо суті спору, оскільки також ґрунтується на відсутності підстав для застосування строку позовної давності.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року, апеляційний суд дійшов висновків про її скасування та відмову у витратах, з огляду на таке.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що в порушення вимог ст. 246 ЦПК України, представник позивача не зазначив поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір понесених ОСОБА_1 судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, хоча неодноразово подавав письмово викладені процесуальні документи, діяв в процесі через систему «Електронний суд».

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідна заява про наміри подання доказів про понесення судових витрат були заявлені до судових дебатів шляхом зазначення про це ще у позові. Отже, обов`язком сторони було виконати приписи положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У разі неподання таких доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення було ухвалене у присутності учасників справи за виключенням сторони позивача, яка, та само як і її представник були повідомлені про розгляд справи та про дату судового засідання, у якому проголошено рішення.

За таких обставин, датою ухвалення рішення є дата його проголошення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в даній справі ухвалено (проголошено) 27 грудня 2022 року, тому строк для подачі доказів понесених витрат на правничу допомогу закінчився 1 січня 2023 року, включно, або ж за виключенням вихідних днів - 3 січня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подана представником позивача в системі «Електронний суд» 4 січня 2023 року, а зареєстрована судом 5 січня 2023 року, тобто зі спливом строків, передбачених положенням статті 141 ЦПК України, оскільки, визначений у ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк обраховується не з моменту отримання учасником справи копії повного тексту судового рішення, а саме з моменту його ухвалення.

Таким чином, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року підлягає скасуванню як помилкова з ухваленням нового судового рішення в цій частині про залишення заяви про відшкодування за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу без розгляду.

Щодо вимоги сторони позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанцій, колегія суддів вважає, що такі витрати не підлягають стягненню із відповідача з урахуванням наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом сторона позивача подала суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (а.с. 8, Т. 1).

При зверненні із апеляційною скаргою ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн (у зв`язку із апеляційним переглядом ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року) (а.с. 202, Т.1) та витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн (у зв`язку із апеляційним переглядом рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року) (а.с.2012, Т.1).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом апеляційної скарги на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року позивачем до суду апеляційної інстанції було надано договір № 06/02 про надання професійної правничої допомоги від 6 лютого 2023 року; акт надання послуг до договору № 06/02 від 6 лютого 2023 року про надання правової допомоги від 15 березня 2023 року, відповідно до якого вартість наданої правової допомоги становить 20 000 грн; рахунок на оплату № 7 від 15 березня 2023 року на суму 20 000 грн; платіжну інструкцію від 15 березня 2023 року на суму 20 000 грн (а.с. 202-209, Т.1).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом апеляційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року позивачем до суду апеляційної інстанції було надано договір № 06/02 про надання професійної правничої допомоги від 6 лютого 2023 року; акт надання послуг до договору № 06/02 від 6 лютого 2023 року про надання правової допомоги від 15 березня 2023 року, відповідно до якого вартість наданої правової допомоги становить 25 000 грн; рахунок на оплату № 6 від 15 березня 2023 року на суму 25 000 грн; платіжну інструкцію від 15 березня 2023 року на суму 25 000 грн (а.с. 212-219, Т.1).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що при зверненні із касаційною скаргою ОСОБА_1 також просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом касаційної скарги позивачем було надано договір № 06/02 про надання професійної правничої допомоги від 6 лютого 2023 року; акт надання послуг до договору № 06/02 від 6 лютого 2023 року про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року, відповідно до якого вартість наданої правової допомоги становить 20 000 грн; платіжну інструкцію від 15 травня 2023 року на суму 20 000 грн (а.с. 76-79, Т.2).

Відповідно до положень частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Однак, стороною позивача докази понесення витрат на правничу допомогу були лише направлені до апеляційного суду, а іншій стороні такі докази направлені не були, що підтверджується матеріалами справи та було підтверджено представником позивача в судовому засіданні в апеляційному суді.

Обов`язок апеляційного суду направити іншій стороні докази, які надійшли від учасників справи, передбачені лише в частині доказів, які були додані до апеляційної скарги, що передбачено у ст. 361 ЦПК (аналогічно в суді першої інстанції такий обов`язок передбачено щодо надсилання доданих до позовної заяви (зустрічної позовної заяви) доказів відповідно до ч. 2 ст. 190, 194 ЦПК України). В усіх інших випадках, коли учасник справи подає суду докази, такий учасник повинен надати суду докази направлення таких доказів іншим учасникам справи (див, наприклад, ч. 3 ст. 187, 191, ч. 4 ст. 360 ЦПК України.

Крім того, положеннями ст. 83 ЦПК України визначені загальні правила подання доказів, а саме у ч. 9 наведеної статті передбачено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відтак, апеляційний суд позбавлений можливості взяти до уваги та оцінити подані стороною позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, через порушення порядку їх подання до суду (не направлення іншим учасникам процесу), оскільки вони не були заздалегідь направлені іншим учасникам справи, такі докази відсутні у сторони відповідача та не є публічно доступними.

Заяву про те, що позивач подасть відповідні докази у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів не було зроблено.

З огляду на вказане, у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанцій слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року скасувати, заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції залишити без розгляду.

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанцій відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. Приходько С.О. Журба