Рішення

від 11.04.2023 по справі 922/345/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2023м. ХарківСправа № 922/345/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гардаріка Трес", м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Авто", м. Харків про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Гусєв С.І.

відповідача - Миронов О.А.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гардаріка Трес", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Авто", відповідач, в якому просить суд (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 06.03.2023) стягнути з відповідача на свою користь попередню оплату у розмірі 217 356,00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 48 413,82 грн., пеню у розмірі 96 827,63 грн., три проценти річних у розмірі 7 235,28 грн., інфляційні втрати у розмірі 56 465,51 грн., що загалом становить 426 298,24 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №095-5698 від 22.09.2021 щодо своєчасно та повної поставки товару. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 10799,85 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 32.01.2023 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень вказує на те, що відповідач визнає, що, внаслідок дій третіх осіб та подальшої широкомасштабної військової агресії, не здійснив своєчасно поставку обумовленого договором товару на суму 217356,00 грн., саме тому пропонував мирове врегулювання спору шляхом виконання ним договірного обов`язку в натурі та компенсації судових витрат позивачу. Уточнені позовні вимоги, як і первісні, ґрунтуються на твердженні позивача про порушення відповідачем грошового зобов`язання в сумі вартості непоставленого своєчасно товару. При цьому прострочення грошового зобов`язання позивач рахує з 21 січня 2022 року - наступного дня після збігу належного строку поставки товару. Разом з тим, укладеним сторонами договором не передбачено, що у випадку прострочення поставки товару, на наступний день після прострочення, у продавця автоматично виникає перед покупцем грошове зобов`язання з повернення отриманої передплати. Навпаки позиція позивача суперечить змісту договірних зобов`язань сторін. Так, зокрема, у випадку прострочення поставки товару, згідно пункту 7.3 договору, продавець сплачує покупцю пеню в подвійному розмірі облікової ставки НБУ. Тобто договором встановлена пеня за порушення продавцем строків виконання поставки, а не сплати грошових коштів. Украденим договором не передбачено будь-яких грошових зобов`язань продавця перед покупцем. Позивач має право нараховувати договірну пеню лише за фактом прострочення поставки товару, тобто, коли він отримав товар з простроченням, або коли він вимагає отримання в натурі непоставленого в обумовлений строк товару. Станом на 21 січня 2022 року у відповідача перед позивачем не існувало грошового зобов`язання, тобто зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі зі сплати 217356,00 грн. Відповідач вважає, що такого грошового зобов`язання не існувало і на час звернення позивача з позовом до суду, з огляду на наступне. Умовами укладеного договору не передбачено обов`язок продавця повернути отриману передплату за товар автоматично у разі прострочення поставки. Позивачу відомо, що замовлений товар не був в наявності у відповідача, він лише підлягав виготовленню виробником, який знаходиться за кордоном, після отримання замовлення. Після цього товар мав бути імпортований на територію України, розмитнений, і лише після цього доставлений позивачу. Тому в укладеному договорі визначались орієнтовні строки поставки. Згідно пункту 10.1 укладеного договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 22 вересня 2022 року. За приписами пункту 10.2 укладеного договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Згідно з пунктом 10.3 укладеного договору в позасудовому порядку договір може бути змінено, розірвано лише за згодою сторін. Згідно усталеної практики Верховного Суду строк дії договору та строк виконання зобов`язання не є тотожними правовими категоріями. Закінчення строку дії договору автоматично не означає припинення зобов`язання, яке виникло під час дії договору. Тобто, закінчення 22 вересня 2022 року строку дії договору № 095-5698 від 22.09.2021 не означає припинення зобов`язання продавця поставити покупцю в натурі обумовлений договором товар, який виготовляється на замовлення і визначений індивідуальними ознаками. Відповідач не відмовляється від виконання цього обов`язку в натурі, замовлений товар виготовлений і знаходиться на складі виробника. Згідно з умовами укладеного договору, зміна зобов`язання можлива лише за згодою сторін. Якщо згоди сторін не існує, зміна зобов`язання відповідача з обов`язку поставити в натурі визначений індивідуальними ознаками товар на обов`язок сплатити (повернути) його вартість (зі звільненням від обов`язку поставити товар в натурі) можлива лише в судовому порядку. Оскільки позивачем в позовній заяві не заявляється вимога про припинення (зміну) зобов`язання відповідача поставити обумовлений індивідуальними ознаками товар в натурі, позивач не вправі вимагати стягнення з відповідача вартості такого товару. Оскільки позивачем в позовній заяві не заявлено вимоги про зобов`язання відповідача поставити в натурі обумовлений договором товар, позивач не вправі висувати вимоги про нарахування пені, відсотків і тому подібне за прострочення поставки товару. Позовні вимоги з посиланням на небажання отримувати замовлений товар, без висування вимоги про припинення зобов`язання, та нарахуванням відсотків та штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якого не існує, є взаємовиключними, такими, що не ґрунтуються на законі та умовах укладеного договору. З огляду на безпідставність позовних вимог судові витрати позивача мають бути віднесені на його рахунок.

У судовому засіданні 11.04.2023 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 11.04.2023 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

22.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум Авто" (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гардаріка Трес" (покупець, позивач) був укладений договір №095-5698, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товари матеріальної цінності (надалі - товар), а покупець прийняти і оплатити поставлений товар па умовах даного договору. Асортимент, ціна, обсяг та загальна вартість товару, визначаються у рахунках та/або рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або додатках (специфікаціях), що складаються сторонами на кожну окрему партію товару, та є невід`ємними частинами цього договору (п.п. 1.2,1.2 договору).

Відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору, поставка товару здійснюється за цінами в національній валюті України, зазначеними у рахунках та/або рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або додатках (специфікаціях), що складаються сторонами на кожну окрему партію товару. Сторони погоджуються з тим, що оплата покупцем рахунку/рахунку-фактури, виставленого продавцем, засвідчує факт згоди покупця із ціною товару. Загальна сума договору визначається як сумарна вартість всіх видаткових накладних, підписаних сторонами під час фактичної поставки (передачі) товару покупцю.

Оплата покупцем вартості товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування повної суми вартості кожної окремої партії товару на поточний рахунок продавця зазначений у розділі 12 даного договору або рахунках/рахунках-фактурах. Підставою для оплати товару є рахунок/рахунок-фактура, виставлений продавцем. Датою оплати вартості товару вважається дата надходження коштів на банківський рахунок продавця (п.п. 3.1-3.3 договору).

У розділі 4 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 2010), м. Харків, склад продавця. Продавець зобов`язується поставити товар протягом 14-16 неділь, робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати у розмірі 100% вартості кожної окремої партії товару на свій поточний рахунок, якщо інше не обумовлено в додатках (специфікаціях) до даного договору. Сторони можуть передбачити і інші умови поставки товару, що окремо зазначається в додатках (специфікаціях), що складаються сторонами на кожну окрему партію товару, та є невід`ємними частинами цього договору. Товар повинен бути затарений і спакований продавцем таким чином, щоб не допустити псування, або знищення його в період постачання до прийнята товару покупцем. Дата поставки - дата передачі товару представнику покупця, зафіксована у видатковій накладній. Товар вважається переданим з моменту підписання відповідних накладних сторонами. Представник покупця при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку/рахунку-фактурі або накладній, розписатися за отримання товару і видати представнику продавця доручення на отримання даної партії товару. Продавець зобов`язується надати покупцеві, наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну або експрес-накладну. Право власності на товар, а також ризики пошкодження, знищення товару переходять від продавця, до покупця з моменту поставки товару.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. В разі затримки поставки товару за виною продавця, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого, або недопоставленого товару, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до розділу 10 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 22 вересня 2022 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Цей договір може бути змінено, розірвано за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до даного договору. Про намір розірвати договір, сторона зобов`язана повідомити іншу сторону не менше ніж за тридцять календарних днів.

22 вересня 2021 року сторонами укладено специфікацію №1 за якою відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачеві товар на умовах 100% передоплати протягом 14-16 неділь після здійснення передоплати за товар на умовах EXW (склад відповідача) за правилами Инкотермс 2010 на загальну суму 384306,00 грн.

На підставі виставленого відповідачем рахунку №СФ52/09 від 22 вересня 2021 року, позивач здійснив 100% передоплати вартості товару, що підтверджується платіжним дорученням №1417 від 30.09.2021 на суму 384306,00 грн.

Відповідно до узгоджених сторонами умов поставки, відповідач повинен був поставити товар не пізніше 20 січня 2022 року.

Проте, відповідач свої зобов`язання за договором виконав не у повному обсязі, внаслідок чого товар вартістю 217356,00 грн. залишається недопоставленим позивачу.

Позивач вказує на те, що відповідачем не повернуто грошові кошти за товар, жодним чином та засобом не було повідомлено позивача про неможливість поставити товар, відповідач не звертався про необхідність збільшення погодженого строку поставки товару, з іншими відповідними пропозиціями врегулювання або уникнення неможливості виконання взятих на себе зобов`язань. Представник позивача, з метою позасудового врегулювання спору 25 жовтня 2022 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за непоставлений товар. Проте, відповідач жодним чином не відреагував на зазначену вимогу та суму коштів за поставлений товар не повернув. Додатково представник позивача для врегулювання даного інциденту неодноразово звертався засобами телефонного зв`язку до представників (менеджерів) відповідача за відомими позивачеві номерами засобу зв`язку з вимогою повернути грошові кошти за непоставлений товар, проте менеджери відповідача жодним чином не відреагували на звернення представника позивача.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статей 193, 202 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина перша статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 663, 664 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач перерахував відповідачу попередню оплату у загальній сумі 384306,00 грн. Таким чином, позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати придбаного товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем, як постачальником, не виконано обов`язок щодо постачання товару на суму 217356,00 грн., у зв`язку з чим у позивача, як покупця, виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідачем, в свою чергу, не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів повного та своєчасного поставлення позивачу товару за договором, як і не надано доказів повернення передплати за недопоставлений товар.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт не виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і не представив доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині повернення попередньої оплати у розмірі 217356,00 грн.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що укладеним сторонами договором не передбачено, що у випадку прострочення поставки товару, на наступний день після прострочення, у продавця автоматично виникає перед покупцем грошове зобов`язання з повернення отриманої передплати, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 96827,63 грн. пені, нарахованої відповідачу за порушення зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки товару.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. В разі затримки поставки товару за виною продавця, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого, або недопоставленого товару, за кожен день такого прострочення.

Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені.

Перевіривши правильність здійсненного позивачем розрахунку пені, суд встановив, що останній виконано без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України. Зважаючи на встановлені судом періоди розрахунку пені (21.01.2022 - 21.07.2022), перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд встановив обґрунтований розмір пені у розмірі 30429,84 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 7235,28 грн. трьох процентів річних та 56465,51 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 у справі № 915/14/17).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд встановив, що останній виконано арифметично вірно та згідно норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 7235,28 грн. та інфляційних втрат у розмірі 56465,51 грн. визнаються судом обґрунтованими.

Позивач також просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 48413,82 грн.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

Судом встановлено, що договором №095-5698 від 22.09.2021 не визначено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за згодою сторін.

З огляду на викладене, оскільки договором не передбачено стягнення процентів за користування чужими коштами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 48413,82 грн. за користування чужими грошовими коштами за недоведеністю правової підстави для їх стягнення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 217356,00 грн. попередньої оплати, 30429,84 грн. пені, 7235,28 грн. трьох процентів річних, 56465,51 грн. інфляційних втрат, як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір у цій справі у розмірі 4672,31 грн. покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, для вирішення питання про повернення з Державного бюджету судового збору у розмірі 4405,37 грн., позивачу необхідно звернутись до суду з відповідним клопотанням.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 30000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як слідує із матеріалів справи, 13.10.2022 між ТОВ "Гардаріка Трес" (клієнт) та АО "МК Лігал Сервіс" (адвокатське об`єднання), був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги №МК-1310, згідно із п.1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

У п. 4.1 договору, сторони дійшли згоди, що правова допомога надається за умови підписання сторонами додатків до договору чи в інших випадках, передбачених законодавством України. У додатках зазначається деталізація правової (правничої) допомоги, що буде надана клієнту. На підставі відповідного додатку формується рахунок на оплату, який повинен бути плачений клієнтом протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту його виставлення, якщо інше не погоджено сторонами у відповідному додатку.

13.10.2022 сторонами був підписаний додаток №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги №МК-1310 від 13.10.2022, відповідно до якого сторони погодили, що адвокатське об`єднання надає клієнту правову допомогу, що полягає у здійсненні досудового та судового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності контрагента клієнта - Товариства з обмеженою відповідальністю Преміум авто за договором №095-5698 від 22 вересня 2021 року. З метою виконання пункту 1 даного додатку адвокатське об`єднання: здійснює консультування замовника; здійснює аналіз господарських відносин клієнта з ТОВ Преміум авто, який включає аналіз договору №095-5698 від 22 вересня 2021 року з укладеними до нього додатками, додатковими угодами, актами та іншими документами або правочинами, що були складені або укладені до договору №095-5698 від 22 вересня 2021 року; веде переговори з ТОВ Преміум авто або з його уповноваженими представниками; складає та направляє ТОВ Преміум авто документи, що необхідні в рамках досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності ТОВ Преміум авто, зокрема таких, як листи, запити, вимоги, заперечення, адвокатські запити, угоду про реструктуризацію заборгованості, ін.; у разі необхідності звіряє розрахунки клієнта з ТОВ Преміум авто за договором №095-5698 від 22 вересня 2021 року, вчиняє інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Якщо за результатами проведення, досудового порядку реалізації господарсько-фінансової відповідальності ТОВ Преміум авто, порушені права та інтереси клієнта за договором №095-5698 від 22 вересня 2021 року не будуть поновлені, адвокатське об`єднання здійснює представництво та захист інтересів клієнта в суді. Послуги за даним додатком надаються за фіксованою вартістю, яка становить 30000,00 грн. Оплата послуг за договором здійснюється в два етапи: 1 етап 50% вартості оплачується під час здійснення досудового врегулювання спору, в будь-якому випадку до початку вирішення спору в судовому порядку; 50% вартості оплачується після завершення розгляду спору в суді першої інстанції.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Слід зазначити, що жодних клопотань з даного приводу від ТОВ "Преміум авто" не надходило.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові №922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: "за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Таким чином, системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність ". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково".

У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу позивач та адвокат визначили у додатку до договору, зазначивши фіксований розмір адвокатського гонорару.

За змістом частини 3 статті 126 ГПК України з метою визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи має подавати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, незалежно від форми адвокатського гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), передбаченої договором про надання правничої допомоги. Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона, то якщо вона не заперечує, у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт (постанова КГС ВС від 24.11.2020 у справі №911/4242/15).

Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, отже, у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.

Враховуючи, що позов було задоволено частково то понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30000,00 грн., відповідно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21920,33 грн. підлягають до стягнення з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Авто" (61135, м. Харків, вул. Героїв Праці, 48-А, кв. 71, код ЄДРПОУ 35589055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гардаріка Трес" (40007, м. Суми, вул. Черкаська, 1, оф. 22, код ЄДРПОУ 40743519) - 217 356,00 грн. попередньої оплати, 30 429,84 грн. пені, 7 235,28 грн. трьох процентів річних, 56 465,51 грн. інфляційних втрат, 4 672,31 грн. судового збору та 21 920,33 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законно сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гардаріка Трес" (40007, м. Суми, вул. Черкаська, 1, оф. 22, код ЄДРПОУ 40743519).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Авто" (61135, м. Харків, вул. Героїв Праці, 48-А, кв. 71, код ЄДРПОУ 35589055).

Повне рішення підписано 20 квітня 2023 року.

СуддяО.В. Погорелова