Постанова

від 19.04.2023 по справі 910/3453/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. Справа№ 910/3453/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022

та матеріали апеляційних скарг Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна фірма «Будівельні інвестиції»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023

у справі №910/3453/22 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Першого заступника керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави

до Київської міської ради (відповідач - 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна фірма «Будівельні інвестиції» (відповідач - 2)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним та зобов`язання повернути земельні ділянки,-

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Колодяжна А.В.,

від відповідача - 1: Перепелицін К.М.,

від відповідача - 2: Касьянов І.О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року до Господарського суду міста Києва звернувся Перший заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави до Київської міської ради (далі - Київрада), Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна фірма «Будівельні інвестиції» (далі ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції») про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київради № 557/598 від 11.03.2021 "Про поновлення ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-побутового комплексу на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва" № 62-6-00117 від 19.12.2003 (зі змінами, внесеними угодою № 62-6-00524 від 16.07.2009) в межах червоних ліній, площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006);

- визнання недійсним договору про укладення договору оренди земельних ділянок на новий строк від 04.10.2021, укладений між Київрадою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції", щодо земельних ділянок площею 0,1101 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0005 та площею 0,1078 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0006 на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 04.10.2021 за № 927;

- зобов`язання ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" повернути територіальній громаді в особі Київради земельну ділянку площею 0,1101 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0005 на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва;

- зобов`язання ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" повернути територіальній громаді в особі Київради земельну ділянку площею 0,1078 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0006 на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Київради № 557/598 від 11.03.2021, визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 04.10.2021 та їх повернення, прокурор обрав ефективний спосіб захисту, що відповідає вимогам ст. 16, 21 ЦК України. Проте, позов прокурора задоволенню не підлягає, оскільки факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зважаючи на належне повідомлення відповідача - 2 орендодавця про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк із наданням проекту додаткової угоди про поновлення договору в установлені законом строки, а також ураховуючи відсутність заперечень Київради протягом одного місяця на таке поновлення та виконання ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» своїх обов`язків за договором оренди, відповідачами дотримано процедуру та строки поновлення договору оренди на новий строк на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Крім того, суд дійшов висновку про добросовісність дій ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» як землекористувача, оскільки товариство протягом строку дії договору оренди вживало заходи щодо його виконання належним чином, сплачувало орендні платежі та намагалось розпочати забудову земельної ділянки.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 заяву ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" витрати на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн. У решті вимог заяви - відмовлено.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та її складність, дослідивши співмірність заявленої відповідачем - 2 суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з огляду на предмет спору, обсяг поданих відповідачем - 2 заяв по суті справи, клопотань, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є співмірними із складністю даної справи, у зв`язку з чим поклав на позивача витрати понесені відповідачем - 2 на професійну правничу допомогу в сумі 25 000, 00 грн.

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, прокурор вказує на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 31, 33, 34 Закону України «Про оренду землі», ст. 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 116, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також недотримання судом вимог ст.ст. 2, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Судом першої інстанції не враховано, що:

- відповідачами була порушена процедура поновлення договору оренди землі, оскільки заява про його поновлення була подана поза межами строку, встановленого договором. Надане ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" Київраді звернення від 15.11.2013 не є листом-повідомленням у розумінні ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а подальше звернення ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" з листом-повідомленням від 28.04.2014 також унеможливлює поновлення договору оренди, оскільки він поданий до Київради з порушенням строку, передбаченого законом, тому у Київської міської ради відсутні підстави для прийняття рішення про поновлення спірного договору оренди землі;

- ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" неналежно виконувалися умови договору оренди землі, оскільки відповідач - 2 зобов`язувався, але не приступив до забудови спірних земельних ділянок, дозвільних документів не отримав, проектну документацію не розробив та не використовує земельні ділянки за визначеним у договорі цільовим призначенням;

- у період з 2013 року по 2021 рік орендні відносини щодо спірної земельної ділянки між Київською міською радою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" оформлені не були, адже відомості щодо наявності права оренди землі у відповідача - 2 у вказаний період в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні;

- суд не надав належної оцінки тій обставині, що договір оренди від 19.12.2003, дія якого закінчилась 20.12.2013, рішенням Київської міської ради від 11.03.2021 було поновлено на 5 років, а за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" зареєстровано до 2026 року.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3453/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

01.02.2023 матеріали справи № 910/3453/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 15.03.2023; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

13.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Київської міської прокуратури на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22.

Не погодившись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22, Київська міська прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" про стягнення витрат на правничу допомогу повністю.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою на додаткове рішення, Київська міська прокуратура вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема ст.ст. 86, 126 ГПК України, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Судом першої інстанції не враховано, що ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" не надано доказів оплати адвокатському об`єднанню гонорару за отримані послуги, а також детального опису наданих послуг. Судом не враховано, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому стягнення таких витрати на користь відповідача - 2 фактично ляже тягарем на Державний бюджет.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному судді (судді-доповідачу) (складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 апеляційна скарга Київської міської прокуратури на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 передана раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючому судді Мальченко А.О., суддям Агриковій О.В., Чорногузу М.Г.

14.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22, у якій скаржник просить скасувати це рішення у частині відмови у задоволенні вимог заяви ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» від 09.12.2022 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Київської міської прокуратури 27 000,00 грн та ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення заяви повністю.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою на додаткове рішення, відповідач - 2 вказує на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст. ст. 6, 627 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», норм процесуального права, зокрема ст.ст. 126, 129 ГПК України, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Суд першої інстанції, встановивши розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн, за відсутності у клопотанні позивача вмотивованого обґрунтування неспівмірності витрат зі складністю та обсягами виконаної адвокатом роботи, не навів у рішенні мотивів, з яких він виходив, задовольняючи саме такий розмір відшкодування. Фактично суд втрутився у договірні відносини відповідача - 2 з його представником. Судом не враховано, що адвокат витратив на представництво інтересів відповідача - 2 у цій справі щонайменше 28 годин, що об`єктивно підтверджується детальним описом робіт (наданих послуг), який відповідає умовам договору №810-22 від 01.06.2022 та обставинам справи. Судом проведений власний розрахунок вартості послуг на правничу допомогу у справі, однак у додатковому рішенні не зазначено, що визначений судом розмір є справедливим і співмірним.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному судді (судді-доповідачу) (складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 апеляційна скарга ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 передана раніше визначеному автоматизованою системою складу суду: головуючому судді Мальченко А.О., суддям Агриковій О.В., Чорногузу М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 15.03.2023; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 15.03.2023; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

23.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22, у якому відповідач - 2 погоджується з наданою судом оцінкою правовідносин сторін, застосованими до них нормами матеріального права, вважає рішення суду першої інстанції законним та вмотивованим. Натомість, апеляційну скаргу прокурора вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідач - 2 підкреслює, що договір оренди від 19.12.2003 був поновлений з дотриманням вимог, визначених у ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Договір оренди та закон не встановлює обов`язку здійснити забудову спірних земельних ділянок. Тривалість переддоговірної процедури не має значення для поновлення договору оренди відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», адже з боку відповідача - 2 були вчинені всі необхідні та залежні від нього дії для такого поновлення.

27.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Київської міської ради на апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22, у якому відповідач - 1 не визнає доводи та вимоги апеляційної скарги прокурора, вказуючи на їх необґрунтованість, у зв`язку з чим просив рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та вмотивоване.

Київська міська рада зокрема у відзиві наголосила на тому, що рішення №557/598 від 11.03.2021 прийнято радою в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а також Регламентом; сторонами оспорюваного договору при поновленні договору було дотримано вимоги ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а обговорення Київрадою проектів рішень не може свідчити про наявність заперечень у відповідача - 1 щодо поновлення договору.

10.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва на апеляційну скаргу ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22, в якому прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача - 2.

Зокрема, у відзиві прокурор зазначав, що відповідачем -2 не надано суду доказів сплати гонорару у розмірі 52 000,00 грн адвокатському об`єднанню чи адвокату Касьянову І.О. Крім того, розрахунок часу, витраченого адвокатом на вказану справу, також є необґрунтованим. Витрати у сумі 52 000,00 грн не відповідають критерію їх реальності і є завищеними; стягнення коштів з Державного бюджету на користь приватного суб`єкта господарювання не відповідає критеріям розумності, реальності та пропорційності.

10.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22, в якому відповідач - 2 просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 у частині стягнення з Київської міської прокуратури 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - без змін.

Відповідач - 2 підкреслює, що ним надано суду достатні та належні докази для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовано відповідність заявленого часу та обсягу наданої правничої допомоги у межах справи №910/3453/22, при цьому, фінансування прокуратури за рахунок коштів Державного бюджету України не звільняє позивача від відшкодування судових витрат іншій стороні у справі у разі відмови у задоволенні позову.

15.03.2023 розгляд справи №910/3453/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 призначено до розгляду апеляційні скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, Київської міської прокуратури та ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 на 05.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 у справі №910/3453/22 оголошена перерва до 19.04.2023.

19.04.2023 в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 просив скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача - 2 про стягнення витрат на правничу допомогу повністю.

Представник відповідача - 1 проти вимог апеляційної скарги прокурора заперечив, доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просив залишити апеляційну скаргу на рішення суду без задоволення, а судове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 залишити без змін; щодо апеляційних скарг на додаткове рішення - поклався на розсуд суду.

Представник відповідача - 2 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 залишити без змін та задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення.

19.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при постановленні оскаржуваного рішення та оскаржуваного додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Київради № 638/797 від 10.07.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" в оренду ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" були передані земельні ділянки загальною площею 2,09 га (у тому числі площею 0,22 га в межах червоних ліній) для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельно-побутового комплексу на проспекті Броварському біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі м. Києва, з них:

- ділянка № 1 площею 1,87 га - у довгострокову оренду на 25 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 1,14 га) та за рахунок земель міської забудови (площею 0,73 га);

- ділянка № 2 площею 0,11 га та ділянка № 3 площею 0,11 га, в межах червоних ліній, - у короткострокову оренду на 5 років за рахунок земель міської забудови.

На виконання вищезазначеного рішення, 19.12.2003 між Київрадою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" був укладений договір оренди земельних ділянок, за яким орендодавець передає, а орендар приймає у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006). Річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 2 % від її нормативної грошової оцінки (п. 1, 2.2 договору).

У подальшому, рішенням Київради № 205/1261 від 02.04.2009 вирішено поновити ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" договір оренди земельної ділянки від 19.12.2003, укладений з Київрадою, на 5 років з 20.12.2008.

На виконання вказаного рішення, між Київрадою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" була укладена додаткова угода від 16.07.2009 про поновлення та про внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої договір оренди землі від 19.12.2003 поновлено до 20.12.2013 (п. 1 додаткової угоди). Річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 6 % від їх нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п. 3 додаткової угоди).

Також судом встановлено, що 11.03.2021 Київрадою було прийняте спірне рішення № 557/598, яким вирішено:

- поновити на 5 років договір оренди земельних ділянок № 62-6-00117 від 19.12.2003, в межах червоних ліній, площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006), укладений між Київрадою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-побутового комплексу на просп. Броварському біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва (п. 1);

- встановити, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорі оренди земельних ділянок № 62-6-00117 від 19.12.2003, підлягає приведенню у відповідність до вимог рішення Київради, яким встановлено розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (п. 2);

- визнати таким, що втратило чинність рішення Київради № 462/8746 від 01.11.2012 "Про визнання таким, що втратили чинність пункту 59 рішення Київради № 638/798 від 10.07.2003 та рішення Київради № 205/1261 від 02.04.2009 (п. 4).

На підставі зазначеного рішення 04.10.2021 між Київрадою (орендодавець) та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки на новий строк, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у реєстрі за № 927, відповідно до якого договір оренди земельних ділянок від 19.12.2003 викладено у наступній редакції, зокрема:

- об`єктом оренди, що передається орендодавцем орендарю відповідно до рішення Київради № 638/798 від 10.07.2003 є земельні ділянки площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006) розташовані по проспекту Броварському біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п. 1.1, 2.1);

- договір укладено на 5 років (п. 3.1);

- річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 6 % від їх нормативної оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п. 4.2);

- сторони підтверджують, що земельні ділянки, які є об`єктом оренди за цим договором, передані в оренду у придатному для їх використання стані 19.12.2003.

Із наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права № 278796052 від 08.10.2021 вбачається, що право оренди на земельні ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005 та кадастровий номер 8000000000:62:160:0006) 04.10.2021 було зареєстроване за ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки на новий строк від 04.10.2021, зі строком дії до 04.10.2026.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що укладений між Київрадою та ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» договір оренди земельної ділянки площею 0,1101 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0005 та площею 0,1078 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0006 на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва від 19.12.2003 припинив свою дію ще 20.12.2013. При цьому повідомлення про намір скористатись переважним правом на укладення вказаного договору оренди на новий строк відповідач - 2 направив вже після спливу строку договору оренди. Додаткова угода про його поновлення сторонами не укладалась, тому Київрада не мала права поновлювати договір оренди та укладати з відповідачем - 2 договір від 04.10.2021, що було зроблено рішенням відповідача - 1 №557/598 від 11.03.2021. Крім того, прокурор вказував, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки (тобто в редакції станом на 20.12.2013).

Із урахуванням викладеного, посилаючись на ст. 33 Закону України «Про оренду землі», Перший заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду із позовом у даній справі, вказуючи на наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київради № 557/598 від 11.03.2021; визнання недійсним договору про укладення договору оренди земельних ділянок на новий строк від 04.10.2021, укладений між Київрадою та ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції", щодо земельних ділянок площею 0,1101 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0005 та площею 0,1078 га з кадастровим номером 8000000000:62:160:0006 на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 04.10.2021 за № 927; зобов`язання ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" повернути територіальній громаді в особі Київради спірні земельні ділянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги Київської міської прокуратури вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор зазначає про порушення інтересів держави з огляду на те, що Київська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки допустила порушення земельного законодавства та розпорядилася ними поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, держави.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор обрав ефективний спосіб захисту, що відповідає вимогам ст. 16, 21 ЦК України.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Право оренди земельної ділянки, відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічні приписи містить ст.1 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом та визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, у відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст.ст. 15, 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» передбачені випадки, умови та порядок, за якими орендар має право на поновлення договору оренди землі, строк дії якого закінчився.

Відповідно до частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України та статі 33 Закону України "Про оренду землі" орендар має право після закінчення строку, на який було укладено цей договір при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Так, частиною 1 ст. 777 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Водночас колегія суддів враховує, що в контексті спору, що розглядається, договір оренди землі від 19.12.2003 укладено під час дії Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Отже, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 19.12.2003), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Як встановлено місцевим господарським судом, строк договору оренди земельної ділянки від 19.12.2003, з урахуванням угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору від 16.07.2009, передбачений до 20.12.2013.

Відповідно до п. 7.1 вказаного договору після закінчення строку його дії орендар має право за рівних інших умов на поновлення договору оренди.

Із матеріалів справи вбачається, що за місяць до закінчення строку дії договору - 19.11.2013 ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" звернулось до Київради з листом № 14 від 15.11.2013, у якому орендар просив поновити договір оренди земельної ділянки комунальної власності від 19.12.2013 на той самий строк. Цим же листом відповідачу-1 був направлений проект угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, в якому інші умови договору (крім нового строку) були залишені без змін. Вказаний лист з проектом додаткової угоди Київрада отримала 19.12.2013, про що свідчить відмітка про реєстрацію за № 08/19097.

Також на підтвердження того факту, що за місяць до закінчення строку договору орендар звертався до Київради з проханням поновити договір оренди на новий строк, відповідач-2 надав лист Департаменту земельних ресурсів № 057023-26036 від 11.12.2013, у якому останній зазначив, що отримавши доручення заступника міського голови-секретаря Київради на пропозицію відповідача-2 від 15.11.2013 про поновлення договору оренди, відповідачу-2 необхідно надати додаткові документи для вчинення таких дій. Такі документи відповідач-2 направив Департаменту у квітні та липні 2014 року.

Водночас встановлено, що отримавши вказану пропозицію, орендодавець (Київрада) не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди та не заперечив проти цього, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Натомість, у січні 2015 року Київрадою був розроблений проект рішення "Про поновлення ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" договору оренди земельних ділянок від 19.12.2013 на 5 років" (проте, цей проект рішення не був затверджений).

Згідно довідки ГУ ДПС у місті Києві № 74142 від 29.04.2021, ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" не має заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди від 19.12.2003.

Матеріали справи свідчать про те, що ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" вчинялись дії із розроблення проектної документації та технічних умов з метою використання земельних ділянок за цільовим призначенням (зокрема, здійснення будівництва), що є предметом договірних відносин між ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" та Київрадою, та підтверджується наявними у справі: листом Державного департаменту пожежної безпеки від 08.07.2006 про надання технічних умов на проектування та будівництво; листом КП "Київський метрополітен" від 06.10.2006 про погодження розташування торгівельно-побутового комплексу по Броварському проспекту біля метро "Чернігівська"; актом ГУ екології та охорони природних ресурсів ВО Київради № 291-А від 21.05.2012 щодо обстеження зелених насаджень, які підлягають видаленню; листом Управління державної автомобільної інспекції від 14.08.2014, яким відповідачу-2 надано рекомендації при розробленні проектної документації на будівництво торговельно-побутового комплексу; містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки; звітом перевірки КО "Інститут генерального плану відповідності функціонального призначення земельної ділянки від 16.05.2014; технічними умовами ПАТ "АК "Київводоканал" на каналізування об`єкта від 30.09.2014; технічними умовами КП "Київміськсвітло" на проектування електромереж зовнішнього освітлення від 24.09.2014; технічними умовами на підключення до мережі дощової каналізації та влаштування автопід`їзду до торговельно-побутового комплексу за адресою: Броварський проспект біля метро "Чернігівська", затвердженими КК "Київавтодор"; технічними умовами від 23.10.2014 ПАТ "Київські електричні мережі" на нестандартне приєднання об`єкта до електричних мереж торговельно-побутового комплексу.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем - 1 рішення, яким би останній заперечував проти поновлення договору оренди.

Колегією суддів встановлено, що орендар земельної ділянки протягом строку дії договору оренди землі, а також, після закінчення строку дії договору оренди до дати подання даної позовної заяви, сплачував орендну плату за користування спірною земельною ділянкою у повному обсязі, та продовжує на даний час користуватись даною земельною ділянкою.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» не втратило право на реалізацію свого переваженого права на поновлення договору оренди відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, з урахуванням ч.3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка була чинною на момент укладення договору - 19.12.2003, сторони вказаного договору не порушили порядку поновлення строку договору оренди.

Стосовно доводів прокурора про те, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди землі (20.12.2013), колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що сторонами договору оренди при продовженні строку договору було дотримано вимоги ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Таким чином, орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, відповідно до його умов та сплачував орендну плату, при цьому письмових заперечень від орендодавця щодо продовження строку договору не надходило.

Виходячи з того, що діючим законодавством станом на 19.12.2003 передбачено автоматичне поновлення договорів оренди землі, відповідачем - 1 не було порушено вимог закону при прийнятті рішення Київської міської ради від 11.03.2021 №557/598 «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна фірма «Будівельні інвестиції» договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельно-побутового комплексу на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва" № 62-6-00117 від 19.12.2003 (зі змінами, внесеними угодою № 62-6-00524 від 16.07.2009) в межах червоних ліній, площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006).

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Таким чином, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 9901/14/20 (пункт 19), від 15.04.2020 у справі № 9901/580/19 (пункт 21), від 11.03.2020 у справі № 9901/590/19 (пункт 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 у справі № 826/12446/18 (пункт 38).

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що за умов відсутності підстав для визнання рішення Київради № 557/598 від 11.03.2021 (про поновлення ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" договору оренди земельної ділянки від 19.12.2003) незаконним та його скасування, підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки також відсутні. При цьому, ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" користується спірними земельними ділянками відповідно до поновленого, на підставі рішення Київради № 557/598 від 11.03.2021, договору оренди земельної ділянки від 04.10.2021, тому відсутні підстави для зобов`язання ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" повернути територіальній громаді в особі Київради надані орендарю земельні ділянки.

Доводи прокурора з посиланням на приписи статей 628, 629 ЦК України, якими передбачено належне виконання зобов`язання, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки нездійснення забудови земельної ділянки є підставою для припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), а не права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/321/18 та від 13.09.2019 у справі №910/10643/18.

Право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) є одним з речових прав на чуже майно, мета цього інституту полягає в тому, що власник передає землекористувачу право володіння та користування земельною ділянкою для забудови, зберігаючи за собою право розпорядження нею (продавати, дарувати тощо), тоді як право оренди земельної ділянки - це окремий вид права на землю, який виникає на підставі договору оренди та регулюються ст. 792 ЦК України, ст. 93 ЗК України та окремим законом.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, а не суперфіцію. Умовами договору оренди взагалі не визначено обов`язку відповідача - 2 зводити будівлі на земельній ділянці, яка передана в оренду, не визначено і строку, в який будівництво мало б бути завершене, а також не визначено жодних технічних характеристик таких будівель.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом стосовно того, що невикористання земельної ділянки для забудови не свідчить про неналежне виконання відповідачем - 2 умов договору оренди землі.

Таким чином, нездійснення ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» забудови земельної ділянки у будь-якому випадку не тягне за собою втрату ним переважного права на поновлення договору оренди, оскільки нездійснення забудови земельної ділянки не є порушенням договору оренди і не пов`язує з такою обставиною припинення орендних правовідносин між відповідачами.

Крім того, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, у подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися з вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Орендодавець зі свого боку в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися з вимогою про звільнення земельної ділянки.

В той же час, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту звернення орендодавця із відповідним позовом до суду з вимогами до відповідача - 2 звільнити займану земельну ділянку.

До того ж, в матеріалах справи відсутні листи, претензії відповідача -1 до відповідача - 2 щодо випадків неналежного виконання умов договору оренди земельної ділянки.

Водночас, як встановлено судом вище та вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку оренди за договором ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» продовжило користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату відповідно до умов та у розмірі, передбаченому договором, що підтверджується належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тому, що у встановлені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» строки Київською міською радою направлялись ТОВ «ПБФ «Будівельні інвестиції» лист-повідомлення із запереченнями щодо поновлення договору оренди землі, тобто на момент закінчення строку дії договору, претензії у відповідача - 1 були відсутні.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем - 1 не вчинялись дії щодо вилучення у відповідача - 2 земельної ділянки на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва" в межах червоних ліній, площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006).

Фактично на момент прийняття КМР рішення від 11.03.2021 № 557/598 "Про поновлення ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-побутового комплексу на Броварському проспекті біля станції метро "Чернігівська" у Деснянському районі міста Києва" № 62-6-00117 від 19.12.2003 (зі змінами, внесеними угодою № 62-6-00524 від 16.07.2009) в межах червоних ліній, площею 0,1101 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0005) та площею 0,1078 га (кадастровий номер 8000000000:62:160:0006), зазначені земельні ділянки перебували у розпорядженні ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції", яке користувалося ними та належно виконувало обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 19.12.2003.

Сторони договору оренди 04.10.2021 досягли домовленості щодо укладення оскаржуваного договору оренди земельних ділянок на новий строк без необхідності звернення до суду, що свідчить про наявність добровільної та обопільної згоди на продовження орендних правовідносин.

Вказане спростовує посилання прокурора на відсутність у орендодавця намірів на поновлення договору оренди.

Отже, з огляду на вищевикладене, посилання прокурора на порушення відповідачами процедури поновлення строку дії договору оренди колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, а судове рішення про відмову прокуророві у задоволенні позовних вимог законним та обґрунтованим.

Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційних скарг, поданих на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, в порядку та строки, визначені вказаною нормою, відповідачем - 2 було подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат у справі № 910/3453/22, до якої останнім на підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги №81022 від 01.06.2022, додано копії наступних документів:

- свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Касьянову А. В. (КС № 10357/10 від 08.11.2021); ордер серія АІ № 1237232 від 03.06.2022, виданого АО "Адвокатська фірма "Грамацький і партнери" на надання правничої допомоги ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" адвокатом Касьяновим І. О.;

- договір про надання правничої допомоги № 81022 від 01.06.2022, укладений ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" з АО "Адвокатська фірма "Грамацький і партнери", у якому сторони погодили, що за надані у суді першої інстанції послуги правничої допомоги клієнт сплачує адвокатській фірмі гонорар у фіксованому розмірі, що визначається з урахуванням необхідного часу для відповідної категорії спорів та становить 52 000,00 грн. без ПДВ;

- акт здачі-приймання наданих послуг від 08.12.2022 з детальним описом робіт та зазначенням переліку наданих адвокатом послуг та витраченого часу, у якому сторони визначили, що сума гонорару адвоката становить 52 000,00 грн., який підлягає оплаті протягом 20 робочих днів з дати ухвалення судового рішення, яким завершується розгляд справи в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2022 між ТОВ "ПБФ "Будівельні інвестиції" та АО "Адвокатська фірма "Грамацький і партнери" укладено договір №810-22 про надання правничої (правової) допомоги, згідно з п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатська фірма приймає на себе зобов`язання здійснювати захист і представництво клієнта, у тому числі, але не виключно, у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді, надавати йому інші види правничої допомоги у справі №910/3453/22 за позовною заявою Першого заступника керівника Деснянскої окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради та клієнта про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 11.03.2021 №557/598, визнання недійсним договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 04.10.2021, реєстровий №927, та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.12.2022 АО "Адвокатська фірма "Грамацький і партнери" виконало роботу (послуги), передбачену п. 3.1. договору №810-22 вуід 01.06.2022, а саме:

-збір та підготовка доказів, складання та подання до Господарського суду міста Києва відзиву на позовну заяву у справі №910/3453/22;

-підготовка (складання і оформлення) та подання до Господарського суду міста Києва заперечення проти відповіді на відзив у справі №910/3453/22;

-підготовка та участь адвоката у п`яти підготовчих/судових засіданнях у справі №910/3453/22, що відбулися 23 червня 2022 року, 21 липня 2022 року, 30 серпня 2022 року, 29 вересня 2022 року, 06 грудня 2022 року;

-підготовка (складання і оформлення) та подання до Господарського суду міста Києва інших заяв/клопотань у справі №910/3453/22: заява від 03 червня 2022 року, клопотання від 20 червня 2022 року, клопотання від 22 серпня 2022 року;

-підготовка (складання і оформлення) та подання до Господарського суду міста Києва заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №910/3453/22.

У вказаному акті зазначено, що вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 52 000,00 грн. Загальна сума, що відповідно до п. 3.5.1. Договору підлягає оплаті протягом 20 робочих днів з дати ухвалення судового рішення, яким завершується розгляд справи в суді першої інстанції, становить 52 000,00 грн (а.с.141 т.2).

В подальшому відповідачем-2 згідно виставленого адвокатським об`єднанням рахунку від 08.12.2022 було сплачено на користь АО "Адвокатська фірма "Грамацький і партнери" грошові кошти у розмірі 52 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 201 від 19.01.2023.

При цьому, колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Касьяновим Ігорем Олександровичем відповідачеві - 2 послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а саме: у сумі 52 000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 15.06.2021 у справі №922/2495/20, від 14.09.2021 у справі №910/9672/20.

При цьому, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 зауважила, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

При цьому, колегія суддів наголошує, що за приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу, як свідчать матеріали справи, в поданих запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення від 09.01.2023 позивачем викладені заперечення проти заявленої відповідачем - 2 попередньої суми витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на їх неспівмірність та непропорційність, в тому числі їх змісту, обсягу та вартості, враховуючи предмет спору, складність справи та необхідний обсяг роботи адвоката, а також наголошувалось на необґрунтованості заявлених до стягнення сум та невідповідності їх критеріям реальності та розумності.

Разом з тим, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в апеляційній скарзі позивачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу критерію реальності адвокатських витрат, не наведено належних обґрунтувань неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, необхідності та підстав їх зменшення тощо.

Таким чином, позивачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Водночас, колегія суддів враховує, що у пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів касаційного господарського суду у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Відповідні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, надавши оцінку наданим заявником доказам понесених витрат на правову допомогу з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких заявлені відповідачем-2, були включені виключно ті роботи, що були необхідними для розгляду даної справи. Витрати по жодним іншим роботам адвоката не включалися відповідачем-2 до судових витрат.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що розмір заявлених витрат є розумним, адже відповідає часу, витраченому адвокатом на виконання робіт, що були необхідними в даній справі для представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ «Будівельні інвестиції» у суді першої інстанції.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/3453/22 у задоволенні позову відмовлено, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених відповідачем-2 витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення від 12.01.2023 у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/3453/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ «Будівельні інвестиції» законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, доводи Київської міської прокуратури про те, що матеріали справи не містять доказів оплати адвокатському об`єднанню гонорару за отримані послуги, детального опису наданих послуг, - спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (а.с.142 т.2).

Посилання Київської міської прокуратури на те, що стягнувши витрати з прокуратури, суд фактично стягнув ці витрати з Державного бюджету, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції при ухваленні додаткового рішення, оскільки Господарським процесуальним Кодексом України не передбачено особливих умов для розподілу судових витрат у справах, в яких сторонами виступають органи, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 не вбачається, відповідно, апеляційні скарги Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБФ «Будівельні інвестиції» мають бути залишені без задоволення.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційних скарг, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22 залишити без задоволення.

2. Апеляційні скарги Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна фірма «Будівельні інвестиції» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/3453/22 залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/3453/22 залишити без змін.

5. Матеріали справи №910/3453/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.04.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова