Рішення

від 19.04.2023 по справі 914/549/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2023 Справа № 914/549/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮА ЛАЙВСТОК ЕКСПОРТ»

про: стягнення 201 456,80 грн.,

представники

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

14.02.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮА ЛАЙВСТОК ЕКСПОРТ» про стягнення 201 456,80 грн.

20.02.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

01.03.2023р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№5168/23.

02.03.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 22.03.2023р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах і відображено в протоколах суду.

21.03.2023р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, котре зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№6986/23.

Позивачем до Господарського суду Львівської області подано заяву про забезпечення позову (вх.№1282/23 від 29.03.2023р.), у задоволенні якої відмовлено повністю, про що суд постановив ухвалу від 30.03.2023р.

04.04.2023р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, котре зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№8470/23.

04.04.2023р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, котрий зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№8471/23.

17.04.2023р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, котру зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№9431/23.

18.04.2023р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, котре зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№9545/23.

Суть спору та правова позиція учасників справи:

Позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за договором поставки, укладеного у спрощений спосіб, а також пеню, відсотки річних та інфляційне збільшення боргу.

Зі змісту поданого відзиву на позовну заяву слідує, що відповідач визнає суму основного боргу, однак заперечує щодо застосування відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, стверджує про неотримання вимоги позивача про сплату заборгованості.

Позивач у відповіді на відзив погодився з доводами відповідача про відсутність підстав для нарахування пені у зв`язку із тим, що такий вид відповідальності не був узгоджений сторонами шляхом підписання письмового договору.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне.

На підставі видаткових накладних позивачем здійснено поставку відповідачеві товару (м`ясо птиці) на загальну суму 313 552,50 грн.

У період із 13.06.2022 року по 27.06.2022 року відповідачем, як покупцем було здійснено оплату за отриманий товар на загальну суму 175 131, 20 грн., що підтверджується банківською випискою.

Як стверджує позивач, відповідач повністю розрахувався за отриманий товар згідно видаткових накладних №Ви-0005629 від 25 травня 2022 року та № Ви-0005636 від 27 травня 2022 року.

Однак, всупереч своїх зобов`язань, відповідач здійснив тільки часткову оплату на суму 20 000,00 грн. за отриманий товар згідно видаткової накладної №Ви-0005764 від 08 червня 2022 року.

Відтак, станом на день подання позову, заборгованість відповідача згідно видаткової накладної №Ви-0005764 від 08 червня 2022 року за поставлений товар становить 138 421, 30 грн., про що не заперечує відповідач.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу №1 від 21.12.2022р., в якій позивач просив сплатити борг протягом 7 (семи) днів з моменту отримання даної вимоги.

Дана вимога була надіслана відповідачу 21.12.2022р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною №5800704018945.

Відповідач дану вимогу залишив без відповіді та задоволення, ствердив у відзиві про неотримання такої.

Матеріали справи не містять будь-яких претензій, зауважень чи рекламацій відносно поставленого товару від відповідача.

Втім, як зазначив позивач, не зважаючи на факт поставки, відповідач свої зобов`язання не виконав в повному обсязі, належних до сплати сум коштів позивачу не перерахував, що і стало підставою звернення до суду.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт поставки товару позивачем відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що свідчить про наявність між сторонами договірних зобов`язань з поставки товару, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.

У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Відтак, судом встановлено, що позивачем був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 313 552,50 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, доказів оплати відповідачем зазначеної заборгованості в повному обсязі матеріали справи не містять.

Суму основної заборгованості відповідач визнає, а факт наявності заборгованості в розмірі 138 421,30 грн. підтверджується матеріалами справи.

У зв`язку з зазначеним, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 138 421,30 грн.

Позивач у позові зазначає, що внаслідок порушення строків оплати за поставлений товар, відповідача повинен сплатити пеню, відсотки річних та інфляційні втрати.

Позивач у відповіді на відзив погодився з доводами відповідача про відсутність підстав для нарахування пені у зв`язку із тим, що такий вид відповідальності не був узгоджений сторонами шляхом підписання письмового договору.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем у спірних відносинах не укладались відповідні письмові правочини щодо сплати відповідачем пені за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати боргу за поставлений товар, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені в розмірі 45 887,51 грн.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційного збільшення судом встановлено правомірність нарахування 3% річних у сумі 2 764,63 грн. та інфляційного збільшення в розмірі 16 695,82 грн., тобто у більшому розмірі, ніж заявлено позивачем.

На підставі встановленого, позовні вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 2 753,00 грн. та інфляційного збільшення втрат у розмірі 14 394,99 грн. є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в межах заявленого розміру.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

За даних обставин справи, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, також доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням про те, що введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, об`єктивно унеможливлює виконання відповідачем зобов`язань.

Разом з тим, суд враховує ту обставину, що господарські відносини між сторонами виникли вже після введення в Україні воєнного стану, а відтак відповідач повинен був планувати ведення своєї господарської діяльності з урахуванням цього, а також, з метою недопущення завдання збитків іншим особам, які належним чином виконують свої зобов`язання.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, внаслідок чого з відповідача підлягає до стягнення 138 421,30 грн. основного боргу, 2 753,00 грн. 3% річних, 14 394,99 грн. інфляційних втрат. В частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 45 887,51 грн. слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №0.0.2846025039.1 від 06.02.2023р. на суму 3 021,85 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у сумі 2333,54 грн.

Керуючись 13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮА ЛАЙВСТОК ЕКСПОРТ» (адреса: Україна, 79071, Львівська обл., місто Львів, вул.Кульпарківська, будинок 139, кімната 1011; ідентифікаційний код 43896193) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 138 421,30 грн. основного боргу, 2 753,00 грн. 3% річних, 14 394,99 грн. інфляційних втрат та 2 333,54 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 24.04.2023 р.

Суддя Король М.Р.