Постанова

від 05.04.2023 по справі 953/10303/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 953/10303/20

провадження № 61-11647св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Хіль Л. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом у якому просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 у період часу із 01 квітня 2013 року по теперішній час (30 червня 2020 року), визнавши квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін.

В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 06 вересня 2008 року перебував із відповідачем у шлюбі, який розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2013 року.

Від шлюбу мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вони продовжили проживати однією сім`єю, вели спільний бюджет, який витрачали на потреби родини, займалися вихованням сина, разом відпочивали. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився другий син - ОСОБА_4 .

Під час спільного проживання однією сім`єю за особисті кошти позивача, 23 травня 2013 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 , де він, позивач, зробив ремонт, замінив вікна, опалення, паркет, придбав нові меблі та побутову техніку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 28 вересня 2021 року під головуванням судді Колесник С. А. у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та набуття спірного майна (квартири) під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, унаслідок спільної праці та за спільні кошти.

Суд визнав показання свідків такими, що не підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме у період із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, тоді як наявність постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті173-2 КУпАП свідчать, що відносини між колишнім подружжям є складними.

При цьому, сам собою факт періодичного відпочинку, спільна присутність на святах не може свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, притаманні подружжю.

Долучені до матеріалів справи договори про купівлю меблів, встановлення дверей у під`їзд та відеоспостереження районний суд визнав недостатніми доказами для підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період. Вважав, що надані позивачем накладні та чеки на купівлю будівельних матеріалів не доводять придбання цих матеріалів саме для ремонту спірної квартири; скріншоти в месенджері за період з 13 квітня 2018 року по 10 червня 2020 року суд не оцінював як докази, оскільки вони подані з порушенням ЦПК України.

Суд першої інстанції відхилив за недоведеністю доводи позивача, що спірна квартира набута за кошти, зароблені ним в період зареєстрованого шлюбу, оскільки земельна ділянка відчужена за п`ять років до набуття квартири, а заробіток від продажу золотих виробів не підтверджується відомостями ДПІ.

При цьому суд, врахувавши обставини, установлені рішенням суду від 01 квітня 2013 року про розірвання шлюбу, що сторони припинили шлюбі відносини із грудня 2012 року, визнав недоведеним, що кошти у розмірі 81 000 грн, отримані ним у позику 13 травня 2013 року, використовувалися в інтересах родини.

Полтавський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року скасував.

Ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнив.

Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у період часу із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року.

Визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у справі письмові докази у сукупності з показаннями свідків підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім`єю без шлюбу у період із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, оскільки вони вели спільне господарство, в тому числі, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Каткова А. Г. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року в якій просить оскаржену постанову скасувати.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/13796/20, від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15ц

Зазначає, що фактично суд апеляційної інстанції самостійно, з власної ініціативи змінив правовий статус квартири, оскільки право приватної власності є непорушним, ОСОБА_5 стороною договору купівлі-продажу квартири не був, а тому не міг набути права власності на неї. Вказане не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/38/17 де закріплено презумпцію правомірності правочину.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив зібрані у справі докази, проігнорував пояснення свідків, проігнорував відзив на апеляційну скаргу.

Представник заявника вважає, що позивачем не доведено сам факт існування меблів у квартирі, а встановлення вхідних дверей у під`їзді будинку не свідчить про факт проживання однією сім`єю, оскільки під`їзд є територією загального користування.

Наявність у матеріалах справи скріншотів спілкування між сторонами у месенджері стосуються лише виховання дитини та подані позивачем з порушенням порядку подання доказів, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у грудні 2022 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Позивач зазначає, що аргументи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду не заслуговують на увагу, адже висновки суду їм не суперечать.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а тому не можуть бути взятими до уваги, оскільки судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було досліджено не лише відомості, які були надані свідками, а і письмові докази, якими підтверджено факт проживання сторін спору як подружжя та ведення ними спільного господарства.

Додатково зазначає, що у період після офіційного розірвання шлюбу у сторін народилась друга дитина ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка була названа - ОСОБА_6 , що також вказує на наявність між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував із Київського районного суду м. Харкова цивільну справу № 953/10303/20.

19 грудня 2022 року справа № 953/10303/20 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 06 вересня 2008 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2013 року (а. с. 2 том 1).

Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а. с. 4 том 1).

До реєстрації шлюбу сторін, 23 червня 2008 року ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_8 належну йому земельну ділянку площею 0,1250 га (кадастровий номер 6325185001:00:035:0206), розташовану на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області в АДРЕСА_2 . Продаж земельної ділянки вчинено за 340 117 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору (а. с. 146, 147 том 1).

02 вересня 2008 року, ОСОБА_9 отримав у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит у розмірі 113 680 доларів США на придбання об`єкту нерухомості - квартири АДРЕСА_3 згідно договору № 014/1800/74/102714, забезпечений іпотекою (а. с. 59-69, 70-72 том 2).

06 жовтня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надано заяву про відсутність заперечень проти видачі витягу на відчуження ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_3 , яка перебуває в іпотеці банку, у зв`язку із добровільною реалізацією іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитом (а. с. 74 том 2).

26 жовтня 2011 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_10 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, за змістом якого продавець передав у власність належну йому квартиру АДРЕСА_3 ; продаж вчинено за 400 000 грн, що еквівалентно 50 149,20 доларам США (а. с. 44, 45 том 2).

13 травня 2013 року ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_11 у позику 81 000 грн із строком виплати до 01 травня 2014 року рівними частками до 01 числа кожного місяця по 6 750 грн, про що складено договір позики, посвідчений Манерко Л. М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області (а. с. 148 том 1). Зобов`язання за договором позики виконано 17 лютого 2014 року, що підтверджується заявою ОСОБА_11 (а. с. 149 том 1).

23 травня 2013 року між ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі за № 1715 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мірошниченко Т. П. Предметом договору є квартира АДРЕСА_1 (пункт 1 договору).

Пунктами 3, 4 цього договору сторони погодили, що ціна квартири визначається у грошовому еквіваленті долара США до української гривні. Сплата грошової суми за квартиру здійснюється в українських гривнях. Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 583 440 грн, що за домовленістю сторін становить еквівалент 71 500 доларів США, які продавці отримали повністю, відповідно частинам власності, від покупця ще до підписання цього договору, майнових претензій за цим договором продавці не мають.

Згідно пункту 11 цього договору покупець свідчить, що на момент підписання цього договору вона у зареєстрованому шлюбі не перебуває та не знаходиться у фактичних сімейних відносинах без реєстрації шлюбу (а. с. 6, 7 том 1).

23 травня 2013 року право приватної власності на указану квартиру зареєстровано за ОСОБА_14 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 3845017 (а. с. 8 том 1).

10 вересня 2014 року відповідач змінила прізвище із « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », свідоцтво про зміну імені, видане Київським ВДРАЦС РС Харківського МУЮ, серія НОМЕР_2 (а. с. 3 том 1).

04 грудня 2013 року та 26 липня 2014 року ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_4 , укладено із меблевим ательє «Dreamwood» договори № 29 та № 53 про виготовлення меблів (шафа-стінка вартістю 15 500 грн; трюмо, дзеркало, тумба, дві полиці вартістю 5 750 грн); 13 травня 2014 року - із ПП ОСОБА_17 про монтаж під`їздних вхідних дверей та системи обмеженого доступу до під`їзду № 13/05-14 (загальна вартість робіт 3 100 грн); 25 липня 2015 року та 07 серпня 2015 року із ФОП ОСОБА_18 про виготовлення (надання ремонтних послуг) № 647 (стіл, тумба-комод вартістю 22 700 грн); 27 листопада 2015 року - із ФОП ОСОБА_19 про індивідуальне замовлення меблів (стіл письмовий вартістю 15 000 грн); 29 березня 2016 року - із ФОП ОСОБА_20 по виготовленню металевих дверей вартістю 13 150 грн; 22 березня 2017 року та 18 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_21 видав накладні № 1723, № 2353 покупцю ОСОБА_7 на відеокамери та обладнання до них вартістю 13 738 грн та 6 691,50 грн; 17 серпня 2018 року - накладна № 5425 про оплату охоронної сигналізації вартістю 7 686 грн; 24 серпня 2018 року - договір № 1016/18/П із КП «Муніципальна охорона» про охорону за допомогою пульту централізованого спостереження, дислокація об`єкта: квартира АДРЕСА_1 , та фактичну оплату послуг (а. с. 150-161, 167, 232-240 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , батьками якого записано: батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (а. с. 5 том 1). Батька записано згідно статті 125 СК України, за заявою матері дитини.

Станом на 01 липня 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується інформацією із Реєстру територіальної громади міста Харкова (а. с. 16 том 1).

Згідно повідомлення до особової справи № 76931 ОСОБА_2 призначено субсидію із травня 2019 року по квітень 2020 року за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 248 том 1).

На підтвердження матеріального становища ОСОБА_2 надано трудову книжку серії НОМЕР_4 , виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про її, ОСОБА_2 , реєстрацію як ФОП (а. с. 64-66, 67 том 1).

ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПСЗН в Київському районі та отримує соціальні виплати, а саме, за період: із квітня 2018 року по червень 2019 року - по 860 грн щомісячної одноразової допомоги при народженні однієї дитини (усього 12 900 грн); із січня 2018 року по листопад 2020 року - 22 063,82 грн допомоги на одну дитину одиноким матерям (з урахуванням доходів); із січня 2018 року по листопад 2019 року - 71 391,69 грн державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям (а. с. 219-220 том 1).

Походження коштів на придбання нерухомості відповідач ОСОБА_2 пов`язує із тим, що її рідна баба ОСОБА_23 (дівоче прізвище ОСОБА_23 ) надала їй кошти від продажу квартири покійного брата ОСОБА_25 , згідно договору від 01 березня 2013 року, у розмірі 30 000 доларів США (а. с. 79 том 1).

За змістом договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_25 (продавець) та ОСОБА_26 (покупець), остання придбала у ОСОБА_25 квартиру АДРЕСА_5 . Продаж здійснено за 239 012 грн, що за згодою сторін складає еквівалент 30 000 доларів США (а. с. 212 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_25 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (а. с. 74 том 1).

Також ОСОБА_23 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 листопада 2012 року належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться: АДРЕСА_6 (а. с.104 том 1).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року (справа № 953/3922/20) ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 170 грн. За змістом постанови встановлено, що 18 лютого 2020 року о 14-00 год. ОСОБА_7 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , тобто умисні дії фізичного та психологічного характеру, а саме: принижував, штовхав, хапав за руки, погрожував фізичною розправою, виганяв з квартири, на зауваження не реагував, тим самим вчинив насильство в сім`ї, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 173-2 КУпАП (а. с. 92 том 2).

Судовим наказом Київського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2020 року (справа № 953/13058/20) стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів (заробітку) платника аліментів, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду - із 13 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 91 том 2).

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 02 жовтня 2020 року (справа № 953/15472/20) частково задовольнив скаргу ОСОБА_7 та зобов`язав начальника СВ Київського відділу поліції ГУ НП України в Харківській області в порядку статті 214 КПК України організувати внесення уповноваженою особою до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_7 від 22 вересня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення (ЖЄО №31524) (а. с. 246 том 1).

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 04 грудня 2020 року (справа № 953/19771/20) видав обмежувальний припис строком на 3 місяці стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким йому заборонено: знаходиться в місцях спільного перебування з ОСОБА_2 ; наближатися на відстань більше ніж 500 метрів до ОСОБА_2 та місця її проживання за адресою: АДРЕСА_4 ; особисто і через третіх осіб переслідувати ОСОБА_2 та в будь-який спосіб спілкуватися із нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати із ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (а. с. 3 том 2).

На підтвердження матеріального становища позивачем ОСОБА_7 надано свідоцтво про державну реєстрацію ФОП, згідно ліцензії Міністерства фінансів України № 765970 строком дії до 09 грудня 2005 року підприємець ОСОБА_7 займається господарською діяльністю: виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (а. с. 112 - 114 том 1).

17 грудня 2004 року здійснено державну реєстрацію ПП «Еволюція» (код ЄДРПОУ 33289519), керівник ОСОБА_7 , із тим же видом господарської діяльності згідно ліцензії Міністерства фінансів України № 320094 строком дії з 17 листопада 2005 року по 17 листопада 2010 року (а. с. 113, 117 том 1).

ОСОБА_7 здійснив валютно-обмінні операції або операції з купівлі-продажу банківського металу згідно квитанцій: Харківська філія АКБ «Правекс-Банк» від 30 квітня 2004 року № 6, від 21 листопада 2006 року № 875 та № 1034; ВАТ АБ «Укргазбанк» від 16 липня 2007 року № MSAL_114_1; ВАТ «Надра» Харківське РУ від 21 серпня 2007 року № 0NPRM22, від 10 вересня 2007 року № 0NPRM8, від 21 грудня 2007 року № 111NPRM17, від 10 січня 2008 року № 111NPRM11, від 28 січня 2008 року № 111NPRM19; ВАТ АБ «Укргазбанк» від 05 лютого 2008 року № MSAL_114_9, АКБ «Правекс-Банк» від 25 березня 2008 року № 4728, ВАТ АБ «Укргазбанк» від 10 червня 2008 року № MSAL_121_4, від 17 червня 2008 року № MSAL_121_4, від 04 липня 2008 року № MSAL_121_3, від 18 серпня 2008 року № MSAL_121_3, № MSAL_121_2, від 11 вересня 2008 року № MSAL_121_6, АКБ «Правекс-Банк» від 17 квітня 2009 року № 3945, ПАО «Марфін Банк» від 29 листопада 2010 року № 17-2551Т, АКБ «Правекс-Банк» від 22 жовтня 2012 року № 7831 (клієнт ОСОБА_27 ), від 26 жовтня 2012 року № 8043 (клієнт ОСОБА_28 ), від 16 листопада 2012 року № 8775, від 24 грудня 2012 року № 10047, від 27 грудня 2012 року № 10197 (клієнт ОСОБА_29 ), від 01 лютого 2013 року № 853 (клієнт ОСОБА_30 ) (а. с. 118-145 том 1).

Згідно даних Державної податкової служби України в Харківській області в період із 01 січня 2008 року по 30 вересня 2020 року відомості про доходи ОСОБА_7 відсутні (а. с. 12, 13 том 2).

ФОП ОСОБА_7 подано до Люботинського відділення ХОДПІ у Харківській області звіти суб`єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку щодо обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) наростаючим підсумком: за ІІ квартал 2008 року - 58 500 грн; ІІІ квартал 2008 року - 130 500 грн; ІV квартал 2008 року - 150 000 грн; І квартал 2009 року - 10 000 грн; ІІ квартал 2009 року - 11 500 грн; ІІІ квартал 2009 року - 13 500 грн (а. с. 24-29 том 2).

На підтвердження відносин, притаманних родині, позивач надав особисту переписку із відповідачем за 2018 - 2020 роки (а. с. 148-171 том 2).

23 липня 2021 року позивач змінив прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », свідоцтво про зміну імені серія НОМЕР_6 (а. с. 239 том 2).

У суді першої інстанції допитані свідки.

Свідок ОСОБА_31 , подруга відповідача, повідомила, що сторони із 2008 року по 2020 рік проживали разом. Декілька разів після придбання спірної квартири вона була у них в гостях, бачила зміни, а саме: поклеєні шпалери, шафу, диван. Коли сторони навідували свідка вдома після перенесеної операції у 2015 році, у неї склалось враження, що вони є чоловіком та жінкою. Останній час, із 2020 року свідок декілька разів спілкувалась зі сторонами за допомогою телефонного зв`язку. Крім цього, зазначила, що їй відомо, що сторони разом відпочивали у піонерському таборі «Факел».

Свідок ОСОБА_32 , мати позивача, повідомила, що сторони із 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали на орендованих квартирах. Про розірвання шлюбу між сторонами вона дізналася у 2013 році, як їй пояснили, через кредит, а в липні 2020 року син їй повідомив, що вони з відповідачем розійшлися. В останнє бачила сторін у спірній квартирі до карантину, десь восени 2019 року, це були вихідні, домовлялася про зустріч заздалегідь. Коли приходила у гості до родини сина, сприймала їх звичайною сім`єю. Меблі у квартиру придбавав її син, оскільки відповідач не працювала. Напередодні купівлі спірної квартири він їй телефонував, казав, що не вистачає коштів для придбання квартири. Вказувала, що позивач відкрив свою майстерню і цим заробляв на життя.

Свідок ОСОБА_33 , який хрестив старшого сина сторін, повідомив, що з весілля у 2008 році та до початку карантину 2020 року вважав сторін такими, що проживають разом однією сім`єю. У цей період вони товаришували родинами, ходили один до одного у гості, разом відзначали свята. В останнє у них у гостях свідок був приблизно улітку 2019 року. Пояснив, що разом із позивачем 2-3 рази на рік їздив рибалити, заїжджав на спірну квартиру, де вони вантажили речі, після чого позивач повертався за цією ж адресою. Також свідок консультував позивача із приводу проведення косметичного ремонту у спірній квартирі.

Свідок ОСОБА_34 , знайомий позивача, повідомив, що востаннє бачив позивача 9-10 років тому, заходив до нього в гості у спірну квартиру, де бачив наявність дитячих іграшок, квартира була у жилому стані.

Свідки ОСОБА_35 , ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , сусіди сторін, повідомили, що приблизно влітку 2013 року позивач заїхав у спірну квартиру, а згодом відповідач із сином. Свідки сприймала їх як одну родину. Позивач займався питанням благоустрою під`їзду та прибудинкової території, організовував ремонти, садив дерева та квіти у дворі. Приблизно з літа 2020 року позивач перестав проживати разом із родиною у спірній квартирі. Свідок ОСОБА_37 також бачила позивача із пакетами продуктів, як він грався із дітьми у дворі будинку.

Свідок ОСОБА_38 , дід відповідача, повідомив, що сторони під час шлюбу проживали в орендованому житлі та були зареєстровані у нього. Після розлучення відповідач придбала квартиру за кошти, які дала їй уся родина. Особисто свідок дав відповідачці 2 500 євро. Зазначив, що після розірвання шлюбу позивач поводив себе неадекватно. Про відносини між сторонами свідку відомо зі слів відповідача.

Свідок ОСОБА_39 , мати відповідача, повідомила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у 2013 році через постійні сварки. Після розлучення, за кошти, які їй дали члени родини, відповідач купила спірну квартиру за 70 000 доларів США, із яких 30 000 доларів США їй дала ОСОБА_23 від продажу квартири, 3 000 доларів США дав ОСОБА_38 , решту коштів додали чоловік свідка та вона сама, працююча пенсіонерка. Пошуками квартири займалася відповідач та їх знайомий ріелтор ОСОБА_40 . Свідок також підтвердила, що відповідач двічі перебувала у декретній відпустці за кожним із синів, зараз займається підприємницькою діяльністю.

Свідок ОСОБА_12 , попередній власник спірної квартири, суду повідомив, що проводив перемовини із позивачем щодо продажу. Відповідача не знає, при зустрічі зараз не впізнав би. Зазначив, що у день укладення договору із купівлі-продажу квартири він разом із позивачем приїхав до банку, де отримав від останнього гроші у валюті - долари США та якась інша іноземна валюта, які вніс до каси банку, отримав листа банку про відсутність заборгованості. Потім поїхали до нотаріуса, де були він, позивач та якась дівчина. Хто підписував договір, він не пам`ятає. Також повідомив, що приблизно через сім місяців після купівлі квартири, позивач придбав у нього кутовий диван. Свідок також зазначив, що квартиру було продано з ремонтом та в ній була вбудована кухня, із техніки - вмонтована в кухню газова піч, сейф.

Свідок ОСОБА_41 , батько відповідача, суду повідомив, що із 06 вересня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та разом проживали до 2013 року. Потім позивач змінився, в родині почалися сварки і вони розлучилися. Після розлучення вони близько місяця ще проживали разом. На сімейній нараді було прийнято рішення придбати квартиру відповідачу, кошти на її купівлю давали його мати після продажу квартири, а інші кошти збирали батьки свідка та батьки дружини ( ОСОБА_38 ). Одразу після придбання квартири був у ній, квартира у жилому стані, про ремонт не пам`ятає, як і не пам`ятає, щоб заставав усю родину разом.

Свідок ОСОБА_43 , юрист із нерухомості, повідомив суду, що консультував та надавав позивачу послуги із придбання спірної квартири.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Досліджуючи матеріали справи та здійснюючи їх аналіз, апеляційний суд вказував, що суд першої інстанції, визнавши недоведеним належними доказами факт проживання сторін однією сім`єю як жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою саме у період із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, дійшов таких висновків із порушенням норм процесуального закону щодо оцінки доказів, безпідставно надавши перевагу позиції відповідача, яка зводиться до замовчування суттєвих обставин, та показань свідків, її близьких родичів: ОСОБА_44 - дід відповідача, ОСОБА_45 та ОСОБА_46 - її батьки.

Апеляційний суд дослідив записи допиту цих свідків, які повідомили, що із вересня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, власного житла не мали, мешкали на орендованих квартирах. У 2013 році розлучилися через неадекватну поведінку позивача. При цьому, зі слів свідка ОСОБА_44 позивач винен йому гроші, які той відмовляється повернути, а ОСОБА_41 має на нього образу, тому що він покинув його дочку.

Аналізуючи такі показання свідків, апеляційний суд поставив під сумнів їх об`єктивність через відкриту неприязнь у стосунках із позивачем, а отже, зацікавленість у розгляді справи на користь дочки, а тому не приймав до уваги, як і пояснення в частині окремого проживання сторін. Зазначив, що надана ними інформація містить розбіжності між собою та у сукупності не узгоджується із поясненнями інших свідків та матеріалами справи.

Так, свідки ОСОБА_38 та ОСОБА_39 пояснили, що одразу після розлучення відповідач виїхала від колишнього чоловіка на квартиру, придбану нею за кошти родини, а свідок ОСОБА_41 підтвердив продовження спільного проживання сторін близько місяця після офіційного розлучення.

Натомість свідки ОСОБА_35 , ОСОБА_47 та ОСОБА_37 (сусіди сторін, які не є зацікавленими особами), підтвердили, що у другій половині 2013 року позивач в`їхав у спірну квартиру, де робив ремонт, потім заселилася уся сім`я разом із хлопчиком віком 8-9 років. Свідок ОСОБА_35 окремо зазначила, що сприймали їх, як звичайну сім`ю, вони разом проживали в квартирі, гуляли, народили іще одну дитину. Позивач купляв продукти, займався благоустроєм прибудинкової території. Приблизно з літа 2020 року позивач перестав проживати разом із родиною у спірній квартирі.

Апеляційний суд зауважував, що інформація надана цими свідками узгоджуються із матеріалами справи, якими підтверджено витрати позивача на придбання майна на користь сім`ї. Такими доказами є: договори про виготовлення меблів; про монтаж під`їзних вхідних дверей та системи обмеженого доступу в під`їзд за адресою спірної квартири; про виготовлення металевих дверей; купівлю відеокамер та обладнання до них; про оплату охоронної сигналізації; договір із КП «Муніципальна охорона» про охорону за допомогою пульту централізованого спостереження, дислокація об`єкта: квартира АДРЕСА_1 , та фактичну оплату послуг.

Апеляційний суд вказував, що такі докази є належними, допустимими, такими, що не допускають їх подвійного трактування, оскільки доводять, що у спірний період позивач витрачав кошти на спільні цілі родини, забезпечуючи її комфортними умовами для проживання, що підтверджує наявність спільного бюджету та ведення сторонами спільного господарства.

Крім того апеляційний суд проаналізував та встановив, що наявність між сторонами відносин, притаманних родині, також підтверджуються свідком ОСОБА_31 (подруги відповідача), якій відомо, що сторони із 2008 року по 2020 рік проживали разом. Свідок сприймала їх, як чоловіка та дружину, бувала у них в гостях, знає про їх спільний відпочинок. Також свідок ОСОБА_33 (хрещений сина сторін), який вважав останніх такими, що із 2008 року до 2020 року проживали разом однією сім`єю. У цей період вони товаришували родинами, ходили один до одного у гості, разом відзначали свята. Свідок підтвердив, що позивач зберігав особисті речі, зокрема для риболовлі, у спірній квартирі.

Відповідач спростувати показання указаних свідків не змогла, як і пояснити участь колишнього чоловіка у пошуках квартири для її придбання, що підтвердив свідок ОСОБА_43 (юрист із нерухомості).

Відомості, надані свідком ОСОБА_48 , що пошуками нерухомості займалася сама відповідач та їх знайомий ріелтор ОСОБА_49 , останнім в суді не підтверджені, та спростовані відомостями власника квартири - свідка ОСОБА_12 , який підтвердив, що перемовини щодо купівлі-продажу квартири велися ним саме із позивачем, кошти на виконання угоди йому передав позивач, який був присутній у нотаріуса під час її оформлення та підписання.

Апеляційний суд наявні у справі письмові докази визнав належними та у сукупності з показаннями вказаних свідків такими, що підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім`єю без шлюбу у період із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, оскільки вони вели спільне господарство, в тому числі, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив зібрані у справі докази, оскільки таке твердження представника заявника спростовується змістом оскарженої постанови.

Колегія суддів також зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що майно набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Таким чином, вирішуючи питання щодо правового режиму заявленого до поділу майна, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно, а саме квартира, є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набута у період їх спільного проживання: сторони працювали, одержували доходи, які об`єднували для ведення спільного господарства та набуття спільного майна, його ремонт та утримання .

Такі висновки апеляційного суду не спростовуються твердженнями жодної зі сторін щодо набуття спірного майна за особисті кошти кожного із них.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 грудня 2022 року в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) де вказано, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. […] Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів загалом погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/13796/20, від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19 вказував, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 757/13796/20 (провадження № 61-3452св21) викладено правову позицію де вказано, що за загальним правилом, шлюб, який розривається судом, припиняється в день набрання чинності рішенням суду, що було чітко встановлено положенням законодавства. В подальшому особа має зареєструвати розірвання шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану, що засвідчується видачею свідоцтва. Однак, права та обов`язки подружжя, які виникають внаслідок укладення шлюбу, припиняються саме в день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу. Оформлення свідоцтва про розірвання шлюбу не змінює правових наслідків встановлених рішенням суду щодо розірвання шлюбу. Хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, підстави, предмети позовів та встановлені фактичні обставини.

Довід касаційної скарги про те, що фактично суд апеляційної інстанції самостійно, з власної ініціативи змінив правовий статус квартири, оскільки право приватної власності є непорушним, ОСОБА_50 стороною договору купівлі-продажу квартири не був, а тому не міг набути прав власності на неї, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/38/17 де закріплено презумпцію правомірності правочину колегія судді відхиляє, оскілки цей довід спростовується правильно застосованими до спірних правовідносин нормами матеріального права та тим, що спірна квартира є майном, набутим під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що наявність у матеріалах справи скріншотів спілкування між сторонами у месенджері стосуються лише виховання дитини та подані позивачем з порушенням порядку подання доказів, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21 колегія суддів доходить такого висновку.

У постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21 Верховний Суд наголошував на тому, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом, тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від правок і викривлення.

Місцевий суд вказував, що наявні в матеріалах справи скріншоти спілкування між сторонами в месенджері у період з 13 квітня 2018 року по 10 червня 2020 року, які стосуються виховання дитини (а. с. 148-171 том 2), суд не приймає до уваги, оскільки позивачем їх подано до суду з порушенням порядку подання доказів у справі, причини невчасного подання відповідного клопотання судом визнані не поважними.

Зі змісту оскарженої постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції цим доказам правової оцінки не надавав, а тому колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на таке.

Відповідно до статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 115 СК України розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 цього Кодексу, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

За загальним правилом, шлюб, який розривається судом, припиняється в день набрання чинності рішенням суду, що було чітко встановлено положенням законодавства. В подальшому особа має зареєструвати розірвання шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану, що засвідчується видачею свідоцтва. Однак, права та обов`язки подружжя, які виникають внаслідок укладення шлюбу, припиняються саме в день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу. Оформлення свідоцтва про розірвання шлюбу не змінює правових наслідків встановлених рішенням суду щодо розірвання шлюбу.

Хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 757/13796/20 (провадження № 61-3452св21).

Відповідно до статті 223 ЦПК України 2004 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша статті 294 ЦПК України 2004 року).

На підставі частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Тобто факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу може бути встановлений лише у випадку, якщо жінка та чоловік не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Таким чином, враховуючи те, що шлюб між сторонами був розірваний рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова 01 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 12 квітня 2013 року, висновок суду апеляційної інстанції про те, що є підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у період часу із 01 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року помилковий.

З огляду на вищенаведене колегія суддів доходить висновку, що за обставин цієї справи факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню із 12 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, а постанова апеляційного суду підлягає зміні в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини четверта статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року в частині встановлення факту щодо періоду часу проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 слід змінити, визначивши цей період з 12 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року, з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні інших позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про залишення в решті постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржена постанова змінена тільки в частині періоду проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу змінити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у період часу із 12 квітня 2013 року по 30 червня 2020 року.

В решті постанову Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк