Постанова

від 05.04.2023 по справі 359/4390/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 359/4390/18

провадження № 61-10914св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.

у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, до ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зазначений позов мотивований тим, що на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА) № 316 від 09 травня 2003 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 233193 від 02 березня 2010 року, згідно з яким він набув право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

13 травня 2016 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу відчужив вказаний об`єкт нерухомого майна у власність ОСОБА_2 .

30 січня 2018 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1

09 травня 2003 року Бориспільська РДА не приймала розпорядження № 316 про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,0000 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, а бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 233193 від 02 березня 2010 року не передавався органам земельних ресурсів Київської області.

Зазначені обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності виключно у незаконний спосіб. Крім того, вказаний об`єкт нерухомого майна відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташовується в межах кварталу 3 Вишеньківського лісництва Державного підприємства «Бориспільський лісгосп» (далі - ДП «Бориспільський лісгосп»). Проте, ДП «Бориспільський лісгосп» не надавало згоди на вилучення спірної земельної ділянки з його користування, а Кабінет Міністрів України не приймав рішення про зміну цільового призначення вказаного об`єкту нерухомого майна.

Тобто, передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбулася з численними порушеннями земельного та лісового законодавства.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не мали права розпоряджатись вказаним об`єктом нерухомого майна.

ОСОБА_1 придбав спірну земельну ділянку всупереч частини першої статті 319 ЦК України, тому зазначена земельна ділянка вибула з володіння держави поза волею Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 30 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що станом на 30 січня 2018 року ОСОБА_2 мав право на власний розсуд розпоряджатись спірним об`єктом нерухомого майна, тому договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 30 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не суперечив частині першій статті 319 ЦК України.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, він є законним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, а не особою, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним, тому підстави для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 відсутні.

Київський апеляційний суд постановою від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, діючого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, залишив без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірної земельної ділянки жодним чином не змінює правовідносини щодо незаконного вибуття її із власності держави, та цьому факту вже було надано оцінку у цивільній справі № 2/359/2165/16.

Зокрема, у вказаній цивільній справі № 2/359/2165/16 суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, що право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту внаслідок пропуску позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року виконувач обов`язків прокурора Київської області подав касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловлених у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 185/5164/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17.

Сам факт формування спірної земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення свідчить, що її дійсним власником в силу вимог статті 84, частини восьмої статті 122 ЗК України, статті 170 ЦК України є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Будь-якого розпорядчого акта органу державної влади, яким спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_3 не існує, а будь-яких доказів, які б спростували цей факт, учасниками справи не надано. В дійсності розпорядження Бориспільської РДА про передачу спірної ділянки ОСОБА_3 від 09 травня 2003 року № 316, як зазначена у бланку державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки за № 316 було видано розпорядження 06 червня 2003 року, яке стосується інших питань.

Бланк державного акта серії ПЛ № 233193 у 2002 році було передано Полтавському обласному управлінню земельних ресурсів.

Судами попередніх інстанцій проігноровано той факт, що через офіційну зміну форми бланків після 2008 року державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ № 233193 не міг бути виданий ОСОБА_3 уповноваженими органами земельних ресурсів та зареєстрований у передбаченому чинним законодавством порядку, що підтверджує той факт, що ОСОБА_3 в дійсності не набув речове права і в 2010 році це право у передбаченому чинним законодавством порядку не реєстрував, тому порушення прав держави на спірну землю не відбулося.

Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення, зміну цільового призначення та подальше розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150, розташованою в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району, що перебуває до цього часу у постійному користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство», не приймалися.

Також судами не враховано те, що будь-якого рішення, яким би власнику спірної земельної ділянки було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки судами не приймалося.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 359/6291/16-ц відмовлено у задоволенні позову про витребування спірної земельної ділянки на користь постійного користувача - ДП «Бориспільське лісове господарство», який є самостійним суб`єктом цивільних відносин з відповідними речовими правами на спірну земельну ділянку, та окремо реалізує їх захист на підставі положень статті 396 ЦК України.

Єдиним моментом, з якого фактично можна встановити факт наявності порушень права власності держави на спірну земельну ділянку є реєстрація права власності ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ПЛ № 233193 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що вперше здійснена 07 квітня 2016 року.

Повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, що узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 04 лютого, 05 лютого, 26 лютого 2020 року у справах №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко О. С. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі жодним чином не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для їх скасування. ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку з істотним порушенням порядку, передбаченого статтями 118, 125 ЗК України, тому не мав права розпоряджатися цим об`єктом нерухомого майна. Водночас, ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку за відплатним договором купівлі-продажу. У матеріалах справи відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 знав та міг знати про те, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати вказаний об`єкт нерухомого майна. Ці обставини переконливо свідчать про те, що ОСОБА_2 був добросовісним набувачем.

ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку. Він є законним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, а не особою, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Задоволення ідентичного позову, пред`явленого першим заступником прокурора Київської області призведе до фактичного перегляду остаточного судового рішення, що набрало законної сили та свавільно порушить принцип юридичної визначеності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2020 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа № 359/4390/18 надійшла до Верховного Суду 18 серпня 2020 року.

Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2021 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Верховний Суд ухвалою від 15 березня 2023 року поновив касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 233193, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 017693604378, належала земельна ділянка площею 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зазначена земельна ділянка була видана на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 09 травня 2003 року № 316.

ОСОБА_4 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 574.

ОСОБА_2 13 травня 2016 року зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

У серпні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Бориспільська районна державна адміністрація, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, у справі № 359/6291/16-ц відмовлено у задоволенні позову.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 набув спірну земельну ділянку з порушенням встановленого законом порядку, тому не мав права на відчуження її на користь ОСОБА_2 .

Однак, судами було встановлено, що право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2003 році, саме у зв`язку з прийняттям 09 травня 2003 року Бориспільською РДА розпорядження № 316 на підставі якого ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, тому позовна давність спливла 10 травня 2006 року.

ОСОБА_2 30 січня 2018 року відчужив ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, у справі № 359/6291/16-ц відмовлено у задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Бориспільська районна державна адміністрація, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки.

Європейський суд з прав людини зауважував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», (заява № 32053/13))».

Встановивши, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року у справі № 359/6291/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у витребуванні у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 станом на 30 січня 2018 року (дата укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 ) мав право на власний розсуд розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Також суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку, тому є законним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, а не особою, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловлених у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 185/5164/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про те, що повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, що узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 04 лютого, 05 лютого, 26 лютого 2020 року у справах №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17, Верховний Суд також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), …[що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності].

У постановах на, які заявник посилається у касаційній скарзі йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, тому вказані постанови також не релевантні до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги щодо незаконної набуття спірної земельної ділянки попереднім власником були предметом розгляду під час розгляду справи № 359/6291/16-ц рішення у якій набрали законної сили та є остаточними.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та апеляційного судуі не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконувача обов`язків прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк