Постанова

від 18.04.2023 по справі 200/7924/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3878/23 Справа № 200/7924/16-ц Головуючий упершій інстанції: Цитульський В. І. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу поапеляційній скарзіпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішенняБабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від12серпня 2022року посправі запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,треті особи:Дніпропетровське міськеуправління юстиції,Сьома дніпровськадержавна нотаріальнаконтора,про встановленняфакту належностічастки успільному майніподружжя,визнання частковонедійсним свідоцтвапро правона спадщинута визнанняправа власностів порядкуспадкування зазаконом,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (далі квартира). У встановлений законом строк позивач звернувся до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Відповідач, яка є сестрою позивача, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталася. З листа КП «Дніпропетровське МБТІ» від 09 березня 2016 року позивачу стало відомо, що спірна квартира належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року. У зв`язку з чим, нотаріальною конторою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 та винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Оскільки батьки позивача придбали спірну квартиру під час перебування у шлюбі, ця квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і матері позивача належала 1/2 частина цієї квартири. За таких обставин оформлення права власності на спірну квартиру в цілому на ім`я відповідачки є порушенням прав позивача на спадкування належної йому частки у спадковому майні. ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, який прийняв спадщину, та має право на спадкування цього спадкового майна. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив встановити юридичний факт належності його матері 1/2 частки спірної квартири у спільному майні подружжя; визнати, у розмірі 1/2 частини спадкового майна, недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 21 грудня 2007 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-5863 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 та визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 1-6, 25-28, 80 т.1).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 88-91 т.1).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року залишено без змін (а.с. 154-157 т.1).

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 223-231 т.1).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт належності ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у спільному майні подружжя 1/2 частки квартири по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним в частині 1/2 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 за реєстром №3-5863 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/2 частину квартири по АДРЕСА_2 , що розташована в житловому будинку літ. А-4, загальною площею 87,5 кв.м., житлова площа 56,7 кв.м. Стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 6378,02 грн. (а.с. 27-31 т.2).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с. 39-46 т.2).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що батьками позивача ОСОБА_3 , 1955 року народження, є ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 1951 року, що підтверджується копією актового запису про шлюб №5 від 21.10.1951 року, складеного Виконкомом Дашківської сільської ради Кишеньківського району Полтавської області (а.с. 43 т.1) та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 09.06.1955 року Дніпропетровським жовтневим районним бюро ЗАГС, актовий запис №984 (а.с. 10 т.1).

Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана під час шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року, посвідченим Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-56 та зареєстрованим 31 січня 1996 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації (а. с. 6163 т.1).

Право власності на вказану вище квартиру було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 , що підтверджується копією витягу з вказаного реєстру, виданого КП «Дніпропетровське МБТІ» №16801325 від 26.11.2007 року (а.с. 63 т.1).

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 31 січня 1996 року склав заповіт, що посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №5-288, відповідно до якого належну частину квартири АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_1 (а.с. 57-58 т.1).

ОСОБА_5 на випадок своєї смерті також 31 січня 1996 року склала заповіт, що посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №5-287, відповідно до якого належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_1 (а.с. 81 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 12.01.2007 року відділом реєстрації смерті Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області (а.с. 8 т.1).

Відповідно до повної копії спадкової справи №383/2007, заведеної після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулась 24 квітня 2007 року відповідачка ОСОБА_1 (а.с. 46 т.1); ОСОБА_5 24 квітня 2007 року звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку (а.с. 47 т.1).

Згідно змісту вказаної вище заяви ОСОБА_5 , зокрема, зазначено, що їй відомий зміст заповіту чоловіка ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , а також роз`яснено право на обов`язкову долю у спадковому майні та право відізвати свою заяву про відмову від спадкування за законом протягом шестимісячного терміну з дня смерті спадкодавця (а.с. 47 т.1).

21 грудня 2007 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою відповідачці ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 64 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ (а. с. 9 т.1).

Відповідно до повної копії спадкової справи №320/2015, заведеної після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, із заявою про прийняття спадщини звернувся 13 жовтня 2015 року позивач ОСОБА_3 (а.с. 39 т.1).

Згідно копії довідки КП Жилсервіс-2 ДМР №5155 від 27.10.2015 року, ОСОБА_5 була зареєстрована з 25.03.1976 року за адресою по АДРЕСА_2 ; на день смерті була зареєстрована одна (а.с. 12 т.1).

Постановою державного нотаріуса Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру після його матері ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстроване за іншою особою (а.с. 11 т.1).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України установлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

За змістом частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Встановлено, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року, посвідченим Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-56, зареєстрованим 31 січня 1996 року КП «Дніпропетровське МБТІ».

Оскільки спірне майно придбане до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому при вирішенні справи підлягають застосуванню положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 22 КпШС України (чинного на час придбання спірної квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Спірна квартира придбана ОСОБА_4 04 січня 1992 року під час перебування з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, а отже була спільним сумісним майном подружжя. Презумпція спільної сумісної власності майна подружжя відповідачкою не спростована; рівність часток подружжя у спільній сумісній власності також не спростована.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

За змістом підпункту 5 пункту 2 глави 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N20/5 (далі - Інструкція), у редакції, що була чинною на час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину від 21.12.2007 року, державними нотаріусами вчиняються, зокрема, нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Якщо у спільному майні подружжя правоустановчий документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім`я померлого його частки в спільному майні (пункт 224 Інструкції).

Згідно пункту 241 Інструкції, зокрема, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Пунктом 242 Інструкції встановлено, зокрема, що при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, документи і перевіряє обставини, зазначені в пунктах 239, 240 цієї Інструкції.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Так, згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №544/555/17 (провадження №61-40552св18), від 06 травня 2020 року у справі №758/384/17 (провадження №61-37911св18), від 08 квітня 2020 року у справі №130/2319/17-ц (провадження №61-17641св19).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що матері сторін за життя належала 1/2 частина спірної квартири, як частка у праві спільної сумісної власності подружжя; приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 за життя не відмовилась від належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя половини квартири; встановивши, що позивач у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини звернувся 13 жовтня 2015 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після матері, що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , - колегія дійшла висновку про доведеність позивачем факту прийняття ним спадщини за законом після ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка складається, зокрема, з належної спадкодавцю 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами згідно з роз`ясненнями у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження нею.

З урахуванням викладеного, встановивши, що на час смерті батька сторін йому належала лише 1/2 частина спірної квартири; приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 31 січня 1996 року склав заповіт, відповідно до якого саме належну йому частину квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 (а.с. 57-58 т.1); враховуючи, що інша половина квартири, на час відкриття спадщини ОСОБА_4 , належала його дружині, яка відмовилась від обовязкової частки у спадщині ОСОБА_4 , - колегія дійшла висновку про наявність у відповідачки права лише на 1/2 частину вказаної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті батька, тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним в частині1/2частки спадковогомайна свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 року за реєстром №3-5863 після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_1 .

Потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Після смерті ОСОБА_4 мати позивача ОСОБА_5 24 квітня 2007 року звернулася до нотаріальної контори із заявою, якою повідомила, що погодилась з розпорядженням її чоловіком (за заповітом) частиною квартири, що належала йому, а також відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, передбачену відповідно до статті 1241 ЦК України.

Однак ОСОБА_5 не відмовлялася від свого права власності на 1/2 частину спірної квартири. Неподання ОСОБА_5 до нотаріуса заяви про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири (як частку у спільній сумісній власності подружжя після смерті чоловіка) не свідчить про втрату вказаною особою права власності на частину зазначеного майна.

Більше того, ОСОБА_5 усвідомлювала належність їй на праві власності 1/2 частини спірної квартири; за життя вона склала заповіт від 31 січня 1996 року, відповідно до якого на випадок своєї смерті належну їйчастину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 (а.с. 81 т.1).

Відповідачка не звернулась у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як встановлено вище, спадкодавець ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала одна у спірній квартирі. Згідно копії паспорту відповідачки серії НОМЕР_4 , виданого Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 26.09.2006 року, місце її проживання з 07.09.1992 року зареєстроване у квартирі АДРЕСА_3 (а.с. 48-49 т.2).

Відповідачкою не наведено доводів та не представлено доказів щодо прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

Позивач, звертаючись до суду, просить, зокрема, встановити юридичний факт належності його матері 1/2 частки спірної квартири у спільному майні подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Виходячи з викладеного, колегія вважає, що вимога про встановлення юридичного факту належності спадкодавцю 1/2 частки спірної квартири у спільному майні подружжя не призводить до ефективного захисту порушеного права позивача та є неефективним способом захисту прав позивача.

Вказаний вище факт є предметом доказування сторонами, дослідження та встановлення (спростування) судом у даній справі, висновок щодо якого викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, позовна вимоги про встановлення вищевказаного юридичного факту задоволенню не підлягає.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою державного нотаріуса Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру після його матері ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстроване за іншою особою (а.с. 11 т.1).

Із вказаної вище постанови також вбачається, що право власності на спірну кварту зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2007 року №3-5863 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 21168921, що також підтверджується інформаційною довідкою №307242479 від 12.08.2022 (а.с. 11 т.1, 25 т.2).

Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію або про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру в цілому за відповідачкою у даній справі не заявлена.

Крім того, за положеннями частини першої статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Приймаючи до уваги, що відповідачкою не надано доказів прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 ; враховуючи, що інших спадкоємців за заповітом або за законом першої черги, окрім сторін справи, судом не встановлено; враховуючи, що позовна вимога про визнання за позивачем права на спадкове майно до належного відповідача територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради не заявлена, територіальна громада до участі у справі, як співвідповідач, не залучена, - колегія дійшла висновку, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 є передчасною та не заявлена до належного відповідача, тому задоволенню не підлягає.

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Викладена у апеляційній скарзі заява відповідачки про застосування позовної давності не приймається до уваги судом, оскільки така заява не подавалась до ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, а відповідачка була обізнана про слухання справи у місцевому суді, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, журналом судового засідання про участь представника відповідачки ОСОБА_6 в судовому засіданні 19.12.2017 року (а.с. 85-86 т.1), письмовими розписками представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 щодо повідомлення його про розгляд справи місцевим судом (а.с. 8, 14, 22 т.2), а також заявою вказаного представника про розгляд справи без участі позивачки та її представника (а.с. 24 т.2).

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідачку покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (551,20 грн.) пропорційно задоволеним позовним вимогам за одну вимогу немайнового характеру, а також сплаченого позивачем судового збору за подання заяви про забезпечення позову і касаційної скарги на ухвалу суду, пропорційно задоволеним позовним вимогам ((275,60 + 352,40) / 3), що всього становить 760,53 грн. (а.с. 1, 22, 110а т.1).

На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору при поданні апеляційної скарги, пропорційно залишеним без задоволення вимогам ((5000,00 грн. - майнова вимога + 551,20 грн. - немайнова вимога) х 150%), а також за подання заяви про забезпечення позову (536,80 грн. / 3 х 2), що всього становить 8684,66 грн. (а.с. 47, 72 т.2).

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь ОСОБА_1 у розмірі 7924,13 грн. (8684,66 грн. - 760,53 грн.).

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту належності частки у спільному майні подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати недійсним в частині 1/2 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 року за реєстром №3-5863 після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири по АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту належності частки у спільному майні подружжя та визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати у розмірі 7924 (сім тисяч дев`ятсот двадцять чотири) грн. 13 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова