Постанова

від 31.01.2024 по справі 200/7924/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 200/7924/16-ц

провадження № 61-10418 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Ольховик-Красільнікова Любов Павлівна,

треті особи: Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, Дніпропетровське міське управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик-Красільнікової Любові Павлівни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня

2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,

треті особи: Дніпровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора (далі - Сьома дніпровська нотаріальна контора),

про визначення частки померлої в спільному майні подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину щодо 1/2 частки спадкового майна, визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частку спадкового майна

за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 .

У встановлений законом строк він звернувся до Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. ОСОБА_2 , яка є його сестрою, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталася. Нотаріальною конторою йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 12 квітня 2016 року винесено відповідну постанову, оскільки спірна квартира

АДРЕСА_1 належить відповідачу на підставі свідоцтва про право

на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року, що підтверджується листом комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 09 березня 2016 року. Тобто дана квартира успадкована відповідачем після смерті їх батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначав, що його батьки придбали спірну квартиру за час перебування у шлюбі, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому його матері -

ОСОБА_4 належала 1/2 частка цієї квартири. Оформлення права власності

на спірну квартиру в цілому на ім`я відповідача є порушенням його прав

на спадкування після матері належної йому частки у спадковому майні.

Позивач уважав, що він є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, який прийняв спадщину, тому має право на спадкування цього спадкового майна (частки спірної квартири).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт належності його матері - ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частки спірної квартири;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 21 грудня 2007 року Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою за реєстровим № 3-5863 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня

2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу разом із клопотанням про звільнення його від сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу позивача залишено без руху та встановлено строк

у десять днів із моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 9 153,60 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року повернуто заявнику.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В. від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня

2018 року та від 05 березня 2018 року скасовано, справу передано

для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження

№ 61-25895св18).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-17965св20).

Скасовуючи судове рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції,

з яким погодився й суд апеляційної інстанції, передчасно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки не дослідив надані сторонами докази, не встановив фактичні обставини справи. Суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 за життя заповів ОСОБА_2 належну йому частку спірної квартири, а не всю квартиру; ОСОБА_4 своєю заявою відмовилася від одержання свідоцтва про право

на спадщину за законом на обов`язкову частку як непрацездатна після смерті свого чоловіка - ОСОБА_3 , а не від свого права власності на 1/2 частку спірної квартири, яка належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя;

і не дослідив наявний у матеріалах справи заповіт, який склала ОСОБА_4 , та яким вона заповіла належну їй частку спірної квартири ОСОБА_2 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня

2022 року у складі судді Цитульського В. І. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у спільному майні подружжя 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним у частині 1/2 частки спадкового майна свідоцтво про право

на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року за реєстровим № 3-5863 після смерті ОСОБА_3 ,

на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_1 , що розташована в житловому будинку літ. А-4, загальною площею 87,50 кв. м, житлова площа 56,70 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 378,02 грн.

Суд першої інстанції, виконавши вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попередні судові рішення у справі (частина п`ята статті 411 ЦПК України, частина перша статті 417 ЦПК України), виходив із того, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 04 січня 1992 року за час перебування у шлюбі

з ОСОБА_4 , а отже, вона була спільним сумісним майном подружжя (стаття 22 КпШС України чинного на час набуття майна). Батько й мати позивача

та відповідача, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , 31 січня 1996 року за життя склали заповіти, якими заповіли належні їм частки спірної квартири ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина лише

на 1/2 частку спірної квартири, на яку й мала право на спадкування ОСОБА_2 за заповітом ОСОБА_3 . А отже, після смерті ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина, яка складається з іншої 1/2 частки квартири, належної померлій на праві спільної сумісної власності подружжя, для прийняття якої звернувся ОСОБА_1 . Натомість, ОСОБА_2 своїм правом на прийняття спадщини не скористалася, відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України вона є такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

За встановлених судом обставин ОСОБА_2 на підставі заповіту, складеного ОСОБА_3 , мала право на спадкування майна, яке належало йому за життя

(1/2 частка спірної квартири). Інша 1/2 частка квартири належала ОСОБА_4 ,

як другому з подружжя. Отже, відповідач не мала права на спадкування цього майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик-Красільнікової Л. П., задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня

2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним у частині 1/2 частки спадкового майна свідоцтво про право

на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року за реєстровим № 3-5863 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі

7 924,13 грн.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана

ОСОБА_3 04 січня 1992 року за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 . Презумпцію сумісної власності майна подружжя (батьків) ОСОБА_2

(їх дочкою) не спростовано (стаття 22 КпШС України).

Колегія суддів уважала доведеним факт прийняття позивачем спадщини

за законом після смерті ОСОБА_4 , зокрема 1/2 частки спірної квартири, яка належала спадкодавцю, так як він у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, яка за життя не відмовилася від належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя половини спірної квартири.

На час смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому належала лише

1/2 частка спірної квартири, якою він розпорядився, склавши заповіт 31 січня

1996 року на користь ОСОБА_2 , інша половина квартири належала його дружині, ОСОБА_4 , яка відмовилась від обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_3 (заява від 24 квітня 2007 року), тому у ОСОБА_2 виникло право лише

на 1/2 частку вказаної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті батька, що є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом у частині 1/2 частки спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 за життя склала заповіт від 31 січня 1996 року, відповідно до якого належну їй частку квартири

АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 , яка у встановлений законом шестимісячний строк із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зверталася. Належних доказів щодо прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті матері не надано. Спадкодавець проживала одна у спірній квартирі, місце проживання відповідача зареєстровано за іншою адресою з 07 вересня 1992 року.

За встановлених обставин неприйняття відповідачем спадщини за заповітом після смерті матері, відсутності інших спадкоємців, крім сторін у справі, враховуючи положення статті 1277 ЦК України, суд апеляційної інстанції відмовив

у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/2 частку спірної квартири, оскільки така вимога до належного відповідача - територіальної громади

міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, не заявлена, міська рада до участі у справі, як співвідповідач, не залучена.

Також апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту належності його матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

1/2 частки спірної квартири у спільному майні подружжя, оскільки вона

є неефективним способом захисту прав позивача.

Крім цього, суд зазначив, що позовна вимога про скасування рішення

про державну реєстрацію або про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру в цілому за відповідачем у даній справі позивачем

не заявлена.

Апеляційний суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи

у суді першої інстанції, проте таку заяву не подавала.

Застосувавши положення статті 141 ЦПК України, апеляційний суд здійснив розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1

та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї вимоги.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на те, що апеляційним судом застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також

не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Крім того, у касаційній скарзі заявник указує, що орієнтовний розмір судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає

10 000,00 грн, докази на підтвердження понесення цих витрат буду надані

в п`ятиденний строк після ухвалення рішення.

Судове рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України

в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 20 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 200/7924/16-ц з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик-

Красільнікової Л. П., мотивована тим, що після смерті матері сторін, ОСОБА_4 ,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 звернулася до Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори для прийняття спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_4 на її ім`я. Однак, державний нотаріус повідомив її про відсутність законних підстав для прийняття такої заяви від відповідача, оскільки на день смерті матері за нею не зареєстроване рухоме чи нерухоме майно, вкладів немає, а відповідач є власником усієї квартири на підставі виданого 21 грудня 2007 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Зазначає, що на час отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину

за заповітом після смерті ОСОБА_3 діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій), відповідно до якої у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом

на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Зазначене також міститься

у статті 71 Закону України «Про нотаріат».

Заявник уважає, що майнові права ОСОБА_4 порушені не були, з відповідним позовом до суду вона не зверталася, а отже, частина спірної квартири перейшла

у власність відповідача з волі її померлої матері.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду про те,

що незвернення особи впродовж тривалого часу до нотаріуса про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку є поведінкою, яка вказує на те,

що особа не буде реалізовувати своє право на отримання відповідного свідоцтва.

Оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим після смерті ОСОБА_3 на ім`я відповідача, права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені, так як, він ні на що не має права, що є підставою для відмови у задоволенні його позову.

Крім цього, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) заявник указує на помилковість висновків апеляційного суду щодо належного повідомлення позивача та її представника в суді першої інстанції, оскільки районний суд направляв повістки не за тією адресою місця проживання відповідача, у зв`язку з чим безпідставно не врахував заяву про застосування позовної давності. Неналежне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи є підставою для вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не була подана в суд першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Неруша О. В., надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вказує, що докази розміру витрат, які позивач поніс або має понести у зв`язку

з розглядом справи будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Cпірна квартира придбана ОСОБА_3 у виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів за договором купівлі-продажу від 04 січня

1992 року, посвідченого Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою

за реєстровим номером 2-56 та зареєстрованого 31 січня 1996 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації (а. с. 61-63, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 10, т. 1). Відповідач ОСОБА_2 є рідною сестрою позивача ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8, т. 1).

З матеріалів спадкової справи № 383/2007, заведеної Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , (а. с. 46-66, т. 1) встановлено, що:

- 31 січня 1996 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів належну йому частку квартири

АДРЕСА_1 (а. с. 57-58, т. 1);

- 24 квітня 2007 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину

за заповітом (а. с. 46, т. 1);

- 24 квітня 2007 року до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_4 із заявою про те, що їй відомий зміст заповіту її чоловіка ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_2 , їй роз`яснено її право на обов`язкову долю (стаття 1241 ЦК України) у спадковому майні та право відізвати свою заяву про відмову від спадкування

за законом протягом шестимісячного терміну з дня смерті спадкодавця. Цією заявою ОСОБА_4 відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, а також підтвердила, що нотаріусом

їй роз`яснено, що неприйняття спадщини має місце до всього спадкового майна,

і про те, що вона не в праві прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись (а. с. 47, т. 1);

- відповідно до довідки начальника КЖЕП № 5, виданої ОСОБА_4 , ОСОБА_3

був зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 56, т. 1);

- 21 грудня 2007 року державний нотаріус Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори Кокосадзе Л. В. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване в реєстрі

за № 3-5863, на ім`я ОСОБА_2 , згідно з яким спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з квартири

АДРЕСА_1 (а. с. 64, т. 1).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9, т. 1).

13 жовтня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори

із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину

за законом, на підставі якої й була заведена спадкова справа № 320/2015

до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а. с. 38-44, т. 1).

Постановою державного нотаріуса Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори Черновської Л. Г. від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті його матері ОСОБА_4 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки спірна квартира належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року,

що підтверджується листом комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 09 березня 2016 року (а. с. 11, т. 1).

Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-2» ДМР ОСОБА_4 на день смерті

за адресою: вулиця АДРЕСА_2 ,

була зареєстрована одна (а. с. 12, т. 1).

Також установлено, що 31 січня 1996 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської нотаріальної контори, на ім`я ОСОБА_2 , яким заповіла належну їй частину квартири

АДРЕСА_1 (а. с. 81, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик-

Красільнікової Л. П., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду

не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Справа, яка переглядається Верховним Судом, розглядалася судами неодноразово, у тому числі судом касаційної інстанції (провадження

№ 61-17965св20).

Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року скасував рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року

й направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді даної справи, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Апеляційний суд скасував рішення районного суду від 12 серпня 2022 року, визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я

ОСОБА_2 у частині 1/2 частки спірної квартири. В іншій частині вимог

ОСОБА_1 суд відмовив із підстав необґрунтованості (визнання за позивачем права власності в порядку спадкування) та неефективності обраного ним способу судового захисту (встановлення факту належності частки померлій особі

у спільному майні подружжя).

Представник ОСОБА_2 - адвокат Ольховик-Красільнікова Л. П., подала касаційну скаргу на вказане судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва

про право на спадщину щодо 1/2 частки спадкового майна, яка, серед іншого, мотивована тим, що ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційний суд безпідставно не врахував заяву про застосування позовної давності, подану відповідачем у суді апеляційної інстанції (а. с. 39-46, т. 2).

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле

(див., mutatis mutandis, Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, § 36,

від 21 лютого 1975 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна,

як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом

і судом.

Вказане положення кореспондується з вимогами статті 12 ЦПК України, відповідно до якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав

та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються

в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Ольховик-

Красільнікова Л. П., акцентувала увагу суду на тому, що ОСОБА_2 не була повідомлена судом першої інстанції про день, час і місце розгляду справи,

яку розглянуто за її відсутності, як наслідок, вона була позбавлена можливості надати свої пояснення, заперечення на позов, подати докази та заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції.

Апеляційний суд, відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, як таку, що не була подана до ухвалення рішення судом першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, пославшись на: участь представника ОСОБА_6 у судовому засіданні 19 грудня 2017 року, хоча рішення суду було ухвалено 12 серпня

2022 року, письмові розписки представника ОСОБА_7 , а також заяву

ОСОБА_7 про розгляд справи без його участі (а. с. 85-86, т. 1; а. с. 8, 14,

22, 24, 136, т. 2).

Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду не погоджується.

Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦПК України). Тобто, без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин (див. постанову Верховного Суду України від 22 березня 2017 року

у справі № 6-3063цс16).

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), на яку посилається й заявник касаційної скарги, викладено правовий висновок про те, що: «створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності

та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно

з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи

в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів,

їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції,

не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив

у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив

у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт,

що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час

і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції».

До подібних висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву

про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Проте, апеляційний суд, розглянувши справу по суті спору, не перевірив, чи була відповідач ОСОБА_2 належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, та, відповідно, не з`ясував наявність підстав для вирішення поданої нею заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що всі судові повістки про виклик до суду, направлені ОСОБА_2 судом першої інстанції, адресовані за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ), аніж адреса її місця проживання ( АДРЕСА_4 ). Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення були повернуті на адресу районного суду без їх вручення, що вказує про невиконання судом обов`язку із належного повідомлення учасника справи про дату, час і місце

її судового розгляду (а. с. 238, 244, т. 1; а. с. 4, 7, 9, 12, 15, 21, 23, т. 2).

При цьому, висновок апеляційного суду, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на участь представника ОСОБА_6 в судовому засіданні 19 грудня 2017 року, письмові розписки представника ОСОБА_7 , а також заяву ОСОБА_7 про розгляд справи без його участі, є безпідставними, оскільки ОСОБА_7 є представником позивача, а факт участі представника відповідача - ОСОБА_6 в судовому засіданні 19 грудня 2017 року при попередньому перегляді справи судом першої інстанції не є беззаперечним підтвердженням належного повідомлення відповідача про судове засідання при новому розгляді справи. Рішення районним судом було ухвалено 12 серпня 2022 року.

Отже, доводи заявника касаційної скарги щодо неповідомлення ОСОБА_2

про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, є обґрунтованими.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду

та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

За наведених обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення

з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта

статті 411 ЦПК України).

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховик-Красільнікової Любові Павлівни, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва

про право на спадщину скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець