Постанова

від 02.10.2024 по справі 200/7924/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3651/24 Справа № 200/7924/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року в цивільній справі номер 200/7924/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності частки у спільному майні подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності частки у спільному майні подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 (далі квартира). У встановлений законом строк позивач звернувся до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Відповідачка, яка є сестрою позивача, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталася. З листа КП «Дніпропетровське МБТІ» від 09 березня 2016 року позивачу стало відомо, що спірна квартира належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року. У зв`язку з чим, нотаріальною конторою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 та винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оскільки батьки позивача придбали спірну квартиру під час перебування у шлюбі, ця квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і матері позивача належала частина цієї квартири. За таких обставин оформлення права власності на спірну квартиру в цілому на ім`я відповідачки є порушенням прав позивача на спадкування належної йому частки у спадковому майні. ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, який прийняв спадщину, та має право на спадкування цього спадкового майна.

Позивач просив суд встановити юридичний факт належності його матері частки спірної квартири у спільному майні подружжя; визнати у розмірі частини спадкового майна недійсним

свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 21 грудня 2007 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-5863 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 та визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року повернуто заявнику.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року та від 05 березня 2018 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження №61-25895св18).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-17965св20).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт належності ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у спільному майні подружжя частки квартири по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним в частині частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 року за реєстром №3-5863 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на частину квартири по АДРЕСА_2 , що розташована в житловому будинку літ. А-4, загальною площею 87,5 кв. м, житлова площа 56,7 кв. м.

Із вказаним судовим рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховик-Красільнікова Л.П., подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2022 року у справі №200/7924/16-ц та ухвалити у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

31 січня 1996 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. Відповідно до умов цього заповіту, ОСОБА_5 зробила таке розпорядження: належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 .

Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

Суд першої інстанції не врахував положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, та не зробив правового висновку про те, чи є обраний позивачем спосіб належним способом судового захисту, у результаті чого дійшов помилкового

висновку про обґрунтованість вказаних заявлених вимог.

Враховуючи, що у зв`язку з реєстрацією права власності з 21 грудня 2007 року на спірну квартиру за відповідачем, припинилося право власності ОСОБА_5 на спірну частку нерухомого майна, та така частка вибула з її власності ще у 2007 році.

Відповідачка ОСОБА_1 заявила в апеляційному суді про сплив позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним в частині частки спадкового майна свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 року за реєстром №3-5863 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 , оскільки вона не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідачка вважає, що при видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-5863 особисті майнові права ОСОБА_5 порушені не були. Її матір ОСОБА_5 не бажала виділяти свою долю подружжя у спільному майні подружжя та частка квартири перейшла у власність відповідачки з волі її матері.

Якщо б права ОСОБА_5 були б порушені вона могла скористатись своїм правом на звернення до суду із позовом протягом трьох років з дня отримання відповідачкою свідоцтва про право на спадщину 21.12.2007 року та ставити питання щодо його скасування частково. Але такими правами вона не скористалась у передбачені законом строки.

ОСОБА_5 з 21.12.2007 року по 18.07.2015 року до суду із позовом не зверталась.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П., задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним у частині частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року за реєстровим №3-5863 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ольховик-Красільнікової Любові Павлівни задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_6 адвокат Ольховик-Красільнікова Л.П. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 відмовити.

Представник позивача ОСОБА_3 адвокат Неруш О.В. в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнав, просив у її задоволенні відмовити.

Треті особи Дніпропетровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Завідувач Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 248, 249, том 2; а.с. 1, 2, том 3).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явилися.

Заслухавши суддю доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що батьками позивача ОСОБА_3 , 1955 року народження, є ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 1951 року, що підтверджується копією актового запису про шлюб №5 від 21.10.1951 року, складеного виконкомом Дашківської сільської ради Кишеньківського району Полтавської області, та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 09.06.1955 року Дніпропетровським жовтневим районним бюро ЗАГС, актовий запис №984 (а.с. 43, 10, том 1).

Спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року, посвідченим Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-56 та зареєстрованим 31 січня 1996 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації (а.с. 6163, том 1).

З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на вказану вище квартиру зареєстроване за ОСОБА_4 (а.с. 63, том 1).

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 31 січня 1996 року склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №5-288, відповідно до якого належну частину квартири АДРЕСА_1 він заповідає ОСОБА_1 (а.с. 57-58, том 1).

ОСОБА_5 на випадок своєї смерті також 31 січня 1996 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим №5-287, відповідно до якого належну їй частину квартири АДРЕСА_1 вона заповідає ОСОБА_1 (а.с. 81, том 1).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8, том 1).

З копії спадкової справи №383/2007, заведеної після смерті ОСОБА_4 . Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 24 квітня 2007 року звернулась з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса (а.с. 46, том 1).

ОСОБА_5 24 квітня 2007 року звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову долю. У заяві ОСОБА_5 , зокрема, зазначено, що їй відомий зміст заповіту чоловіка ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , а також роз`яснено право на обов`язкову долю у спадковому майні та право відізвати свою заяву про відмову від спадкування за законом протягом шестимісячного терміну з дня смерті спадкодавця (а.с. 47, том 1).

21 грудня 2007 року Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою відповідачці ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 64, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , повторно виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ (а.с. 9, том 1).

З копії спадкової справи №320/2015, заведеної після смерті ОСОБА_5 . Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою вбачається, що позивач ОСОБА_3 13 жовтня 2015 року звернувся з заявою про прийняття спадщини (а.с. 39, том 1).

Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-2» ДМР №5155 від 27.10.2015 року ОСОБА_5 була зареєстрована з 25.03.1976 року за адресою по АДРЕСА_2 ; на день смерті була зареєстрована одна (а.с. 12, том 1).

Постановою державного нотаріуса Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру після смерті його матері ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстроване за іншою особою (а.с. 11, том 1).

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов такого висновку з порушенням норм процесуального права.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 3 частини 3 цієї статті передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційним судом встановлено, що судове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська області від 12 серпня 2022 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту належності частки у спільному майні подружжя, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом ухвалено за неналежним повідомленням відповідачки ОСОБА_1 , що також встановлено постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року (а.с. 195, том 2).

Відповідачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що вона належним чином не повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції на її адресу судове рішення не надсилав. І матеріали цивільної справи не містять відомостей, що вона дійсно належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Верховний Суд, скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції з певних підстав, зокрема, також звертав на це увагу.

Відтак, апеляційний суд вважає, що цей довід апеляційної скарги є обґрунтованим і судове рішення підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Перевіряючи інші доводи та вимоги апеляційної скарги та обґрунтованість заявленої позовної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд виходить з наступного.

У статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

За змістом частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Встановлено, що спірна квартира придбана померлим ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року.

Оскільки спірне майно придбане до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому при вирішенні справи підлягають застосуванню положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 22 КпШС України (чинного на час придбання спірної квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

З огляду на наведене слідує, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , тому вона була спільним сумісним майном подружжя.

Презумпція спільної сумісної власності майна подружжя відповідачкою ОСОБА_1 не спростована; рівність часток подружжя у спільній сумісній власності також не спростована.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

За змістом підпункту 5 пункту 2 глави 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 (далі - Інструкція), у редакції, що була чинною на час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину від 21.12.2007 року, державними нотаріусами вчиняються, зокрема, нотаріальні дії з видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Якщо у спільному майні подружжя правоустановчий документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім`я померлого його частки в спільному майні (пункт 224 Інструкції).

Згідно з пунктом 241 Інструкції, зокрема, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Пунктом 242 Інструкції встановлено, зокрема, що при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, документи і перевіряє обставини, зазначені в пунктах 239, 240 цієї Інструкції.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №544/555/17 (провадження №61-40552св18), від 06 травня 2020 року у справі №758/384/17 (провадження №61-37911св18), від 08 квітня 2020 року у справі №130/2319/17-ц (провадження №61-17641св19).

За таких обставин, апеляційний суд, виходячи з викладеного, та надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, встановивши, що матері сторін за життя належала частина спірної квартири, як частка у праві спільної сумісної власності подружжя; приймаючи до уваги, що вона за життя не відмовилась від належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя половини квартири, та встановивши, що позивач ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після матері, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійшов висновку про доведеність позивачем ОСОБА_3 факту прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , яка складається, зокрема, з належної спадкодавцю частини квартири АДРЕСА_1 .

Неподання померлою ОСОБА_5 заяви про видачу їй свідоцтва про право власності на частину квартири (як частку у спільній сумісній власності подружжя після смерті чоловіка) не свідчить про втрату вказаною особою права власності на частину зазначеного майна.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами згідно з роз`ясненнями п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відтак, враховуючи, що половина квартири, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 належала його дружині, яка відмовилась від обов`язкової частки у спадщині, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у відповідачки права лише на частину спірної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті батька, тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним в частині частки спадкового майна свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21.12.2007 року за реєстром №3-5863 після ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_1 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки остання не звернулась у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Нею не доведено належними, достатніми та достовірними доказами щодо прийняття нею спадщини після смерті матері.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо застосування позовної давності, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності, оскільки право власності ОСОБА_5 (матері сторін) припинилося на спірну частку нерухомого майна з 21 грудня 2007 року, тобто, така частка вибула з її власності ще у 2007 році.

Апеляційний суд не може погодитися з такою заявою.

Як наведене вище, право спільної сумісної власності подружжя не припинилося з видачею свідоцтва про право на спадщину.

Матері сторін за життя належала частина спірної квартири, як частка у праві спільної сумісної власності подружжя. Вона за життя не відмовилась від належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя половини квартири, а, навпаки, заповіла свою частку відповідачці.

Позивач ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після матері, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відтак, заява є безпідставною та не заслуговує на увагу.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в частині вирішення спору про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

РішенняБабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2022 року в частині спору про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровське міське управління юстиції, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про

визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року за реєстром №3-5863 ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , в частині частки спадкового майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2024 року.

Суддя: