Постанова

від 25.04.2023 по справі 638/14722/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«25» квітня 2023 року

м. Харків

справа № 638/14722/20

провадження № 22ц/818/807/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Маміної О. В., Яцини В.Б.

за участю секретаря Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , представник відповідачки ОСОБА_3 , Споживче товариство «ЖБК «Авантаж»,

третя особа ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2023 року в складі судді Штих Т.В.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж», третя особа: ОСОБА_4 , про примусове виконання обов`язку в натурі і визнання права на заміну пайовика у договорах асоційованого членства у Споживчому товаристві «ЖБК «Авантаж», вимоги за яким у подальшому змінив.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та Споживчим товариством «ЖБК «Авантаж» укладені три договори асоційованого членства: № 60-50/Н щодо будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 площею 140,6 кв м в сумі 984200,00 грн; № 22-17/Нп щодо будівництва місця для паркування № НОМЕР_1 за зазначеною адресою у сумі 100000,00 грн; № 23-18/Нп щодо будівництва місця для паркування № НОМЕР_2 за зазначеною адресою у сумі 100000,00 грн. За умовами договорів перерахунок або внесення пайовиком грошових коштів на поточний рахунок товариства мало бути здійснено до 12 квітня 2017 року.

Вказав, що у квітні-травні 2017 року його на той час теща ОСОБА_2 та колишня дружина звернулись до нього з проханням знайти гроші для виконання зобов`язань за вказаними вище договорами. На початку травня 2017 року він з ОСОБА_2 прибув до офісу Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж» і довів до відома голови, що він бере на себе зобов`язання сплатити за ОСОБА_2 вартість квартири та двох місць для паркування автомобіля, та звернувся з проханням надати йому місяць для збору коштів. Протягом наступних тижнів він взяв у борг у своїх друзів необхідну суму коштів, за які в період з 13 по 25 травня була здійснена стовідсоткова передплата у розмірі 1184200,00 грн за трьома договорами асоційованого членства від 12 серпня 2015 року.

Зазначив, що передав гроші для виконання договорів ОСОБА_2 у розмірі 40000,00 доларів США на підставі розписки-зобов`язання від 13 травня 2017 року, за якою вона зобов`язалась використати зазначені грошові кошти для здійснення стовідсоткової передплати за договорами асоційованого членства у споживчому товаристві ЖБК «Авантаж» № 60-50/Н, № 22-17/Нп, № 23-18/Нп щодо будівництва трикімнатної квартири по АДРЕСА_2 площею 140,6 кв м та двох місць для паркування автомобіля №17 та №18 за цією адресою; та переоформити за першою вимогою вказані договори або право власності на вказану нерухомість на нього.

Однак, в подальшому відповідачка відмовилась виконувати взяті на себе зобов`язання та не надала відповіді на його письмову пропозицію від 27 вересня 2020 року.

07 липня 2021 року оформила на себе право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 та два місця для паркування автомобілів № 17 та АДРЕСА_4 .

Просив з урахуванням заяви про зміну предмету позову та позовних вимог визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404911963101; машино-місце № НОМЕР_1 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404813863101; машино-місце № НОМЕР_2 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404830363101;

припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404911963101; машино-місце № НОМЕР_1 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404813863101; машино-місце № НОМЕР_2 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404830363101;

зобов`язати ОСОБА_2 передати йому в натурі визначене індивідуальними ознаками нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404911963101; машино-місце № НОМЕР_1 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404813863101; машино-місце № НОМЕР_2 загальною площею 19,4 кв м, розташоване у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2404830363101;

вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що ним обрано неналежний спосіб захисту права. Зазначив, що право на витребування майна є лише у його власника щодо особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави. Власницею спірного майна є ОСОБА_2 , тому ним обрано такий спосіб захисту як визнання за ним права власності, що призведе до відновлення його порушених прав. ОСОБА_2 , отримавши від нього кошти за розпискою від 13 травня 2017 року, відмовилась виконувати взяте на себе зобов`язання щодо внесення змін до договорів асоційованого членства щодо заміни пайовика на нього та переоформлювати право власності на нерухомість на нього за першою його вимогою як на особу, яка фактично сплатила вартість нерухомого майна. Суд не застосував норми щодо регулювання договору позики, дійшовши помилкового висновку, що з тексту розписки від 13 травня 2017 року не вбачається отримання коштів у борг і обов`язку їх повернення. ОСОБА_2 мала обов`язок не з повернення коштів, а з передачі йому права власності на нерухоме майно. Належність підпису на розписці саме відповідачці підтверджується висновком експертизи, проведеної на його замовлення. Призначену судом експертизу він не оплатив, оскільки не отримував відповідного рахунку та тривалий час перебував за межами України у зв`язку з бойовими діями. Факт наявності розписки-зобов`язання підтверджується утворенням у відповідачки заборгованості зі сплати пайових внесків, сплатою нею першого внеску саме 13 травня 2017 року, свідченнями голови Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж» про його звернення разом з ОСОБА_2 з питанням про розстрочку оплати паю. Без його фінансової допомоги ОСОБА_2 не мала можливості сплатити пайові внески. Суд першої інстанції частково задовольнив його заяву про виклик свідків, але в судове засідання їх не викликав.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися. Від представника відповідачки надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Заяву про відкладення розгляду справи від 24 квітня 2023 року представник відповідачки просив не розглядати. Клопотань про відкладення розгляду справи та клопотань про зміну зареєстрованого місця проживання або місця знаходження від інших учасників справи на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що зі змісту розписки- зобов`язання від 13 травня 2017 року не вбачається отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у борг та її обов`язку повернути грошові кошти позивачу. Якщо позивач вважає свої права порушеними, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та Споживчим товариством «ЖБК «Авантаж» укладені три договори асоційованого членства у споживчому товаристві.

З договору № 60-50/Н від 12 серпня 2015 року вбачається, що пайовик ОСОБА_2 зобов`язується внести долю у розмірі 984200,00 грн у строк до 12 квітня 2017 року з метою здійснення будівництва будинку, а товариство зобов`язується здійснити будівництво та після здачі будинку у експлуатацію передати закріплену за пайовиком квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 22-26 том 1).

З договору № 22-17/Нп від 12 серпня 2015 року вбачається, що пайовик ОСОБА_2 зобов`язується внести долю у розмірі 100000,00 грн у строк до 12 квітня 2017 року з метою здійснення будівництва будинку і паркінгу, а товариство зобов`язується здійснити будівництво та після здачі будинку та паркінгу в експлуатацію передати пайовику у власність об`єкт нерухомого майна місце для паркування АДРЕСА_7 (а. с. 27-30 том 1).

З договору № 23-18/Нп від 12 серпня 2015 року вбачається, що пайовик ОСОБА_2 зобов`язується внести долю у розмірі 100000,00 грн у строк до 12 квітня 2017 року з метою здійснення будівництва будинку і паркінгу, а товариство зобов`язується здійснити будівництво та після здачі будинку та паркінгу в експлуатацію передати пайовику у власність об`єкт нерухомого майна місце для паркування АДРЕСА_4 (а. с. 31-34 том 1).

Пунктом 3.1.2. договорів асоційованого членства у споживчому товаристві ЖБК «Авантаж» № 60-50/Н, № 22-17/Нп, № 23-18/Нппередбачено, що пайовик має право передати свої права та обов`язки за цими договорами третій особі до здачі будинку та паркінгу в експлуатацію виключно за згодою сторін шляхом письмового повідомлення ЖБК «Авантаж».

13 травня 2017 року ОСОБА_1 уклав договори позики без нарахування відсотків та цільовим використанням суми позики з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і 18 травня 2017 року з ОСОБА_7 , за якими взяв у борг у них по 20000,00 доларів США з метою стовідсоткової передплати за договорами асоційованого членства у споживчому товаристві ЖБК «Авантаж» № 60-50/Н, № 22-17/Нп, № 23-18/Нп від 12 серпня 2015 року, укладеними між Споживчим товариством «ЖБК «Авантаж» та ОСОБА_2 , яка доводиться тещою ОСОБА_1 . На підтвердження отримання коштів ОСОБА_1 складено відповідні розписки (а. с. 35-40 том 1).

13 травня 2017 року ОСОБА_2 склала розписку-зобов`язання, якою підтвердила отримання від ОСОБА_1 в позику грошових коштів в сумі 40000,00 доларів США, що становить за актуальним офіційним обмінним курсом гривні (26,474) до іноземної валюти (долар США) Нацбанку України 1058960,00 грн. Вказала, що зобов`язується використати отримані за цією розпискою від ОСОБА_1 в позику грошові кошти виключно для здійснення стовідсоткової передплати за договорами асоційованого членства у споживчому товаристві ЖБК «Авантаж» № 60-50/Н, № 22-17/Нп та № 23-18/Нп щодо будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_3 площею 140,6 кв м та двох місць для паркування автомобіля № 17 та АДРЕСА_4 , укладених між нею та Споживчим товариством «ЖБК «Авантаж» 12 травня 2015 року. ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання у подальшому переоформити вказані вище договори або право власності на вказану вище нерухомість на ОСОБА_1 за першою його вимогою як на особу, яка фактично сплатила вартість вказаних вище об`єктів нерухомого майна, що буде означати повернення нею запозичених за цією розпискою коштів (а. с. 41 том 1, а. с. 42 том 2 оригінал).

Висновком експертного почеркознавчого дослідження № 16489 за заявою-замовленням ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в розписці-зобов`язанні від 13 травня 2017 року на суму 40000,00 доларів США, розташований внизу під текстом, виконано ОСОБА_2 (а. с. 48-55 том 1).

ОСОБА_2 виконані зобов`язання за договорами асоційованого членства у споживчому товаристві ЖБК «Авантаж» № 60-50/Н, № 22-17/Нп та № 23-18/Нп. За договором № 60-50/Н від 12 серпня 2015 року внесено у період з 13 травня 2017 року по 22 травня 2017 року 984200,00 грн, за договором № 22-17/Нп від 12 серпня 2015 року внесено 100000,00 грн 23 травня 2017 року, за договором від 12 серпня 2015 року внесено 100000,00 грн 24 травня 2017 року, що підтверджується довідками ЖБК «Авантаж» від 24 травня 2017 року та 08 червня 2017 року та копіями квитанцій, платником у яких вказана ОСОБА_2 (а. с. 70-72, 73-77 том 1).

На підтвердження оплати внесків за рахунок власних коштів, а не коштів позивача, ОСОБА_2 надано копію договору купівлі-продажу від 17 червня 2015 року, за яким вона продала ОСОБА_8 нежитлові приміщення вартістю 239017,00 грн, копію договору № 02/16 оренди нежитлового приміщення від 15 жовтня 2016 року, за яким вона передала ці нежитлові приміщення в оренду за плату 24850,00 грн на місяць, копію договору № 03/16 оренди нежитлового приміщення від 15 січня 2017 року, за яким вона передала нежитлові приміщення в оренду за плату 25000,00 грн на місяць (а. с. 78-97 том 1).

ОСОБА_1 на підтвердження отримання ним коштів для оплати зобов`язань ОСОБА_2 за договорами асоційованого членства надано копію договору купівлі-продажу від 16 травня 2017 року, за яким його мати ОСОБА_9 продала належний їй гараж ОСОБА_10 за 24100,00 грн (а. с. 125 том 1).

З декларації ОСОБА_1 за 2017рік вбачається,що отриманікошти упозику якдоходи таяк фінансовізобов`язання нимне декларувались (а. с. 89-93 том 1).

28 вересня 2020 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 пропозицію про досудове врегулювання спору і добровільне виконання зобов`язань щодо переоформлення договорів асоційованого членства у споживчому товаристві «ЖБК «Авантаж» для будівництва квартири та двох місць для паркування автомобіля. Вказану пропозицію ОСОБА_2 отримала 01 жовтня 2020 року, однак відповіді не надала (а. с. 42-43 том 1).

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до поліції із заявою про вчинене кримінальне правопорушення з приводу намагань ОСОБА_1 заволодіти її майном. За результатами розгляду заяви обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не встановлено. Роз`яснено, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини (а. с. 147-156 том 1).

07 липня 2021 року за ОСОБА_2 на підставі довідок про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; машино-місце № НОМЕР_1 у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» по АДРЕСА_6 , машино-місце № НОМЕР_2 у підвалі житлового будинку літ «А-10-11» по АДРЕСА_6 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 269557443 від 09 серпня 2021 року (а. с. 56-57 том 2).

Згідно зі статтею 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина першастатті 319 Цивільного кодексу України) (далі -ЦК України).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами першою, другоюстатті 328 ЦК Українизакріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначеністаттею 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз змістустатті 392 ЦК Україниу взаємозв`язку зі статтею 328ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставістатті 392 ЦК Україниу випадку оспорення чи невизнання її права або у разі втрати документа, який засвідчує право власності.

При цьому, право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка вже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

У випадку подання позову особою, яка не є власником майна, такі вимоги за своєю правовою природою будуть вимогами про набуття, а не про визнання права власності, у той час як порядок набуття права власності регулюється окремими нормами.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18.

Також, передумовою для застосуваннястатті 392 ЦК Україниє відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення або захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19, дійшла висновків, що звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею344, частинами третьою та п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19, провадження№ 12-35гс20, від 01вересня 2022 року у справі №554/5278/15-ц, провадження № 61-19067св20.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Так, за змістом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Статтею 1046ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи№ 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Заявляючи вимоги про визнання права власності на спірні квартиру та машино-місця, припинення права власності відповідачки на них та передачу їх йому в натурі ОСОБА_1 виходив з того, що він є власником цього майна, оскільки воно фактично придбано ОСОБА_2 за його кошти, що підтверджується її розпискою. Вважав, що він є власником спірного майна на підставі розписки відповідачки, а ОСОБА_2 не визнає його право власності.

Проте, розписка ОСОБА_2 від 13 травня 2017 року про отримання коштів від ОСОБА_1 не є підставою для визнання за ним права власності на нерухоме майно.

Між сторонами спору в належній формі не укладено жодного правочину, який би встановлював право власності позивача на спірні квартиру і машино-місця.

Договори застави чи іпотеки, якими сторони забезпечили б виконання зобов`язання за договором позики, між сторонами не укладалися.

Також сторони не були позбавлені можливості замінити пайовика у договорах асоційованого членства у споживчому товаристві від 12 серпня 2015 року з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 за згодою Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж», однак відповідного правочину не уклали.

Чинним законодавством не передбачено визнання права власності за позивачем у заявлений ним спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються нормами закону щодо договору позики.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 369/1366/16-ц, провадження № 61-8758 св 18.

Натомість, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду з позовом щодо стягнення коштів в порядку статей526,1054 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що ОСОБА_2 мала обов`язок не з повернення коштів, а з передачі йому права власності на нерухоме майно, не є підставою для задоволення його вимог, адже розписка про отримання коштів не є підставою для переходу права власності на нерухоме майно. Будь-які правочини щодо квартири та машино-місць у формі, передбаченій законом для правочинів з нерухомим майном, між сторонами не укладались.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не викликав та не допитав свідків, не можуть бути взяті до уваги з урахуванням обрання ним неефективного способу захисту прав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, однак помилково зазначив, що йому необхідно звертатися до суду з позовом про витребування майна. Заявлені позивачем в межах цієї справи вимоги про зобов`язання передати йому спірне майно в натурі по суті і є вимогами про витребування майна. Однак, правом витребування майна наділений лише його власник, тоді як ОСОБА_1 ним не є.

Таким чином, виходячи зі змісту правовідносин, що склались між сторонами, належним способом захисту прав позивача є стягнення коштів за розпискою, а не визнання права власності.

Аналізуючи наведене, оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, які необхідно викласти в редакції цієї постанови.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368,ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О. В. Маміна

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 25 квітня 2023 року.