Рішення

від 24.04.2023 по справі 562/1441/22

ЗДОЛБУНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 562/1441/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2023 р. Здолбунівський районний суд

Рівненської області

в складі: головуючого судді Мички І.М.

з участю секретаря судових засідань Щербак В.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Здолбунів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_6 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права власності на майно, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_6 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права власності на майно.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що проживала з померлим ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року. Зазначає що за час спільного проживання вони були пов`язанні спільним побутом, мали взаємні права і обов`язки та проживали як подружжя. Вказує що ними було набуто ряд нерухомого майна, а саме: триповерховий цегляний житловий будинок з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 20.03.2007 серія ЯБ №085055, що виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія АЕБ №986497 від 10.09.2001 №3297 за адресою: за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області. Зазначене майно зареєстроване за ОСОБА_6 (померлим) на праві приватної власності. У зв`язку з цим позивачка просить суд прийняти рішення, яким встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки та померлого ОСОБА_6 у період з7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року та визнати за нею право власності на частку триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області.

Відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були подані відзиви на позовну заяву згідно яких вони заперечують позовні вимоги позивачки повністю. Свої заперечення відповідачі обґрунтовують тим, що померлий ОСОБА_6 не проживав однією сімєю з ОСОБА_1 , вони не були сімєю, не мали спільного господарства та не були наділенні правами та обов`язками подружжя. Стверджують, що померлий ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 постійно та до його смерті, вони мали взаємні права та обов`язки як подружжя, були повязанні спільним побутом, все набуте майно під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Зазначають, що позов не визнають та просять суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, відмовити в позовних вимогах ОСОБА_1 в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, приватним нотаріусом Самсонюк Ф.П. було зареєстровано спадкову справу за №69036664, згідно якої спадкодавцем є ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , син померлого подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, у якій зазначено, що іншою спадкоємицею є ще його мати, дружина померлого ОСОБА_4 . 12.10.2022 року ОСОБА_4 відкликала свою попередню заяву про відмову від прийняття спадщини, та написала заяву про прийняття спадщини за законом. У такій заяві, зазначено що іншим спадкоємцем є спільний син померлого та її ОСОБА_3 .

Відповідно до пп.2 п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану» №719 від 24.06.2022р., перебіг строку для прийняття спадщини або відмову від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Тому, відповідачка ОСОБА_4 вважається такою, що прийняла спадщину у межах строку.

Позивачка надала пояснення суду та зазначила, що вона проживала однією сім`єю з померлим ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року, під час проживання разом, вони вели спільне господарство, мали спільний побут, будували разом триповерховий цегляний житловий будинок з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , вважає що таке спірне майно є її спільною сумісною власністю з померлим, а тому після смерті ОСОБА_6 вона має право на спірного майна.

У судовому засіданні були допитані свідки, які надали пояснення що дружили з померлим та позивачкою, зустрічалися на свята та дні народження, на поставленні питання у судовому засіданні не давали чіткої відповіді, лише припускали що сторони спільно проживали у період з 1992 року і до січня 2022 рокута вели спільне господарство, оскільки бачили неодноразово позивачку із померлим разом. Відтак надавали пояснення, що їм відомо лише зі слів позивачки що у неї з померлим є спільно нажите майно. Також свідки пояснили, що їм не було відомо, хто був власником спірного майна, чи мали позивачка та померлий спільний бюджет, як саме позивачка та померлий були пов`язанні спільним побутом, та яке конкретно майно спільно купували.

У відповідності до ст.60 ЦПК України, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Тому, пояснення свідків не можуть бути належними та допустимими доказами по встановленню факту спільного проживання сторін як сім`ї.

Показання свідка, відповідно до ст.90 ЦПК України, це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Також, покази свідків не є достатніми та не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини як подружжя. Таку позицію висловлює Верховний суд в постановах: по справі №129/2115/15-ц від 14.02.2018р., по справі №367/7714/16-ц від 10.10.2018р., по справі №369/3920/15-ц від 13.03.2019р., по справі №314/6930/16-ц від 18.02.2019р., та в рішеннях судів першої інстанції, які набрали законної сили: по справі 295/15872/16-ц від 31.07.2017р., по справі №180/1494/17 від 11.07.2018р.

Дослідженні у судовому засіданні фототаблиці, на яких зображенні позивачка та померлий ОСОБА_6 , а також інші особи, додані до матеріалів справи, не підтверджують того факту, що позивачка та померлий проживали однією сім`єю як подружжя у період з 7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року, були наділенні правами та обов`язками подружжя. Листи з туристичних компаній, наявні в матеріалах справи, які вважає позивачка підтверджують те що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 придбали тури на відпочинок та їздили відпочивати як сім`я, не доводять факту їх спільного проживання, як сім`ї, наявності спільного побуту між ними та спільного бюджету, оскільки згідно таких листів лише слідує, що путівки на тур були придбанні туристами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 і зазначено вартість туру. Тому, фототаблиці та листи із туристичних компаній, не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі.

Також, позивачка не заперечувала того факту що вона з померлим були зареєстровані за різними адресами: позивачка до 2021 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а померлий ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за місцем свого фактичного проживання.

Усі правочини, додані до матеріалів справи, які підтверджують купівлю та реконструкцією спірного майна, стосувалися лише померлого ОСОБА_6 , та підтверджують що ОСОБА_6 є повноцінний власник, та жодного застереження, у таких правочинах, стосовно того що ОСОБА_1 має відношення до спірного майна, право володіння чи користування спірним майном, не зазначається. У рішенні №156 від 16.10.2008р., виданому виконавчим комітетом Богдашівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, зазначено лише те, що ОСОБА_1 надано дозвіл на відкриття готелю у житловому будинку, що належить ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_4 . Також, між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , померлим було укладено договір оренди №5 від 01.01.2012р. індивідуально визначеного майна, готелю площею 176 м2 та кафе площею 25 м2, що знаходилося за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно п.2.2. договору оренди №5 від 01.01.2012р. індивідуально визначеного майна, слідує що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається ФОП ОСОБА_6 , а ОСОБА_1 займається особистою підприємницькою діяльністю та отримує від цього доходи.

Згідно ч.2. ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1. ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Судом також було досліджено свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2 , згідно якого слідує, що 30.01.1977 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 . По день смерті ОСОБА_6 такий шлюб розірвано не було.

Крім того, позивачка ОСОБА_1 надала пояснення та не заперечувала той факт що померлий ОСОБА_6 завжди аж до самої смерті мав дружину ОСОБА_4 з якою був укладений шлюб та вони мали спільних дітей.

Відтак, згідно ч.1. ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ч. 2 ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з положеннями частини 1,2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1,2. ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь - якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Доводи позивачки про спільне проживання з померлим у період з 7 липня 1992 року і до ІНФОРМАЦІЯ_3 спростовується свідоцтвом про укладення шлюбу померлого ОСОБА_6 із ОСОБА_4 , та поясненнями самої ОСОБА_4 , яка стверджувала, що вони з померлим були сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були наділенні правами та обов`язками подружжя, що у судовому засіданні підтвердив син померлого ОСОБА_3 .

Водночас, суд не може брати до уваги вимоги щодо встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за час з 1992 року по 01 січня 2004 року так, як регулюються положеннями Кодексу про шлюб і сім`ю України, де передбачена реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Також цим Кодексом не передбачалося визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які сумісно проживають.

Таким чином, відповідачами було доведено та підтверджено належними та достовірними доказами дійсні обставини справи, які спростовують доводи позивачки.

Суд, відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, неможливо встановити факт проживання позивачки з померлим як подружжя один з одним, оскільки це суперечитиме п.1. ст.25 СК України, згідно якого жінка та чоловік мають право одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Тому, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 рокусуперечитиме як законодавчим так і моральним засадам суспільства, оскільки померлий ОСОБА_6 до дня смерті перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Така позиція, також підтверджується практикою Верховного Суду та зазначена у постанові по справі №314/6930/16-ц від 18.02.2019р.

Суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, проте позивачка таких доказів не надала.

Водночас не може бути взято до уваги фотографії, як належний та допустимий доказ на підтвердження наявності між сторонами у справі спільного побуту, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо, оскільки такі докази є некоректними.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, заявлений позов ОСОБА_1 є як безпідставним, так і недоведеним.

Оскільки факт спільного проживання позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачкою не доведено, тому й похідні вимоги, а саме визнання права власністі на частку триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області, не підлягають до задоволення.

Постановою Рівненського апеляційного суду по справі №562/1441/22 від 28.09.2022 року, скасовано ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 серпня 2022 року та ухвалено нове судове рішення, яким частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та ухвалено: накласти арешт на частини триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області;заборонити будь якому державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо частки триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області.

Відповідно до п. 9 ст.158 ЦПК України, у випадку відмови у задоволенні позову, суд скасовує заходи забезпечення позову та зазначає про це у відповідному рішенні.

Отже, наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду, у відповідності до п. 10 ст.158 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.3,21, 25,26 СК України, ст.ст.12,13, 78,79,82,89,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_6 з 7 липня 1992 року по 16 січня 2022 року, визнання права власності на нерухоме майно, на частку триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та на частку земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, що знаходиться за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області, яке належало померлому ОСОБА_6 , відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, встановленніпостановою Рівненського апеляційного суду по справ №562/1441/22 від 28.09.2022 року, а саме: скасувати арешт на частину триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та на частину земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, що знаходиться за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області; скасувати заборону на вчинення реєстраційних дій будь якому державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо частки триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та частки земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, що знаходиться за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.М. Мичка