Ухвала

від 09.10.2023 по справі 562/1441/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 562/1441/22

провадження № 61-13694ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у липні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права власності на майно.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 07 липня 1992 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час спільного проживання вони були пов`язанні спільним побутом, мали взаємні права і обов`язки та проживали як подружжя. За час спільного проживання ними було придбано ряд нерухомого майна, а саме: триповерховий цегляний житловий будинок з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 березня 2007 року серія ЯБ № 085055, що виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія АЕБ № 986497 від 10 вересня 2001 року № 3297 за адресою: за межами населеного пункту АДРЕСА_1 . Зазначене майно зареєстроване за померлим ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 у період з 07 липня 1992 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частку триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту АДРЕСА_1 .

Здолбунівський районний суд Рівненської області рішенням від 24 квітня 2023 року, яке залишив без змін Рівненський апеляційний суд постановою від 22 серпня 2023 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Скасував заходи забезпечення позову, встановленні постановою Рівненського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у справ № 562/1441/22, а саме: скасував арешт накладений на 1/2 частину триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, що знаходиться за межами населеного пункту АДРЕСА_1 ; скасував заборону на вчинення реєстраційних дій будь якому державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо 1/2 частки триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частки земельної ділянки площею 2,7498 га (кадастровий номер 5622680600:03:001:0123) для реконструкції під АТП вантажних автомашин, що знаходиться за межами населеного пункту АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов такого висновку, оскільки з 07 липня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що виключає встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки.

Крім того, доказами не підтверджено факту набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майна у спільну сумісну власність відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про власність».

15 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року.

Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 280/489/15, у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявником подано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року.

В обґрунтування клопотання ОСОБА_1 посилається на скрутне матеріальне становище. На підтвердження надає довідку про доходи за січень - серпень 2023 року та довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про отримання пенсії по інвалідності з 08 січня 2014 року і довічно.

Відповідно до частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З огляду на положення наведених норм закону, а також враховуючи наведені заявником обставини та надані докази, наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Судами встановлено, що 30 січня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб. По день смерті ОСОБА_4 шлюб розірвано не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру, приватним нотаріусом Самсонюк Ф. П. було зареєстровано спадкову справу за № 69036664, згідно з якою спадкодавцем є ОСОБА_4 ОСОБА_2 - син спадкодавця, 26 січня 2022 року подав заяву про прийняття спадщини, також зазначав, що іншим спадкоємцем є ОСОБА_3 , дружина спадкодавця. ОСОБА_3 12 жовтня 2022 року відкликала свою заяву про відмову від прийняття спадщини та подала заяву про прийняття спадщини за законом.

Фототаблиці, на яких зображенні позивач та померлий ОСОБА_4 , а також інші особи, додані до матеріалів справи, не підтверджують факту, що ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як подружжя у період з 07 липня 1992 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Листи з туристичних компаній, на підставі яких ОСОБА_1 та ОСОБА_4 придбали тури на відпочинок та їздили відпочивати, не доводять факту їх спільного проживання, як сім`ї, наявності спільного побуту між ними та спільного бюджету.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були зареєстровані за різними адресами.

Додані до матеріалів справи документи на підтвердження купівлі та реконструкції спірного майна, підтверджують лише право власності померлого ОСОБА_4 .

У рішенні Виконавчого комітету Богдашівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 16 жовтня 2008 року № 156 зазначено, що ОСОБА_1 надано дозвіл на відкриття готелю у житловому будинку, що належить ОСОБА_4 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір оренди від 01 січня 2012 року № 5 індивідуально визначеного майна, готелю площею 176 кв. м та кафе площею 25 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В пункті 2.2 цього договору вказано, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Відповідно до договору оренди власником майна залишається фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , а орендар - ОСОБА_1 займається особистою підприємницькою діяльністю та отримує від цього доходи.

Частиною другою статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (частини перша, друга статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями статті 74 СК України встановлено якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Не можна брати до уваги вимоги щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за час з 1992 року по 01 січня 2004 року так, як положеннями Кодексу про шлюб і сім`ю України передбачена тільки реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану та не передбачено визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які сумісно проживають.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР, який діяв до 31 грудня 2003 року, майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно з частиною першою статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно з висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 641/7033/18 (провадження № 61-16628св19), від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 24 квітня 2019 року в справі № 163/754/17 (провадження № 61-14555св18) факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки Кодекс про шлюб і сім`ю України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішувалися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність».

Нормами статті 17 Закону України «Про власність», який діяв до 31 грудня 2003 року, передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Доказів на підтвердження тих обставин, що спірне майно було набуто внаслідок спільної праці позивача і ОСОБА_4 як членів сім`ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, чи внаслідок їхньої спільної праці, оскільки вони об`єдналися для спільної діяльності, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, ОСОБА_1 надано не було.

Встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки ОСОБА_1 з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу протягом часу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 неможливе, оскільки ОСОБА_4 протягом зазначеного періоду перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13 (провадження № 61-23286св18) вказував, що відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Перебування в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Крім того, Верховний Суд не враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 280/489/15, у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, на які посилається заявник у своїй скарзі, оскільки виключно відмінність результату вирішення спору у спірних правовідносинах та у наведених заявником справах не є безумовною підставою для ствердження про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та відкриття касаційного провадження у справі.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані рішення є законними і обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права на майно.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров