Постанова

від 22.08.2023 по справі 562/1441/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2023 року

м. Рівне

Справа № 562/1441/22

Провадження № 22-ц/4815/778/23

Головуючий у Здолбунівському районному суді

Рівненської області: суддя Мичка І.М.

Рішення суду першої інстанції

(повний текст) проголошено

о 16 год. 02 хв. 24 квітня 2023 року

у м. Здолбунів Рівненської області

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Мороз А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач1 - ОСОБА_2 ;

відповідач2 - ОСОБА_3 ;

за участі: представника ОСОБА_2 - адвоката Костюк Тетяни Петрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права на майно,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права власності на майно.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що вона проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року. За час спільного проживання вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права і обов`язки та проживали як подружжя. Ними було набуто ряд нерухомого майна, а саме: триповерховий цегляний житловий будинок з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 2,7498 га, кадастровий номер 5622680600:03:001:0123, для реконструкції під АТП вантажних автомашин, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 березня 2007 року, серія ЯБ №085055, що виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серія АЕБ №986497 від 10 вересня 2021 року №3297 за межами населенного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області. Зазначене майно зареєстроване за ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Просить ухвалити рішення, яким встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача та померлого ОСОБА_4 у період з 7 липня 1992 року і до 16 січня 2022 року та визнати за нею право власності на частку триповерхового цегляного житлового будинку з двома господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2,7498 га, кадастровий номер 5622680600:03:001:0123, для реконструкції під АТП вантажних автомашин, за межами населеного пункту с. Ільпінь-2 Рівненського (колишнього Здолбунівського) району Рівненської області.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу з ОСОБА_4 , визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та права власності на майно.

У поданій апеляційній скарзі позивач, вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, а позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про хибну оцінку доказів у справі, а саме показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Вважає, що ці свідки підтвердили обставини, за яких ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.

Помилковими є твердження суду стосовно того, що надані фототаблиці, на яких зображені позивач і ОСОБА_4 , не підтверджують факту їх спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Натомість вважає, що ці засоби доказування є належними і допустимими, а тому додатково вказують про їх проживання протягом часу з 07 липня 1992 року по 16 січня 2022 року.

Щодо відсутності реєстрації місця постійного чи тимчасового проживання, то це жодним чином не впливає на право особи проживати за будь-якою іншою адресою.

Також оскаржуване рішення містить посилання на те, що ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що надає право відповідачу на визнання майна спільною сумісною власністю. Разом з тим відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність", який діяв до 31 грудня 2003 року, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці цих осіб як сім`ї; інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Тобто заявник вважає, що вона має право на частку разом із такою з часткою, що є власністю ОСОБА_4 як таке, що набуте за час спільного проживання й внаслідок спільної праці.

Тому звертає увагу, що доводи заявника узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №280/489/15 і Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13.

У поданому відзиві представник відповідачів - адвокат Костюк Т.П., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До початку судового засідання 22 серпня 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Грозіком І.І. подано заяву про відкладення розгляду справи, оскільки цього ж дня о 09 год. 30 хв. він бере участь у справі №564/1236/21 в Костопільському районному суді Рівненської області.

Між тим, з обґрунтованістю заяви погодитися не можна.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому апеляційним судом зазначені норми права не порушуються.

При цьому ОСОБА_1 та її представник належно повідомлені про день, час та місце розгляду справи, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції ними не подавалося, а заяву про відкладення судового розгляду подано безпосередньо перед судовим засіданням у справі через систему "Електронний суд".

Також звертається увага на правову позицію, що висловлена Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 (провадження № 61-22682св19).

Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, 30 січня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що видно із свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 . Проти цієї обставини позивач не заперечувала і визнавала те, що шлюб між цими особами розірвано не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що сторонами не оспорювалося і підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі приватним нотаріусом Самсонюк Ф.П. було зареєстровано спадкову справу за №69036664, згідно з якою спадкодавцем є ОСОБА_4 26 січня 2022 року ОСОБА_2 - син спадкодавця подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, де також указував, що іншим спадкоємцем є його мати, дружина спадкодавця - ОСОБА_3 . 12 жовтня 2022 року ОСОБА_3 відкликала свою попередню заяву про відмову від прийняття спадщини, теж подавши заяву про прийняття спадщини за законом.

Вважаючи, що протягом часу із 07 липня 1992 року по 16 січня 2022 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка із ОСОБА_4 , ведучи спільний побут і господарство, внаслідок чого за вказаний період ними було набуто у спільну сумісну власність триповерховий цегляний житловий будинок з двома господарськими будівлями у АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 2, 7498 га, кадастровий номер: 5622680600:03:001:0123, для реконструкції під АТП вантажних автомашин за межами населеного пункту у с. Ільпінь-2 Рівненського (колишній Здолбунівський) району Рівненської області, у липні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 (згодом до участі у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_3 ) та просила встановити факт їхнього спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом зазначеного часу та визнати за нею право власності на частку спірного майна.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення позову, оскільки протягом часу з 07 липня 1992 року по 16 січня 2022 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що виключає встановлення факту спільного проживання позивача і ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки. Ця обставина виключає встановлення судом зазначеного факту.

Також встановлено відсутність доказів, які підтверджували би набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майна у спільну сумісну власність відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про власність".

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 112 ЦК Української РСР, який діяв до 31 грудня 2003 року, майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно зі ст.ст. 3, 25, 74 СК України, який діє з 01 січня 2004 року, сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Норми ст. 17 Закону України "Про власність", який діяв до 31 грудня 2003 року, вказують, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибну оцінку показань ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , то з ними погодитися не можна.

Так, з огляду на характер і природу спірних правовідносин дані докази не є належними і не можуть підтверджувати обставини, які входять до предмета доказування, адже законом не передбачено можливості встановлення факту постійного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю у той час, коли чоловік перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою.

Так само не можуть бути взяті до уваги і фототаблиці, на яких зображені позивач і ОСОБА_4 , оскільки ці докази також не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Не можна погодитися і з аргументами заявника застосування положеньст. 17 Закону України "Про власність", який діяв до 31 грудня 2003 року, про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом спільної сумісної власності або якщо майно придбане внаслідок спільної праці цих осіб як сім`ї чи якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Правочини, додані позивачем до матеріалів справи, які підтверджують купівлю та реконструкцію спірного майна, стосувалися лише спадкодавця. При цьому жодного застереження у таких правочинах стосовно того, що ОСОБА_1 має речове право на майно, не міститься. Цим обставинам суд попередньої інстанції дав повну і об`єктивну правову оцінку.

Оскільки спірні права і обов`язки не є подібними із правовідносинами, що були предметом розгляду Верховним Судом 01 серпня 2018 року у справі №280/489/15 і Верховним Судом України 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13, тому не заслуговують на увагу доводи автора апеляційної скарги про необхідність застосування правових позицій, які викладені у відповідних постановах.

Приходячи до переконання про залишення оскаржуваного рішення без змін, колегія суддів звертає увагу, що сама по собі вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу протягом часу із 07 липня 1992 року по 31 грудня 2003 року є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Тобто якщо спірне майно набуте у вказаний період часу, то при вирішенні правовідносин з приводу речових прав на нього слід застосовувати норми Закону України "Про власність".

При цьому об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження тих обставин, що спірне майно було набуто внаслідок спільної праці позивача і ОСОБА_4 як членів сім`ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, чи внаслідок їхньої спільної праці, оскільки вони об`єдналися для спільної діяльності, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, ОСОБА_1 надано не було, а судом не було здобуто.

Також не може бути задоволеною і вимога в частині встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу протягом часу з 01 січня 2004 року по 16 січня 2022 року, адже ОСОБА_4 протягом зазначеного періоду перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що унеможливлює створення позивачем і ОСОБА_4 сім`ї. Тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин і норми ст. 74 СК України.

Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 06 квітня 2020 року в справі № 641/7033/18 (провадження № 61-16628св19), від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17 (провадження № 61-14555св18), де зазначалося, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки Кодекс про шлюб і сім`ю України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішувалися згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність".

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13 (провадження № 61-23286св18) вказував, що відповідно до ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Тобто перебування в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставами для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального парва при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено: 22.08.2023

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків