Постанова

від 25.04.2023 по справі 564/861/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/861/22

Провадження № 22-ц/4815/494/23

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Грипіч Л. А.

Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено

о 12 год. 09 хв. 08 лютого 2023 року в м. Костопіль

Рівненського району Рівненської області

Повний текст судового рішення складено: 13 лютого 2023 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Майданік В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Костопільської міської ради Рівненської області про відшкодування моральної шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин,

в с т а н о в и в:

У травні 2022 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Костопільської міської ради Рівненської області про відшкодування моральної шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Мотивуючи вимоги, посилалася на те, що її відповідно до наказу №21-а від 01 вересня 2020 року "Про прийняття ОСОБА_1 ", Дошкільним навчальним закладом №3 "Сонечко" Костопільської міської ради Рівненської області (далі ДНЗ "Сонечко") прийнято на роботу на 0,5 ставки інструктором з фізкультури на період відсутності основного працівника - ОСОБА_2 . В подальшому відповідно до п.1 наказу №31 від 31 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 " з урахуванням внесених змін наказом №35 від 14 вересня 2021 року з 14 вересня 2021 року на підставі п.2 статті 36 КЗпП України з посади інструктора з фізкультури у зв`язку з переривом соціальної відпустки до трирічного віку та виходом на роботу основного працівника - ОСОБА_3 . Вважаючи накази неправомірними, позивач оскаржила їх до суду, а дії та рішення роботодавця до Державної служби України з питань праці. За результатами розгляду останньої скарги Управлінням Держпраці у Рівненській області (далі Управління Держпраці) складено акт, керівнику роботодавця внесений припис про усунення порушень законодавства про працю, а також на нього складений протокол про адміністративне правопорушення. Із акту та припису позивачу стало відомо, що керівником роботодавця - ОСОБА_4 в порушення вимог абзацу 1 п. 2.5 глави 2 Інструкції №58 від 29 липня 1993 року та ч.1 ст.41 КУпАП не вжито заходів щодо ознайомлення позивача з наказом про прийняття на роботу та записами в особовій картці через її відсутність, а це позбавило можливості бути проінформованою про юридично значимі факти під час трудової діяльності. За результатами розгляду справи №564/251/22 постановою Костопільського районного суду Рівненський області від 04 березня 2022 року визнано керівника роботодавця винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП. Відтак судом був встановлений факт порушення роботодавцем прав позивача як працівника у сфері трудових відносин. 21 квітня 2022 року позивач звернулась до Костопільської міської ради із заявою про вчинення керівником роботодавця дисциплінарного проступку і за результатами розгляду було зроблено усне зауваження та попереджено про недопущення подібних порушень трудового законодавства надалі. Тобто фактично було визнано факт порушення роботодавцем прав позивача, проте жодних заходів задля відшкодування заподіяної моральної шкоди не вживалось. Неправомірні дії (бездіяльність) були довгочасними, оскільки тривали увесь період роботи позивача та призвели до вкрай негативних наслідків, завдавши душевних страждань. Звернення до органу місцевого самоврядування та органу державного контролю, які були обізнані зі вказаними порушеннями, залишились без відповідного реагування. На переконання заявника, через те, що власником ДНЗ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " є Костопільська міська рада, тому обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу моральної (немайнової) шкоди слід покласти саме на неї.

З наведених мотивів просила стягнути з Костопільської міської ради Рівненської області 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням ДНЗ №3 "Сонечко" прав працівника у сфері трудових відносин.

Заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Своє рішення суд попередньої інстанції аргументував тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених моральних страждань, а також у чому саме вони полягали. Враховував, що неознайомлення позивача з наказом про прийняття на роботу та відсутність особової картки працівника не могли завдати моральної шкоди, оскільки працівник працювала на займаній посаді, отримувала заробітну плату та не була позбавлена усіх гарантій трудових прав. Вважав наведені доводи щодо завдання моральної шкоди виключно суб`єктивним ставленням до певних обставин, що не може бути покладено в основу доказування факту заподіяння шкоди, протиправності дій та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Зважав на те, що хоча моральну шкоду позивач обґрунтовувала діями комунального закладу, органу місцевого самоврядування, а також органу державного контролю, проте вимогу про її відшкодування пред`явила лише до Костопільської міської ради. При цьому незаконності дій чи бездіяльності Костопільської міської ради чи Управління Держпраці не встановлено. Також, на переконання суду, ненадання відповідачем відзиву на позов не спонукало до задоволення позову.

На заочне рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що суд попередньої інстанції всупереч засадам цивільного судочинства замість відповідача спростовував позовні вимоги, хоча він у визначений строк відзив на позов не подав, проти позовних вимог не заперечував та не брав участі в судових засіданнях. Стверджувала, що за обставин спірних правовідносин відповідач визнав факт порушення ДНЗ " ОСОБА_5 " прав працівника у сфері трудових відносин, проте самостійно жодних заходів за для відшкодування мені заподіяної такими порушенням моральної шкоди не вжив. При цьому й надані стороною позивача докази повністю доводять, як факт порушення роботодавцем, власником якого є відповідач, трудових прав, так і заподіяння унаслідок цього моральної шкоди. Вважала неправомірними дії комунального закладу, органу місцевого самоврядування та органу державного контролю з огляду на те, що вони за очевидного факту порушення трудових прав позивача його істотні обставини приховували, до перевірки потерпілу не залучали, з результатами не ознайомлювали. Також зважала на те, що про розгляд справи щодо притягнення керівника роботодавця до адміністративної відповідальності її повідомлено не було. Ця спільна бездіяльність названих установ, яка трапилася у період пандемії та воєнного стану потягла за собою тривалі душевні страждання, зміни у способі життя і усунення цих негативних наслідків є тяжким. Стверджувала, що вказаними порушеннями саме ДНЗ " ОСОБА_5 " заподіяло моральну шкоду. Тому, на переконання заявника, підлягає встановленню те, що моральну шкоду внаслідок порушення прав працівника у сфері трудових відносин їй було заподіяно роботодавцем, власником якого є відповідач.

Отже, просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча про таке право йому роз`яснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що наказом ДНЗ 3 "Сонечко" від 01 вересня 2020 №21-а ОСОБА_1 прийнято інструктором з фізкультури 01 вересня 2020 року на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 на 0,5 ставки, з оплатою відповідно до чинного законодавства.

Наказом ДНЗ "Сонечко" від 31 серпня 2021 року №31 звільнено ОСОБА_1 , інструктора з фізкультури, 31 серпня 2021 року у зв`язку з переривом соціальної відпустки до трьох річного віку та виходом на роботу основного працівника ОСОБА_3 з 01 вересня 2021 року.

Надалі наказом ДНЗ "Сонечко" від 14 вересня 2021 року №35 внесено зміни до п. 1 наказу №31 та звільнено останню з 14 вересня 2021 року. Як видно з наказу, підставою внесення змін стало те, що ОСОБА_1 у день звільнення 31 серпня 2021 року оформила лікарняний і перебувала на листку непрацездатності з 31 серпня 2021 року по 13 вересня 2021 року.

11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Костопільського районного суду з позовом до ДНЗ "Сонечко" про визнання незаконним та скасування пунктів наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Костопільського районного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №564/2777/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згодом, 22 листопада 2021 року, ОСОБА_1 звернулась до Державної служби України з питань праці із скаргою на рішення, прийняте начальником Управління Держпраці у Рівненській області за наслідками розгляду її заяви, у якій просила провести належну повторну перевірку доводів, викладених нею у заяві від 11 жовтня 2021 року щодо додержання ДНЗ "Сонечко" законодавства про працю в частині її звільнення згідно з наказами №31 та №35.

Листом Управління Держпраці від 29 грудня 2021 року №19-04/7083 повідомлено ОСОБА_1 про те, що з наказом від 01 вересня 2020 року № 21-а позивач не була ознайомлена. У трудовій книжці позивача міститься запис про призначення на посаду інструктора з фізкультури на час відсутності основного працівника на підставі наказу від 01 вересня 2020 року № 21/a. У повідомленні про прийняття працівника на роботу, поданому до територіального органу ДПС від 01 вересня 2020 року, вказано, що позивач прийнята згідно з наказом від 01 вересня 2020 року №23. Посадовими особами роботодавця подане скасовуюче повідомлення про прийняття на роботу та за його наслідками початкове повідомлення про прийняття на роботу. В останньому повідомленні про прийняття на роботу від 08 грудня 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 прийнята на роботу відповідно до наказу від 01 вересня 2020 року №21a. При цьому у своїх письмових поясненнях завідувач дошкільного закладу повідомила про те, що помилилася у написанні номера наказу про прийняття позивача на роботу. Зазначила, що наказ від 01 вересня 2020 року №21-а вказаний у наказі, реєстраційній книзі обліку наказів та зазначений у трудовій книжці. Крім того, встановлено, що під час позапланового заходу посадові особи роботодавця повідомили про те, що особова картка позивача відсутня. У своїх додаткових поясненнях завідувач закладу повідомила про те, що особова картка позивача відсутня у зв`язку із її відмовою передати справу з реорганізованого відділу освіти та відмовою принести документи для оформлення особової справи. Також у листі вказано, що під час позапланового заходу державного нагляду (контролю) встановлено, що посадовими особами ДНЗ "Сонечко" не вжито заходів щодо ознайомлення позивача з наказом про прийняття на роботу та записами в особовій картці працівника у зв`язку із відсутністю особової картки, що унеможливило ОСОБА_1 бути проінформованою про юридично значимі події під час трудової діяльності за укладеним трудовим договором, що є порушенням вимог абзацу першого пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Також її проінформовано, що в Управління Держпраці відсутні повноваження відносно встановлення правильності номерів наказів виданих роботодавцями та фактів підробки документів та у зв`язку із зазначеними обставинами рекомендовано звернутися до компетентних органів держави для встановлення вірного номеру наказу про прийняття на роботу.

Дані обставини підтверджуються й актом Управління Держпраці від 29 грудня 2021 року №1094а/04-10, складеним за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці.

Разом з тим за результатами проведення позапланового заходу внесений припис №10-94п/04-10/1094а від 29 грудня 2021 року про усунення порушень законодавства про працю та на керівника складений протокол про адміністративне правопорушення.

Постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 04 березня 2022 року у справі №564/251/22 визнано винною ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП, та звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

02 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Костопільського міського голови та до директора Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації із заявою щодо систематичних порушень посадовими особами ДНЗ "Сонечко" вимог законодавства про працю, у якій просила перевірити правомірність її звільнення, у т.ч. дій, спрямованих на фальсифікацію доказів у справі №564/2777/21, та вжити певні заходи.

В подальшому, 21 квітня 2022 року, ОСОБА_1 звернулась до Костопільського міського голови та до директора Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації із заявою (дисциплінарною скаргою) щодо системних порушень керівником ДНЗ "Сонечко" вимог законодавства про працю, де просила зобов`язати керівника навчального закладу надати уповноваженим особам органу місцевого самоврядування матеріали результатів перевірок Управління Держпраці, проведених на підставі її заяв від 12.10.2021 та від 22.11.2021, у т.ч. копії акта перевірки і припису, протоколу про адміністративне правопорушення від 04 березня 2022 року та всі матеріали, отримані та сформовані закладом у зв`язку із розглядом судом справи №564/2777/21. Просила вжити невідкладених заходів для відновлення її порушених трудових прав та повідомити про прийняті рішення щодо керівника ДНЗ "Сонечко".

Листом від 04 травня 2022 року №1017/02-08 Костопільська міська рада повідомила ОСОБА_1 , що її заяву від 21 квітня 2022 року розглянуто і, з урахуванням постанови Костопільського районного суду від 04 березня 2022 року в справі №564/251/22, орган управління галуззю освіти Управління освіти, культури, молоді та спору Костопільської міської ради обмежилось оголошенням усного зауваження керівнику роботодавця - ОСОБА_4 .

Листом Управління освіти, культури, молоді та спорту Костопільської міської ради від 13 травня 2022 року №567/01-23 повідомлено ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду її заяви управління не вбачає необхідності для створення дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи щодо ОСОБА_4 , а також, що начальником управління проведено бесіду з ДНЗ "Сонечко" Костопільської міської ради Рівненської області та попереджено про недопущення подібних порушень трудового законодавства в подальшому.

Спірні правовідносини виникли з приводу встановлення факту порушення ДНЗ " ОСОБА_5 " прав позивача у сфері трудових відносин, а саме невжиття заходів керівником закладу щодо ознайомлення заявника з наказом про прийняття на роботу та записами в особовій картці у зв`язку із їхньою відсутністю, а це позбавило її можливості бути поінформованою про юридично значущі обставини під час трудової діяльності.

Позивач неодноразово стверджувала про те, що внаслідок відповідного порушення прав на працю саме роботодавцем, їй завдано моральної шкоди, яку при цьому зобов`язаний відшкодувати відповідач Костопільська міська рада.

Між тим, відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як було встановлено, позивач перебувала в трудових відносинах із ДНЗ "Сонечко".

При цьому ДНЗ "Сонечко" є юридичною особою (код ЄДРПОУ: 25674886), засновником якої є Костопільська міська рада (код ЄДРПОУ засновника: 04057669), тобто відповідач.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю та може бути позивачем та відповідачем у суді.

У відповідності до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Зі змісту вказаних вимог видно, що вони стосуються прав та обов`язків ДНЗ "Сонечко", проте ця особа не була залучена до участі у справі як відповідач (співвідповідач).

Частинами першою, третьою ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст. 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (п.п. 2 і 4 ч.2 ст. 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч.2 ст. 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (ст. 50 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16ц (провадження № 61-42670св18) зазначено, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Разом з тим рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Подібний за змістом висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Отже, в розумінні ст. 2371 КЗпП України у разі доведеності заявлених вимог відшкодування позивачу моральної шкоди за порушення її законних прав, що позбавило можливості бути поінформованою про юридично значущі факти під час трудової діяльності, повинно провадитись роботодавцем.

Хоча судом попередньої інстанції такої підстави відмови в задоволенні позову не було розкрито, однак ця процесуально-правова прогалина була усунута колегією суддів, а тому не вплинула на правильність висновку про відмову в задоволенні позову.

При цьому районний суд повно і правильно встановив обставини справи, а зважаючи на те, що з таких мотивів заочне рішення не оскаржувалось і позивач обґрунтовувала моральну шкоду діями не лише комунального закладу, а й бездіяльністю органів міського самоврядування, державного контролю і суду, то колегія суддів не знаходить підстав для скасування правильного по суті рішення з формальних міркувань.

Так, моральна шкода позивача в розмірі 30 000 грн. полягала в порушенні її прав саме роботодавцем про це вона неодноразово стверджувала в суді першої інстанції, апеляційній скарзі та це вбачається із прохальної частини позовної заяви.

У подальшому ОСОБА_1 неодноразово викладала свої доводи непослідовно і суперечливо, стверджуючи при цьому, що моральна шкода була спричинена також бездіяльністю органу місцевого самоврядування, державного контролю та суду.

Проте окрім необґрунтованих посилань на бездіяльність органів державної влади, будь-яких матеріально-правових вимог в цій частині вона не пред`явила, належної мотивації протиправної бездіяльності не навела, а доказами - не підтвердила.

Апеляційний суд зважає на те, що позивач має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Разом з тим якщо позивач вважає, що були порушені чи невизнані її права при розгляді справи про притягнення керівника роботодавця до адміністративної відповідальності, вона вправі була оскаржити винесену за результатами розгляду такої справи постанову.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає також необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України", § 23).

Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2023 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

В.В. Майданік