Постанова

від 20.04.2023 по справі 911/40/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/40/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.

та представників

Позивача: Шурда О.В.

Відповідача : Мінченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Макарівської селищної ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023

(головуючий - Михальська Ю.Б., судді Тищенко А.І., Скрипка І.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022

(суддя - Головіна К.І.)

у справі №911/40/22

за позовом Макарівської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промжитлосервіс»

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Макарівська селищна рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промжитлосервіс" (далі - ТОВ "Промжитлосервіс", відповідач) про визнання недійсним договору № 69 від 15.07.2020, укладеного між Копилівською сільською радою та ТОВ "Промжитлосервіс".

2. Позов обґрунтовано тим, що наявні підстави для визнання недійсним зазначеного договору, оскільки, його підписано особою з перевищенням повноважень, з порушенням вимог чинного законодавства України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено суду наявності обставин, що можуть бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не дотримано положень ст.ст. 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи для правильного вирішення спору, та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 12.06.2018 у справі № 924/153/17, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16. Судами безпідставно зазначено, що матеріали справи містять належні і допустимі докази вчинення Копилівською сільською радою дій спрямованих на виконання договору, тобто про наступне схвалення правочину.

7. Крім того, судами не враховано, що укладення договору, без відповідних бюджетних асигнувань на період виконання договору, суперечить положенням Бюджетного кодексу України та унеможливлює виконання такого зобов`язання, що є порушенням вимог законодавства та підставою для недійсності правочину. При цьому, судами не враховано правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 12.10.2018 у справі № 918/33/17, від 04.12.2018 у справі № 918/509/17, від 03.12.2021 у справі № 915/634/20.

8. Також, скаржник, посилаючись на положення пункту 4 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує, що судами при розгляді справи не було досліджено всіх обставин справи, зокрема щодо відсутності повноважень у в.о. голови Копилівської сільської ради на укладення оспорюваного правочину, внаслідок чого суди необґрунтовано встановили обставини щодо схвалення Копилівською сільською радою оспорюваного правочину.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги позивача, та водночас вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2020 між ТОВ «Промжитлосервіс» (виконавець) та Копилівською сільською радою (замовник) був укладений договір про надання послуг №69 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати такі послуги: ДК 021:2015:90410000-4 - Послуги з відкачування стічних вод (поточний ремонт з відкачування відкладень каналізаційної насосної станції за адресою: Київська обл., Макарівський район, с. Копилів, вул. Жовтнева). Замовник зобов`язується своєчасно прийняти і оплатити послуги, які визначені у пункті 1.1. цього договору (пункт 1.2. договору).

11. Надані послуги за цим договором передаються виконавцем замовнику на підставі акту здачі-прийняття наданих послуг, який підписуються обома сторонами (пункт 1.3. договору).

12. Відповідно до пункту 2.1. договору загальна сума договору складає 49 099,56 грн без ПДВ.

13. Сторонами договору також підписано та скріплено печатками калькуляцію на ДК 021:2015:90410000-4-Послуги з відкачування стічних вод (поточний ремонт з відкачування відкладень каналізаційної насосної станції за адресою: Київська обл., Макарівський район, с. Копилів, вул. Жовтнева).

14. За надані послуги згідно з пунктом 1.1. договору замовник сплачує виконавцю суму, яка буде визначена актом (актами) здачі-прийняття наданих послуг (пункт 3.1 договору).

15. Оплата здійснюється протягом 10 календарних днів після підписання замовником та виконавцем актів здачі-прийняття наданих послуг у безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 3.2. договору).

16. Прийом наданих виконавцем послуг оформлюється актом(ми) здачі-прийняття наданих послуг та здійснюється замовником протягом 2-х днів з моменту його повідомлення про готовність послуг до приймання. У випадку наявності недоліків або дефектів наданих послуг, замовник зобов`язаний у цей термін вмотивовано письмово повідомити виконавця про відмову від підпису актів (пункт 5.1. договору).

17. Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині виконання взятих на себе зобов`язань - до повного їх виконання сторонами (пункт 12.1. договору).

18. На виконання умов договору позивач виконав обумовлені договором роботи, що підтверджується скріпленим підписами та печатками сторін Актом надання послуг №30 від 17.07.2020 на загальну суму 49 099,56 грн.

19. Згідно із пунктом 1.10 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», у Київський області утворено Бучанський район (з адміністративним центром у місті Буча) у складі територій Білогородської сільської, Бородянської селищної, Борщагівської сільської, Бучанської міської, Вишневої міської, Гостомельської селищної, Дмитрівської сільської, Ірпінської міської, Коцюбинської селищної, Макарівської селищної, Немішаївської селищної, Пісківської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

20. 17.12.2020 Макарівською селищною радою було прийнято рішення за №18-02-VІІІ «Про початок реорганізації Кодрянської селищної, Андріївської, Борівської, Великокарашинської, Гавронщинської, Забуянської, Колонщинської, Комарівської, Копилівської, Королівської, Липівської, Людвинівської, Маковшцанської, Мар`янівської, Мотижинської, Наливайківської, Небелицької, Ніжиловицької, Пашківської, Плахтянської, Рожівської, Ситняківської, Фасівської, Червонослобідської, Юрівської сільських рад шляхом приєднання до Макарівської селищної ради».

21. 21.12.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис за №1003401270014000672 щодо прийняття рішення про припинення Копилівської сільської ради (ЄДРПОУ 04362314, місцезнаходження: 08033, Київська область, Макарівський район, село Копилів, вулиця Жовтнева, 57) у результаті реорганізації.

22. Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17.11.2020 №1009-ІХ внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розділ V «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктами 6-1 і 6-2 такого змісту:

1) у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами. територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади);

4) сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту;

9) юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

23. Як вбачається з пункту 18 рішення Макарівської селищної ради №018-02-VIII від 17.12.2020, Макарівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Копилівської сільської ради.

24. Таким чином Макарівська селищна рада є правонаступником Копилівської сільської ради.

25. У зв`язку із порушенням Копилівською сільською радою умов договору щодо оплати вартості наданих послуг, ТОВ «Промжитлосервіс» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Макарівської селищної ради про стягнення заборгованості в сумі 49 099,56 грн.

26. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2022 у справі №911/3650/21, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського від 19.10.2022, стягнуто з Макарівської селищної ради на користь ТОВ «Промжитлосервіс» 49 099,56 грн основного боргу.

Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

28. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

30. Отже, Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31. Як вказувалось предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг, укладеного між Копилівською сільською радою та ТОВ "Промжитлосервіс".

32. Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

33. У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

34. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

35. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

36. Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

37. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

38. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).

39. Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

40. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

41. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

42. При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

43. Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволено у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

44. Звертаючись з позовом в якості підстав для визнання недійсним оспорюваного договору позивач зазначав про те, що договір підписано в.о. голови Копилівської сільської ради Крижевським В.В. з перевищенням повноважень, договір було укладено з порушенням вимог бюджетного законодавства, а саме статей 23, 48 Бюджетного кодексу України, та положень Закону України «Про публічні закупівлі».

45. Дослідивши та проаналізувавши умови оспорюваного договору, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, встановили, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства.

46. Судами встановлено, що оспорюваний договір було підписано уповноваженою особою, повноваження якої діяти від імені ради підтверджені відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Матеріали справи містять належні і допустимі докази виконання відповідачем та прийняття позивачем робіт за договором, доказів претензій щодо якості виконаних робіт суду не надано.

47. Також, судами зазначено, що не відображення інформації про зобов`язання, нездійснення реєстрації бюджетного зобов`язання у відповідності до ст. 48 Бюджетного кодексу України, неподання відповідних документів до органів казначейства, взяття бюджетних зобов`язань поза межами бюджетних асигнувань тощо, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки наведені норми не регулюють відносини з надання послуг, а встановлюють порядок дій бюджетних установ та організацій вже після укладення договору, порушення відповідних норм можуть бути підставою для відповідальності, визначеної чинним бюджетним законодавством, при цьому позивач як бюджетна установа не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, зумовленої відсутністю коштів у бюджеті.

48. Крім того, судами встановлено, що з наявної у матеріалах справи копії підписаного сторонами акту, суд має можливість достовірно встановити учасників господарської операції - замовника та виконавця, дату, вартість та зміст господарської операції, що відбулась між сторонами.

49. Стосовно доводів позивача про порушення порядку укладення договору, передбаченого Законом України «Про публічні закупівлі», судами правомірно зазначено, що договір із ціною 49 099,56 грн не належить до договорів, які мають укладатися відповідно до процедури, передбаченої цим Законом.

50. З урахуванням зазначеного, касаційний суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним договору та задоволення позову.

51. Звертаючись з касаційною скаргою скаржник посилається на пункт 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не дотримано положень ст.ст. 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо всебічного , повного і об`єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи для правильного вирішення спору, та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 12.06.2018 у справі № 924/153/17, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16. Також, скаржник зазначав проте, що суди не звернули належної уваги, що укладення договору відбулось, без відповідних бюджетних асигнувань на період виконання договору, що суперечить положенням Бюджетного кодексу України та унеможливлює виконання такого зобов`язання і відповідно є порушенням вимог законодавства та підставою для недійсності правочину. При цьому, судами не враховано правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 12.10.2018 у справі № 918/33/17, від 04.12.2018 у справі № 918/509/17, від 03.12.2021 у справі № 915/634/20.

52. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

53. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

55. Водночас, аналізуючи наведені скаржником доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження визначених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судами у цій справі статей ст.ст. 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, Суд враховує, що при врахуванні судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права слід виходити не з подібності спірних матеріальних правовідносин, а з подібності саме процесуальних правовідносин (процесуальних обставин (ситуацій)) у порівнюваних справах (у справі, що розглядається судом, зі справою, в якій Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норми процесуального права), що виникли у ході розгляду справи судом та які врегульовані процесуальною нормою, щодо застосування якої Верховним Судом був зроблений відповідний висновок(такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21).

56. Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

57. Отже, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

58. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Як вбачається з судових рішень, у справах на які посилається скаржник:

- у справі № 910/17662/19 комунальне підприємство звернулось до товариства про стягнення заборгованості, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу теплової енергії. Суди відмовили у позові з посиланням на те, що матеріали справи не містять належних доказів наявності заборгованості. Суд касаційної інстанції вказуючи на не дотримання судами вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення всіх обставин справи, скасував судові рішення у справі та направив справу на новий розгляд;

- у справі № 924/153/17 управління Пенсійного фонду України звернулось з позовом до ради про стягнення шкоди. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення скасовано, у позові відмовлено. Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд вказував на те, що апеляційним судом не зазначеного жодного доказу на підтвердження обставин на які він посилався, що є порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017);

- у справі № 916/372/18 прокурор звернувся з позовом до товариства про витребування земельної ділянки. Судами позов задоволено. Суд касаційної інстанції залишив в силі судові рішення у справі посилаючись на те, що судами надавалася оцінка доводам учасників провадження у справі, обставини вибуття та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради суди встановлювали на підставі поданих сторонами доказів: рішень судів, актів державної виконавчої служби, повідомлення Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, тобто рішення судів прийнято з дотриманням положень ст.ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

60. При цьому, як зазначалось судом касаційної інстанції у цій постанові (п.45-49), суди з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, встановивши всі необхідні в даному випадку для вирішення спору обставини справи, надавши їм обґрунтовану оцінку, з урахуванням предмету, підстав позову та положень відповідного законодавства, вірно зазначили про відсутність підстав для задоволення позову.

61. Крім того, скаржник посилаючись на неправильне застосування положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/19256/16.

62. Так, у постанові зі справи № 910/19256/16, зокрема, щодо застосування положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції зазначив, що: відповідно до приписів частини 7 цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17. Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19.

63. Як вбачається з судових рішень у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було враховано обставини встановлені судовими рішеннями у справі №911/3650/21, але при цьому, суди самостійно оцінили обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалили рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

64. З огляду на вищезазначене, доводи скаржника щодо неврахування правових висновків у вказаних справах є безпідставними, оскільки, по - перше судами у даній справі судові рішення прийнято з урахуванням положень статей 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, по - друге судові рішення у вказаних справах та у справі, що зараз розглядається прийнято за різних процесуальних обставин справи та наданих сторонами на їх підтвердження доказів.

65. Водночас, суд касаційної інстанції зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

66. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами не враховано правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 12.10.2018 у справі № 918/33/17, від 04.12.2018 у справі № 918/509/17, від 03.12.2021 у справі № 915/634/20, щодо застосування положень Бюджетного кодексу України.

67. Так, у справі № 918/33/17 НАК "Нафтогаз України" звернулась до ради про стягнення 18 977 738,14 грн. заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням радою умов договору, щодо повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на відсутність доказів надходження на рахунок відповідача субвенцій з Державного бюджету України на виконання умов Договору, а також з огляду на те, що у Державному бюджеті України ніколи й не передбачалося бюджетних асигнувань на відшкодування забудовникам чи інвесторам витрат на будівництво мереж постачання природного газу (об`єктів). Постановою рішення суду першої інстанції залишено без змін; визнано недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 28.05.2012 № 1 до Договору, укладеної НАК "Нафтогаз України" та радою, на підставі пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017). Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду та зазначив, що держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави. Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК «Нафтогаз України», яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Селецької сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів. Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, Суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Селецьку сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування. Таким чином, правильним є висновок суду про відмову в задоволенні позову та наявності підстав для визнання недійсними пунктів додаткової угоди.

68. Судові рішення у справі № 918/509/17 аналогічні справі № 918/33/17, постанову касаційного суду у цій справі прийнято з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 918/33/17.

69. Щодо справи № 915/634/20. У вказаній справі прокурор в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, від імені якого виступає управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, звернувся до суду з позовом до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації та НАК «Нафтогаз України» з вимогами про визнання недійсним договору, за яким НАК «Нафтогаз України» повернуто грошові кошти на добудову газопроводу. Судовими рішеннями у справі позов задоволено. Постановою суду касаційної інстанції судові рішення залишено без змін. При цьому, касаційним судом, зважаючи на доводи та підстави касаційної скарги, перегляд судових рішень у справі фактично здійснювався щодо правильності застосування судами положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявності підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі. Касаційна скарга не містила належного обґрунтування щодо оскарження судових рішень по суті спору.

70. Отже проаналізувавши вищезазначені судові рішення касаційний суд зазначає, що вказані справи не є подібними до справи, що розглядається судом, ні за суб`єктним складом ні за обставинами справ встановлених судами, з урахуванням яких судами застосовувались положення Бюджетного кодексу України.

71. Водночас колегія суддів враховує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

72. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

73. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

74. Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у пункті 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

75. Щодо інших доводів касаційної скарги зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

76. Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

77. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

78. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 Господарського процесуального кодексу України.

79. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів дійшла висновку, що скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

81. У частині 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

82. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, зазначає, що касаційну скаргу Макарівської селищної ради , з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 залишити без змін.

Розподіл судових витрат

83. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішення немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Макарівської селищної ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі № 911/40/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

Г.О. Вронська