Постанова

від 24.04.2023 по справі 2-104/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 2-104/11

провадження № 61-12095св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода»,

третя особа - Катерино-Платонівська сільська рада Ширяївського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року в складі судді Алексєєвої О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» (далі - СТОВ «Злагода»), третя особа - Катерино-Платонівська сільська рада Ширяївського району Одеської області, про визнання договору оренди земельної ділянки незаконним.

В обґрунтування позову вказала, що відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,87 га, розташована на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (далі - спірна земельна ділянка).

У 2003 році між ОСОБА_2 та нею фактично було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. У 2008 році ОСОБА_2 здійснила незаконне збирання урожаю належного їй насіння соняшника загальною вагою 17 тон, тобто заволоділа її майном.

Судовим рішенням від 01 липня 2008 року в справі № 2-247/08 її зобов`язано повернути ОСОБА_2 земельну ділянку та відповідний державний акт.

У лютому 2009 року вона звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про повернення насіння соняшника вагою 17 тон і відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду цієї справи їй стало відомо про укладення 10 березня 2009 року між ОСОБА_2 як орендодавцем та СТОВ «Злагода» як орендарем договору оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років.

Вважає, що укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки є незаконним, оскільки був укладений на підставі копії державного акту на право приватної власності на землю.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що укладення ОСОБА_2 зі СТОВ «Злагода» договору оренди земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 , не впливає на права та обов'язки позивача.

Водночас наявність у провадженні суду інших справ, зокрема за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, яка є предметом оспорюваного договору оренди; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди не доводить факту порушення оспорюваним договором оренди прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення та з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги просила суд їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18. Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав, вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 5 частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки є незаконним, оскільки був укладений на підставі копії державного акту на право приватної власності на землю. Крім того, оскаржуваний договір містить виправлення щодо фактичного розміру спірної земельної ділянки, а отже не містить усіх істотних умов договору оренди землі та є незаконним. Водночас незаконними заявник вважає укладення додаткової угоди до договору оренди та його перереєстрацію.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту серії Р1 № 466317 від 23 грудня 2002 року ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,87 га, розташована на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 01 липня 2008 року в справі № 2-247/08, що набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 7,87 га, яка розташована на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області та належить їй на підставі державного акта серії Р1 №466317, виданого 23 грудня 2002 року.

Вирішено вилучити з незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути власникові - ОСОБА_2 . Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 466317, виданий 23 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_2 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 5 000 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

10 березня 2009 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СТОВ «Злагода» (орендар) укладено договір оренди землі, згідно із яким орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування строком на 10 років земельну ділянку площею 7,87 га № 31 в масиві № НОМЕР_1 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Катерино-Платонівської сільської ради Ширяївського району Одеської області. Вказаний договір зареєстровано у Ширяївському районному відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 18 серпня 2009 року за № 040953.

20 червня 2017 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Злагода» укладено додаткову угоду № 60 до договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2009 року, доповнено пункт 2 договору пунктом 2.1 із зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки 5125481400:01:003:0207; доповнено пункт 8 договору пунктом 8.1 «договір оренди земельної ділянки №б/н від 10 березня 2009 року продовжено на термін 15 років з 18 серпня 2019 року до 19 серпня 2034 року».

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Підставою визнання незаконним договору оренди земельної ділянки, на переконання позивача, є та обставина, що він укладений на підставі копії державного акту на право приватної власності на землю, оскільки оригінал державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 , знаходиться у неї.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, особа, яка не є стороною правочину, може заперечувати його дійсність лише в тому випадку, коли доведе, що оспорюваний правочин порушує її права або охоронювані законом інтереси.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, позивач має довести наявність порушення спірним правочином його прав та охоронюваних законом інтересів виходячи із заявлених підстав позову, а суд, вирішуючи питання про можливість спростування презумпції правомірності спірного правочину, має встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, але й порушення прав позивача, визначити, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення та чи відповідає порушене право заявленим підставам позову.

Отже, у справі, що переглядається, позивач зобов`язана була довести, що оспорюваним договором порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

Установивши, що позивач ОСОБА_1 не була стороною договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного 10 березня 2009 року між її власником - ОСОБА_2 як орендодавцем та СТОВ «Злагода» як орендарем, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність порушення її суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.

При вирішенні спору у справі суди попередніх інстанцій правильно врахували, що позивач оспорює дійсність договору оренди землі з тих підстав, що він укладений на підставі копії державного акту на право приватної власності на землю.

Оцінюючи ці доводи позивача, суди вірно врахували, що на момент укладення оскарженого договору оренди землі, ОСОБА_1 не була її власником, натомість саме власник спірної земельної ділянки - ОСОБА_2 розпорядилась нею, передавши її у користування СТОВ «Злагода» на підставі оскаржуваного договору оренди.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги про те, що оскаржуваний договір оренди землі був укладений на підставі копії державного акту на право приватної власності на землю, а не на підставі оригіналу, який знаходиться у позивача, Верховний Суд зазначає, що ці аргументи аналогічні її доводам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, і суди попередніх інстанцій надали їм вірну правову оцінку.

З огляду на вищезазначене Верховний Суд погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що відсутність порушення прав та інтересів позивача у зв`язку з укладенням оскаржуваного договору оренди землі із заявлених нею підстав є самостійною підставою для відмови в позові про визнання цього договору незаконним, що обумовлює відсутність необхідності надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара