Постанова

від 25.04.2023 по справі 910/12713/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2023 р. Справа№ 910/12713/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - Романовська Н.О., Тарасюк О.М.;

відповідача 1 - Вельгус І.М.;

відповідача 2 - Парпальос В.В.;

відповідача 3 - Салецький І.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

у справі №910/12713/22 (суддя - Людмила Шкурдова)

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Вінницької обласної державної адміністрації;

2. Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України";

3. Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницької обласної військової (державної) адміністрації, Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України" та Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви", оформленого протоколом №001 від 19.06.2022;

- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів, оформлених протоколом №001 від 19.06.2022, зареєстрованого наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної (військової) адміністрації №22 від 01.07.2022;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації №22 від 01.07.2022 "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) (ідентифікаційний код 37662943)";

- зобов`язання Вінницьку обласну державну адміністрацію скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації №22 від 01.07.2022 "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) (ідентифікаційний код 37662943)";

- скасування запису про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022 змін до відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви";

- зобов`язання Вінницьку обласну державну адміністрацію скасувати запис про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022 щодо зміни відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" (ідентифікаційний код 37662943) та привести у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова Павлівка c. Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" в попередній редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.06.2022 відбулися загальні збори Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви", на яких прийняті рішення, оформлені протоколом №001, зокрема, щодо прийняття в новій редакції статуту організації зі зміною назви релігійної організації, який зареєстровано на підставі наказу відповідача-3 №22 від 01.07.2022. Позивач зазначає, що рішення №001 від 19.06.2022 прийняте не уповноваженими на те особами на зборах територіальної громади в с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області, збори були проведенні з порушенням процедури, визначеної статутом релігійної організації, прийнятим установчими зборами 05.03.2012, наказ відповідача-3 №22 від 01.07.2022, яким зареєстровано нову редакцію статуту зі зміною назви релігійної організації, порушує приписи законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 відкрито провадження у справі №910/12713/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/12713/22 визнано дії ОСОБА_1 щодо подання позовної заяви від 10.11.2022 зловживанням його процесуальними правами, а позовну заяву залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, скаржник стверджує, що визнання відповідача/відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як положеннями чинного законодавства не встановлено заборони обирати декілька способів захисту права, яке вона вважає порушеним.

Також позивачем зазначено, що відповідно до п. 9 Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, накази начальника Управління можуть бути скасовані головою облдержадміністрації, що вказує на правомірність визначення кола відповідачів у даному спорі.

На переконання скаржника, встановлення обставин про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні ст. 43 ГПК України на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та залишення у зв`язку з цим позову без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності та змагальності. В підтвердження чого позивач покликається на постанови Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/12501/21, від 18.11.2021 у справі №910/4650/21.

Також до апеляційної скарги позивачем додано клопотання про звільнення його від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 апеляційну скаргу у справі №910/12713/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), ОСОБА_3, Буравльов С.І.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме встановлено, що скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження та за відсутності заяви про його поновлення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/12713/22 залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

20.03.2023 до суду від скаржника надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1085/23 від 21.03.2023, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12713/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/12713/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 задоволено клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору, поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження ухвали суду, відкрито провадження у справі №910/12713/22, призначено справу до розгляду на 25.04.2023 та встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу.

10.04.2023 до суду апеляційної інстанції від Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-3 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідач-3 відмічає, що належним способом захисту прав позивача є визнання недійсною нової редакції статуту, що згідно ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» є самостійною підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій. Включення ж позивачем наведених позовних вимог до предмету позову призвело до зазначення Вінницької обласної державної адміністрації в якості відповідача, що стало наслідком зміни підсудності справи з Господарського суду Вінницької області на Господарський суд міста Києва.

17.04.2023 до суду від Вінницької обласної військової адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

За твердженнями відповідача-1, висновки позивача про порушення його прав Вінницькою обласною державною адміністрацією є помилковими, необґрунтованими та безпідставними, оскільки жодних рішень стосовно позивача відповідачем-1 не приймалося та не вирішувалися питання, які б могли порушити його права. При цьому, саме Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснює реєстрацію статутів релігійних громад та державну реєстрацію юридичних осіб - релігійних організацій, тоді як Вінницька обласна державна адміністрація лише оприлюднює рішення про початок процедури зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

Відповідач-1 зауважує, що судове рішення про визнання недійсним наказу про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції, в силу положень п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не стало б підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідала ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, а лише доводила наявність зловживання процесуальними правами з боку позивача, що переслідувало мету штучного маніпулювання процесуальним порядком розгляду справи.

На електрону адресу суду 19.04.2023 від представника Вінницької обласної державної адміністрації Вельгус Ірини Миколаївни надійшло клопотання/ заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 у справі №910/12713/22 задоволено клопотання представника Вінницької обласної державної адміністрації про проведення судового засідання у справі №910/12713/22 в режимі відеоконференції.

24.04.2023 відзив на апеляційну скаргу надійшов від Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України".

Відповідач-2, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, стверджує, що спір стосовно зміни Релігійною організацією своєї підлеглості у канонічних і організаційних питаннях є корпоративним спором між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) щодо управління такою юридичною особою, який має розглядатись у порядку господарського судочинства, а належним способом захисту у такому спорі є визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, що є самостійною підставою для вчинення реєстраційних дій щодо приведення відомостей в Єдиному державному реєстрі у відповідність до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції.

Тобто, на переконання відповідача-2, відповідачем у такому спорі має бути Релігійна організація, а для ефективного захисту інтересів достатнім є задоволення позовної вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції.

Враховуючи наведене, відповідач-2 зазначає, що позивач штучно об`єднав позовні вимоги про зобов`язання Вінницької обласної державної адміністрації скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації №22 від 01.07.2022 та запис про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022 з іншими позовними вимогами, що спричинило зміну підсудності справи №910/12713/22.

В судове засідання 25.04.2023, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили суд скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представники відповідачів заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили оскаржувану ухвалу залишити без змін, як таку, що прийнята з повним дослідженням обставин справи та у відповідності з вимогами законодавства.

Відповідно до ч. 1 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (колишній настоятель Релігійної громади Храму Святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії УПЦ) звернувся до суду з позовом у даній справі до Вінницької обласної державної адміністрації, Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України" та Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації №001 від 19.06.2022, визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції, визнання протиправним та скасування наказу відповідача-3 №22 від 01.07.2022, зобов`язання відповідача-1 вчинити дії щодо скасування наказу відповідача-1, скасування запису про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022 змін до відомостей про Релігійну організацію та зобов`язання відповідача-1 вчинити дії щодо скасування вказаного запису про державну реєстрацію.

Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про визнання дій ОСОБА_1 щодо подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви зловживанням процесуальними правами та залишення без розгляду позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України, з`ясовано й зазначено, що зважаючи на характер спірних правовідносин, належний спосіб захисту інтересів позивача відповідає вимогам про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної організації та про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції із зміною назви релігійної організації. При цьому, задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення суб`єктом державної реєстрації відомостей щодо релігійної організації. Тобто, відповідачем у такому спорі має бути релігійна організація, тоді як обласна державна адміністрація не має відношення до таких корпоративних відносин.

Таким чином суд дійшов висновку, що на розгляд Господарському суду міста Києва передано корпоративний спір, який відповідно до правил підсудності, встановлених нормами ГПК України, підлягає розгляду Господарським судом Вінницької області. Віднесення позивачем до кола відповідачів Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) - центральний орган виконавчої влади, що вимагає застосування правил виключної підсудності, розцінено судом як зловживання процесуальними правами, оскільки позивачем штучно змінено підсудність справи.

Крім того судом першої інстанції відмічено, що саме Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевіряє їх відповідність законодавству та видає дублікати статутних документів релігійних громад, та державну реєстрацію юридичних осіб-релігійних організацій, що також свідчить про безпідставне залучення Вінницької обласної державної адміністрації, як співвідповідача.

Північний апеляційний господарський суд дослідивши всі обставини справи в сукупності, вважає вірними наведені висновки суду першої інстанції, з огляду на слідуюче.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 2 та частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Водночас, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З наведеного слідує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

За приписами статті 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Тобто, визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору - є правом позивача.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Разом з тим частиною першої статті 43 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

Отже, як вірно відмічено скаржником, визнання відповідача/відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, проте останній повинен добросовісно користуватися наданими правами, не на шкоду іншим учасникам.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, до яких, зокрема, віднесено необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Згідно з частиною третьою статті 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

При цьому колегія суддів зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактично підставою позову у даній справі є незгода позивача з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом №001 від 19.06.2022, та про визнання недійсним статуту у новій редакції із зміною назви релігійної організації, оскільки, на думку позивача, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

Із цього слідує, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересів позивача відповідає позовна вимога про визнання недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації та статуту Релігійної організації в новій редакції, як було вірно відмічено судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19.

При цьому, слід відмітити, що згідно ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі: судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; касування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Тобто, судове рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації та статуту Релігійної організації в новій редакції є підставою для внесення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції. Задоволення ж окремих позовних вимог щодо акту органу державної влади, яким зареєстровано нову редакцію статуту, чи щодо реєстраційних дій не вимагається. До того ж, судове рішення про визнання недійсним наказу про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, з чого слідує невідповідність такої позовної вимоги ефективному способу захисту прав та інтересів позивача у цих правовідносинах.

Також колегією суддів враховується, що реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) та державну реєстрацію щодо зміни відомостей про Релігійну організацію здійснено Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації.

Згідно Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням облдержадміністрації від 11.02.2019 №103, Управління, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевіряє їх відповідність законодавству та видає дублікати статутних документів релігійних громад; здійснює державну реєстрацію юридичних осіб - релігійних організацій.

Відповідно до п. 7 вказаного Положення, Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою облдержадміністрації згідно із законодавством про державну службу за погодженням з Міністерством культури України.

Начальник Управління, крім іншого, видає в межах своїх повноважень накази, організовує контроль за їх виконанням.

Відтак саме начальник Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації видав спірний наказ №22 від 01.07.2022 та відповідно, повинен контролювати порядок його виконання, з чого слідує, що Вінницька обласна державна адміністрація не порушувала прав та інтересів Релігійної організації, а її залучення в якості співвідповідача є безпідставним.

Поряд з цим, зважаючи на предмет та підстави даного спору, враховуючи, що позовні вимоги під №№3, 4 та №№5, 6 дублюються між собою (згідно вимог №№3, 5 позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ №22 від 01.07.2022 та запис про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022, а згідно вимог №№4, 6 ОСОБА_1 просить зобов`язати Вінницьку обласну державну адміністрацію скасувати вказаний наказ та запис про державну реєстрацію), з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань» та обов`язковість судових рішень, посилання скаржника на п. 9 Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації (згідно якого накази начальника Управління можуть бути скасовані головою облдержадміністрації), в підтвердження правомірності визначення кола відповідачів, відхиляються судом як безпідставні, так як саме на підставі рішення суду начальником Управління/реєстратором будуть вчинені дії щодо його виконання.

З огляду на вищевикладене слід зауважити, що оскільки Вінницька обласна державна адміністрація не є особою, на яку покладаються обов`язки вчиняти дії з реєстрації статуту релігійної громади, та відповідачем-1 не здійснювались дії щодо прийняття наказу №22 від 01.07.2022, визначення ОСОБА_1 співвідповідачем у справі Вінницьку обласну державну адміністрацію є підставою для висновку про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, яке спрямоване на штучну зміну підсудності даної справи з підсудності, передбаченої ч. 6 ст. 30 ГПК України, за якою справа мала б розглядатися в Господарському суді Вінницької області, на підсудність, передбачену ч. 5 ст. 30 ГПК України.

Отже, суд першої інстанції за результатами дослідження предмету, підстав та обставин даної справи дійшов вірного висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України.

Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №910/12501/21 та від 18.11.2021 у справі №910/4650/21, суд відмічає, що обставини та підстави позову, які досліджувались судом касаційної інстанції в наведених справах відмінні від обставин даної справи.

Так, у справі №910/4650/21 позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 ГПК України.

У справі №910/12501/21 встановлено зловживання процесуальними правами на стадії відкриття провадження, а не під час проведення підготовчого судового засідання. При цьому Верховний Суд зауважив, що визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України можливо лише у разі відкриття провадження у справі та фактично під час розгляду справи судом. Встановлення таких обставин на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя та порушенням принципів рівності і змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п. 2 ст. 185 ГПК України).

Як вбачається, саме в підготовчому засіданні (17.01.2023) судом першої інстанції встановлено, що Вінницька обласна державна адміністрація не є особою, на яку покладаються обов`язки вчиняти дії з реєстрації статуту релігійної громади, а відтак позивачем не обґрунтовано підстав для звернення з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим визнано дії позивача щодо зазначення співвідповідачем обласну раду зловживання процесуальними правами.

Відтак, місцевий господарський суд дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, за результати розгляду підготовчого засідання прийняв обґрунтоване рішення про залишення позову без розгляду, що не може свідчити про обмеження позивачу доступу до правосуддя, адже саме на суд покладено обов`язок вживати заходів для запобігання зловживання процесуальними правами.

При цьому, колегією суддів враховано статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд.

Разом з тим право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб. Із зазначеного випливає, що в певних випадках держава може обмежити право осіб на доступ до суду, проте зазначені обмеження мають бути легітимними. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці розрізняє легітимні й нелегітимні обмеження права на доступ до суду. Водночас варто зауважити, що встановлення в господарському процесуальному законодавстві вимог до форми й змісту позовної заяви, порядку звернення до суду за судовим захистом, вимоги щодо необхідності дотримання правил юрисдикції, строків оскарження тощо (процесуальні перешкоди пов`язані з вимогами до форми й змісту позовної заяви, які пред`являються законодавством, а також із порушеннями щодо порядку її подання) є легітимними обмеженнями права на доступ до суду, що спрямовані на забезпечення належного здійснення судочинства в господарських справах, сам факт їх існування не свідчить про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

До того ж, слід наголосити, що Господарський суд міста Києва залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 не обмежив останнього у доступі до правосуддя, оскільки в силу положень ч. 4 ст. 226 ГПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції вищенаведених норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищезазначеним.

Твердження відповідачів викладені в відзивах на апеляційну скаргу є слушними та враховані судом під час розгляду справи.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/12713/22, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги судом не здійснюється, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/12713/22 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.04.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов