Окрема думка

від 25.04.2023 по справі 910/12713/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1

ОКРЕМА ДУМКА

судді Буравльова С.І. стосовно прийнятої 25.04.2023 р. постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/12713/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 р. за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної державної адміністрації; Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України"; Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду України від 25.04.2023 р. у справі № 910/12713/22 у складі колегії суддів: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 р. у справі № 910/12713/22 залишено без змін.

На підставі наведеної вище ст. 34 ГПК України вважаю можливим викласти окрему думку стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду України від 25.04.2023 р. у справі № 910/12713/22, оскільки не погоджуюсь з її мотивувальною та резолютивною частинами з огляду на такі аргументи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації, Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України" та Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви", оформленого протоколом № 001 від 19.06.2022 р.;

- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів, оформлених протоколом № 001 від 19.06.2022 р., зареєстрованого наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації № 22 від 01.07.2022 р.;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 22 від 01.07.2022 р. "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) (ідентифікаційний код 37662943)";

- зобов`язання Вінницької обласної державної адміністрації скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 22 від 01.07.2022 р. "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) (ідентифікаційний код 37662943)";

- скасування запису про державну реєстрацію № 1001531070001000851 від 05.07.2022 р. змін до відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви";

- зобов`язання Вінницької обласної державної адміністрації скасувати запис про державну реєстрацію №1001531070001000851 від 05.07.2022 р. щодо зміни відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" (ідентифікаційний код 37662943) та привести у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова Павлівка c. Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" в попередній редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.06.2022 р. відбулися загальні збори Релігійної організації "Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви", на яких прийняті рішення, оформлені протоколом № 001, зокрема, щодо прийняття в новій редакції статуту організації зі зміною назви релігійної організації, який зареєстровано на підставі наказу відповідача-3 № 22 від 01.07.2022 р. ОСОБА_1 зазначає, що рішення № 001 від 19.06.2022 р. прийняте неуповноваженими на те особами на зборах територіальної громади в с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області, збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом релігійної організації, прийнятим установчими зборами 05.03.2012 р., наказ відповідача-3 № 22 від 01.07.2022 р., яким зареєстровано нову редакцію статуту зі зміною назви релігійної організації, порушує приписи законодавства України і права та інтереси позивача.

Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про визнання дій ОСОБА_1 щодо подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви зловживанням процесуальними правами та залишення без розгляду позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України зазначено, що, зважаючи на характер спірних правовідносин, належний спосіб захисту інтересів позивача відповідає вимогам про визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної організації та про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції із зміною назви релігійної організації. При цьому, задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення суб`єктом державної реєстрації відомостей щодо релігійної організації у попередній редакції. Тобто, відповідачем у такому спорі має бути релігійна організація, тоді як обласна державна адміністрація не має відношення до таких корпоративних відносин. Отже, на розгляд Господарському суду міста Києва передано корпоративний спір, який відповідно до правил підсудності, встановлених нормами ГПК України, підлягає розгляду Господарським судом Вінницької області. Віднесення позивачем до кола відповідачів Вінницьку обласну державну адміністрацію, що вимагає застосування правил виключної підсудності, розцінено судом першої інстанції як зловживання процесуальними правами, оскільки позивачем штучно змінено підсудність справи.

Крім того судом першої інстанції вказано, що саме Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевіряє їх відповідність законодавству та видає дублікати статутних документів релігійних громад, та державну реєстрацію юридичних осіб-релігійних організацій, що також свідчить про безпідставне залучення Вінницької обласної державної адміністрації як співвідповідача.

В мотивувальній частині оскаржуваної ухвали зазначено про необґрунтування у позовній заяві підстав для звернення з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації, та не вказано яким чином порушені права позивача саме діями Вінницької обласної державної адміністрації.

За приписами ст. 35 Конституції України кожному надано право на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 р. у справі № 916/2086/19 (провадження № 12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Відповідно до п. п. 1, 8 ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання.

Згідно з п. 9 Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації 11.02.2019 р. № 103, накази начальника Управління, що суперечать Конституції та законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою облдержадміністрації та Міністерством культури України.

З цих підстав позивач звернувся до Вінницької обласної державної адміністрації з вимогами про скасування як протиправного наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 01.07.2022 р. № 22 «Про реєстрацію статуту у Релігійної громади Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української православної церкви (у новій редакції)». В даному позові міститься обґрунтування такої вимоги стосовно порушення прав та інтересів позивача.

Положеннями ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Тому, відповідач-1, у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції статуту релігійної організації, з урахуванням вищенаведених положень Закону, має право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документах, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань.

Так, на думку позивача, відповідачем-1 не було здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у зв`язку з чим прийнято протиправний наказ, який в свою чергу може бути скасований головою обласної державної адміністрації.

Крім цього, статтею 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі: 1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації; 2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Таким чином, визнання протиправним та скасування наказу по суті є похідними вимогами від основної вимоги щодо правомірності прийнятих загальними зборами релігійної організації рішень та щодо законності статуту релігійної організації в новій редакції.

Як передбачено Положенням про управління у справах національностей та релігій Вінницької обасної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 11.02.2019 р. № 103, управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, підпорядковане голові обласної державної адміністрації, підзвітне та підконтрольне Міністерству культури України.

Управління, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін і доповнень до них, перевіряє їх відповідність законодавству та видає дублікати статутних документів релігійних громад; здійснює державну реєстрацію юридичних осіб-релігійних організацій.

За ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

З наведених норм вбачається, що структурний підрозділ обласної державної адміністрації не може бути стороною у судовому процесі, а такою стороною може бути саме відповідна обласна державна адміністрація.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як передбачено ч. 2 ст. 5 ГПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту свого права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 922/371/16, під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожими є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 58/505, від 28.04.2020 р. у справі № 910/6245/19, від 07.09.2020 р. у справі №910/16497/19.

Встановлення обставин про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя та порушенням принципів рівності і змагальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2021 р. у справі № 910/12501/21.

Враховуючи те, що саме на Вінницьку обласну державну адміністрацію покладено обов`язок вчиняти дії з реєстрації статуту релігійної громади, тому позивачем обґрунтовано заявлено похідні вимоги про скасування як протиправного наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 22 від 01.07.2022 р. "Про реєстрацію статуту релігійної громади храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції).

Під час видання спірного наказу відповідачу-1 необхідно було перевірити на предмет законності надану документацію для реєстрації статуту в новій редакції. І саме вказані фактичні обставини з`ясовуються судом на предмет їх правомірності під час розгляду справи по суті, а також наявний спір можливо вирішити заявленим позивачем способом. Такий спосіб захисту є ефективним і у разі задоволення позову призведе до відновлення порушеного права позивача та не буде потребувати повторного звернення до суду.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції визнав дії позивача зловживанням його процесуальними правами та залишив позов без розгляду на підставі п. 4 ч. 2, ч. 3 ст. 43 ГПК України. При цьому ухвала суду не містить доводів на підтвердження саме необґрунтованості або штучного об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставного зазначення особи як відповідача з тією самою метою.

До того ж вказана ухвала була винесена судом першої інстанції на першому підготовчому засіданні без правового дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Як було зазначено мною вище, даний позов обґрунтований основними і похідними вимогами, на стадії підготовчого провадження судом першої інстанції не було доведено необґрунтованості або штучного об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставного зазначення Вінницької обласної державної адміністрації як відповідача.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 р. підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду С.І. Буравльов

"25" квітня 2023 р.