Постанова

від 27.07.2023 по справі 910/12713/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12713/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.,

за участю представників:

ОСОБА_1: не з`явився;

Вінницької обласної державної адміністрації: Вельгус І.М.

Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України»: не з`явився;

Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023

(головуючий суддя - Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

(суддя - Шкурдова Л.М.)

у справі №910/12713/22

за позовом ОСОБА_1

до 1) Вінницької обласної державної адміністрації; 2) Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України»; 3) Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Вінницької обласної державної адміністрації (Вінницької обласної військової адміністрації) (далі - відповідач-1), Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калиніської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України» (далі - Релігійна організація, відповідач-2) та Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації (відповідач-3), в якій просив суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», оформлене протоколом № 001 від 19.06.2022 (вимога № 1);

- визнати недійсним статут Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» у новій редакції, затверджений рішенням загальних зборів зазначеної Релігійної організації, оформленим протоколом № 001 від 19.06.2022, зареєстрований наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22 (вимога № 2);

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22 «Про реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)» (вимога № 3);

- зобов`язати Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22 (вимога № 4);

- скасувати запис про державну реєстрацію від 05.07.2022 змін до відомостей про Релігійну організацію «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», який міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (вимога № 5);

- зобов`язати Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) скасувати запис про державну реєстрацію від 05.07.2022 щодо зміни відомостей про Релігійну організацію «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» та привести у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції (вимога № 6).

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- рішення загальних зборів релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», оформлене протоколом № 001 від 19.06.2022, прийняте неуповноваженими на те особами на зборах територіальної громади в с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області;

- загальні збори членів Релігійної організації від 19.06.2022 були проведенні з порушенням процедури визначеної Статутом Релігійної організації, прийнятим установчими зборами 05.03.2012;

- наказ відповідача-3 «Про реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)» від 01.07.2022 №22 порушує приписи законодавства України.

3. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до п. 9 Положення про Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації накази начальника Управління у справах національностей та релігій можуть бути скасовані головою облдержадміністрації та Міністерством культури України.

4. Також позивач вказує на те, що суб`єктом державної реєстрації є обласна державна адміністрація у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій.

Короткий зміст оскаржуваних ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/12713/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023, визнано дії ОСОБА_1 щодо подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви від 10.11.2022 зловживанням його процесуальними правами. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6. Судові рішення мотивовані тим, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає у прийнятті відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну підпорядкування у канонічних та організаційних питаннях та у прийнятті нової редакції статуту Релігійної організації.

7. Суди зазначають, що фактично підставою позову є незгода позивача з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації, оформленим протоколом №001 від 19.06.2022, про зміну канонічної підлеглості та про визнання недійсним статуту у новій редакції, прийняте неуповноваженими на те особами з порушенням приписів законодавства України та з порушенням процедури проведення зборів всупереч раніше прийнятому статуту.

8. Визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання скасувати наказ, скасування запису про державну реєстрацію та зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію, що є предметом позову в цій справі, по суті є похідними вимогами від спору щодо правомірності/неправомірності прийняття загальними зборами Релігійної організації рішень та від спору щодо дійсності статуту Релігійної організації в новій редакції.

9. Суди попередніх інстанцій вказали на те, що зважаючи на характер спірних відносин, належний спосіб захисту інтересів позивача відповідає вимогам про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації та про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення суб`єктом державної реєстрації відомостей щодо Релігійної організації в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

10. Тобто, відповідачем у такому спорі має бути Релігійна організація, тоді як обласна державна адміністрація до таких корпоративних правовідносин жодного відношення не має. Для ефективного захисту інтересів позивача достатнім є задоволення позовної вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції; задоволення окремих позовних вимог чи щодо акта органу державної влади, яким зареєстровано нову редакцію статуту, чи щодо реєстраційних дій не вимагається.

11. Таким чином, на розгляд Господарському суду міста Києва передано корпоративний спір, який відповідно до правил підсудності, встановлених нормами Господарського процесуального кодексу України, підлягає розгляду Господарським судом Вінницької області.

12. Суди попередніх інстанцій зазначають, що позивачем до кола відповідачів віднесено Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) - центральний орган виконавчої влади, що вимагає застосування правил виключної підсудності, тобто - звернення не до Господарського суду Вінницької області, а до Господарського суду міста Києва. При цьому позивачем жодним чином не обґрунтовано у позовній заяві підстав для звернення з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації (Вінницької обласної військової адміністрації), як і не обґрунтовано, чим саме порушене право позивача Вінницькою обласною державною адміністрацією (Вінницькою обласною військовою адміністрацією).

13. Суди вказують на те, що наказ від 01.07.2022 № 22 щодо реєстрації статуту Релігійної громади прийнято Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, як окремою юридичною особою, яка має право приймати такі рішення, відповідно до своїх повноважень, що свідчить про безпідставне залучення Вінницької облдержадміністрації, як співвідповідача, з метою зміни підсудності.

14. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на п. 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що Вінницька обласна державна адміністрація (Вінницька обласна військова адміністрація) не є особою, на яку покладаються обов`язки вчиняти дії з реєстрації статуту релігійної громади, позивачем не обґрунтовано підстав для звернення з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації (Вінницької обласної військової адміністрації), дійшли висновку про те, що в діях позивача щодо подання даної позовної заяви є зловживання процесуальними правами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

15. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

16. Скаржник у касаційній скарзі в якості підстави для касаційного оскарження вищезазначених судових рішень посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій.

17. Позивач зазначає, що саме на Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» покладено обов`язок вчиняти дії з реєстрації статуту релігійної громади. Тому позовні вимоги, зокрема про скасування як протиправного наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 22 від 01.07.2022, пред`явлені до Вінницької обласної державної адміністрації та є похідними від спору щодо дійсності статуту Релігійної організації в новій редакції.

18. Крім того, позивач вказує на те, що перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, відповідно до ст. 43 ГПК України, є вичерпним, а в оскаржуваній ухвалі судом визнано зловживанням дії позивача щодо подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

19. Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

20. Вінницька обласна державна адміністрація (Вінницька обласна військова адміністрація) у відзиві на касаційну скаргу просить Суд у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

21. Релігійна організація «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України» у відзиві на касаційну скаргу просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

22. Позивач звернувся до Суду із заявою, в якій просить проводити судове засідання без участі представника позивача.

Позиція Верховного Суду

23. Предметом касаційного перегляду Верховним Судом є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про залишення позову без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, тобто питання порядку застосування судами попередніх інстанцій положень п. 4 ч. 2 ст. 43 зазначеного Кодексу у співвідношенні з нормами ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України - визнання зловживанням стороною процесуальними правами.

24. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

25. Конституційний Суд України констатував, що «частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод» (п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп); «Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України» (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07.05.2002 №8-рп/2002); «в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин» (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 10.01.2008 N 1-рп/2008).

26. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

27. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

28. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

29. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

30. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

31. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

32. Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

33. У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

34. У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

35. Верховний Суд констатує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

36. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі №170/129/21 зазначила, що в рішенні «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08.04.2010 ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що п. 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.

37. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зазначила, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

38. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.

39. Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

40. З указаних пунктів ст. 162 ГПК України вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставин, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

41. Згідно з ч. 3 ст. 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

42. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

44. У статті 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

45. Таким чином, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги, є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.

46. Предметом позову в цій справі є:

- визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», оформленого протоколом № 001 від 19.06.2022;

- визнання недійсним статуту Релігійної організації «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» у новій редакції, затвердженого рішенням загальних зборів зазначеної Релігійної організації, оформленим протоколом № 001 від 19.06.2022;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22 «Про реєстрацію статуту релігійної громади храму святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції)»;

- зобов`язання Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) скасувати наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22; - скасування запису про державну реєстрацію від 05.07.2022 змін до відомостей про Релігійну організацію «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви», які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- зобов`язання Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію) скасувати запис про державну реєстрацію від 05.07.2022 щодо зміни відомостей про Релігійну організацію «Релігійна громада Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української Православної Церкви» та привести у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

47. Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- рішення загальних зборів членів Релігійної організації, оформлене протоколом від 19.06.2022 № 001, прийняте неуповноваженими на те особами на зборах територіальної громади в с. Павлівка Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області;

- загальні збори членів Релігійної організації від 19.06.2022 були проведенні з порушенням процедури визначеної статутом Релігійної організації, прийнятим установчими зборами 05.03.2012;

- наказ відповідача-3 від 01.07.2022 №22 прийнято з порушенням норм законодавства України;

- за приписами ст.ст. 14, 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» суб`єктом державної реєстрації є обласна державна адміністрація у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій.

ОСОБА_1 вказав, що внаслідок незаконних дій відповідачів та проведення реєстрації змін до статутних документів Релігійної організації, позивач був позбавлений участі та членства в Релігійній організації, можливості проводити богослужіння, релігійні обряди.

48. Суди попередніх інстанцій зазначають, що порушення своїх прав позивач убачає у прийнятті відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну підпорядкування у канонічних та організаційних питаннях та у прийнятті нової редакції статуту Релігійної організації.

Фактично позивач не погоджується з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації, оформленим протоколом № 001 від 19.06.2022, про зміну канонічної підлеглості та з новою редакцією статуту Релігійної організації, прийнятим неуповноваженими на те особами з порушенням приписів законодавства України та з порушенням процедури проведення зборів всупереч раніше прийнятому статуту.

49. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зазначила, що якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи. Такий інтерес підлягає судовому захисту.

50. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

51. Суди попередніх інстанцій, зважаючи на характер спірних правовідносин, дійшли висновку про те, що належному способу захисту інтересів позивача відповідає позовна вимога про визнання недійсними рішення загальних зборів Релігійної організації та статуту Релігійної організації в новій редакції.

Для ефективного захисту інтересів позивача достатнім є задоволення позовної вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції; задоволення окремих позовних вимог чи щодо акта органу державної влади, яким зареєстровано нову редакцію статуту, чи щодо реєстраційних дій не вимагається.

52. З аналізу позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації, оформленим протоколом № 001 від 19.06.2022, про зміну канонічної підлеглості та з новою редакцією статуту Релігійної організації, прийнятим неуповноваженими на те особами з порушенням приписів законодавства України та з порушенням процедури проведення зборів всупереч раніше прийнятому статуту, що позбавило позивача участі та членства в Релігійній організації, можливості проводити богослужіння, релігійні обряди.

Визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання скасувати наказ, скасування запису про державну реєстрацію та зобов`язання скасувати запис про державну реєстрацію, що є предметом позову в цій справі, по суті є похідними вимогами від спору про визнання недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації та від спору про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції.

53. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи.

54. Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є задоволення позовної вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції.

55. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним - позовні вимоги не підлягатимуть задоволенню. Водночас якщо спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і не суперечить закону, а закон або договір не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Відповідна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 19.10.2022 у справі № 910/14244/20.

56. Тобто обрання позивачем, у справі, що розглядається, неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є підставою для відмови позивачеві в позові.

57. Зазначеного не було враховано судами попередніх інстанцій.

58. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

59. Згідно з ч. 3 ст. 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

60. Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

61. Разом з тим, як зазначалося вище, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.

62. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» суб`єктом державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій.

63. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

64. Відповідно до п. п. 1, 8 ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання.

65. Згідно з п. 9 Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації 11.02.2019 р. № 103, накази начальника Управління, що суперечать Конституції та законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою облдержадміністрації та Міністерством культури України.

66. З цих підстав позивач звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації (Вінницької обласної військової адміністрації) з вимогами про скасування як протиправного наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 01.07.2022 № 22 «Про реєстрацію статуту у Релігійної громади Храму Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова с. Павлівка Калинівського району Вінницької єпархії Української православної церкви (у новій редакції)». У даному позові міститься обґрунтування такої вимоги стосовно порушення прав та інтересів позивача.

67. За приписами ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

68. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

69. Позивач наголошує на тому, що до заяви про проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи не було надано всіх документів.

70. На думку позивача, реєстратор у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції статуту релігійної організації, з урахуванням вищенаведених положень Закону, має право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документах, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань. Відповідачем-1 не було здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у зв`язку з чим прийнято протиправний наказ, який в свою чергу може бути скасований головою обласної державної адміністрації.

71. З огляду на зазначене, позивач звертаючись до суду з позовною заявою та зазначаючи відповідачем-1 - Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію), вказав позовні вимоги до неї, які просив задовольнити та підстави позову.

72. Позовна заява позивача має реальний характер, на час здійснення провадження зі справи порушення прав позивача не усунуто. Звернення із позовом у цьому випадку є реалізацією права на судовий захист в обраний позивачем спосіб.

73. Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

74. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі №905/945/18, від 16.10.2019 у справі №906/936/18 та від 06.05.2021 у справі №910/6116/20).

75. Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).

76. Верховний Суд зазначає, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

77. Ураховуючи, що зловживання процесуальними правами є процесуальним правопорушенням, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу та з огляду на те, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою та зазначаючи відповідачем-1 - Вінницьку обласну державну адміністрацію (Вінницьку обласну військову адміністрацію), вказав позовні вимоги до неї та обґрунтував підстави позову, і враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивач звернувся з цим позовом не з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а з іншою метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, висновки судів попередніх інстанцій про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами є помилковими.

78. З огляду на зазначене вище, позиція суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний господарський суд, щодо залишення позову без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України, є помилковою. Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

80. Згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

81. Пунктом 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

82. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. (ч. 6 ст. 310 ГПК України).

83. Ураховуючи наведені положення законодавства, порушення судами норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розподіл судових витрат

84. Оскільки суд касаційної інстанції направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснений за результатами розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/12713/22 скасувати.

3. Справу № 910/12713/22 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

Н. М. Губенко