Рішення

від 18.04.2023 по справі 910/19252/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/19252/21

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Конон В. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін матеріали господарської справи №910/19252/21

За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (Кловський узвіз, буд. 9/1, 2-й поверх, м. Київ 21, 01021; код ЄДРПОУ: 30019801)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Відрадний-34» (03126, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 34; ЄДРПОУ: 30578405)

про відшкодування 417 222, 22 грн

За участі представників сторін:

від позивача: Ганченко М.О. - адвокат, довіреність № 1-2819 від 29.11.2021;

від відповідача: Сисов В. С. - адвокат, ордер серії АА №1167017 від 07.11.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В листопаді 2021 року Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34" (код ЄДРПОУ 37267326) про стягнення 417 222, 22 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за договором зберігання транспортного засобу, внаслідок чого переданий на зберігання відповідачу транспортний засіб - марки Toyta, моделі Land Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, був втрачений. У зв`язку із чим, позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі балансової вартості втраченого транспортного засобу, яка станом на 16.04.2021 складає 417 222, 22 грн.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою від 29.11.2021 Господарський суд міста Києва залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п`яти денний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

06.12.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою суду від 29.11.2021.

14.12.2021 суд відкрив провадження у справі №910/19252/21, розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.01.2022 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження або в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

21.02.2022 суд ухвалою відмовив в задоволенні клопотання позивача в частині розгляду справи в порядку загального позовного провадження та задовольнив клопотання позивача в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання по справі назначив на 22.03.2022.

Судове засідання, призначене на 22.03.2022, не відбулося у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України та введенням указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 та відсутністю можливості забезпечити розгляд справи у відкритому судовому засіданні із забезпеченням безпеки працівників суду та відвідувачів суду.

07.04.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

07.06.2022 суд ухвалою повідомив сторін про призначення нової дати судового засідання по суті справи на 28.06.2022.

В судове засідання 28.06.2022 прибув представник позивача. Представник відповідача не прибув та про причини неявки суд не повідомив. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 02.08.2022.

02.08.2022 від позивача надійшли: (1) клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; (2) пояснення по справі; (3) клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача; (4) клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 28.06.2022 прибув представник позивача та надав усні пояснення щодо поданих клопотань. Представник відповідача не прибув та про причини неявки суд не повідомив. Суд на місці ухвалив: (1) відмовити в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з підстав раніше викладених в ухвалі суду від 21.02.2022 року; (2) відмовити в задоволенні клопотання про залучення у справу співвідповідача, оскільки позивач заявляє одну вимогу майнового характеру, а тому повинен визначитися чи він заявляє про стягнення збитків солідарно з двох відповідачів, чи визначитися до кого саме з відповідачів він пред`являє вимогу про стягнення збитків (3) відкласти розгляд справи на 13.09.2022.

Судове засідання, призначене на 13.09.2022 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

20.09.2022 суд ухвалою повідомив сторін про призначення нової дати судового засідання по суті справи на 25.10.2022.

21.09.2022 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів: заяви свідка, в якому позивач одночасно просив поновити строк для подання зазначеного клопотання.

21.10.2022 від позивача надійшло клопотання про заміну у справі первісного відповідача належним відповідачем, в якому позивач одночасно просив поновити строк для подання зазначеного клопотання.

В клопотанні про заміну у справі первісного відповідача належним відповідачем, позивач просить замінити Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34" (неналежний відповідач) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Відрадний-34" (належний відповідач). В обґрунтування клопотання, позивач зазначав, що на момент подання позовної заяви (19.11.2021) він не знав та не міг знати про належного відповідача, оскільки, позивачу стало відомо про іншого суб`єкта з матеріалів досудового розслідування, з якими представник позивача ознайомився лише 27.06.2022, у зв`язку з чим позивач просить в тому числі визнати поважними причини пропуску строку на подання клопотання про заміну первісного відповідача.

Так,за твердженнями позивача він з матеріалів досудового розслідування 27.06.2022 дізнався, що послуги зберігання на автостоянці за адресою: м. Київ, пр. Відрадний, 34 викраденого 16.04.2021 транспортного засобу, що є службовим автомобілем позивача, надавалися саме ТОВ "Відрадний-34", а не Обслуговуючим кооперативом "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34".

В судове засідання 25.10.2022 прибув представник позивача та надав усні пояснення щодо поданих клопотань. Представник відповідача не прибув та про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою від 25.10.2022 суд вирішив: задовольнити клопотання про поновлення процесуального строку для подачі клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи №910/19252/21, прийняв клопотання про долучення доказів та долучив докази (заяву свідка) до матеріалів справи №910/19252/21; задовольнити клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подачі клопотання про заміну первісного відповідача належним та замінив неналежного відповідача - Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34" на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Відрадний-34" (03126, м. Київ, проспект Відрадний, буд. 34; ЄДРПОУ: 30578405). Також, даною ухвалою Суд роз`яснив належному відповідачу, що він має право подати клопотання про розгляд справи спочатку, а також зобов`язав позивача направити відповідачу (ТОВ «Відрадний-34») копію позовної заяви з додатками, а докази направлення надати суду.

07.11.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи спочатку.

09.11.2022 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 25.10.2022 надійшов лист з долученими доказами направлення відповідачеві позовної заяви з додатками.

18.11.2022 від відповідача надійшов відзив, в якому він повністю заперечував проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання 22.11.2022 прибули представники сторін. Суд розпочавши розгляд справи спочатку в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 21.03.2023.

06.12.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

12.12.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

21.03.2023 через електронну пошту суду з ЕЦП від позивача надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 21.03.2023 прибули представники сторін. Суд, заслухавши усні пояснення сторін щодо поданих заяв по суті справи, на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 18.04.2023, а також:

- зобов`язати позивача в письмовій формі надати суду пояснення - чи був водій матеріально відповідальною особою; докази працевлаштування водія; хто є матеріально відповідальною особою за зберігання автомобілів і чи є такою особою водій; чи була здійснена компенсація матеріально-відповідальною особою (працівником позивача) за втрату автомобіля;

- зобов`язати відповідача надати в письмовій формі пояснення щодо підстав користування земельною ділянкою та її цільового призначення; яким чином та на підставі чого відповідач сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою.

29.03.2023 до суду на виконання вимог протокольної ухвали від 21.03.2023 від відповідача надійшли письмовій пояснення щодо підстав користування земельною ділянкою та сплати земельного податку та/або орендної плати за користування земельною ділянкою.

17.04.2023 до суду на виконання вимог протокольної ухвали від 21.03.2023 від позивача надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 18.04.2023 прибули представники сторін, заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, та оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на принципі верховенства права та вимогах закону, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою позову.

Службовою особою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (позивач), а саме водієм ОСОБА_1 , 16.04.2021 було залишено на автостоянці за адресою м. Київ, проспект Відрадний, 34 службовий автомобіль: TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску (далі по тексту - Автомобіль або Автомобіль Тойота) є АТ «Укртрансгаз».

16.04.2021 в період часу з 21:00 по 22:00 з території облаштованої та охоронюваної автомобільної стоянки за адресою м. Київ, проспект Відрадний 34 було викрадено службовий транспортний засіб, що належав позивачеві. Позивачем було повідомлено відповідні правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12021100090001002 від 17.04.2021 за ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Як стверджує позивач, Автомобіль було передано ним на зберігання відповідачеві - ТОВ "Відрадний-34", а послуги зі зберігання на автостоянці: м. Київ, проспект Відрадний 34 надавались Товариством з обмеженою відповідальністю «Відрадний-34» (відповідач), що було встановлено позивачем в процесі розгляду справи ( з урахуванням поданого позивача клопотання про заміну неналежного відповідача, яке було задоволено ухвалою суду від 25.10.2022.

Позивач стверджує, що викрадення службового транспортного засобу - Автомобіля TOYOTA LАND CRUISER, невідомими особами сталось внаслідок неналежного виконання обов`язків зберігача відповідачем, та відповідачем не вжито заходів зі збереження схоронності транспортного засобу, що був переданий на зберігання за договором зберігання, укладеним в усній формі 16.04.2021 між позивачем та відповідачем.

Відтак, вказаним порушенням позивачеві завдано матеріальної шкоди на суму 417 222, 22 грн, що є балансованою вартістю викраденого службового транспортного засобу - Автомобіля TOYOTA LАND CRUISER (балансова вартість визначена на підставі довідки, що складена посадовими особами позивача).

2. Предмет спору (позову).

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього майнової шкоди (матеріальних збитків) у розмірі 417 222, 22 грн, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору зберігання майна, укладеного в усній формі 16.04.2021, а саме зберігання транспортного засобу - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску за адресою автостоянки: м. Київ, проспект Відрадний 34.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

З огляду на викладені позивачем доводи у заявах по суті справи, а також в клопотанні про заміну первісного відповідача (Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34" (неналежний відповідач) належним відповідачем (Товариство з обмеженою відповідальністю "Відрадний-34" (належний відповідач), позивач просить суд задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне:

(1) ОСОБА_1 перебував на посаді водія товариства позивача з 03.09.2007 по 07.06.2021, що підтверджується витягом з наказу про прийняття на роботу від 03.09.2007 №302-К та наказом про звільнення від 04.06.2021 №390-К;

(2) позивач в особі водія ОСОБА_1 16.04.2021 передав на відповідальне платне зберігання відповідачу службовий транспортний засіб - Автомобіль TOYOTA LАND CRUISER, що підтверджується фотокопіями протоколів допиту свідків (зокрема, осіб, що здійснювали охорону автостоянки, водія ( ОСОБА_1 ), директора відповідача) та потерпілого ( ОСОБА_2 , який є начальником автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз») з матеріалів кримінального провадження №12021100090001002.

Додатково на підтвердження передання водієм - ОСОБА_1 транспортного засобу на тимчасове платне зберігання відповідачу позивачем надано заяву свідка оформлену у відповідності до статті 88 ГПК України, а саме заяву самого ОСОБА_1 ;

(3) отже, на переконання позивача, між позивачем - АТ "Укртрансгаз" та ТОВ "ВІдрадний-34" (відповідач) було укладено договір зберігання транспортного засобу в усній формі та відповідачем надавались платні послуги зберігання транспортних засобів на автостоянці, а не послуги з паркування, що зокрема підтверджується заявою свідка ОСОБА_1 , в якій вказано про оплату послуг зберігання за 3 дні у розмірі 60,00 грн;

(4) основним видом діяльності відповідача є КВЕД 52.12 «Допоміжне обслуговування наземного транспорту», що включає функціонування платних автостоянок або гаражів» та відповідно до листа Солом`янського управління поліції ГУ НП у м. Києві НП України від 20.09.2022 вих. №Г-2493 (отримано позивачем 04.10.2022) встановлено, що послуги зі зберігання на автостоянці за адресою: м. Київ, проспект Відрадний 34, 16.04.2021 надавались саме ТОВ «Відрадний-34» (відповідачем);

(5) викрадення транспортного засобу позивача мало місце 16.04.2021 та сталося внаслідок неналежного виконання зберігачем (відповідачем) в особі його працівників своїх обов`язків зі збереження схоронності переданого на тимчасове платне зберігання майна, Автомобіля, що належить позивачеві, згідно усного договору зберігання, а отже саме відповідач є матеріально-відповідальною особою, що зобов`язана відшкодувати завданий позивачеві збиток;

(6) позивачу завдано матеріальної шкоди на суму 417 222, 22 грн, що є балансованою вартістю транспортного засобу Автомобіля TOYOTA LАND CRUISER, яка встановлена наданою бухгалтерською довідкою АТ «Укртрансгаз»;

4. Заперечення відповідача щодо позовних вимог.

Відповідач (ТОВ «Відрадний-34») заперечує щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав:

(1) відповідач є постійним користувачем земельної ділянки за адресою м. Київ, проспект Відрадний 34, на якій відповідач надає послуги з паркування, а не послуги зі зберігання майна, а отже відповідач не є відповідальною особою за збереження припаркованого транспортного засобу;

(2) сторони не укладали між собою договору про надання послуг зі збереження транспортного засобу позивача в письмовій формі та не погоджували всіх істотних умов договору (предмет, ціна та строк дії договору), а отже договір зберігання є неукладеним;

(3) сторони не підписували документів на прийняття транспортного засобу на зберігання відповідачем, зокрема, між сторонами не підписувався акт приймання на зберігання транспортного засобу;

(4) з наданих позивачем протоколів допиту свідків з матеріалів кримінального провадження №12021100090001002, зокрема, протоколу допиту свідка ОСОБА_2 вбачається, що у 2016 році в салоні викраденого транспортного засобу був встановлений GPS-маячок, який був у вимкненому стані та зрештою його демонтували та поклали до сейфу на базі підприємства. GPS-маячок разом з транспортним засобом обліковується станом на 16.04.2021 на балансі позивача, а його відсутність в службовому транспортному засобі в комплексі з іншими діями позивача свідчить про недбалість останнього щодо організації збереження належного АТ «Укртрансгаз» майна;

(5) показаннями свідка - ОСОБА_1 (водій позивача станом на 16.04.2021) не є належними доказами, які можуть довести факт передання на тимчасове платне зберігання відповідачу службового автомобіля позивача та факту оплати послуг зберігання, інших належних та допустимих доказів, на підтвердження укладення договору зберігання між сторонами спору, матеріали справи не містять;

(7) оскільки позивачем не доведено факт укладення з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, відповідач не є відповідальною особою за збереження викраденого автомобіля позивача, у зв`язку з чим у позові слід відмовити.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З огляду на визначений позивачем предмет позову, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на питання:

- якими доказами підтверджено факт укладення договору зберігання між сторонами спору, та чи є такі докази належними та допустимими згідно стандартів доказування, передбачених ГПК України?

- з огляду на сукупність наявних в матеріалах справи доказів чи досягнуто між сторонами згоди щодо істотних умов договору, а відтак, чи є договір зберігання укладеним в належній формі?

- чи є відповідач матеріально-відповідальною особою за збереження транспортного засобу Автомобіля позивача станом на 16.04.2021?

- чи доведено завдання позивачеві збитку у розмірі, визначеному позивачем, з вини відповідача, а відтак, чи підлягають позовні вимоги задоволенню?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1, 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до частини 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частинами 2, 3 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, такі збитки можуть бути завдані в результаті не виконання чи неналежного виконання договірних зобов`язань, а шкода може бути завдана в результаті виникнення не договірних зобов`язань по відшкодування шкоди.

Загальні підстави відповідальності за деліктними зобов`язаннями передбачені частиною 1 статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За положеннями частини 1 статті 1190 ЦК України - особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Матеріалами справи підтверджено, що у провадженні СВ Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування №12021100090001002 від 17.04.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України за фактом викрадення невідомими особами 16.04.2021 в період часу з 21:00 по 22:00 за адресою: м. Київ, проспект Відрадний 34, службового транспортного засобу АТ «Укртрансгаз» - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Належність позивачеві транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, д.н.з. НОМЕР_1 підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

З наявного в матеріалах справи листа Солом`янської окружної прокуратури міста Києва від 22.03.2023 за вих. №10.59-39-10450-21, а також з листа Солом`янського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві Національної поліції України від 17.03.2023 за вих. №Г-813/125/55-23, що надані позивачем разом із письмовими поясненнями на вимоги протокольної ухвали суду від 21.03.2023, вбачається, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення встановлюється, а досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позиції позивача, він просить відшкодувати саме збитки (матеріальну шкоду), завдану неналежним виконанням відповідачем договірного зобов`язання по збереженню переданої на зберігання речі -Автомобіля позивача.

За змістом ст.ст.3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем було укладено договір зберігання в належній формі - усній, що на думку позивача підтверджується показаннями свідків в рамках досудового розслідування та показаннями свідка - колишнього працівника позивача - водія ОСОБА_1 в порядку статті 88 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, зокрема і зазначені позивачем, докази, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено укладення між сторонами спору договору зберігання транспортного засобу, з огляду на наступне.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Статтею 937 ЦК України договір зберігання, у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України, має бути укладений у письмовій формі. За відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання (розписка, квитанція або інший документ, підписаний зберігачем).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

До істотних умов будь-якого цивільно-правового договору ЦК України відносить умову про предмет договору та решту умов, що визначені істотними законом, сторонами, або є істотними внаслідок необхідності для договорів відповідного виду.

Оскільки сторони у справі є юридичними особам-господарюючими суб`єктами, то вони зобов`язані додержуватись вимог, в тому числі, Господарського кодексу України. Останнім істотними умовами будь-якого господарського договору встановлено умови про предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, відсутність у підписаному зберігачем документі положень щодо предмета, ціни або строку дії договору зберігання свідчитиме про недосягнення сторонами договору згоди щодо його істотних умов, тобто про неукладеність договору зберігання з усіма відповідними правовими наслідками.

При цьому, прийняття речі на зберігання може підтверджуватись свідченнями свідків лише у випадках існування надзвичайних ситуацій (ч. 2 ст. 937 ЦК України).

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).

Згідно приписів статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Оскільки, позивач та відповідач є юридичними особами, договір зберігання транспортного засобу повинен був бути укладений в письмовій формі - у формі єдиного документа, або у спрощеній формі шляхом надання підтверджуючих документів про прийняття транспортного засобу на зберігання, в якому в обов`язковому порядку має бути погоджено предмет - об`єкт зберігання з зазначенням його вартості, ціну договору та строк його дії.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 977 ЦК України, якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Крім норм Цивільного кодексу України, організація та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів на автостоянках врегульовані «Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996 (далі - Правила).

Так, згідно пункту 15 Правил плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека.

Суд зазначає, що договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

При цьому, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. (частина перша статті 218 ЦК України).

Отже, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків. (вказаний висновок викладений в постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 та в постанові КГС ВС від 01.12.2022 у справі №922/2810/21).

Тож з метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документів, на підставі яких доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами з дотриманням стандартів доказування, що визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Позивач вважає, що факт укладання між позивачем та відповідачем договору зберігання підтверджується наданими суду фотокопіями протоколів допиту свідків (зокрема, осіб, що здійснювали охорону автостоянки (працівники відповідача та директор відповідача), водія позивача ( ОСОБА_1 ), та потерпілого ( ОСОБА_2 , який є начальником автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», матеріально-відповідальною особою за збереження Автомобіля позивача) з матеріалів кримінального провадження №12021100090001002.

Також, на підтвердження факту укладання договору зберігання з відповідачем суду надано заяву свідка в порядку статті 88 ГПК України, а саме ОСОБА_1 , що перебував на посаді водія позивача станом на 16.04.2021 (том 1, а.с. 217).

За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

Частиною 2 статті 97 ГПК України передбачено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Заява свідка ОСОБА_1 складена у відповідності до статті 88 ГПК України, проте не може бути належним доказом, що підтверджує факт укладення договору зберігання.

Як зазначено судом вище, згідно частини 2 статті 937 ЦК України факт передання речі на зберігання може підтверджуватись показаннями свідків лише у випадку наявності надзвичайних ситуацій. При цьому, позивачем не доведено, що станом на 16.04.2021 існували будь-які надзвичайні обставини, а сама по собі заява свідка не може замінити собою письмові докази зі змісту яких, суд міг би пересвідчитись у досягненні між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору зберігання (предмет (об`єкт зберігання з зазначенням його вартості), ціна та строк зберігання).

Крім того, статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Отже, за відсутності в матеріалах справи інших письмових доказів, які з більшою вірогідністю підтверджували б факт укладення договору зберігання між сторонами (передання майна на зберігання), заява свідка, який перебував у трудових відносинах з позивачем не може бути єдиним достовірним доказом, що підтверджує обставини про існування яких стверджує позивач.

В тому числі, суд звертає увагу позивача на наступне. В заяві свідка, ОСОБА_1 , зазначив, що ним було сплачено 60, 00 грн за 3 дні зберігання транспортного засобу - з 16.04.2021 по 18.04.2021, проте відповідної квитанції про оплату надати суду не можливо, оскільки, такий документ не надавався відповідальними працівниками відповідача.

Проте, згідно статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, позивач керуючись принципом змагальності сторін не був позбавлений можливості доводити обставину укладення договору зберігання та передання майна на відповідальне зберігання відповідача іншими доказами (окрім квитанції про оплату послуг зберігання), що в своїй сукупності забезпечували б перевагу більш вагомих доказів.

Суд констатує, що матеріали справи не містять квитанцій зберігача (відповідача) про прийняття автотранспортного засобу - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску на зберігання (номеру, жетону) та оплату послуг зберігання, або Акту прийняття транспортного засобу на тимчасове зберігання, або розписки відповідальних працівників відповідача про прийняття транспортного засобу на зберігання, або інших документів підписаних зберігачем (відповідачем), з яких би вбачалось, що транспортний засіб був прийнятий 16.04.2021 на зберігання.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що позивач намагався отримати у відповідача документи (квитанцію, акт тощо) щодо оплати послуг зберігання та прийняття майна на тимчасове зберігання після виявлення їх відсутності в своєму володінні.

Щодо наявних в матеріалах справи протоколів допиту свідків в межах кримінального провадження №12021100090001002, то суд зазначає, що самі по собі протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності або наявності реального здійснення господарської операції, оскільки, в матеріалах справи відсутній вирок суду та з листа Солом`янської окружної прокуратури міста Києва від 22.03.2023 за вих. №10.59-39-10450-21, а також з листа Солом`янського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві Національної поліції України від 17.03.2023 за вих. №Г-813/125/55-23 вбачається, що наразі досудове розслідування триває, отже такі протоколи допиту свідків є лише формою фіксації ходу і результатів проведеного допиту в межах триваючого кримінального провадження.

Крім того, відповідач у справі заепречує, що ним надавались послуги зберігання, а він наполягає, що надавав послуги щодо паркування автомобіля позивача, працівник позивача не залишав автомобіль регулярно та договір між позивачем та відповідачем не укладався, місце паркування Автомобіля позивача не було зафіксовано та закріплено за позивачем.

Відтак, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, що з більшою вірогідністю підтверджували б факт укладання між сторонами договору зберігання та передання належного позивачеві службового транспортного засобу на зберігання відповідача, досягнення всіх істотних умов щодо предмету, ціни та строку зберігання з початком якого відповідач є матеріально-відповідальною особою за збереження переданого на зберігання транспортного засобу, та такі докази не можуть бути замінені наявною в матеріалах справи заявою свідка в порядку статті 88 ГПК України або протоколами допитів свідка в межах незакінченого кримінального провадження.

Про необхідність отримання документів, що підтверджують передання службового транспортного засобу позивача на відповідальне зберігання водієм, позивач, зокрема і начальник автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», за заявою якого розпочато досудове розслідування та відкрито кримінальне провадженні №12021100090001002, повинні бути обізнані, оскільки, підприємницька діяльність АТ «Укртрансгаз» зобов`язує останнього вести її облік й подавати звітність для супутнього оподаткування.

Відповідно до пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність щодо обчислення й сплати податків та зборів.

Ведення обліку та звітності платника податків і зборів урегульовано ПКУ, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (міжнародними стандартами фінансової звітності), іншими нормативними правовими актами України.

Таким чином, з метою оформлення належної фінансової звітності позивач повинен зберігати підтверджуючі документи про використані кошти пов`язані з утриманням службового майна, в тому числі в частині оплати послуг зберігання майна, оплати послуг паркування, обслуговування (ремонту, заправлення тощо) службових транспортних засобів належних позивачеві.

Проте, такі документи суду не надані, та як зазначає сам позивач у його володінні відсутні документи, пов`язані із переданням на зберігання відповідачеві 16.04.2021 службового транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

При цьому, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків (шкоди) може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

Отже, надані суду позивачем докази не є належними та такими, що з більшою вірогідністю підтверджують факт укладення між сторонами договору зберігання, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про недоведеність факту передання позивачем на тимчасове платне зберігання відповідачеві службового транспортного засобу - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, а відтак позивачем не доведено наявності вини відповідача, який є матеріально-відповідальною особою за втрату належного позивачеві майна.

Згідно частини третьої статті 13 Конституції України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Позивач, розпоряджаючись власним службовим майном - транспортним засобом TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, з метою належного його утримання, повинен був пересвідчитись у використанні відповідачем земельної ділянки та провадженні підприємницької діяльності з надання послуг паркування (без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю) на відповідній правовій підставі (на законних підставах), організувати зберігання службового автомобіля у відповідності до вимог чинного законодавства ( у письмовій формі з зазначенням всіх істотних умов договору), що в свою чергу забезпечувало б належне оформлення договору чи зберігання, чи договору про надання послуг з паркування (з відповідальністю за збереження засобу).

За таких обставин, суд зазначає, що безпосередньо позивачем та його матеріально відповідальними особами, в тому числі начальником автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», не були вчинені належні дії для запобігання виникненню збитків та збереження належного позивачеві майна.

З огляду на вище встановлене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту укладення договору зберігання та передання транспортного засобу на відповідальне зберігання відповідача, а отже не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, вини відповідача, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у розмірі балансуючої вартості втраченого (викраденого) транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, що згідно бухгалтерської довідки станом на 16.04.2021 становить 417 222, 22 грн. Реальну вартість втраченого майна на момент розгляду справи, позивачем не зазначено та не доводилось у встановленому ГПК України порядку.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо діяльності відповідача та використання ним земельної ділянки без законних правових підстав.

Як стверджує сам відповідач, та що підтверджується матеріалами справи, відповідач надає послуги паркування за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34.

Суд зазначає, що основним видом діяльності відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є "Допоміжне обслуговування наземного транспорту" (КВЕД 2010 - 52.21). Дійсно, вказаний клас включає діяльність, пов`язану із функціонуванням паркувальних майданчиків, платних автостоянок або гаражів.

Натомість, згідно частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України - землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 ПК України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.104 пункту 14.1 статті 14 ПК України майданчики для платного паркування - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Пунктом 7, 8 Правил паркування транспортних засобів, що затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 - майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

Рішенням Київської міської ради N 1051/1051 від 25.12.2008 року затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Пунктами 17.3.1-17.3.2 вказаних Правил з подальшими змінами, передбачено, що платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.

Пунктом 17.3.4. вказаних правил передбачено, що перелік майданчиків для платного паркування транспортних засобів доводиться до відома учасників дорожнього руху через місцеві засоби масової інформації, а конкретні місця для паркування автотранспортних засобів позначаються шляхом встановлення дорожніх знаків і нанесення дорожньої розмітки згідно з Правилами дорожнього руху та визначаються розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, Київською міською радою визначено спеціальний порядок розміщення паркувальних майданчиків на земельних ділянках комунальної власності та визначення переліку таких майданчиків.

Єдиним оператором з паркування транспортних засобів у місті Києві, Київська міська рада рішенням від 26.06.2007 № 930/1591 визначила КП «Київтранспарксервіс». У зв`язку з чим, інші суб`єкти господарювання мають право використовувати майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиць та доріг м. Києва, для здійснення власної господарської діяльності, виключно за наявності укладеного із оператором договору.

Ні відповідачем, ні позивачем не надано суду доказів про те, що між відповідачем та оператором з паркування транспортних засобів - КП «Київтранспарксервіс» укладено відповідний договір про використання паркувального майданчика за адресою м. Київ, проспект Відрадний-34 для провадження господарської діяльності відповідача. Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка за вказаною адресою була відведена у встановленому законодавством порядку для забезпечення паркування транспортних засобів та її було включено до переліку паркувальних майданчиків закріплених за КП «Київтранспарксервіс».

Матеріалами справи в тому числі не підтверджено перебування земельної ділянки за адресою м. Київ, проспект Відрадний 34 в належним чином оформленому землекористуванні відповідача.

Так, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки шляхом прийняття рішення (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

В матеріалах справи наявний технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування земельною ділянкою за адресою проспект Відрадний 34, проведений на замовлення відповідача в 2003 році (кадастровий код №69:252:0007), проте, матеріали справи не містять інформації про те чи була земельна ділянка внесена до державного земельного кадастру на підставі відповідної технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також рішення відповідного органу місцевого самоврядування про передачу у користування відповідачеві земельної ділянки із земель комунальної власності за вказаною адресою.

Суд констатує, що наданий відповідачем лист Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації віл 03-16/10256 від 08.07.2005 про те що земельна ділянка знаходиться в процесі оформлення в оренду, довідка ТОВ «Відрадний-34» №2 від 27.03.2023 про те, що відповідач є постійним користувачем земельної ділянки за адресою м. Київ, проспект Відрадний 34 з 1999 року не є доказами, що належним чином підтверджують передання відповідачеві у користування земельної ділянки за адресою проспект Відрадний, 34, а отже і надання послуг з паркування за вказаною адресою на достатній правовій підставі.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити те, що відповідач взагалі має право надавати послуги чи-то паркування чи-то зберігання автотранспортних засобів за адресою м. Київ, проспект Відрадний, 34, на законних правових підставах.

Розподіл судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог суд покладає понесені судові витрати позивача зі сплати судового збору на останнього. Відповідач про понесення ним судових витрат під час розгляду справи судом суду не заявляв.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Відрадний-34» про відшкодування 417222, 22 грн - відмовити.

2. Судові витрати позивача покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2023.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких