Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/19252/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/19252/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Корсака В.А.

Андрієнка В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників: позивача - Ганченко М.О.

відповідача - Сисов В.С.

розглянувши апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2023 р. (повний текст складено 27.04.2023 р.)

у справі № 910/19252/21 (суддя - Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відрадний-34"

про стягнення 417222,22 грн

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач/ АТ "Укртрансгаз") звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Відрадний-34" (далі - відповідач/ОБ "ГБК"Відрадний-34") про стягнення 417222,22 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за договором зберігання транспортного засобу, внаслідок чого переданий на зберігання відповідачу транспортний засіб - марки Toyta, моделі Land Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, був втрачений. У зв`язку із чим, позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі балансової вартості втраченого транспортного засобу, яка станом на 16.04.2021 р. складає 417222,22 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2021 р. відкрито провадження у справі №910/19252/21, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.02.2022 р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача в частині розгляду справи в порядку загального позовного провадження та задоволено клопотання позивача в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2022 р., зокрема, замінено неналежного відповідача - БК "ГБК"Відрадний-34" на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Відрадний-34" (далі - ТОВ "Відрадний-34").

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2023 р. у справі № 910/19252/21 відмовлено в задоволенні позову АТ "Укртрансгаз".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту укладення договору зберігання та передання транспортного засобу на відповідальне зберігання відповідача, та, відповідно, не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, вини відповідача, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у розмірі балансової вартості втраченого (викраденого) транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску, що згідно з бухгалтерською довідкою станом на 16.04.2021 р. становить 417222,22 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ "Укртрансгаз" (далі - скаржник) 16.05.2023 р. подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга АТ "Укртрансгаз" обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 6, 11, 206, 906, 936, 942, 950, 951, 977 Цивільного кодексу України та норм процесуального права, а саме - ст. ст. 2,4, 7, 11, 13, 42, 73, 80, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом було залишено поза увагою доводи позивача про те, що викрадення службового автомобіля сталося саме внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків зберігача зі збереження автомобіля.

На переконання заявника апеляційної скарги, місцевим господарським судом не було надано належної оцінки поданим позивачем доказам, зокрема, протоколам допиту свідка (водія позивача ОСОБА_1 ) від 17.04.2021р. та від 27.04.2021р, а також заяві свідка ОСОБА_2 поданої до суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/19252/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Корсак В.А., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/19252/21.

До суду 29.05.2023 р. надійшли матеріали справи № 910/19252/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2023 р. у справі № 910/19252/21; розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/19252/21 призначено до розгляду на 04.07.2023 р. о 12:40 год.

08.06.2023 відповідачем до Північного апеляційного господарського суду подано відзив, в якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що, по - перше, сторони не укладали між собою договору про надання послуг зі збереження транспортного засобу позивача в письмовій формі та не погоджували всіх істотних умов договору (предмет, ціна та строк дії договору), а отже договір зберігання є неукладеним; по - друге, сторони не підписували документів на прийняття транспортного засобу на зберігання відповідачем, зокрема, між сторонами не підписувався акт приймання на зберігання транспортного засобу; по - третє, показаннями свідка ОСОБА_1 (не є належними доказами, які можуть довести факт передання на тимчасове платне зберігання відповідачу службового автомобіля позивача та факту оплати послуг зберігання, інших належних та допустимих доказів, на підтвердження укладення договору зберігання між сторонами спору, матеріали справи не містять. Оскільки позивачем не доведено факт укладення з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, відповідач не є відповідальною особою за збереження викраденого автомобіля позивача, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 04.07.2023 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Службовою особою АТ «Укртрансгаз» (позивач), а саме водієм ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), 16.04.2021 р. було залишено на автостоянці за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, службовий автомобіль: TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску (далі - автомобіль або Автомобіль Тойота) є АТ «Укртрансгаз».

16.04.2021 р. в період часу з 21:00 по 22:00 з території облаштованої та охоронюваної автомобільної стоянки за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, було викрадено службовий транспортний засіб, що належав позивачеві. Позивачем було повідомлено відповідні правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12021100090001002 від 17.04.2021 р. за ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Належність позивачеві транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, д.н.з. НОМЕР_1 підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

У позовній заяві позивач зазначає, що автомобіль було передано ним на зберігання відповідачеві - ТОВ "Відрадний-34", а послуги зі зберігання на автостоянці: м. Київ, проспект Відрадний, 34, надавались ТОВ «Відрадний-34».

Позивач стверджує, що викрадення службового транспортного засобу - автомобіля TOYOTA LАND CRUISER, невідомими особами сталось внаслідок неналежного виконання обов`язків зберігача відповідачем, та відповідачем не вжито заходів зі збереження схоронності транспортного засобу, що був переданий на зберігання за договором зберігання, укладеним в усній формі 16.04.2021 р. між позивачем та відповідачем.

Відтак, вказаним порушенням позивачеві завдано матеріальної шкоди на суму 417222,22 грн, що є балансовою вартістю викраденого службового транспортного засобу - автомобіля TOYOTA LАND CRUISER (балансова вартість визначена на підставі довідки, що складена посадовими особами позивача).

Положеннями п.п. 1,3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частинами 2, 3 статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, такі збитки можуть бути завдані в результаті не виконання чи неналежного виконання договірних зобов`язань, а шкода може бути завдана в результаті виникнення не договірних зобов`язань про відшкодування шкоди.

Загальні підстави відповідальності за деліктними зобов`язаннями передбачені ч.1 ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ч. 1 ст. 1190 ЦК України).

Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить відшкодувати саме збитки (матеріальну шкоду), завдану неналежним виконанням відповідачем договірного зобов`язання по збереженню переданої на зберігання речі - автомобіля позивача.

Згідно із ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно зі ст. 937 ЦК України договір зберігання, у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України, має бути укладений у письмовій формі. За відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання (розписка, квитанція або інший документ, підписаний зберігачем).

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Оскільки позивач та відповідач є юридичними особами, договір зберігання транспортного засобу повинен був бути укладений в письмовій формі - у формі єдиного документа, або у спрощеній формі шляхом надання підтверджуючих документів про прийняття транспортного засобу на зберігання, в якому в обов`язковому порядку має бути погоджено предмет - об`єкт зберігання з зазначенням його вартості, ціну договору та строк його дії.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Положення ст. 977 ЦК України передбачають, що зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що організація та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів на автостоянках врегульовані «Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 115 від 22.01.1996 р.(далі - Правила).

Згідно з пунктом 15 Правил плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.

Особливість реальних договорів визначена ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

При цьому, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Отже, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків. (вказаний висновок викладений в постанові ВП ВС від 29.06.2021 р. у справі № 910/23097/17 та в постанові КГС ВС від 01.12.2022 р. у справі № 922/2810/21).

Тож з метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документів, на підставі яких доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами з дотриманням стандартів доказування, що визначені ГПК України.

Позивач вважає, що факт укладання між позивачем та відповідачем договору зберігання підтверджується наданими суду фотокопіями протоколів допиту свідків, зокрема, осіб, що здійснювали охорону автостоянки (працівники відповідача та директор відповідача), водія позивача ( ОСОБА_1 ), та потерпілого ( ОСОБА_3 , який є начальником автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», матеріально-відповідальною особою за збереження автомобіля позивача).

Крім того, на підтвердження факту укладання договору зберігання з відповідачем позивачем надано заяву свідка в порядку ст. 88 ГПК України, а саме ОСОБА_1 , що перебував на посаді водія позивача станом на 16.04.2021 р. (т. 1, а.с. 217).

Водночас, як вірно зазначив місцевий господарський суд, з огляду на відсутність у матеріалах справи інших письмових доказів, які з більшою вірогідністю підтверджували б факт укладення договору зберігання між сторонами (передання майна на зберігання), заява свідка, який перебував у трудових відносинах з позивачем, не може бути єдиним достовірним доказом, що підтверджує обставини, про існування яких стверджує позивач.

Також у заяві свідка, ОСОБА_1 , зазначив, що ним було сплачено 60,00 грн за 3 дні зберігання транспортного засобу - з 16.04.2021 р. по 18.04.2021 р., проте відповідної квитанції про оплату надати суду неможливо, оскільки такий документ не надавався відповідальними працівниками відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відтак, позивач керуючись принципом змагальності сторін не був позбавлений можливості доводити обставину укладення договору зберігання та передання майна на відповідальне зберігання відповідача іншими доказами (окрім квитанції про оплату послуг зберігання), що в своїй сукупності забезпечували б перевагу більш вагомих доказів.

Поряд з цим, як вставнолено місцевим господарським судом так і судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять квитанцій зберігача (відповідача) про прийняття автотранспортного засобу - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску на зберігання (номеру, жетону) та оплату послуг зберігання, або акта прийняття транспортного засобу на тимчасове зберігання, або розписки відповідальних працівників відповідача про прийняття транспортного засобу на зберігання, або інших документів, підписаних зберігачем (відповідачем), з яких би вбачалось, що транспортний засіб був прийнятий 16.04.2021 р. на зберігання.

До того ж, матеріали справи не містять доказів того, що позивач намагався отримати у відповідача документи (квитанцію, акт тощо) щодо оплати послуг зберігання та прийняття майна на тимчасове зберігання після виявлення їх відсутності в своєму володінні.

Стосовно посилання позивача в апеляційній скарзі на протоколи допиту свідків в межах кримінального провадження № 12021100090001002, колегія суддів зазначає, що самі по собі протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності або наявності реального здійснення господарської операції, оскільки, в матеріалах справи відсутній вирок суду та з листа Солом`янської окружної прокуратури міста Києва від 22.03.2023 р. за вих. № 10.59-39-10450-21, а також з листа Солом`янського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві Національної поліції України від 17.03.2023 р. за вих. № Г-813/125/55-23 вбачається, що наразі досудове розслідування триває, отже такі протоколи допиту свідків є лише формою фіксації ходу і результатів проведеного допиту в межах триваючого кримінального провадження.

У свою чергу відповідач у справі заперечує, що ним надавались послуги зберігання та зазначає, що останній надавав послуги щодо паркування автомобіля позивача, працівник позивача не залишав автомобіль регулярно та договір між позивачем та відповідачем не укладався, місце паркування автомобіля позивача не було зафіксовано та закріплено за позивачем.

Також слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, що з більшою вірогідністю підтверджували б факт укладання між сторонами договору зберігання та передання належного позивачеві службового транспортного засобу на зберігання відповідача, досягнення всіх істотних умов щодо предмету, ціни та строку зберігання, з початком якого відповідач є матеріально-відповідальною особою за збереження переданого на зберігання транспортного засобу, та такі докази не можуть бути замінені наявною в матеріалах справи заявою свідка в порядку ст. 88 ГПК України або протоколами допитів свідка в межах незакінченого кримінального провадження.

Про необхідність отримання документів, що підтверджують передання службового транспортного засобу позивача на відповідальне зберігання водієм, позивач, зокрема і начальник автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», за заявою якого розпочато досудове розслідування та відкрито кримінальне провадженні №12021100090001002, повинні бути обізнані, оскільки підприємницька діяльність АТ «Укртрансгаз» зобов`язує останнього вести її облік й подавати звітність для супутнього оподаткування.

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність щодо обчислення й сплати податків та зборів.

Ведення обліку та звітності платника податків і зборів урегульовано Податковим кодексом України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (міжнародними стандартами фінансової звітності), іншими нормативними правовими актами України.

Таким чином, з метою оформлення належної фінансової звітності позивач повинен зберігати підтверджуючі документи про використані кошти, пов`язані з утриманням службового майна, в тому числі в частині оплати послуг зберігання майна, оплати послуг паркування, обслуговування (ремонту, заправлення тощо) службових транспортних засобів належних позивачеві.

Однак, такі документи суду не надані, та як зазначає сам позивач у його володінні відсутні документи, пов`язані із переданням на зберігання відповідачеві 16.04.2021 р. службового транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

При цьому, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків (шкоди) може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

З урахуванням наведеного, надані суду позивачем докази не є належними та такими, що з більшою вірогідністю підтверджують факт укладення між сторонами договору зберігання, у зв`язку з чим, місцевий господарський суд, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту передання позивачем на тимчасове платне зберігання відповідачеві службового транспортного засобу - TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску, а відтак позивачем не доведено наявності вини відповідача.

Крім того, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач, розпоряджаючись власним службовим майном - транспортним засобом TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску, з метою належного його утримання, повинен був пересвідчитись у використанні відповідачем земельної ділянки та провадженні підприємницької діяльності з надання послуг паркування (без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю) на відповідній правовій підставі (на законних підставах), організувати зберігання службового автомобіля у відповідності до вимог чинного законодавства (у письмовій формі з зазначенням всіх істотних умов договору), що в свою чергу забезпечувало б належне оформлення договору чи зберігання, чи договору про надання послуг з паркування (з відповідальністю за збереження засобу), однак безпосередньо позивачем та його матеріально відповідальними особами, в тому числі начальником автотранспортного господарства АТ «Укртрансгаз», не були вчинені належні дії для запобігання виникненню збитків та збереження належного позивачеві майна.

Таким чином, позивачем не доведено факту укладення договору зберігання та передання транспортного засобу на відповідальне зберігання відповідача, а отже не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, вини відповідача, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у розмірі балансової вартості втраченого (викраденого) транспортного засобу TOYOTA LАND CRUISER, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1 , 2008 року випуску, що згідно з бухгалтерською довідкою станом на 16.04.2021 р. становить 417222,22 грн.

Враховуючи вище наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Щодо діяльності відповідача та використання ним земельної ділянки без законних правових підстав колегія суддів зазначає таке.

Як стверджує сам відповідач, та що підтверджується матеріалами справи, відповідач надає послуги паркування за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34.

Місцевий господарський суд встановив, що основним видом діяльності відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є "Допоміжне обслуговування наземного транспорту" (КВЕД 2010 - 52.21). Дійсно, вказаний клас включає діяльність, пов`язану із функціонуванням паркувальних майданчиків, платних автостоянок або гаражів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 ПК України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.104 пункту 14.1 статті 14 ПК України майданчики для платного паркування - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Пунктом 7, 8 Правил паркування транспортних засобів, що затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 - майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.

Рішенням Київської міської ради N 1051/1051 від 25.12.2008 року затверджено Правила благоустрою міста Києва.

Пунктами 17.3.1-17.3.2 вказаних Правил з подальшими змінами, передбачено, що платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою у порядку, визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.

Пунктом 17.3.4 вказаних Правил передбачено, що перелік майданчиків для платного паркування транспортних засобів доводиться до відома учасників дорожнього руху через місцеві засоби масової інформації, а конкретні місця для паркування автотранспортних засобів позначаються шляхом встановлення дорожніх знаків і нанесення дорожньої розмітки згідно з Правилами дорожнього руху та визначаються розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Отже, Київською міською радою визначено спеціальний порядок розміщення паркувальних майданчиків на земельних ділянках комунальної власності та визначення переліку таких майданчиків.

Єдиним оператором з паркування транспортних засобів у місті Києві, Київська міська рада рішенням від 26.06.2007 № 930/1591 визначила КП «Київтранспарксервіс». У зв`язку з чим, інші суб`єкти господарювання мають право використовувати майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиць та доріг м. Києва, для здійснення власної господарської діяльності, виключно за наявності укладеного із оператором договору.

Ні відповідачем, ні позивачем не надано суду доказів про те, що між відповідачем та оператором з паркування транспортних засобів - КП «Київтранспарксервіс» укладено відповідний договір про використання паркувального майданчика за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, для провадження господарської діяльності відповідача.

Також матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка за вказаною адресою була відведена у встановленому законодавством порядку для забезпечення паркування транспортних засобів та її було включено до переліку паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс».

Матеріалами справи в тому числі не підтверджено перебування земельної ділянки за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, в належним чином оформленому землекористуванні відповідача.

Так, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки шляхом прийняття рішення (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

Вбачається, що у матеріалах справи наявний технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, проведений на замовлення відповідача в 2003 році (кадастровий код №69:252:0007), однак матеріали справи не містять інформації про те, чи була земельна ділянка внесена до державного земельного кадастру на підставі відповідної технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також про рішення відповідного органу місцевого самоврядування про передачу у користування відповідачеві земельної ділянки із земель комунальної власності за вказаною адресою.

Водночас, як вірно зауважив місцевий господарський суд, наданий відповідачем лист Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації віл 03-16/10256 від 08.07.2005 р. про те, що земельна ділянка знаходиться в процесі оформлення в оренду, довідка ТОВ «Відрадний-34» № 2 від 27.03.2023 р. про те, що відповідач є постійним користувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 34, з 1999 року не є доказами, що належним чином підтверджують передання відповідачеві у користування зазначеної земельної ділянки, а отже і надання послуг з паркування за вказаною адресою на достатній правовій підставі.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74,78 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва 18.04.2023 р. у справі № 910/19252/21, відповідно, апеляційна скарга АТ "Укртрансгаз" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Києва 18.04.2023 р. у справі № 910/19252/21 покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.04.2023 р. у справі № 910/19252/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укртрансгаз".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 01.08.2023 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.А. Корсак

В.В. Андрієнко