Рішення

від 18.04.2023 по справі 127/23252/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/23252/22

Провадження № 2/127/3019/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2023 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Мельник А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до розписки від 29.01.2019 року позивач передав відповідачу, а останній прийняв грошові кошти в сумі 200 000 доларів США, що є еквівалентом 7 313 720 гривень станом на 22.09.2022 становить (36 ,5686 гривень за 1 долар США).

Зазначене було засвідчено підписом відповідача ОСОБА_2 та двох свідків.

21.09.2022 року на адресу відповідача направлено вимогу щодо негайного повернення безпідставно набутих грошових коштів. Однак відповіді на вимогу позивач не отримав.

Позивач вважає, що вказані грошові кошти відповідач отримав без достатньої правової підстави, а тому має повернути вказане безпідставно набуте майно.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , кошти в розмірі 7 313 720,00 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.10.2022 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сувалова В.О. про забезпечення позову.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.10.2022 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

21.11.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що грошове зобов`язання відповідно до умов договору передавалось позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 чотири рази, різними сумами, це було обумовлено сторонами, про що було складено розписки.

Перша передача коштів відбулась 14.12.2019 року на суму 20 000 доларів США, друга 19.12.2018 року на суму 180 000 доларів США, третя 29.01.2019 року на 200 000 доларів США та четверта 17.02.2020 року на 20 000 доларів США, загальна сума переданих коштів складала 420 000 доларів США. Усі чотири розписки про отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 пов`язані між собою та за текстом містять підставу отримання коштів, а саме: кошти отримані відповідно до Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво. Отже, розписка містить чітке посилання на те, за яких підстав та відповідно до якого договору передаються кошти відповідно до Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво, а сам договір (розділ 2.2) містить чітке посилання на їх повернення у зв`язку із настанням відповідних подій.

У подальшому позивач ОСОБА_1 не виконав взяте на себе зобов`язання, щодо отримання дозвільних документів на будівництво.

17.03.2021 року ОСОБА_2 письмово звернувся до ОСОБА_1 з повідомленням про намір добровільного розірвання спільних угод щодо забудови із посиланням, що у момент такого розірвання поверне останньому отримані від нього кошти на виконання п.2.2. Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво.

23.03.2021 року на адресу ОСОБА_2 надійшла відповідь від ОСОБА_1 , в якій він зазначає, що просить у разі розірвання угод повернути йому кошти, передані за розписками у сумі 420 000 доларів США.

08.06.2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено Договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), Додатковий договір про розірвання Попереднього договору про спільне будівництво та розписку про повернення отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів на виконання Попереднього договору про спільне будівництво у сумі 500 000 доларів США. Оригінал цієї розписки зберігається у відповідача, його відповідність, чинність та оригінальність стороною позивача у суді першої інстанції не заперечувалась.

14.10.2022 року позивач звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення боргу за однією з чотирьох розписок, а саме розпискою від 29.01.2019 року про стягнення еквівалентної суми як він зазначає боргу 200 000 доларів США.

Вимога про повернення боргу, яку позивач долучив до поданого позову датована 21.09.2022 року відповідачем не отримана.

Позивач ОСОБА_1 є єдиним засновником (учасником) та директором ТОВ «Поділля Будінвест», усі угоди укладені між відповідачем та ТОВ «Поділля Будінвест» досліджено в межах якої передавались позивачем кошти за розпискою від 29.01.2019 року та передавались кошти за розпискою від 08.06.2021 року відповідачем позивачу.

ОСОБА_1 передав грошові кошти ОСОБА_2 саме як представник, директор, власник ТОВ «Поділля Будінвест», яке в свою чергу створювалось саме під цей проект, оскільки заплановане будівництво мало бути багато-поверхове та багато-квартирне, відповідно до законодавства України фізична особа чи фізична особа-підприємець не мають права на отримання дозвільних документів для такої забудови, а лише юридичні особи. ОСОБА_1 є єдиним засновником ТОВ «Поділля Будінвест».

Жодні інші розписки між сторонами, починаючи з 08.06.2021 року, відсутні.

У відповідача не було необхідності вимагати від позивача повернення оригіналу розписки від 29.01.2019 року, тому що наявність розписки про повний розрахунок від 08.06.2021 року та про повернення коштів автоматично погашає зобов`язання за розпискою про їх отримання.

Згідно з розпискою від 08.06.2021 року на суму 500 000 доларів США між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що представляв ТОВ «Поділля Будінвест» та надавав кошти згідно з попереднім договором про спільне будівництво від 19.12.2018 року було здійснено розрахунок в повному обсязі.

Також відповідач зазначив, що під час розгляду тотожної справи №127/2986/22 Вінницьким міським судом Вінницької області, 23.06.2022 року, представником позивача було заявлено, що грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США за розпискою ОСОБА_2 ОСОБА_1 повернуті, оригінал розписки переданий ОСОБА_2 , претензій щодо повернення коштів саме у сумі 200 000 доларів США позивач немає, що у свою чергу суперечить викладеному у позові. Отже, поданням цього позову позивач вводить суд в оману, зловживаючи своїм процесуальним правом, має намір повторно збагатитися за рахунок відповідача.

21.09.2022 року за заявою ОСОБА_2 Вінницьким районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області зареєстровано кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 15 та ч.4 статті 190 Кримінального кодексу України, а саме шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Представник позивача в судовому засіданні, підтримав позов, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

В подальшому подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов та додатково зазначив про те, що постановою Верховного Суду від 07.12.2022 р. в справі №127/2986/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 180000 доларів США, що є еквівалентом 5097240 грн. відповідно до попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 р. задоволена касаційна скарга ОСОБА_2 , скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.06.2022 р. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15.09.2022 р. та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.10.2018 р. зареєстровано новостворену юридичну особу «ТОВ «Поділля Будінвест» (ЄДРПОУ 42585761), керівник Адамчук В.М.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників «ТОВ «Поділля-Будінвест» єдиним засновником «ТОВ «Поділля-Будінвест» є ОСОБА_1

19.12.2018 р. між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво, за яким ОСОБА_2 власник, а ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника ОСОБА_1 землекористувач взяли на себе зобов`язання один перед одним щодо забудови земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, загальною площею 8,1471 га, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В пункті 2.1.1. договору зазначено, що сторони зобов`язались укласти договори про спільне будівництво з землекористувачем та договір про встановлення права користування земельною ділянкою суперфіцію в строк до 26.12.2018 р. Так, відповідно до п.2.2.1 землекористувач зобов`язаний у момент підписання попереднього договору для підготовки необхідних документів для нотаріального посвідчення Основного договору передати власнику грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США. Не пізніше 7 діб після укладення цього договору укласти з власником договір суперфіцію з обов`язковим підписанням відповідного акту.

Відповідно до п.2.2.2 договору землекористувач зобов`язаний не пізніше ніж до 19.01.2019 передати власнику грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США з обов`язковим підписанням відповідного акту.

Згідно з п.2.2.4 договору землекористувач зобов`язаний після отримання містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва передати власнику грошові кошти у розмірі 600 000 доларів США протягом 7 діб.

Відповідно до п.2.4 договору у разі неможливості отримання містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки сторони зобов`язуються добровільно укласти угоду про розірвання договору суперфіцію. При цьому власник зобов`язується в день розірвання договору суперфіцію повернути землекористувачу отримані кошти.

19.12.2018 між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), відповідно якого ОСОБА_2 є суперфіціар, а товариство в особі директора Адамчука В.М. є суперфіціарій. Предметом цього договору була передача в строкове платне користування для подальшої забудови земельної ділянки площею 8,1471га, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії розписки від 29.01.2019 року ОСОБА_2 отримав двісті тисяч доларів США від ОСОБА_1 відповідно до п.2.2 Попереднього договору про спільне будівництво від 19.12.2018 р.

17.03.2021 р. на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» від ОСОБА_2 було направлено повідомлення про намір розірвання договору суперфіцію.

У відповіді ТОВ «Поділля Будінвест» зазначило, що у разі ініціювання розірвання зазначеного вище договору, просить повернути 420 000,00 доларів США, та грошові витрати пов`язані із підготовкою проектної документації та організації будівництва в розмірі 7 500 000,00 грн. (станом на 21.03.2021 року)

08.06.2021 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. 19.12.2018 р. та зареєстрований у реєстрі за № 1621, за умовами пункту 1 якого сторони домовилися за взаємною згодою достроково розірвати Договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію).

Згідно з розпискою від 08.06.2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500000,00 доларів США, у тому числі 400000,00 доларів США згідно з пунктом 2.4 Попереднього договору про укладення договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року, укладеного між ТОВ «Поділля Будінвест» та ОСОБА_2 та 100 000,00 доларів США у якості погашення витрат понесених у зв`язку із проведенням усіх підготовчих робіт щодо початку забудови земельної ділянки (суперфіцію), у тому числі розробка проектів забудови, отримання будь-яких дозвільних документів на початок будівництва. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19.12.2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року; Договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року.

21.09.2022 року на адресу ОСОБА_2 ОСОБА_1 була надіслана вимога про повернення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, відповідно до розписки в розмірі 200000 доларів США, що еквівалентно на момент складання вимоги 7 313 720 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд лише оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Положеннями статті 1212 ЦК України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Посилання позивача на те, що станом на 14.10.2022 жодних правочинів між позивачем та відповідачем не укладено суд оцінює критично, тому що відсутність правочинів між сторонами викликана не фактом їх не укладення, а тим, що вказані правочини після їх укладення було розірвано в установленому сторонами порядку.

Кошти у розмірі 7313 720 грн. було отримано відповідачем за належних правових підстав за умовами узгодженими сторонами у попередньому договорі.

Щодо позовної вимоги про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові в справі №127/2986/22 від 07.12.2022 за скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду від 23.06.2022 р. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15.09.2022 р. зазначив наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01. 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 року у справі № 6-100цс15.

Оскільки згідно з розпискою від 08.06.2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США і своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки кошти, які були отримані відповідачем, повернуто, доказів, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача, що надавало б підстави для застосування статті 1212 ЦК України, не надано.

З огляду на викладене, позовна вимога, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу 7 313 720 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки їх було повернуто позивачу на виконання до моменту звернення до суду з цим позовом, відповідно до розписки від 08.06.2021р.

Правовідносини між сторонами в справі №127/2986/22 та в справі, що розглядається, №127/23252/22 виникли з попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 р.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 626, 635, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 28.04.2023 р.

Відомості про учасників справи :

Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя