Постанова

від 26.07.2023 по справі 127/23252/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/23252/22

Провадження № 22-ц/801/1263/2023

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 рокуСправа № 127/23252/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання Різник Д. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2023 року, ухвалене у складі судді Короля О.П., в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 28.04.2023 року, -

в ст ан о в и в :

17.10.2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до розписки від 29.01.2019 року позивач передав відповідачу, а останній прийняв грошові кошти в сумі 200000 доларів США, що є еквівалентом 7313720 гривень станом на 22.09.2022 становить (36,5686 гривень за 1 долар США). Зазначене було засвідчено підписом відповідача ОСОБА_2 та двох свідків.

21.09.2022 року на адресу відповідача направлено вимогу щодо негайного повернення безпідставно набутих грошових коштів. Однак відповіді на вимогу позивач не отримав.

Позивач вважає, що вказані грошові кошти відповідач отримав без достатньої правової підстави, а тому має повернути вказане безпідставно набуте майно.

На підставі положень статті 1212 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти в розмірі 7313720,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокатом Суваловим В. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвали нове про задоволення позову.

Основними доводами апеляційної скарги є: 1. сторонами розписки від 29.01.2019 року є фізична особа ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тоді як правовідносини з приводу укладення та виконання договорів існували між ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест», в особі директора Адамчука В.М., як юридичною особою, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

2. Суд не звернув уваги на те, що у позивача перебуває оригінал боргової розписки, що є свідченням того, що боргове зобов`язання не виконане. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

3. Враховуючи, що відповідач отримав кошти за відсутності правової підстави, передбаченої законом вважав, що наявні підстави передбачені ст. 1212 ЦК України для стягнення коштів з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

19.07.2023 року на електронну адресу суду надійшло клопотання адвоката Сувалова В.О. про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням його на лікарняному. Клопотання було задоволено.

26.07.2023 року на електронну адресу Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи з тих підстав, що адвокат приймає участь в іншому засіданні у Вінницькому окружному адміністративному суді по справі № 120/7096/23.

Ознайомившись із поданим клопотанням, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні враховуючи, що представлення представником позивача у іншому судовому процесі інтересів юридичної особи, який завчасно був повідомлений про дату та час даного судового засідання, не є підставою для відкладення (вдруге) судового засідання та порушення строків визначених ст. 371 ЦПК України (клопотання про продовження строків заявлено не було), зважаючи, що позивач не був позбавлений можливості залучити до участі у справі іншого представника. (Постанова КЦС ВС від 10.01.2023 № 753/17628/19).

Колегія суддів також погоджується з запереченнями відповідача щодо відсутності підстав для задоволення даного клопотання і за тих обставин, що клопотання, яке надійшло на електронну адресу, не підписано за допомогою електронного цифрового підпису, що не відповідає вимогам частини восьмої статті 44 ЦПК України, згідно якої якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).

У судовому засіданні ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно зстаттею 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.10.2018 р. зареєстровано новостворену юридичну особу «ТОВ «Поділля Будінвест» (ЄДРПОУ 42585761), керівник Адамчук В. М.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників «ТОВ «Поділля-Будінвест» єдиним засновником «ТОВ «Поділля-Будінвест» є ОСОБА_1

19.12.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво, за яким ОСОБА_2 власник, а ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника ОСОБА_1 землекористувач взяли на себе зобов`язання один перед одним щодо забудови земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, загальною площею 8,1471 га, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторони зобов`язались укласти договори про спільне будівництво з землекористувачем та договір про встановлення права користування земельною ділянкою суперфіцію в строк до 26.12.2018 року (пункт 2.1.1 договору).

Землекористувач зобов`язаний у момент підписання попереднього договору для підготовки необхідних документів для нотаріального посвідчення Основного договору передати власнику грошові кошти у розмірі 200000 доларів США. Не пізніше 7 діб після укладення цього договору укласти з власником договір суперфіцію з обов`язковим підписанням відповідного акту. Землекористувач зобов`язаний не пізніше ніж до 19.01.2019 передати власнику грошові кошти у розмірі 200000 доларів США з обов`язковим підписанням відповідного акту. Землекористувач зобов`язаний після отримання містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва передати власнику грошові кошти у розмірі 600 000 доларів США протягом 7 діб. (п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.4 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору у разі неможливості отримання містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки сторони зобов`язуються добровільно укласти угоду про розірвання договору суперфіцію. При цьому власник зобов`язується в день розірвання договору суперфіцію повернути землекористувачу отримані кошти.

19.12.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_1 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), відповідно якого ОСОБА_2 є суперфіціар, а товариство в особі директора Адамчука В.М. є суперфіціарій. Предметом цього договору була передача в строкове платне користування для подальшої забудови земельної ділянки площею 8,1471га, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії розписки від 29.01.2019 року ОСОБА_2 отримав двісті тисяч доларів США від ОСОБА_1 відповідно до п. 2. 2 Попереднього договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року.

17.03.2021 року на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» від ОСОБА_2 було направлено повідомлення про намір розірвання договору суперфіцію.

У відповіді ТОВ «Поділля Будінвест» зазначило, що у разі ініціювання розірвання зазначеного вище договору, просить повернути 420000,00 доларів США, та грошові витрати пов`язані із підготовкою проектної документації та організації будівництва в розмірі 7500000,00 грн. (станом на 21.03.2021 року).

08.06.2021 року між ОСОБА_2 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. 19.12.2018 року та зареєстрований у реєстрі за № 1621, за умовами пункту 1 якого сторони домовилися за взаємною згодою достроково розірвати Договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію).

Згідно з розпискою від 08.06.2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500000,00 доларів США, у тому числі 400000,00 доларів США згідно з пунктом 2.4 Попереднього договору про укладення договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року, укладеного між ТОВ «Поділля Будінвест» та ОСОБА_2 та 100 000,00 доларів США у якості погашення витрат понесених у зв`язку із проведенням усіх підготовчих робіт щодо початку забудови земельної ділянки (суперфіцію), у тому числі розробка проектів забудови, отримання будь-яких дозвільних документів на початок будівництва. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19.12.2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року; Договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року.

21.09.2022 року на адресу ОСОБА_2 ОСОБА_1 була надіслана вимога про повернення коштів в порядку статті 1212 ЦК України, відповідно до розписки в розмірі 200000 доларів США, що еквівалентно на момент складання вимоги 7313720 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кошти у розмірі 7313720 гривень було отримано відповідачем за належних правових підстав за умовами узгодженими сторонами у попередньому договорі. Кошти, які були отримані відповідачем, повернуто, доказів, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача, що надавало б підстави для застосування статті 1212 ЦК України, не надано. Відповідачем кошти було повернуто позивачу відповідно до розписки від 08.06.2021 року.

Доводи позивача - апелянта зводяться до того, що ОСОБА_2 безпідставно отримав від ОСОБА_1 , як фізичної особи, кошти у сумі 200000 грн доларів США, оскільки між ними (фізичними особами) відсутні будь-які правовідносини. З огляду на дану обставину, ОСОБА_2 на підставі ст. 1212 ЦК України зобов`язаний повернути позивачу кошти, які той отримав на підставі розписки від 29.01.2019 року і оригінал якої знаходиться у позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до розписки від 29.01.2019 року ОСОБА_2 отримав 200000 доларів США від ОСОБА_1 у відповідності до п.2.2.1 Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19.12.2018 року /т.1 а. с. 8/.

Згідно розписки від 08 червня 2021 року саме ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 500000,00 доларів США, у тому числі 400000 доларів США згідно з пунктом 2.4 Попереднього договору про укладення договору про спільне будівництво від 19.12.2018 року, укладеного між ТОВ «Поділля Будінвест» та ОСОБА_2 та 100000 доларів США у якості погашення витрат понесених у зв`язку із проведенням усіх підготовчих робіт щодо початку забудови земельної ділянки (суперфіцію), у тому числі розробка проектів забудови, отримання будь-яких дозвільних документів на початок будівництва. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_2 /т. 1 а. с. 145/.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.12.2022 року у справі № 127/2986/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою від 19.12.2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.06.2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15.09.2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено. У даній справі Верховним Судом надана оцінка розписці від 08.06.2021 року, відповідно до якої кошти були повернуті ОСОБА_6 , у тому числі і за розпискою від 29.01.2019 року, на загальну суму 500000 доларів США.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки кошти, які були отримані відповідачем повернуто позивачу, доказів, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача, що надавало б підстави для застосуваннястатті 1212 ЦК України, не надано, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції залишено без уваги ту обставину, що розписка написана ОСОБА_1 , як фізичною особою, а попередній договір укладено між юридичною особою та ОСОБА_2 не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на те, що розписка від 08.06.2021 року про повернення коштів також складена та підписана ОСОБА_1 , як фізичною особою.

У своїх твердженнях позивач не спростовував факт отримання ним коштів на підставі розписки від 08.06.2021 року.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (стаття 1212 ЦК України)

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,статтю 1212 ЦК Україниможна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Таким чином, зважаючи на зміст розписки від 29.01.2019 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що передаючи кошти та підписуючи розписку ОСОБА_1 погодився, що передає кошти саме на виконання умов певного договору, що у свою чергу спростовує доводи апелянта про безпідставне набуття відповідачем коштів та можливість застосування ст. 1212 ЦК України. (Постанова Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі № 211/5994/17).

Сама наявність у позивача оригіналу розписки не трансформує дані правовідносини у боргові, а є лише фіксацією юридичного факту отримання особою грошових коштів. Сам зміст розписки не містить строку та обов`язку повернення коштів, тобто дана розписка не є борговою.

У свою чергу, зазначаючи про наявність у позивача оригіналу розписки, як доказу наявності боргових зобов`язань між сторонами, позивач суперечить своїм же доводам про безпідставність отримання відповідачем спірних коштів, оскільки дані обставини є взаємовиключними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зстаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником (позивачем) у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.04.2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючийсуддя Л. О. Голота

Судді: Т. О. Денишенко

В. П. Рибчинський

Повний текст постанови складено 28.07.2023 року.