Постанова

від 19.04.2023 по справі 947/13676/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2078/23

Справа № 947/13676/21

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Дришлюка А.І.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника ОСОБА_1 адвоката Вдовіченко Г.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу представника ОСОБА_2 адвоката Михайліна Олександра Євгеновича на рішення Київського районного суду м.Одеси від 30.09.2021 року, ухваленого під головуванням судді Калашнікової О.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Одеське бюро технічної інвентаризації», Державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана Андрія Володимировича, третя особа ОСОБА_3 , про відновлення становища, яке існувало до порушення права та визнання права,

встановив:

05.05.2021року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до свого рідного брата ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Одеське бюро технічної інвентаризації» (далі - ПП «Одеське БТІ») державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А.В., третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 , та просив суд:

- відновити становище, яке існувало до порушення права шляхом визнання недійсними декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 27.11.2017 року та довідки ПП «Одеське БТІ» від 29.11.2017 року щодо об`єкта нерухомості у вигляді 22/50 часток житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав державного реєстратора Бурана А.В. про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 ;

- визнати право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі будівництва прибудови літ. «А1», гаражів літ. «В»,»Т», сараю «П» по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що після смерті їх матері - ОСОБА_4 у 2011 році ОСОБА_2 і ОСОБА_1 спадкували у рівних частках 22/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Свідоцтва про право на спадщину за законом Гаврішови отримали на 22/25 частин житлового будинку літ. "А" житловою площею 42,4 кв.м та надвірні будівлі і споруди у вигляді літ. "К" - сарай, літ. "Л" - вбиральня, 1, 2, 4 - 6, 8, 10 - огорожа, "І, II" мостіння, що розташовані на земельній ділянці площею 1 011 кв.м. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось на самочинні: прибудову літ. "А1", гараж літ. "В", "Т", сарай літ. "П", веранду "аЗ", тамбур літ. "а4", сарай літ. "Д", літню кухню літ. "И", навіс літ. "М". Земельна ділянка у користування братів перейшла у відповідності до положень ст.120 ЗК України.

З 2016 року на розгляді Київського районного суду м. Одеси перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про розподіл будинку, споруд і земельної ділянки в натурі. Під час судового вирішення спору ОСОБА_2 надав до Управління ДАБК Одеської міської ради декларацію про готовність об`єкту до експлуатації, де зазначив, що на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Інспекцією ДАБК 07.05.2009 року за №294 він - ОСОБА_2 - у період з 2009 року по 2017 рік здійснив реконструкцію 22/50 частин житлового будинку з господарськими спорудами без змін геометричних розмірів у плані по АДРЕСА_1 , загальною площею будівлі 107,2 кв.м., в тому числі житловою 69,2 кв.м., гаражу літ. «В», сараю літ. «П». Декларація була зареєстрована Управлінням ДАБК Одеської міськради 27.11.2017 року.

На підставі цієї декларації та свідоцтва про право на спадщину за законом ПП «Одеське БТІ» 29.11.2017 року видало власнику ОСОБА_2 довідку (без №) про те, що по АДРЕСА_1 розташовано житловий будинок літ. «А», загальною площею 201,6 кв.м., житловою 82,7 кв.м., господарські будівлі і споруди: «В» - гараж, «К» - сарай, «Л» - вбиральня, «М» - навіс, «Н» - навіс, «О» - навіс, «П»- сарай, І,ІІ- мостіння, №1,2,4-6,8-10 огорожі. До складу 22/50 частин житлового будинку входять: літ. «А» - будинок II - сходи (2,8 кв. м), III - комора (12,9 кв. м), 3-1 - коридор (10 кв. м), 3-2 - кухня (13,5 кв. м), 3-3 - санвузол (6,5 кв. м), 3-4 - житлова кімната (21,2 кв. м), 3-5 - житлова кімната (13,5 кв. м), 3-6 - коридор (7,5 кв. м), 3-7 - житлова кімната (14,9 кв. м), 3-8 - житлова кімната (33,1 кв. м), загальною площею 136,4 кв. м, житловою - 82,7 кв. м, та господарські будівлі і споруди: літ. "В" - гараж, літ. "О" - навіс, літ. "П" - сарай, 22/50 частин I, II - мостіння, 22/50 частин № 1, 2, 4 - 6, 8, 10 - огорожа.

Довідка ПП «Одеське БТІ», технічний паспорт, виготовлений ПП «Одеське БТІ» 29.11.2017 року, декларація про готовність об`єкту до експлуатації і свідоцтво про право на спадщину за законом були надані ОСОБА_2 до державного реєстратора і 01.12.2017 року державний реєстратор Буран А.В. прийняв рішення про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 з відкриттям розділу та внесенням опису нерухомого майна.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 неправомірно самостійно отримав право власності на самочинні будівлі і споруди, що були побудовані спадкодавцем до відкриття спадщини, тому як відповідач це здійснив без узгодження із співвласником, під час розгляду судом спору щодо розподілу цього домоволодіння, надавши до Управління ДАБК недостовірні відомості, чим порушив права позивача на отримання права власності у цих будівлях і спорудах.

Відновлення порушеного права, на думку позивача, можливе шляхом скасування декларації про готовність об`єкту до експлуатації, довідки ПП «Одеське БТІ», рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Окрім того, позивач доводить, що до складу спадщини увійшло його право на будівельні матеріали і обладнання, що були використані при будівництві самочинної прибудови літ. «А1», загальною площею 107,2 кв.м.,та господарських будівель і просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину цих будматеріалів і обладнання.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав, постановлене 01.12.2017 року державним реєстратором Дачненської сільської ради Біляєвського району Одеської області Бураном А.В., індексний номер 38469214, про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складаються (додаткові відомості) в літ. «А»- житловий будинок:ІІ- сходи (2,8 кв.м.), ІІІ комора (12,9 кв.м.) 3-1 коридор (10,0 кв.м.), 3-2 кухня (13,5 кв.м.), 3-3 санвузол (6,5 кв.м.),3-4 житлова кімната (21,2 кв.м.), 3-5 житлова кімната (13,5 кв.м.), 3-6 коридор (7,5 кв.м.), 3-7 житлова кімната (14,9 кв.м.), 3-8 житлова кімната (33,1 кв.м.), загальною площею 136,4 кв.м., житловою 82,7 кв.м., та господарські будівлі і споруди: літ. «В» - гараж, літ. «О» - навіс, літ. «П» - сарай, 22/50 частин І,ІІ мостіння, 22/50 частин №1,2,4-6,8,10- огорожа.

В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення (т.2, а.с.12-19).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Михайлін О.Є. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.09.2021 року, в частині задоволення позовної вимоги та закриття провадження у справі, в частині вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А.В., про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ,посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.26-32).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (т.2, а.с. 112-119).

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції тривалий час (т.2, а.с. 52), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 адвоката Вдовіченко Г.М. та за наявними матеріалами справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: 22/50 частки позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.12.2011 року, 22/50 частки відповідачу ОСОБА_2 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.12.2011 року, в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші 3/25 частки належать на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.09.1994 року.

У вказаних правовстановлюючих документах міститься застереження, що на самочинні: прибудову літ. "А1", гараж літ. "В", "Т", сарай літ. "П", веранду "аЗ", тамбур літ. "а4", сарай літ. "Д", літню кухню літ. "И", навіс літ. "М" свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

У технічних паспортах, виготовлених КП «ОМБТІ та РОН» 22 листопада 2006 року та 26 жовтня 2011 року на житловий будинок по АДРЕСА_1 , містяться штампи із зазначенням самочинних будівель, споруд і прибудов, в тому числі - двоповерхової прибудови літ. "А1", загальною площею 107,2 кв.м., в тому числі житловою 69,2 кв.м., гаражів літ. «В», «Т».

В подальшому, 11.08.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Київського райсуду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки, що є у спільній частковій власності, в натурі. Ухвалою суду від 23.08.2016 року позов ОСОБА_5 прийнято до провадження і справа за позовом ОСОБА_6 за №520/9586/16-ц до цього часу перебуває на розгляді Київського райсуду м. Одеси.

Разом з тим, у листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав до Управління ДАБК Одеської міської ради для реєстрації декларацію про готовність об`єкту до експлуатації, в якій було зазначено, що реконструкція 22/50 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , затверджений замовником 17 квітня 2009 року та 18 вересня 2015 року (п.10 інформація про проектну документацію ); дозвіл на виконання будівельних робіт виданий інспекцією ДАБК в Одеській області 07 травня 2009 року за № 294 (п.11- інформація про документ, що дає право на виконання будівельних робіт); в п.14 інформація про проведену технічну інвентаризацію об`єкта зазначено: технічний паспорт від 03 листопада 2017 року б/н, який склав ОСОБА_7 і в якому зазначено, що загальна площа трикімнатної квартири складає 107,2 кв. м, житлова - 69,2 кв. м, допоміжна - 38 кв. м, гараж літ. "В", сарай літ. "П".

Вказана декларація 27 листопада 2017 року зареєстрована за номером ОД 141173312090. 29 листопада 2017 року після реєстрації декларації ПП «Одеське БТІ» на замовлення ОСОБА_2 виготовило технічний паспорт, в якому зазначено, що загальна площа квартири ОСОБА_2 складає 136,4 кв.м, житлова - 82,7 кв.м.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 01 грудня 2017 року державним реєстратором Бураном А.В. прийнято рішення про реєстрацію прав власності (з відкриттям розділу) ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1424778151101. Державним реєстратором додатково зазначено, що до 22/50 входить в літ. "А" - житловий будинок: II - сходи (2,8 кв. м), III - комора (12,9 кв. м), 3-1 - коридор (10 кв. м), 3-2 - кухня (13,5 кв. м), 3-3 - санвузол (6,5 кв. м), 3-4 - житлова кімната (21,2 кв. м), 3-5 - житлова кімната (13,5 кв. м), 3-6 - коридор (7,5 кв. м), 3-7 - житлова кімната (14,9 кв. м), 3-8 - житлова кімната (33,1 кв. м), загальною площею 136,4 кв. м, житловою - 82,7 кв. м, та господарські будівлі і споруди: літ. "В" - гараж, літ. "О" - навіс, літ. "П" - сарай, 22/50 частин I, II - мостіння, 22/50 частин N 1, 2, 4 - 6, 8, 10 - огорожа.

Про зазначені обставини позивач ОСОБА_1 довідався у травні 2018 року під час розгляду справи №520/9586/16-ц, після чого в червні 2018 року подав до Одеського окружного адміністративного суду позов до Управління ДАБК Одеської міськради, державного реєстратора Бурана А.В., третя особа ОСОБА_2 , про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування реєстрації права власності.

Проте, ухвалою окружного адміністративного суду провадження по справі закрите і позивачу роз`яснено, що розгляд такого спору відноситься до юрисдикції загального суду, оскільки в основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваних рішень відповідачів щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та про державну реєстрацію права власності покладено не порушення порядку та процедури їх проведення, а відсутність такого права в особи, за якою у подальшому було зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості, і що такі аргументи безумовно свідчать про існування спору про право у межах даних правовідносин.

Рішенням Київського райсуду м. Одеси, ухваленим 21 січня 2019 року по цивільній справі №520/17947/18 позов ОСОБА_1 до Управління ДАБК Одеської міськради, державного реєстратора Бурана А.В., ОСОБА_2 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування реєстрації права власності залишено без задоволення з підстав ненадання допустимих доказів на підтвердження заявленого позову.

Проте, постановою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року вищевказане судове рішення було скасовано і позов ОСОБА_1 було задоволено.

Скасовано реєстрацію декларації, зареєстровану УДАБК Одеської міської ради щодо об`єкта 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , замовником за якою визначено ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Бурана А. В. про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки вказаного житлового будинку за зазначеною адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1424778151101.Розподілено між сторонами судові витрати.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 й Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської радибуло задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року скасовано.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року,в частині відмови в задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А.В. змінено, викладена його мотивувальна частина в редакції цієїпостанови. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року було залишено в силі. Розподілено між сторонами судові витрати (т.1, а.с.134-147).

05.05.2021 року ОСОБА_1 подав до Київського райсуду м. Одеси позов про відновлення становища, яке існувало до порушення права та визнання права, шляхом визнання недійсними декларації про готовність об`єкту до експлуатації і довідки ПП «Одеське БТІ» щодо об`єкта нерухомості у вигляді 22/50 частин житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та скасування рішення державного реєстратора від 01.12.2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 частки житлового будинку з господарськими спорудами.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом ст.1218 ЦК, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч.1 ст.376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Крім того, відповідно до закону України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об`єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

На прибудови, побудовані після 12.03.2011 року, поширюється загальний порядок будівництва, для якого потрібно максимальну кількість документів (вихідні дані, проект, подача декларації про початок будівництва, декларація про готовність).

Як убачається з матеріалів справи - технічні паспорти на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовлені Одеським МБТІ 14.11.1978 року, 10.05.1994 року, 02.11.2006 року, 26.10.2011 року (а.с.18-25, 226-231) гараж літ. «В» було побудовано у 1961 році, прибудова літ. «А1» загальною площею 126,37 кв.м., в тому числі житловою 82,7 кв.м., була побудована до 2006 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що обидва спадкоємці мали рівні права звернутися до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з питання технічного обстеження прибудови літ. «А1» з метою оформлення права власності на цю прибудову. Однак, оскільки відповідач ОСОБА_2 вирішив це питання самостійно, без повідомлення співвласника під час вирішення спору щодо розподілу в натурі спадкової частини житлового будинку і господарських споруд, надавши до інспекції недостовірні відомості, були порушені права іншого співвласника - позивача ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правильно послався на постанову Верховного Суду від 11.11.2020 року (справа №640/10134/19), в якій зазначено, що ст. 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом. При цьому недостовірні дані мають відповідати одній із таких умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

У даному випадку судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 були відсутні документи, які б давали йому право на виконання будівельних робіт. Окрім того, матеріали справи свідчать, що самочинна прибудова літ. «А1» та самочинні господарські споруди і будівлі вже були побудовані на момент незаконного отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт.

Проте, оскільки після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, то суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги про визнання недійсними декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 27.11.2017 року і довідки ПП «Одеське БТІ» від 29.11.2017 року (яка не є актом або рішенням органу влади) у даному випадку є неналежним способом захисту порушеного права, а тому в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Разом з тим, стосовно вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_2 порушує права позивача ОСОБА_1 на реєстрацію свого права власності, що можливе лише після скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого мана.

При цьому суд правильно послався на 13 Конституції України, статті 317, 319 ЦК України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна, проте власність зобов`язує.

За змістом ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361, 362 ЦК України).

У даному випадку такий спір між сторонами співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами перебуває на розгляді суду з 2016 року по теперішній час.

Як було вказано вище і вбачається з матеріалів справи, 22/25 частки житлового будинку з господраськими спорудами по АДРЕСА_1 належать на праві спільної часткової власності братам ОСОБА_8 сторонам у даній справі у рівних частках в порядку спадкування за законом після смерті матері. Житловий будинок і господарські споруди між співвласниками не поділені в натурі, оскільки спір перебуває на розгляді суду по іншій справі. Спірна прибудова літ. «А1», загальною площею 107,2 кв.м. з господарськими спорудами у вигляді гаражів літ. «В», «Т» і сараю літ. «П» були побудовані задовго до відкриття спадщини.

Оскільки доказів того, що прибудова і господарські споруди були здійснені саме ОСОБА_2 у встановленому законом порядку до суду не надано, колеія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 22/50 часток житлового будинку з господарськими спорудами, до складу яких входять спірна прибудова літ. «А1» з гаражами і сараєм, порушує права співвласника цього ж будинку і споруд - ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, суд дійшов правильного висновку про те, що відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 можливе скасуванням рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельні матеріали і обладнання, що були використані під час будівництва прибудови літ. «А1» та господарських споруд є недоведеними і тому не підлягають задоволенню.

Що стосується строків позовної давності, про застосування яких заявив відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.118-124), оскільки із матеріалів справи вбачається, що про порушення свого права власності довідався під час розгляду справи про розподіл будинку в натурі , а саме 04.05.2018 року.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 30.04.2021 року, а надійшов він до суду 05.05.2021 року.

Разом з тим, в листопаді 2018 року ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку реєстрацію декларації про готовність об`єкту нерухомості до експлуатації і рішення про державну реєстрацію права власності. По суті заявлених вимог суд не приймав рішення з підстав ненадання позивачем належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх доводів, тому доводи відповідача про наявність судового рішення за заявленими позивачем вимогами не містяться на фактичних обставинах по справі.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 не пропустив строк давності.

Також безпідставними є вимоги представника відповідача про необхідність закриття провадження у справі, з посиланням на те, що даний спір уже розглянутий і по ньому прийнято судове рішення, так як позовні вимоги по даній справі і по справі № 520/17947/18, по якій вже прийнято рішення судом касаційної інстанції, про що вказано вище, не є тотожними.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Михайліна Олександра Євгеновича залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 30.09.2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне судове рішення складено 01.05.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

А.І.Дришлюк