Ухвала

від 01.05.2023 по справі 369/5940/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5940/23

Провадження №2/369/4022/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., вивчивши матеріализаяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В :

У провадженні суду знаходиться вказана цивільна справа.

У квітні 2023 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача про забезпечення позову. Просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:011:5441, площа 0.0404 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2174956832224, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Свою заяву мотивував тим, що 07 квітня 2020 року між позивачем (далі покупець) та відповідачем (далі продавець) через його довірену особу було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Попередній договір засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Квінікадзе О.Б. та зареєстровано в реєстрі під номером 394 (нотаріальний бланк НМС 173704).

Згідно пункту 1 попереднього договору, продавець у строк до 07 лютого 2022 року зобов`язувався передати у власність покупця з укладенням договору купівлі продажу, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 Київської області, по вулиці Райдужна, №62.

Згідно пункту 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 252326 гривень (еквівалентно 9100 доларів США). Згідно розписки від 04.06.2021 представниками відповідача також було отримано 1155 доларів США (32026 гривень).

Згідно пункту 5 попереднього договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця.

Всупереч умовам попереднього договору, продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 07.02.2022 року, так і станом на день подання цієї заяви. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якій має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію досі.

Крім того, всупереч умовам попереднього договору продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання цієї заяви. При цьому розшукати продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки остання за місцем реєстрації не перебуває, на зв`язок не виходить, працівники офісу продажів відповідного житлового комплексу його контактів не надають.

Як свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №329221631 від 14.04.2023, продавцю належить значний перелік майна. Проте, майже все майно вже арештовано в рамках забезпечень інших позовів.

Таким чином, серед неарештованого майна у продавця залишається лише земельна ділянка 3222486201:01:011:5441, площа 0.0404 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2174956832224 (сторінка 1 додатку 4). Отже, єдиним можливим заходом забезпечення позову буде накладання арешту на вказану земельну ділянку.

Враховуючи викладені обставини просив суд задовольнити заяву.

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, а тому вирішення питання забезпечення позову здійснюється без присутності осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши заяву, всебічно та повно дослідивши доводи представника позивача, матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З огляду на ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст.150ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь нього, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 році у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначена правова позиція була багаторазово підтверджена Верховним Судом у справах, де суди дійшли висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову (постанови від 15.07.2021 року, провадження № 61-8468ав21 та від 30.06.2021 року у справі № 523/11320/19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 03.07.2019 року у справі № 331/1255/17 та від 30.06.2021 року у справі № 204/8994/19 вказав, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.

В останній постанові Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет цього позову, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі у спосіб, про який просить позивач, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, та вважає за можливе заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

При цьому таке забезпечення позову буде співмірним із заявленими позовними вимогами.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.

Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:011:5441, площа 0.0404 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2174956832224, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Копію даної ухвали надіслати сторонам.

Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не зупиняє її виконання.

Стягувач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 .

Боржник: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ