Постанова

від 08.07.2024 по справі 369/5940/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12329/2024

Справа № 369/5940/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 липня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Пінкевич Н.С. в м. Київ 17 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, просила стягнути з відповідача на свою користь 284352 грн. боргу за попереднім договором та розпискою, 3 % річних, які станом на день подання позову складають 17772 грн., інфляційні втрати, які станом на день подання позову складають 75921,98 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та судові витрати.

Позов мотивувала тим, що 07 квітня 2020 року уклала з відповідачем попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець в строк до 07 лютого 2022 року зобов`язувався передати їй у власність з укладенням договору купівлі-продажу, а вона зобов`язувалася як покупець прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222486200:03:007:558 в АДРЕСА_2 . Згідно п. 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 252326 грн., що еквівалентно 9100 доларів США. Згідно розписки від 04 червня 2021 року, представниками відповідача було також отримано 1155 доларів США (32026 грн.). Згідно п. 5 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений попереднім договором, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця. Всупереч умовам попереднього договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру як до 07 лютого 2022 року, так і станом на день подання цієї заяви, а багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію. Крім того, всупереч умов попереднього договору, продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання позову, при цьому розшукати продавця для вручення вимоги про повернення авансу не вдається можливим, оскільки останній за місцем реєстрації не перебуває.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року справу передано на розгляд до Господарського суду м. Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13, п. 1 ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року та направити справу для розгляду для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на зміст ст. 1, п. 14 ст. 92 Конституції України, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 255, п. 4, 5 ч. 3 ст. 2, п. 5 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України, вказував, що ЦПК України не містить норму процесуального права, яка наділяє суд першої інстанції правом направляти справу до іншого суду, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказував, що суд першої інстанції, направляючи справу до Господарського суду м. Києва, вийшов за межі своїх повноважень, наданих законом, і перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції, що є неприпустимим.

Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Посилалась на те, що ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 утворює групу забудовників під брендом так званого житлового комплексу «Данія», вони отримували гроші, не виконуючи зобов`язання перед інвесторами ще з 2020 року. Кримінальне провадження, відкрите за попередньою кваліфікацією шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах та/або організованою групою, наразі не призвело до засудження винуватих осіб та поновлення прав потерпілих вкладників. До липня 2023 року в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває понад 200 судових справ, в яких вказані забудовники є відповідачами, жодне судове рішення ними добровільно не виконується. Києво-Святошинський районний суд Київської області відповідно до приписів КЗпПБ та усталеної судової практики передає судові спори на розгляд Господарського суду м. Києва, де перебуває справа ОСОБА_1 про неплатоспроможність. ОСОБА_1 , подаючи клопотання про закриття провадження в справах та оскаржуючи ухвали про передачу справ за підсудністю, переслідує дві мети - або домогтися закриття провадження в справі, щоб позивачі не змогли знову звернутися до суду в зв`язку з пропуском строку позовної давності або їм було відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Або, у разі неможливості закрити провадження, затягнути розгляд справи.

Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 607/6254/15-ц, Верховного Суду в постанові від 23 вересня 2021 року в справі № 904/4455/19, на сталу судову практику Київського апеляційного суду щодо необхідності у таких випадках передавати справи за підсудністю до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність відповідача-боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що підставою для звернення ОСОБА_2 до суду стало невиконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення сплаченого авансу в розмірі 252 326 грн. За період прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просила стягнути з відповідача 284 352 грн. боргу за попереднім договором, три проценти річних в сумі 17772 грн., інфляційні втрати в сумі 75921,28 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Вирішуючи питання про направлення справи до господарського суду, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 липня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/10936/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що дана цивільна справа підлягає передачі до Господарського суду м. Києва, яким відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Водночас, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

21 жовтня 2019 року в Україні почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства, прийнятий Верховною Радою України наприкінці 2018 року та набрав чинності 21 квітня 2019 року. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Відповідно до частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства, розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому, таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

Таке врегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Аналогічних висновків Верховний Суд дотримується і на даний час, зокрема в постанові від 10 січня 2024 року в справі № 201/15806/15-ц (провадження № 61-5569св23).

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, відкрито 01 травня 2023 року.

Провадження у господарській справі № 910/10936/23 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність відкрито на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 20 липня 2023 року.

Враховуючи вказані норми процесуального права та висновки Верховного Суду, суд першої інстанції законно та обґрунтовано передав справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває господарська справа № 910/10936/23 про неплатоспроможність фізичної особи-боржника ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що в постанові від 15 січня 2024 року, прийнятій у даній справі, Київський апеляційний суд встановив преюдиційні обставини, а саме те, що суд першої інстанції, не будучи наділений цивільним процесуальним законом повноваженнями на передачу справи за підвідомчістю до іншого суду, помилково вирішив передати справу до Господарського суду м. Києва, відхиляються апеляційним судом, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Разом із тим, висновки суду першої інстанції не є преюдицією, оскільки такою можуть бути лише встановлені судом обставини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду і переоцінки доказів, власного помилкового тлумачення скаржником норм законодавства та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.