Постанова

від 15.01.2024 по справі 369/5940/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року

м. Київ

справа №369/5940/23

провадження №22-ц/824/3007/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач)

суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2023 року у складі судді Пінкевич Н.С.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2023 року цивільну справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа №910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.

Не погоджуючись з указаною ухвалою, відповідач ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскаржувану ухвалу вважає незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що характер правовідносин, який склався у справі №607/6254/15-ц, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не є подібним до даної справи, а відтак висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року щодо застосування норми права не міг бути застосований судом першої інстанції про постановленні оскаржуваного судового рішення.

Вказує, що місцевий суд, не розглянувши заяву відповідача про залишення без руху позовної заяви, самоусунувся від здійснення судочинства у справі №369/5940/23.

Зауважує, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, наданих законом, та перебрав на себе повноваження апеляційного суду, що є неприпустимим.

Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про передачу справи на розгляд до Господарського суду міста Києва, суд першої інстанції виходив з того, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність, а тому справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу слід передати до Господарського суду міста Києва.

Статтею 263 ЦПК України установлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, оскаржувана ухвала не відповідає указаним нормам, що згідно статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.

Поряд з цим, 11 липня 2023 року відкрито провадження у справі №910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20 липня 2023 року відкрито провадження у справі №910/10936/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно положень пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс № 2597-VIII).

Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).

Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц (провадження №14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність, дійшов вірного висновку, що у цій справі спір між сторонами виник з правовідносин, що відповідають ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;

2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Згідно статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Підвідомчість - це розмежування компетенції. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Підсудність - це компетенція конкретного судового органу єдиної судової системи щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Цивільне процесуальне законодавство розмежовує підсудність функціональну (суди першої інстанції, суди апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції) і територіальну (підсудність справ за місцем знаходження відповідача (фізичної та юридичної особи).

Таким чином, у разі коли судом першої інстанції встановлено, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд у порядку статей 186, 255 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо воно було відкрите.

Разом з тим, суд першої інстанції, не будучи наділений цивільним процесуальним законом повноваженнями на передачу справи за підвідомчістю до іншого суду, помилково вирішив передати справу до Господарського суду міста Києва.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, яким, зокрема, є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

За змістом підпункту1 частини третьої статті 3 ЦПК України верховенство права є однією із засад цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» зазначав, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та на суд, з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду.

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд не врахував вищенаведені обставини та норми цивільного процесуального кодексу, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про передачу справи до Господарського суду міста Києва, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник