Ухвала

від 03.05.2023 по справі 1-740/11

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 1-740/11

Провадження № 1-в/522/30/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді із клопотанням, у якому просить скасувати арешт майна, накладений згідно до постанови слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5 № 31/4-2286 від 31.08.2009 р., а саме з 241/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер обтяження 9014002 від 01.09.2009 р., та реєстраційний номер обтяження 9013940 від 01.09.2009 р.).

Захисник в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, у якій просив клопотання задовольнити та розглянути його без участі заявника.

Встановлено, що 31.08.2009 р. на підставі постанови слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5 № 31/4-2286, було накладено арешт на майно ОСОБА_4 , а саме 241/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та внесено відповідні записи про обтяження вказаного майна до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна а саме: реєстраційний номер обтяження 9014002 від 01.09.2009 р., та реєстраційний номер обтяження 9013940 від 01.09.2009 р.

Відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси, у справі, в процесі досудового слідства по якій був накладений арешт на майно, ОСОБА_4 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачений ст.ст. 358 ч. 2, 358 ч. 3, 190 ч. 4 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки.

При постановлені вироку судом не призначалось додаткове покарання у вигляді конфіскації майна підсудної.

До того ж, на теперішній час ОСОБА_4 повністю відбула покарання, та відповідно до ст. 89 КК України вважається раніше не судимою, але,постанова слідчогопро накладенняарешту намайно ОСОБА_4 не скасована, арешт на майно накладений та вона позбавлена закріпленого Конституцією права на розпорядження належним їй нерухомим майном.

На даний час право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру у встановленому законом порядку не оскаржене та не скасовано, не існує жодних спорів щодо права власності на належне ОСОБА_4 нерухоме майно, а тому, вважають, що на теперішній час відпала потреба у подальшому арешті майна, яке належить ОСОБА_4 .

Так, ч. 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності юридичної особи з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Кримінально-процесуальним кодексом України дається чітке визначення підозрюваного. Так відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій в порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати, або пошкодження відповідного майна, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Відповідно до ч. 4 ст. 171 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути спів мірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Чинний КПК України містить вичерпний перелік заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких, в тому числі, направлено і на процес належного збирання доказів стороною обвинувачення.

Системне тлумачення статей КПК України, які регулюють підстави та порядок їх застосування, дозволяє дійти висновку, що заходи забезпечення кримінальною провадження - це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подоланні негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості. Під останньою слід розуміти вирішення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК. У розумні строки, з дотриманням принципу процесуальної економії.

Відповідно до ст. 6 ГК України, одним із принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державшії влади та органів місцевого самоврядування їх посадових осіб у господарські відносини.

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Статтею 1 протоколу № 1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в України визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджайся результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. Але, як вже було зазначено конфіскація майна судом не застосовувалась.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду клопотання були повідомлені належним чином.

Розглянувши клопотання, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься змагальність сторін.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно з п.13 інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 131 КПК України передбачено, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом першим частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Керуючись ст.ст. 174, 318-380 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений згідно до постанови слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5 № 31/4-2286 від 31.08.2009 р., а саме з 241/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер обтяження 9014002 від 01.09.2009 р., та реєстраційний номер обтяження 9013940 від 01.09.2009 р.).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя:

03.05.2023