Постанова

від 11.04.2023 по справі 308/7086/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7086/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 квітня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Чічкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 вересня 2021 року (у складі судді Деметрадзе Т.Р.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Міо Каффе», про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 р. ОСОБА_2 в особі представника адвоката Гончарова В.В., звернувся до суду з позовом, у якому просив:

1.Визнати право власності ОСОБА_2 на майно (обладнання), яке знаходиться у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , а саме:

-машину для вакуумного пакування кави у полімерні пакети фірми «ОРЕМ», тип ARIETE VAC, бувшу у використанні, виробництва 1992 р., Італія;

-промислову машину для розмелювання кави фірми «STA» з електричним приводом, бувшу у використанні, виробництва 1996 р., Італія;

-вакуумну пакувальну машину фірми «Covimac», модель «ЕСО 500 SA», бувшу у використанні, виробництва 2003 р., Італія.

2.Зобов`язати громадянина Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 вказане майно (обладнання) та стягнути з відповідачів судові витрати.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є співзасновником та учасником ТОВ «МІО КАФФЕ», а другим співзасновником та учасником цього Товариства є громадянка ОСОБА_5 , яка водночас є директором цього Товариства.

Згідно з контрактом від 18.05.2017 р. № 0105/іmр ОСОБА_2 за особисті кошти придбав в угорської фірми «TRANZIT VAM KFT» обладнання для виробництва кави вартістю з урахуванням розмитнення 268 527,68 грн., а саме: машину для вакуумного пакування кави у полімерні пакети фірми «ОРЕМ», тип ARIETE VAC, серійний номер 065/91, б/к, виробництва 1992 р., Італія, вартістю 6 000,00 Євро; промислову машину для розмелювання кави фірми «STA» з електричним приводом, б/к, виробництва 1996 р., Італія, вартістю 700,00 Євро; вакуумну пакувальну машину фірми «Covimac», модель «ЕСО 500 SA», серійний номер 467, б/к, виробництва 2003 р., Італія, вартістю 682,00 Євро.

26.05.2017 р. указане обладнання позивач самостійно ввіз на територію України та розмитнив.

Протягом 2017-2018 років обладнання було змонтовано на стаціонарній основі в орендованому ТОВ «МІО КАФФЕ» виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_4 , та в повній мірі стало використовуватися Товариством у його виробничій діяльності.

Однак, позивач не оформив з Товариством жодних документів юридичного характеру про передання йому в користування такого обладнання, зокрема: акту приймання-передачі, договору оренди.

З початку 2020 р. у ОСОБА_2 виник намір використовувати це обладнання у своїх приватних цілях, у зв`язку з чим він, як його законний власник, 03.01.2020 р. звернувся до директора товариства ОСОБА_5 із письмовою вимогою про повернення йому цього обладнання протягом 7-ми днів, яка була залишена без будь-якого реагування.

Згодом ОСОБА_2 стало відомо, що на підставі договору оренди від 01.09.2019 р. орендатором ангару вже став громадянин Італії ОСОБА_3 , який використовує ангар також для виробництва кави (помелу і фасування).

Між тим, в ангарі дотепер перебуває змонтоване у ньому належне позивачеві обладнання, яке ОСОБА_3 використовує без будь-яких законних підстав на нього і відмовляється повертати, стверджуючи, що дане обладнання не можна ідентифікувати як належне позивачеві, оскільки на цьому обладнані відсутні ідентифікуючі позначки (таблички).

Зауважує, що факти придбання позивачем такого обладнання, монтажу обладнання і його перебування до теперішнього часу в ангарі, знищення на обладнанні ідентифікуючих його позначок та невизнання ОСОБА_6 права власності позивача на обладнання і відмови його повертати стверджуються також і отриманими свідченнями ОСОБА_3 під час його допитів 02.03.2020 р. і 05.05.2020 р., отриманими свідченнями ОСОБА_5 під час її допиту 05.03.2020 р. та оглядом місця події (ангару) 02.03.2020 р. при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020070170000218.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07.09.2021 р. позов задоволено:

1. Визнано право власності ОСОБА_2 на майно (обладнання), яке знаходиться у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , а саме:

- машину для вакуумного пакування кави у полімерні пакети фірми «ОРЕМ», тип ARIETE VAC, бувшу у використанні, виробництва 1992 р., Італія;

- промислову машину для розмелювання кави фірми «STA» з електричним приводом, бувшу у використанні, виробництва 1996 р., Італія;

- вакуумну пакувальну машину фірми «Covimac», модель «ЕСО 500 SA», бувшу у використанні, виробництва 2003 р., Італія.

2. Зобов`язано громадянина Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 майно (обладнання), яке знаходиться у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , а саме:

- машину для вакуумного пакування кави у полімерні пакети фірми «ОРЕМ», тип ARIETE VAC, бувшу у використанні, виробництва 1992 р., Італія;

- промислову машину для розмелювання кави фірми «STA» з електричним приводом, бувшу у використанні, виробництва 1996 р., Італія;

- вакуумну пакувальну машину фірми «Covimac», модель «ЕСО 500 SA», бувшу у використанні, виробництва 2003 р., Італія.

3. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі по 1 973,25 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят три грн. двадцять п`ять коп.) гривень з кожного.

4. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі по 5 000 (п`ять тисяч) гривень з кожного.

Указане судове рішення мотивоване обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції із підстав порушення норм матеріального і процесуального права та відмовити в задоволенні позову.

Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:

-Жодного належногота допустимогодоказу проте,що майнопередано позивачемтовариству «Міо Каффе», не надано, як і не надано доказу про те, що воно використовувалось останнім у господарській діяльності;

-Позивач непідтвердив тойфакт,що намомент пред`явленняпозову майно(обладнаннядля виробництвакави),яке вінпридбав згідноз контрактомвід 18.05.2017р.№ 0105/ іmр, знаходиться в ангарі за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 та орендується апелянтом за договором оренди від 01.09.2019 р.;

-Не зрозуміло,на підставіяких доказівсуд дійшоввисновку,що майно(обладнаннядля виробництвакави)позивача,яке він придбав згідно з контрактом від 18.05.2017 р. № 0105/іmр, і майно, що знаходиться в ангарі в АДРЕСА_1 , є одним і тим же майном;

-Суд не дав жодної оцінки тому факту, що згідно з контрактом від 18.05.2017 р. № . № 0105/ іmр та ВМД місцем доставки товару вказано АДРЕСА_2 ;

-Позивач і суд як на підтвердження факту знаходження спірного майна в ангарі за адресою: АДРЕСА_1 , посилається на матеріали кримінального провадження № 12020070170000218, однак листом від 22.10.2021 р. сектор дізнання Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області повідомив, що матеріалами вказаного провадження не підтверджено факт знаходження майна ОСОБА_2 в ангарі за адресою: АДРЕСА_1 ;

-Обладнання, яке знаходиться в ангарі за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у користуванні апелянта згідно з договором позички від 07.10.2020 р.

У письмовому відзиві на скаргу адвокат Гончаров В.В. в інтересах позивача ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (т.1, а.с.162-165).

Узагальнені заперечення зводяться до такого:

- ОСОБА_3 не вказав жодної об`єктивної причини, які позбавили його можливості подати копії договору позички обладнання та акту прийому-передачі обладнання не тільки разом із відзивом на позовну заяву, але і протягом усього часу розгляду цієї справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим указані документи не підлягають прийняттю до розгляду судом апеляційної інстанції у якості доказів у справі та врахуванню при прийнятті рішення;

-З часу розміщення і монтажу в ангарі належного позивачу обладнання таке донині там знаходиться.

У письмовому запереченні на відзив позивача ОСОБА_2 апелянт ОСОБА_1 вказує на недоведеність позовних вимог і неналежний суб`єктний склад учасників спору (т.1, а.с.227-228).

У письмовому відзиві на скаргу директор ТОВ «Міо каффе» Фетісова С.В. підтримує доводи апеляційної скарги та вважає обставини, викладені в оскаржуваному рішенні такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач ніколи не передавав жодного обладнання ТОВ «Міо каффе» для використання у своїй діяльності, а як наслідок останнє і не могло його використовувати (т.1, а.с.182).

У письмовому відзиві на скаргу адвокат Майстренко Н.М. в інтересах відповідача ОСОБА_4 заявляє про підтримку апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим із порушенням норм процесуального права в частині підсудності цього спору суду загальної юрисдикції, визначення суб`єктного складу та, відповідно, з неправильним застосуванням норм матеріального права (т.1, а.с.206-210).

У письмовому поясненні відповідач ОСОБА_4 від 01.09.2022 р. зазначає, що є власником ангару для ведення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 . Йому було відомо, що в ангарі орендар (ТОВ «Міо каффе») установив лінію із помелу, фасування і пакування кави, бачив уже змонтоване обладнання, проте кому воно належить, який характер домовленостей і правовідносин між позивачем і ОСОБА_3 , чи змінювалось обладнання, йому не відомо (т.1, а.с.232).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гончаров В.В., не визнав апеляційної скарги з мотивів, наведених у відзиві на скаргу.

Інші учасники справи не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені. Однак, представник апелянта адвокат Ракущинець А.А., подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності (т.2, а.с.9).

На стадії апеляційного перегляду справи позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій просить прийняти відмову від позову в частині позовних вимог до ОСОБА_4 , визнати недійсним рішення суду першої інстанції у частині задоволення його позовних вимог до ОСОБА_4 та закрити провадження у цій частині (т.1, а.с.231).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20.12.2022 р. відмову адвоката Гончарова В.В. в інтересах ОСОБА_2 від позову в частині вимог до ОСОБА_4 прийнято, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07.09.2021 р. у частині позовних вимог до ОСОБА_4 визнано нечинним і провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_4 закрито (т.2, а.с.5).

Отже, в апеляційному порядку справа переглядається у межах спору між фізичними особами: ОСОБА_2 (позивач) і ОСОБА_3 (відповідач), третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ «Міо каффе».

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції у цілому та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові з таких мотивів.

Задовольняючи позов,суд першоїінстанції виходивіз того, що позивачем було надано належні докази на підтвердження своїх доводів.

При цьому, судом установив таке:

- ОСОБА_2 придбав в угорської фірми «TRANZIT VAM KFT» машину для вакуумного пакування кави у полімерні пакети фірми «ОРЕМ», тип ARIETE VAC, серійний номер 065/91, бувшу у використанні, виробництва 1992 р., Італія; промислову машину для розмелювання кави фірми «STA» з електричним приводом, бувшу у використанні, виробництва 1996 р., Італія; вакуумну пакувальну машину фірми «Covimac», модель «ЕСО 500 SA», серійний номер 467, бувшу у використанні, виробництва 2003 р., Італія, що стверджується доданими до позовної заяви копіями контракту № 0105/imp від 18.05.2017 та рахунку-фактури (інвойсу) до нього NQ9LA 1124495;

-Зазначені машини були завезені позивачем до ангару, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та перебував на той момент у оренді ТОВ «МІО КАФФЕ», засновником та співучасником якого є ОСОБА_2 ;

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено той факт, що саме він є власником вищевказаних машин для помелу та фасування кави, а тому позовна вимога про визнання права власності на них підлягає задоволенню.

-Як вбачається з тверджень позивача та протоколу допиту свідка ОСОБА_3 у межах кримінального провадження № 12020070170000218, у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває обладнання, яке було завезено ОСОБА_2 та погружено в ангар, який перебував у оренді ТОВ «МІО КАФФЕ»;

-З оглянутого Договору оренди від 01.09.2019 р., укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , видно, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , передано в оренду ОСОБА_3 для виготовлення, помелу та фасування кави;

-обладнання для помелу та пакування кави було завезено ОСОБА_2 і перебувало до моменту звернення до суду з позовом у вказаному ангарі, що підтверджується протоколом огляду місця події від 02.03.2020 р. і фото-таблицею до нього;

-згідно з Актом державного виконавця від 29.01.2021 р., складеного в ході виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 23.12.2020 р., спірне майно, яке знаходилось у належному ОСОБА_4 і орендованому ОСОБА_1 виробничому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , описано та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_7 .

У з в`язку з цими обставинами суд дійшов висновку, що у вказаному приміщенні перебувало саме те майно, яке було придбано та завезено в ангар позивачем ОСОБА_2 , а відтак позовна вимога останнього про зобов`язання громадянина Італії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 майно (обладнання), яке знаходиться у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 також підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із указаними висновками через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (неналежна оцінка доказів).

Згідно з положеннями ст. 263 ч.1, 2, 5 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Так, згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Правила ст.ст. 16, 392 ЦК України визначають способом захисту цивільних прав визнання права власності, коли власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою задоволення позову про визнання права власності є наявність у позивача суб`єктивного права власника, що є предметом доказування у справі та покладає на позивача процесуальний обов`язок відповідно до статей 12, 81 ЦПК України надати суду належні та допустимі докази, що підтверджують право власності позивача на спірне майно.

Оскільки предметом позовних вимог є визнання права власності ОСОБА_2 на обладнання (спірне майно), яке знаходиться у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , та зобов`язання громадянина Італії ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 указане майно (обладнання), то вирішальним моментом доказування є питання ідентифікації (ототожнення) спірного майна та належність саме цього майна у віданні (володінні, користуванні) відповідача.

У зв`язку з цим апеляційним судом установлено наступне.

Контракт №0105/ imp від 18.05.2017 р. був укладений ОСОБА_2 (покупцем) як фізичною особою-підприємцем (юридична адреса: АДРЕСА_2 ), однак позов ним пред`явлений як фізичною особою, що вже дає підстави для висновку про неналежність позивача в контексті заявлених вимог.

За змістом п.1.1. указаного контракту ОСОБА_2 купив обладнання для виробництва кави, перераховані в інвойсах, що є невід`ємними частинами контракту, проте наданий позивачем інвойс NQ9LA 1124495 (т.1, а.с.14) не перекладений із угорської мови на українську.

Інвойс (рахунок, рахунок-фактура та накладна) це товарно-супровідний документ у міжнародній комерційній практиці, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставляються покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і відомості про постачальника та одержувача. Якщо умови оплати відтермінування платежу, інвойс є розрахунковим документом. Також це основний документ, який використовується митницею для розрахунку митних платежів при митному оформленні імпорту товару.

Між тим, відповідно до контракту № 0105/ imp загальна сума контракту складає 10000 євро, а як убачається із інвойсу 7382 євро.

Згідно змитною декларацією(формаМД-2 основнийлист,форма МД-3 додатковийлист,і формаМД-6 доповненнямитної декларації)опис обладнанняхарактеризується забагатьма ідентифікуючимиознаками (назва,тип,серійний номер,продуктивність,потужність (окрімпромислової машинидля розмелюваннякави STA),з термоусадкоюпакувального матеріалу(щодовакуумної пакувальноїмашини Covimac),уживаністю (б/к),роком ікраїною виробництва(окрімвакуумної пакувальноїмашини Covimac)у тойчас,як предметомпозову єобладнання,що характеризуєтьсялише назвою,типом,уживаністю, роком і країною виробництва (а.с.15-16).

Позивач стверджує, що будучи співзасновником ТОВ «Міо кафе», з метою досягнення товариством статутних цілей, покращення його господарської діяльності та збільшення доходів, він за особисті кошти придбав указане обладнання і змонтував його в орендованому товариством виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 , де таке близько двох років використовувалося товариством у своїй діяльності.

Однак, доказів придбання обладнання саме за власні (особисті) кошти, повної його оплати і монтажу позивач на надав.

До того ж, у цьому випадку належним відповідачем у спорі має бути саме ТОВ «Міо кафе», а не ОСОБА_3 , який згідно з укладеним із ОСОБА_4 договором оренди від 01.09.2019 р. значився лише орендатором нежилого приміщення в АДРЕСА_1 з указаної дати до 01.11.2022 р. (т.1, а.с.18-19).

Як убачається із протоколів допиту свідка від 02.03.2020 р. і від 05.05.2020 р. у кримінальному провадженні № 12020070170000218, ОСОБА_3 визнав, що в орендованому ним ангарному приміщенні дійсно знаходиться обладнання, але чи воно те саме, на яке претендує ОСОБА_2 повідомити не може, ніяких дій з розукомплектування, знищення, пошкодження табличок, ідентифікаторів, номерних позначень на обладнанні він не вчиняв і таке може бути повернуто ОСОБА_2 лише за наявності в останнього документів у підтвердження права власності на майно (т.1, а.с.21-24).

Згідно з протоколом допиту свідка від 05.03.2020 р. ОСОБА_5 остання як директор ТОВ «Міо кафе» показала, що кому саме належить спірне обладнання повідомити не може, оскільки не володіє такою інформацією (т.1, а.с.25-6).

У доданомудо апеляційноїскарги листіначальника секторудізнання ВП№ 1Ужгородського РУПГУНП вЗакарпатській областіО.Качура,адресованому ОСОБА_3 ,зазначено,що вмежах кримінальногопровадження №12020070170000218дійсно проводивсяогляд місцяподії уввіреному ОСОБА_3 на той час складському приміщенні з метою ідентифікації майна, яке було описано в заяві про вчинення кримінального правопорушення гр. ОСОБА_2 , по закінченню якого було зауважено, що під час огляду місця події заступником начальника слідчого відділення не було виявлено ідентифікуючі таблички чи номерні позначення, які б могли ідентифікувати агрегатне майно, а тому оглянуте майно не було вилучено, оскільки ідентифікувати, що вказане майно саме те, яке описано в заяві про вчинення кримінального правопорушення, орган досудового розслідування не зміг (т.1, а.с.143).

Тобто,з указаноголиста випливає,що протокологляду місцяподії від02.03.2020р.,на якийпосилається позивач,жодним чиномне свідчитьпро належність ОСОБА_2 наявного вангарі обладнання. Не підтверджує цього факту й акт державного виконавця від 29.01.2021 р., що складений у ході виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 23.12.2020 р. про арешт майна в порядку забезпечення позову, на який, зокрема, послався суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків.

Таким чином, оцінка наведених доказів у їх сукупності та взаємозв`язку дає підстави лише для висновку про те, що у виробничому приміщенні (ангарі) по АДРЕСА_1 знаходиться певне обладнання для розмелювання і пакування кави, проте у справі немає жодних достовірних доказів належності цього обладнання позивачу, що виключає застосування до спірних правовідносин як положень ст. 392 ЦК України (визнання права власності), так і ст. 387 ЦК (віндикація), ст. 1212 ЦК (кондиційні зобов`язання), на які покликається позивач і які застосував суд першої інстанції.

За встановлених у справі обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову через його недоведеність.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги доданий до апеляційної скарги договір позички від 07.10.2020 р., оскільки такий поданий із порушенням норм процесуального права та виходить за межі спірних правовідносин.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.2, п.3, п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить скасувати, а в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити.

Із приводу розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України витрати, понесені апелянтом за подачу апеляційної скарги в сумі 5291 грн. (а.с.148), належить покласти на ОСОБА_2 (позивача).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.2. п.3, п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 вересня 2021 року скасувати. 3.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити. 4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь Роберто Кроццолі 5291 (п`ять тисяч двісті дев`яносто одна) гривень у відшкодування судового збору.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

6. Повне судове рішення складено 01.05.2023 р.

Судді: