Ухвала

від 20.04.2023 по справі 336/1929/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.04.2023 Справа № 336/1929/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/241/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №336/1929/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.307 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лебедін Сумської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадону, з метою збуту, а також його збут, при невстановлених досудовим слідством обставинах, незаконно придбав кристалічну речовину білого кольору, яка являється наркотичним засобом обіг якого обмежено - метадоном, та незаконно зберігав його при собі з метою збуту.

22.01.2019 приблизно о 15 годині ОСОБА_7 , реалізуючи умисел, спрямований на незаконний збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадону, знаходячись біля кіоску по продажу квітів в районі зупинки громадського транспорту по вул.Іванова у м.Запоріжжі, зустрівся з ОСОБА_9 , якому було доручено проведення оперативної закупки наркотичного засобу, після чого за 450 грн. передав останньому поліетиленовий згорток з кристалічною речовиною білого кольору, яка є наркотичним засобом обіг якого обмежено - метадоном, маса якого в перерахунку на основу складає 0,1791 г.

06.02.2019 приблизно об 11:40 годині ОСОБА_7 , реалізуючи умисел, спрямований на незаконний збут наркотичного засобу обіг якого обмежено - метадон, діючи повторно,знаходячись біля магазину «Брусниця» по вул.Чарівній 107 у м.Запоріжжі, зустрівся з ОСОБА_9 , якому було доручено проведення оперативної закупки, після чого за 250 грн. передав останньому поліетиленовий згорток з кристалічною речовиною білого кольору, яка є наркотичним засобом обіг якого обмежено - метадоном, маса якого в перерахунку на основу складає 0,0922 г.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинене особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст.309 КК, повторно. Йому призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна, крім житла.

Вирішено питання про початок строку відбування покарання, зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, процесуальні витрати та речові докази.

В апеляційній скарзі обвинувачений просив вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити. Свої вимоги мотивував тим, що під час судового розгляду ним фактично не було реалізовано його право на належну правову допомогу, оскільки його захисником не було здійснено активних дій, спрямованих на його захист. Зокрема у судових засіданнях захисник поводив себе пасивно, не подав до суду клопотань про визнання доказів обвинувачення недопустимими або про витребування доказів на підтвердження його невинуватості. Захисник не долучив до справи свідоцтво про народження дитини обвинуваченого, характеристику з місця його проживання та роботи. Крім того, надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості, отримані внаслідок провокації злочину. Особа, яка здійснювала оперативні закупки, є його знайомим і ця особа неодноразово телефонувала на його телефон та відправляла на його банківську картку грошові кошти для придбання наркотичної речовини, аби її в подальшому разом вжити. Він ніколи не займався збутом наркотичного засобу з метою отримання прибутку. Покази свідка ОСОБА_9 про те, що він раніше жодного разу не спілкувався з ним, спростовується відеозаписом аудіо-відео контролю за вчиненням злочину. Суд не надав оцінки показам залегендованої особи про те, що їй не надавалися спеціальні технічні засоби для документування факту продажу наркотичної речовини, що взагалі ставить під сумнів те, що судом була допитана особа, яка здійснювала закупку.

Захисник в своїй апеляційній скарзі просив вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити за недоведеністю його вини та невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судом було порушено порядок дослідження доказів та їх обсяг. Зокрема, встановивши певний порядок дослідження доказів, суд без будь-якого обґрунтування двічі здійснив зміну порядку дослідження доказів не з`ясувавши при цьому думку сторін. Судом було змінено порядок допиту свідків та обвинуваченого, а речові докази взагалі не були досліджені. Крім того, судом порушено вимоги ст.352 КПК, оскільки суддя самостійно проголошувала присягу свідка та питала у свідка чи вона йому зрозуміла. Так само лише у свідка ОСОБА_10 судом було отримано розписку про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази та підписано останнім текст присяги. Щодо свідка ОСОБА_11 та ОСОБА_9 такі документи відсутні. Під час допиту свідка ОСОБА_10 суд порушив порядок допиту свідка, а саме не надаючи право прокурору першому допитати свідка, а потім стороні захисту, натомість розпочав допит свідка самостійно. Суд не з`ясовував підстави для проведення НСРД, отримання грошей для закупки, залегендування закупника, добровільність його участі в слідчій дії, не виносив ухвалу про допит свідка з іншого приміщення. Суд не мотивував у вироку свого висновку про законність дій поліції по проведенню оперативних закупок. Суд зазначив у вироку про корисливий мотив, проте матеріали провадження не містять жодних доказів, які би свідчили за яку саме суму був придбаний обвинуваченим наркотичний засіб. Також судом не було враховано, що майже за три роки поки відбувався розгляд справи в суді, обвинувачений не вчинив нового злочину, у нього народилася дитина, а тому ухвалений вирок є незаконним, несправедливим та занадто суворим.

Крім того, обвинувачений та захисник, з посиланням на ч.3 ст.404 КПК, просили дослідити докази у провадженні.

Обвинувачений ОСОБА_7 вкотре не з`явився в судове засідання апеляційного суду. Усі судові повістки, надіслані апеляційним судом на усі відомі адреси проживання обвинуваченого, повернулися з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». За повідомленням захисника обвинувачений виїхав за кордон України, адреса його там місця проживання та дата його повернення невідома. Будь-який зв`язок з обвинуваченим відсутній. Захисник обвинуваченого також перебуває за межами України.

Отже обвинувачений не повідомив апеляційний суд про зміну місця свого проживання та не вживав жодних розумних дій, які можна було б очікувати від особи, яка бажає бути присутньою в суді під час апеляційного розгляду, для повідомлення суду про таке бажання, а також про місце свого перебування чи іншу контактну інформацію. Такі обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про відсутність у обвинуваченого зацікавленості у результатах розгляду апеляційних скарг сторони захисту та бажання реалізувати свої права щодо участі в судовому засіданні та похідних від нього інших прав обвинуваченого.

А тому колегія суддів, з огляду на відсутність визначених ч.4 ст.401 КПК обставин, які би вимагали обов`язкової участі обвинуваченого в апеляційному розгляді, прийняла рішення про можливість здійснення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого та його захисника.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, яка заперечила проти апеляційних скарг та просила залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органом досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Зокрема суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті наркотичних засобів обґрунтовано послався на протоколи, складені за результатами проведених у справі негласних слідчих (розшукових) дій; протоколи огляду, висновки судово-хімічних експертиз; покази свідка ОСОБА_9 , зміст та аналіз яких детально викладено у вироку.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.307 КК.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений заперечив факт збуту ним наркотичних засобів з метою отримання прибутку, вважаючи, що в силу дружніх відносин він лише сприяв ОСОБА_9 у придбанні наркотичного засобу, а відтак його необґрунтовано засуджено за ч.2 ст.307 КК. При цьому стверджував про провокацію злочину.

Проте, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не може погодитися із такими доводами обвинуваченого виходячи з такого.

Так, під незаконним збутом слід розуміти будь-які способи оплатного чи безоплатного розповсюдження наркотичних засобів або психотропних речовин серед невизначеного кола осіб (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позичання, за певних умов - введення наркотику чи психотропної речовини його володільцем іншій особі шляхом ін`єкцій, пригощання цигарками, які містять зазначені речовини, тощо).

Про умисел на збут на оплатній основі наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема, великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, поведінка суб`єкта злочину, те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх, тощо.

Так, судом першої інстанції із показів свідка ОСОБА_9 було встановлено, що до проведення негласних слідчих (розшукових) дій за його участю свідок не був знайомий з обвинуваченим ОСОБА_7 і він звертався до обвинуваченого виключно з метою придбання наркотичного засобу за грошові кошти, які були видані працівниками поліції. При цьому свідок зв`язувався з обвинуваченим за номером мобільного зв`язку, який також отримав від працівників поліції. Наявність домовленостей будь-якого іншого змісту або особистих відносин з обвинуваченим свідок заперечив. Зазначене спростовує версію обвинуваченого про те, що особа, яка здійснювала оперативні закупки, є його знайомим.

Крім того, обґрунтовано зважив суд першої інстанції і на ту обставину, що наркотична речовина в обох випадках передавалася обвинуваченим в поліетиленових згортках, що свідчить про попереднє фасування та пакування наркотичного засобу з метою його збуту для зручності. При цьому наркотичний засіб був розфасований у згортки різною масою і вартість наркотичного засобу залежала від кількості цього засобу.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що збут наркотичного засобу відбувався у різних місцях і відповідно до показів свідка ОСОБА_9 до місця передачі наркотичного засобу обвинувачений прибував на різних автомобілях, що з великою ймовірністю свідчить про вжиття обвинуваченим заходів конспірації своєї діяльності.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у обвинуваченого умислу на збут вказаної наркотичної речовини. При цьому показання обвинуваченого в частині відсутності у нього умислу на збут наркотичного засобу суд всебічно й повно дослідив і з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнав такими, що суперечать встановленим обставинам. Більш того, й сам обвинувачений не заперечує факту передачі ним ОСОБА_9 наркотичної речовини, за передані свідком обвинуваченому грошові кошти.

Будь-яких підстав ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_9 , які підтверджуються іншими об`єктивними доказами (відеозаписами оперативної закупки) у кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Доводи обвинуваченого щодо провокації злочину є безпідставними, оскільки такий факт не знайшов свого підтвердження в результаті перевірки обставин кримінального провадження та дослідження доказів судом першої інстанції.

Так, застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для встановлення факту провокації злочину є визначальним з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Виходячи з правових орієнтирів, не є провокацією пропозиція особи, котра співпрацює з правоохоронними органами, вчинити злочин, на яку винний одразу погоджується.

За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення (придбання чи виготовлення та зберігання предмета, знарядь злочину тощо) сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру та що в іншому випадку злочин не було би вчинено.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості про збут ОСОБА_7 наркотичних засобів були відомі органу досудового розслідування ще до початку проведення НСРД. На пропозицію з боку свідка ОСОБА_9 про можливість придбання наркотичного засобу обвинувачений в обох випадках одразу відповів згодою. Під час передачі наркотичного засобу дії обвинуваченого були послідовними та обдуманими. Будь-яких даних про наполегливе схиляння свідком ОСОБА_9 обвинуваченого ОСОБА_7 до продажу йому наркотичної речовини в цьому кримінальному провадженні не встановлено.

Контроль за вчиненням злочину здійснювався у формі оперативних закупок із дотриманням вимог ч.3 ст.271 КПК, тобто без застосування підбурювання до скоєння злочину з боку працівників поліції, а обставини злочину не свідчать про те, що ОСОБА_7 не вчинив би аналогічного злочину, пов`язаного зі збутом наркотичної речовини іншим особам, навіть за умови, якщо б особа під вигаданим прізвищем ОСОБА_9 не придбала в нього наркотичні засоби.

Таким чином, на переконання колегії суддів, дії працівників органів досудового розслідування, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не призвели до підбурювання ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, за яке його засуджено. На цих же підставах колегія суддів визнає безпідставними і доводи апеляційної скарги обвинуваченого про отримання доказів внаслідок провокації злочину.

Доводи сторонизахисту пронедопустимість якдоказів протоколів,складених зарезультатами проведенихнегласних слідчих(розшуковихдій)були предметомретельної перевіркисуду першоїінстанції.Зокрема судправильно виходивз того,що відсутністьв матеріалахкримінального провадженняпостанови слідчогочи прокурорапро залучення ОСОБА_9 до проведенняНСРД неє істотнимпорушенням вимогкримінального процесуальногозакону,оскільки цене призвелодо істотногопорушення правта свободлюдини.Крім того,суд слушнозазначив,що процесуальнимзаконом непередбачено поданняособою,що залучаєтьсядо проведенняНСРД,заяви пронадання згодина участьу такихдіях. Більш того,свідок ОСОБА_9 як під час залучення його до проведення негласних слідчих дій, так і під час його допиту в судовому засіданні не заявляв про недобровільність його участі в таких діях. Отже залучення ОСОБА_9 до участі в проведенні НСРД відповідає положенням ч.6 ст.246 КПК, а відтак здійснено з дотриманням вимог КПК.

Що стосується доводів захисника про нез`ясування судом походження грошових коштів, які були використані під час проведення НСРД, то колегія суддів зазначає, що дана обставина не ставилася під сумнів стороною захисту під час судового розгляду. Відсутність в матеріалах провадження документу про видачу коштів для використання їх при проведенні НСРД у цьому кримінальному провадженні автоматично не обумовлює недопустимість фактичних даних щодо видачі грошових коштів ОСОБА_9 чи результатів НСРД. Переконливих аргументів в цій частині сторона захисту не навела.

Не можуть вважатися обґрунтованими і доводи апеляційної скарги захисника про нез`ясування судом підстав проведення НСРД у цьому провадженні. Адже суд першої інстанції ретельно перевірив документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, постанови прокурора, доручення, ухвалу слідчого судді) та не встановив порушення вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.

Відтак докази, на які послався суд у вироку в обґрунтування винуватості обвинуваченого, було отримано в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду і не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.

Судова колегія критично ставиться до доводів апеляційних скарг про відсутність у обвинуваченого під час здійснення ним злочину корисливого мотиву.

Так у кримінально-правовому розумінні, корисливий мотив являє собою прагнення, спонукання особи до незаконного збагачення (як свого, так і третіх осіб) за рахунок вчинення протиправних дій у відношенні інших осіб, суспільства або держави.

За обома епізодами злочинних дій обвинувачений щоразу збував наркотичні засоби ОСОБА_9 за грошові кошти 450 грн і 250 грн., тим самим, реалізуючи своє прагнення і спонукання до незаконного збагачення, як свого, так і третіх осіб, у яких він в свою чергу придбавав зазначені засоби. Тому за таких обставин ставити під сумнів висновки суду про наявність у обвинуваченого корисливого мотиву під час збуту ним наркотичних засобів ОСОБА_9 за грошові кошти 450 грн і 250 грн судова колегія підстав не має.

Не вбачає колегія суддів підстав ставити під сумнів й ту обставину, що суд допитав в судовому засіданні саме ту особу, яка здійснювала оперативні закупки, на чому наполягав в своїй апеляційній скарзі обвинувачений. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що, заявивши клопотання про допит свідка ОСОБА_9 , який є залегендованою особою, прокурор надав суду відповідні документи в цій частині, які були перевірені судом першої інстанції. Крім того, покази свідка ОСОБА_9 підтверджуються іншими об`єктивними доказами, зокрема відеозаписами оперативної закупки та узгоджуються із встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження. Будь-яких переконливих і достатніх доводів в цій частині обвинуваченим не наведено.

Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження й доводи захисника про порушення судом ст.352 КПК в частині допиту свідка ОСОБА_9 з використанням технічних засобів з іншого приміщення.

Так, з технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, вбачається, що в судовому засіданні від 16.02.2021 року прокурором було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_9 з використанням технічних засобів з іншого приміщення. З метою забезпечення безпеки свідка ОСОБА_9 судом першої інстанції було постановлено провести його допит з іншого приміщення у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію цього свідка у приміщенні цього суду. При цьому судом було з`ясовано у учасників провадження наявність заперечень проти такого допиту.

Та обставина, що суд з цього приводу постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати і без постановлення ухвали в письмовій формі не може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки така обставина не перешкодила суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і на законність проведеного допиту і отриманих в його результаті даних не вплинуло.

Допитаним свідкам були вручені пам`ятки про їх права та обов`язки, всі без винятку свідки були попереджені судом першої інстанції про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, а також приведено до присяги. Відсутність в матеріалах кримінального провадження тексту присяги, підписаної свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , за жодних обставин не скасовує тієї обставини, що свідки були приведені до присяги, що підтверджується звукозаписом судового засідання.

Не вбачає колегія суддів і порушень порядку допиту свідка ОСОБА_10 , як на тому наголошував в своїй апеляційній скарзі захисник. Адже з технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, вбачається, що суд лише запропонував свідку надати покази про відомі йому обставини у цьому кримінальному провадженні, після чого свідок був допитаний прокурором та стороною захисту. При цьому головуючий суддя вправі задавати свідку уточнюючі питання і такі обставини не свідчать про порушення порядку допиту свідка, оскільки у відповідності до ст.352 КПК суд зобов`язаний контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути зайвого витрачання часу.

Не є слушними і доводи апеляційної скарги захисника про порушення судом першої інстанції порядку та обсягу дослідження доказів. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд, на виконання вимог ст.349 КПК, визначив обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження і дослідив усі заявлені сторонами докази. При цьому суд першої інстанції в разі необхідності наділений правом змінювати порядок дослідження доказів. Сторона захисту не була позбавлена можливості виловлювати свої заперечення проти зміни порядку дослідження доказів в разі їх наявності.

Що стосується доводів захисника про недослідження судом першої інстанції речових доказів, то колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, клопотання про дослідження речових доказів у суді першої інстанції сторонами не заявлялось, а отже колегія суддів не вбачав й підстав стверджувати про неповноту судового розгляду, оскільки дослідження доказів у справі було проведено районним судом з дотриманням вимог ст.349 КПК та принципів диспозитивності й змагальності. Сторона захисту не була обмежена у своїх правах щодо визначення обсягу та порядку дослідження доказів у справі.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на упередженість суду по суті зведено виключно до його незгоди з наданою судом першої інстанції оцінки доказам сторони обвинувачення, що не є підставою для відводу. Конкретних аргументів, які могли би вказувати на небезсторонність суду в цьому кримінальному провадженні, апеляційна скарга не містить.

Твердження обвинуваченого про неефективність його захисту в суді, внаслідок неналежного виконання захисником своїх обов`язків є надуманими.

Так, ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження захист обвинуваченого ОСОБА_7 в суді першої інстанції одпочатку здійснювала захисник ОСОБА_12 на підставі доручення регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги

В подальшому обвинувачений відмовився від послуг захисника ОСОБА_12 та самостійно забезпечив участь іншого захисника, з яким уклав договір про надання правової допомоги. Об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката ОСОБА_13 , яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 , в матеріалах провадження не міститься. Адже колегією суддів встановлено, що захисник ОСОБА_13 активно допомагав обвинуваченому, у всьому підтримував його позицію та висловлював свою думку з приводу обставин справи на користь ОСОБА_7 , тобто не висловлював своєї позиції на погіршення становища підзахисного і не діяв всупереч його волі, що є безумовним обов`язком захисника, визначеним положеннями ст.47 КПК. Крім того, встановлено, що захисник під час судових засідань активно виловлював свої заперечення з того чи іншого питання, порушував перед судом питання про недопустимість доказів у справі, що також підтверджується і змістом мотивувальної частини вироку. Наведені в цій частині обвинуваченим доводи жодним чином не свідчать про неналежний захист обвинуваченого під час судового розгляду.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено очевидних обставин неспроможності захисника ОСОБА_13 у належному захисті ОСОБА_7 , як і не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, який регулює право на захист.

Що стосується доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника, про те, що призначене обвинуваченому покарання є несправедливим та занадто суворим, то вони не можуть вважатися обґрунтованими виходячи з такого.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий за злочини різного ступеня тяжкості, в тому числі і за злочини в сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Жодних обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченого, суд не встановив.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наркоманія - це надзвичайно небезпечне соціальне явище, яке підриває здоров`я людини, викликає деградацію особи, втрату нею соціального статусу. Все це переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченим злочину як і самого обвинуваченого.

Отже, на переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому покарання, яке до того ж визначено у мінімально можливому розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.307 КК, є обґрунтованим, законним та справедливим і таке покарання сприятиме перевихованню обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного обвинуваченому за вироком суду, в апеляційній скарзі захисника не наведено.

Відтак, на переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції постановлено у відповідності з вимогами ст.370 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено. Тому з огляду на вищевказане, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника.

Що стосується клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів, то колегія суддів зазначає, що незгода сторони захисту з оцінкою певних конкретних доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону або неповно і не є підставою для їх повторного дослідження, а тому достатніх підстав, передбачених ст.404 КПК, для повторного дослідження доказів колегія суддів не встановила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4