Постанова

від 02.05.2023 по справі 143/41/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 143/41/22

Провадження № 22-ц/801/883/2023

№ 22-ц/801/885/2023

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А.В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 рокуСправа № 143/41/22м. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі:головуючого суддіСала Т.Б.,суддів:Ковальчука О.В.,Якименко М.М.,секретар ЛуцишинО.П.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 нарішення Погребищенськогорайонного судуВінницької областівід 17лютого 2023року тадодаткове рішенняПогребищенськогорайонногосуду Вінницькоїобластівід03березня2023року,ухваленнісуддею БойкоА.В.,вцивільній справізапозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання недійсним розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації в частині передачі у власність та затвердження технічної документації ОСОБА_1 , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію речового права, припинення права власності та витребування земельної ділянки,

встановив:

Усічні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в кому просила:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації від 12 лютого 2004 року №61 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 052343800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташованої на територіїОчеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 24 лютого 2004 року ОСОБА_1 , серії ВН №020952, в частині земельної ділянкиз кадастровим номером 052343800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташованої на територіїОчеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 39140831 від 09 січня 2018 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на цю земельну ділянку та припинити право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку;

- витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що договором дарування ОСОБА_2 , діюча по дорученню, посвідченомуОчеретянською сільською радою Погребищенського району Вінницької області 25.12.2000 за №135 від імені ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 належне їй право на земельну частку (пай) розміром 3.36 умовних кадастрових гектарів, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай)серії ВН №0165446, виданогоПогребищенською районною державною адміністрацією Вінницької області 19.11.1996.

Даний договір дарування є не укладеним, оскільки вона, як представник дарувальника, його ніколи не підписувала, а наявний в ньому від імені ОСОБА_2 підпис їй не належить, що підтверджується висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи №3656/3657/18-21 від 09.10.2018, яка проведена в рамках кримінального провадження.

Вказує, що ОСОБА_1 є її братом та займається веденням фермерського господарства, обробляючи земельні ділянки, які йому передали в оренду власники землі. На його прохання їхня мати ОСОБА_3 в 1996 році без укладання будь-яких письмових документів передала в користування ОСОБА_1 земельну частку (пай), розміром 3,36 умовних кадастрових гектара, право на який було посвідчене сертифікатом серії ВН №0165446. ОСОБА_1 щороку виплачував пай зерном, яке позивачка разом із мамою використовували при веденні спільного господарства, оскільки вони проживали разом і позивачка здійснювала догляд за матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і згідно закону позивачка вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері, оскільки на день смерті вони проживали однією сім`єю та позивачка була зареєстрована разом з нею.

Після смерті матері відповідач продовжував виплачувати їй, як спадкоємниці померлої, пай за користування земельною ділянкою до 2016 року, не претендуючи на спадкування вказаної земельної ділянки після смерті матері.

У кінці 2016 року відповідач не виплатив позивачці пай за користування земельною ділянкою, і ОСОБА_2 звернулася до нього для з`ясування причини його невиплати, на що було повідомлено, що пай належить ОСОБА_1 і він не зобов`язаний нічого платити, а пай і далі буде продовжувати обробляти.

За даних обставин позивачка звернулась із відповідною заявою до правоохоронних органів щодо незаконного використання ОСОБА_1 належного їй спадкового майна. Працівниками відділу поліції було повідомлено, що згідно наданих ОСОБА_1 пояснень він використовує земельний пай на підставі договору дарування права на земельну частку(пай), посвідченого сертифікатом від 09.01.2001.

Дізнавшись про існування договору дарування, якого позивачка не підписувала, вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії ОСОБА_1 по заволодінню земельним паєм, на підставі якої 01.12.2017 до ЄРДР були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення №12017020270000324.

Під час досудового розслідування кримінального провадження позивачка дізналася, що відповідно до договору дарування від 09.01.2001 ОСОБА_2 , діюча по дорученню, посвідченому Очеретянською сільською радою Погребищенського району Вінницької області 25.12.2000 за №135 від імені ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 належне їй право на земельну частку (пай) розміром 3.36 умовних кадастрових гектарів

Позивачка стверджує, що мати ніколи не доручала їй здійснити дарування належного земельного паю ОСОБА_1 і відповідної довіреності на вчинення таких дій не надавала. Водночас, вона ніколи не підписувала вищевказаного договору дарування та участі в укладенні вказаного правочину не приймала. Підпис ОСОБА_2 , як представника дарувальника, їй не належить, що підтверджується висновком експерта у кримінальному провадженні.

Оскільки досудове розслідування тривало більше двох років, в 2019 році було подано до суду позов про визнання недійсним договору дарування. Проте вже після завершення підготовчого судового засідання у вказаній справі іншим представником позивачці було повідомлено, що 24.02.2004 на підставі договору дарування ОСОБА_1 , згідно розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації, був отриманий державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та ним було зареєстровано за собою право власності на земельну ділянку. Вона вже не могла змінити предмет і підстави позову та подати іншу позовну заяву для об`єднання справ, тому для забезпечення ефективного способу захисту змушена була залишати вказаний позов без розгляду.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району у власність ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішеннямПогребищенського районного суду Вінницької області від 03 березня 2023 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у сумі 2712,40 грн, що складаються з витрат по сплаті судового збору (992,40 грн) та витрат на професійну правничу допомогу (1720 грн).

Не погодившись із вказаними рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати їх та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У скарзі зазначає, що судом безпідставно відмовлено в заяві відповідача про застосування позовної давності. При вирішенні питання щодо позовної давності у цьому спорі необхідно керуватися відповідними нормами ЦК УРСР 1963 року, оскільки саме ОСОБА_3 була наділена правом оспорити угоду, яка не відповідає вимогам закону. Перебіг строку позовної давності для пред`явлення позовів про визнання спірного договору дарування недійсним розпочався для ОСОБА_3 не пізніше 10 січня 2001 року. Позивачка не надала доказів того, що її мати зверталася з позовами до суду про визнання недійсним оспорюваного договору дарування.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду від 17 лютого 2023 року та додаткове рішення суду від 03 березня 2023 року залишити без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165446, виданого Погребищенською районною державною адміністрацією Вінницької області 19.11.1996 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №556, належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «ім. Шевченка», що знаходиться в с. ОчеретняПогребищенського району Вінницької області, розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.10 т.1).

ОСОБА_3 є матір`ю позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 .

Відповідач, займаючись веденням фермерського господарства, користувався земельною ділянкою на підставі усної домовленості з ОСОБА_3 з 1996 року.

Відповідно до договору дарування права на земельну частку (пай) посвідченого сертифікатом, ОСОБА_2 , діюча по дорученню, посвідченому Очеретянською сільською радою Погребищенського району Вінницької області 25.12.2000 за №135 від імені ОСОБА_3 (даритель), і ОСОБА_4 (обдарований) склали договір, відповідно до якого даритель подарувала, а обдарований прийняв в дар право на вказану земельну частку (пай).

Розпорядженням Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 12.02.2004 №61 «Про передачу у власність земельних часток (паїв) із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства» вирішено: затвердити технічну документацію з надання земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) групі громадянОчеретнянської сільської ради із земель колективної власності колишнього КСП ім. Шевченка, розроблену ДП «Вінницький регіональний центр державного земельного кадастру»; передати безкоштовного у власність громадянам членам колишнього КСП ім. Шевченка із земель колективної власності земельні частки (паї) в розмірах і по угіддях згідно з додатком; видати громадянам членам колишнього КСП ім. Шевченка с. Очеретня державні акти на право власності на землю з визначенням цільового призначення для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до архівного витягу, з додатку до вказаного розпорядженняу списку громадян-членів колишнього сільськогосподарського підприємства ім.Шевченка с. Очеретня, яким передаються у власність земельні частки (паї) для ведення особистого селянського господарства за №5 значиться ОСОБА_1 : номер сертифіката ВН 0165446, площа земельної ділянки 3,2950 га (а.с.188 т.1).

24 лютого 2004 року ОСОБА_1 на підставі розпорядженнярайонної державної адміністрації від 12.02.2004 №61 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенськогорайону Вінницької області, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009 (а.с.20 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18 т.1).

Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем за законом є ОСОБА_2 , оскільки на день смерті вони проживали однією сім`єю та позивачка була зареєстрована разом з нею (спадкова справа а.с. 127-133 т.1).

01.12.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 від 20.11.2017 внесено відомості про кримінальнеправопорушення за ч. 3 ст. 358 КК України (кримінальне провадження №12017020270000324), а саме з приводу внесення ОСОБА_1 спільно із колишнім головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області ОСОБА_5 завідомо неправдивих відомостей до доручення та підробку в ньому підпису.

Висновком судових експертів за результатами проведення технічної та почеркознавчої експертизи у матеріалах кримінального провадження №12017020270000324 від 09 жовтня 2018 року №3656/3657/18-21 встановлено, що підпис ОСОБА_2 у договорі дарування права на земельну частку (пай) посвідченого сертифікатом від 09.01.2001 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, та виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою із наслідуванням якогось підпису ОСОБА_2 (а.с.103-107 т.2).

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, відмовив у задоволені позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації в частині передачі у власність та затвердження технічної документації ОСОБА_1 , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення реєстратора через обрання позивачем неефективного способу захисту прав. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Також судом встановлено, що до ОСОБА_2 , як єдиної спадкоємиці майна померлої ОСОБА_3 , перейшло право на земельну частку (пай). З моменту видачі ОСОБА_1 державного актуна земельну ділянку, а саме 24.02.2004, на підставі виготовленої технічної документації та її затвердження із внесенням земельної ділянки до державного земельного кадастру виник новий об`єкт речових прав, відтак,право на належну ОСОБА_3 земельну часку (пай) припинилось. Встановивши, що внаслідок вказаних вище дій ОСОБА_2 не зможе оформити в позасудовому (нотаріальному) порядку свої спадкові права, виходячи із неукладеності договору дарування земельної частки(паю) ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки у відповідача у власність позивача.

Не оспорюючи встановлені судом першої інстанції обставини та висновки суду за результатами розгляду справи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі зазначає, що судом безпідставно було відмовлено в заяві представника відповідача про застосування строків позовної давності, однак, апеляційний суд відхиляє вказані доводи з огляду на наступне.

20 грудня 2022 року від представника ОСОБА_1 до суду першої інстанціїнадійшла заява, в якій він на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України заявив про застосування спливу позовної давності та саме у зв`язку з цим просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 (а.с.122-124 т.2). ОСОБА_1 вважав, що саме з 09.01.2001 дати укладення між ним та ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_2 , договору дарування права на земельну частку (пай) почав спливати термін позовної давності. З моменту укладення цього договору і до моменту смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_3 не зверталася до суду для визнання правочину недійсним.

Суд першої інстанції, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили обізнаність позивача про укладання договору дарування права на земельну частку (пай) до дати написання заяви в правоохоронні органи 20 листопада 2017 року.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і з урахуванням мотивів апеляційної скарги зазначає наступне.

Встановлено, що договір дарування належного ОСОБА_3 права на земельну частку (пай) датований 09 січням 2001 року.

При цьому, ОСОБА_1 не заперечував ту обставину, що в 1996 році ОСОБА_3 на його прохання без будь-яких письмових договорів передала йому в користування земельну частку (пай) розміром 3,36 умовних кадастрових гектара, так як він займався фермерським господарством.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.Спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 заведена 30 листопада 2021 року за заявою ОСОБА_2 .

Як стверджує в позовній заяві ОСОБА_2 , після смерті матері відповідач продовжував виплачувати їй, як спадкоємиці померлої, пай за користування земельною ділянкою до 2016 року. У кінці 2016 року ОСОБА_1 не виплатив їй пай за користування земельною ділянкою і після її звернення до нього для з`ясування причин він повідомив, що пай належить йому.

За вказаних обставин,01 грудня 2017 рокуза заявою ОСОБА_2 за фактом підробки документів під час оформлення земельного паю ОСОБА_3 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

У кримінальному провадженні проведено технічну та почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої 09 жовтня 2018 року Вінницьким відділенням КНДІСЕ надано висновок№3656/3657/18-21. У вказаному висновку вказано, що підпис ОСОБА_2 в договорі дарування права на земельну частку (пай) від 09 січня 2001 року виконаний не нею, а іншою особою.

Доказів того, що ОСОБА_1 оформив право власності на земельну частку (пай)матеріли кримінального провадження не містять.

17 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним (а.с.8 т.1).

06 липня 2021 року вказану позовну заяву ОСОБА_2 в цивільній справі №143/405/19 залишено без розгляду (а.с.9 т.1).

Як вказувала ОСОБА_2 в позовній заяві у справі, яка переглядається, про отримання 24 лютого 2004 року ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на землю та здійснення державної реєстрації права власності їй стало відомо від представника вже після закриття підготовчого провадження, тому вона не змогла змінити предмет і підстави позову.

14 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовомпро визнання недійсним розпорядження щодо передачі у власність та затвердження технічної документації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію речового права, припинення права власності та витребування земельної ділянки.

Апелянт вказує, що до вказаних правовідносин підлягають до застосування положення ЦК УРСР щодо позовної давності, оскільки договір дарування був укладений в 2001 році, однак, вказана позиція відхиляється апеляційним судом, так якв даній справі предметом позову не є визнання недійсним договору дарування земельної частки (паю).

Предметом позову, зокрема, є витребування у відповідача земельної ділянки, право власності на яку він набув на підставі державного акту про право приватної власності на землею від 24 лютого 2004 року та зареєстрував за собою 01 січня 2018 року.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давністьлише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосуватипозовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Оскільки зізмісту висновкуекспертів від 09жовтня 2018року №3656/3657/18-21 вбачається, що позивачка від імені матері не підписувала договір дарування права на земельну (частку) пай, то вказана дата (09 січня 2001 року) не може братися за початок відліку строку позовної давності.

Доказів того, що ОСОБА_3 знала, що подарувала належну їй земельну частку (пай) відповідачу немає (це при тому, що відповідно до договору дарування він укладався її представником).

Обставин, які б підтверджували, що вона знала і могла знати про відчуження паю, не встановлено.

Ні ОСОБА_3 , ні спадкоємець не могли знати про дії ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, зокрема, укладення договору дарування, адже судом не встановлено, що за життя ОСОБА_3 і після її смерті вчинялись якісь дії щодо паю, які б свідчили про бажання змінити правовий статус земельної ділянки чи змінити власника паю.

Після отримання сертифікату на право на земельну частку (пай) і до кінця 2016 року на усних договірних умовах земельна ділянка оброблялася ОСОБА_1 , який постійно сплачував орендну плату, як спадкодавцю, так і спадкоємцю.

Тобто, жодних дій з боку будь-кого із осіб (власника чи користувача земельної ділянки), які б вказували на необхідність цікавитися долею земельної ділянки (паю), зокрема, про укладання будь-яких договорів чи зміну власника, не вчинялися (принаймні судами не встановлено).

Тому ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 не знали і не могли знати про вказані обставини, а дізнавшись, спадкоємець одразу почала захищати своє право на пай в обраний нею спосіб захисту (кримінальне провадження, цивільний позов).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який визнав 20 листопада 2017 року (дата написання заяви до правоохоронних органів) датою, з якої позивачу стало відомо про вчинення договору дарування, та обґрунтовано відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності.

Про оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 стало відомо лише під час розгляду цивільної справи №143/405/19, що не заперечується відповідачем, і після залишення 06 липня 2021 року позову у цій справі без розгляду ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в тому числі, з вимогою про витребування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Оскільки про оформлення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку позивачці стало відомо лише під час розгляду справи №143/405/19, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 звернуласядо відповідача у серпні 2022 року з позовною вимогою про витребування земельної ділянки в межахстроку позовної давності.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції мав застосувати норми матеріального права в редакції ЦК УРСР 1963 року.

При цьому апелянт не зазначає, які саме норми права неправильно застосовані і до яких вимог позову вони неправильно застосовані.

Застосовані норми не є визначальними при вирішенні спору, адже цими нормами суд обґрунтував обраний позивачем неефективний спосіб захисту, у зв`язку з чим в задоволенні позову за цими вимогами відмовлено, і апелянт в цій частині не оскаржує рішення суду, а тому підстав для його скасування немає.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Що стосується додаткового рішення, то зі змісту апеляційної скарги, яка в цій частині не мотивована, слідує, що ОСОБА_1 просить його скасувати як наслідок скасування основного рішення суду. Сама скарга не містить мотивів незгоди апелянта з додатковим рішенням, а апеляційний суд не може на власний розсуд встановлювати в чому полягає незаконність та/або необґрунтованість судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду без змін, оскільки вона ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької областівід 17 лютого 2023 року та додаткове рішенняПогребищенського районногосуду Вінницькоїобласті від03березня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 травня 2023 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

М.М. Якименко