Рішення

від 20.04.2023 по справі 910/11307/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2023Справа № 910/11307/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 1 366 820,54 грн, визнання недійсним п. 4.1 договору

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники сторін:

від позивача - Хілько А.В.

від відповідача - Шапран Л.І.

В судовому засіданні 20.04.2023 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1366820,54 грн та визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 в частині обов`язку замовника з оплати робіт після реєстрації податкової накладної.

Ухвалою суду від 01.11.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.11.2022 в системі "Електронний суд" позивачем було сформовано заяву про усунення недоліків та уточнення позовних вимог, долучено докази на виконання вимог ухвали від 01.11.2022.

Ухвалою суду від 14.11.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.12.2022.

06.12.2022 від відповідача надійшли заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач проти позову заперечує, вказуючи на ту обставину, що заявка на поставку товару та видаткові накладні були підписані однією особою, що суперечить умовам договору та статуту. Крім того, позивачем не було зареєстровано податкові накладні, натомість він просить стягнути вартість товару з урахуванням ПДВ. На думку відповідача, позивачем не доведено обставин щодо виникнення у відповідача обов`язку оплатити товар. Пункт договору, який оспорює позивач, не суперечить законодавству. Також відповідач заперечує проти розміру витрат на правову допомогу.

У підготовчому засіданні судом протокольною ухвалою від 08.12.2022 продовжено строк на подачу відзиву на позовну заяву та долучено його до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 08.12.2022 оголошено перерву до 19.01.2023.

02.01.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що долучені до матеріалів справи документи підтверджують здійснення господарських операцій, відповідачем не спростовано обставини отримання товару, що зумовлює обов`язок його оплатити.

11.01.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що товар не був повернутий позивачу, оскільки, відсутні вимоги про його повернення. Також, відповідач вказує, що оскільки податкові накладні не були зареєстровані, то у нього не виник обов`язок оплатити товар.

19.01.2023 знято з розгляду справу № 910/11307/22, у зв`язку із відсутністю електропостачання в Господарському суді міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 сторін повідомлено про призначення підготовчого засідання на 02.02.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у відпустці підготовче засідання призначене на 02.02.2023 не відбулося.

Ухвалою суду від 27.02.2023 повідомлено сторін про призначення підготовчого засідання на 09.03.2023.

09.03.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 09.03.2023 судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з необґрунтованістю заявленого клопотання.

Ухвалою суду від 09.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.03.2023.

30.03.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 30.03.2023 судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з необґрунтованістю заявленого клопотання.

Крім того, у засіданні 30.03.2023 судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засіданні на 20.04.2023, явку сторін визнано обов`язковою.

В судовому засіданні 20.04.2023 представник позивача підтримав обставини, викладені в заява по суті справи на підтвердження позовних вимог.

Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені в заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов, зазначив про намір подати після прийняття рішення клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2019 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (постачальник) укладено Договір поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується у 2019 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації № 1, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно п. 4.1, 4.3 договору оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно із п. 6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства. Оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Якщо постачальник не зареєстрував, неправильно або несвоєчасно зареєстрував податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого покупець втратив право на податковий кредит, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від суми операцій по яким не зареєстровано, неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 5.2, 5.4 договору поставка товару здійснюється протягом 20 робочих днів на підставі відповідної письмової заявки покупця, підписаної уповноваженими представниками покупця. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець. Зі сторони покупця заявка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома такими уповноваженими особами: заступник директора з рухомого складу (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; головний інженер (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Покупець не несе відповідальності та обов`язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у п. 5.4 даного договору. Акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, підписуються особами, що визначені у п. 5.4 даного договору.

Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної або акта приймання-передачі (п. 5.6 договору).

Пунктами 7.1.1, 7.1.2 покупець зобов`язується прийняти поставлений товар згідно з документами, зазначеними в п.6.1 договору; своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Пунктом 7.2.3 договору покупцю надано право повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі ненадання або не належного оформлення документів, зазначених у п. 6.1 договору (відсутність печатки, підписів, тощо).

Пункт 6.1 договору передбачає, що для прийняття товару покупцю надаються наступні документи: видаткова накладна або акти приймання-передачі, рахунок-фактура, товаро-транспортна (залізнична) накладна (при наявності), документи, які підтверджують якість товару, зазначені у п. 2.2 договору, копії пакувальних аркушів (при наявності).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 включно (п. 13.1 договору).

Згідно долученої до матеріалів справи специфікації № 1 сторони домовились про поставку стержня з втулкою та гайкою у кількості 200 штук та вкладиша моторно-осьового у кількості 146 штук на загальну суму 2846232,00 грн.

Відповідач направив позивачу заявку від 24.10.2019 № НХ-4/5512 на поставку наступних товарів: стержня з втулкою та гайкою у кількості 60 штук та вкладиша моторно-осьового у кількості 60 штук. Заявка підписана начальником служби Копера Д.В.

Позивач постави відповідачу товар на загальну суму 1036800,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 3010 від 30.10.2019 та видатковими накладними: № 199 від 30.10.2019 на суму 359280,00 грн, № 198 від 30.10.2019 на суму 677520,00 грн.

Товар був отриманий представником відповідача Кубаєм В.А. на підставі довіреності від 25.10.2019 № 26.

Суд звертає увагу сторін, що товар був отриманий саме 30.10.2019, що вбачається з дати складання видаткових накладних, та відсутності будь-яких застережень щодо іншої дати отримання від відповідача на видаткових накладних. Натомість дата - 25.10.2019 стосується не дати отримання товару а дати видачі довіреності, оскільки стоїть в графі "за довіреністю" № 26 від 25.10.2019.

30.10.2019 позивач виставив відповідачу рахунки: № 251 на суму 677520,00 грн та № 252 на суму 359280,00 грн. Докази оплати вказаних рахунків суду надані не були.

До матеріалів справи долучено податкові накладні, складені позивачем: № 3 від 30.10.2019 на загальну суму 359280,00 грн, в тому числі ПДВ - 59880,00 грн та № 2 від 30.10.20219 на загальну суму 677520,00 грн, в тому числі ПДВ - 112920,00 грн. До матеріалів справи долучено докази направлення зазначених податкових накладних для реєстрації 14.11.2019, згідно яких документи було прийнято, реєстрація зупинена. Докази того, що відповідні податкові накладні були зареєстровані суду надано не було.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 03.10.2022, в якій вимагав протягом 10 днів з дати отримання претензії сплатити заборгованість у розмірі 1366783,62 грн

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.1 договору оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно із п. 6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, п. 4.1 договору визначає строк оплати товару, який відліковується від дати поставки товару.

Натомість, п. 4.3 договору, який визначає, що оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та частина п. 4.1 договору, що містить застереження про зареєстровану податкову накладну, не є ні строком оплати товару, ні розстроченням платежу, право на узгодження яких в договірному порядку надає ст. 692 ЦК України.

Пункт 4.3 договору, надає право покупцю здійснити оплату товару, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної, натомість він не відміняє обов`язок покупця сплатити товар, після й ого прийняття, як то передбачено п. 4.1, 7.1.2 договору та ст. 692 ЦК України. Крім того, п. 7.2.3 договору покупцю надано право повернути рахунок без оплати за умови не надання документів, передбачених п. 6.1 договору, серед переліку яких нема податкової накладної.

Відсутність зареєстрованої податкової накладної фактично позбавляє покупця права на податковий кредит, проте, на такий випадок п. 4.4 договору покупцю надано право на нарахування та стягнення з продавця штрафу у визначеному договором розмірі.

З вищезазначеного вбачається, що в договорі сторони обумовили строк оплати товару у п. 4.1 договору - протягом 20 банківських днів з дати поставки товару. Оскільки, товар був поставлений 30.10.2019, відповідач зобов`язаний був оплатити отриманий товар до 27.11.2019.

Відповідачем не надано доказів оплати товару на суму 1036800,00 грн, крім того, в заявах по суті спору не заперечуються на не спростовуються обставини щодо відсутності оплати товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідачем не оплачено отриманий від позивача товар на суму 1036800,00 грн у встановлений договором строк, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про неналежність оформлення заявки на поставку товару та видаткових накладних, оскільки, вони підписані в іншому порядку, ніж передбачено п. 5.4 договору, суд не приймає їх до уваги, оскільки, як підтверджує сам відповідач, товар був ними отриманий у визначеному видатковими накладними розмірі. Крім того, асортимент товару, що був поставлений, передбачений у специфікації до договору. Натомість, направлення позивачу заявки, підписаної однією особою, а не двома, як передбачено у договорі свідчить про несумлінні дії самого відповідача, який обізнаний з положеннями свого Статуту та умов договору, проте в супереч вимогам статуту та договору направив позивачу заявку, підписану в іншому порядку. Щодо отримання товару, то він був переданий позивачем представнику відповідача, який діяв на підставі довіреності, про недійсність чи не належність якої суду заявлено не було.

Тобто, саме відповідач оформив документи, які за своєю формою суперечать приписам Статуту та договору, на підставі ним отримав від позивача товар на суму 1036800,00 грн, не повернув його позивачу та наразі заявляє про відсутність у нього обов`язку оплатити отриманий товар, що суперечить приписам цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про фінансовий облік та бухгалтерську звітність в Україні" (в чинній на момент складення первинних документів редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, подані до матеріалів справи первинні документи підтверджують здійснення господарської операції на загальну суму 1036800,00 грн, а заперечення відповідача не спростовують його обов`язок оплатити отриманий товар.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 327006,72 грн грн інфляційних втрат за період з січня 2020 по травень 2022 року та 0,1% річних у розмірі 3013,82 грн за період з 29.11.2019 по 25.10.2022.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на загальну суму 1036800,00 грн з 28.11.2019.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором (п. 8.2 договору).

Отже, сторони в договорі визначили інший розмір відсотків річних, ніж передбачено ст. 625 ЦК України.

Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції та 0,1 % річних, здійснений позивачем та вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму 0,1 % річних у розмірі 3013,82 грн та втрат від інфляції у розмірі 327006,81 грн такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про визнання недійсною умови п. 4.1 договору в частині обов`язку покупця з оплати робіт за умови наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач посилався на порушення ст. 212 ЦК України щодо встановлення сторонами відкладальної умови для виникнення, зміни прав та обов`язків у сторін, проте суд не вбачає, що п. 4.1 договору містить відкладальну умову, а застереження про реєстрацію податкової накладної не визначає строк виникнення у відповідача обов`язку з оплати товару, оскільки, таких обов`язок пов`язаний з датою поставки товару.

Позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов`язує недійсність оспорюваного правочину, в зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для визнання п. 4.1 договору № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 недійсним.

Дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, господарський суд дійшов висновку, що докази позивача переважили доводи відповідача в частині майнових вимог.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 викладено правовий висновок щодо стандарту доказування враховуючи, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Верховний Суд неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог..

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (69093, м. Запоріжжя, вулиця Новобудов, будинок 5, ідентифікаційний код 37540226) заборгованість за договором поставки у розмірі 1036800 (один мільйон тридцять шість тисяч вісімсот) грн 00 коп., суму втрат від інфляції у розмірі 327006 (триста двадцять сім тисяч шість) грн 72 коп., проценти річних у розмірі 3013 (три тисячі тринадцять) грн 82 коп., судовий збір у розмірі 20502 (двадцять тисяч п`ятсот дві) грн 31 коп.

3. В частині позовних вимог про визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 в частині обов`язку покупця з оплати робіт за умови наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства - відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 05.05.2023

Суддя І.В.Усатенко