Постанова

від 13.07.2023 по справі 910/11307/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2023 р. м. Київ Справа№ 910/11307/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.07.2023:

від позивача: Хілько А.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Шапран Л.І. (в залі суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 20.04.2023 (повний текст складено та підписано 05.05.2023)

та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва

від 11.05.2023 (повний текст складено та підписано 15.05.2023)

у справі № 910/11307/22 (суддя І.В.Усатенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 1 366 820,54 грн, визнання недійсним п. 4.1 договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - позивач, ТОВ «НПЗ») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Українська залізниця") про стягнення 1366820,54 грн (з яких: 1 036 800,00 грн. заборгованості за договором, 327 006,72 грн - інфляційних втрат, 3% річних в сумі 3 013,82 грн.) та визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 в частині обов`язку замовника з оплати робіт після реєстрації податкової накладної.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умов договору, відповідачем не здійснено оплату поставленого та прийнятого товару на загальну суму 1036800,00 грн. Крім того, за прострочення виконання обов`язку з оплати товару за договором, позивачем заявлено до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 327 006,72 грн - інфляційних втрат, 3% річних в сумі 3 013,82 грн.

Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 83 341,00 грн., понесених на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що заявка на поставку товару та видаткові накладні були підписані однією особою, що суперечить умовам договору та статуту. Крім того, позивачем не було зареєстровано податкові накладні, натомість він просить стягнути вартість товару з урахуванням ПДВ. На думку відповідача, позивачем не доведено обставин щодо виникнення у відповідача обов`язку оплатити товар. Пункт договору, який оспорює позивач, не суперечить законодавству. Також, відповідач заперечував проти розміру витрат на правову допомогу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 у справі № 910/11307/22 Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (69093, м. Запоріжжя, вулиця Новобудов, будинок 5, ідентифікаційний код 37540226) заборгованість за договором поставки у розмірі 1036800 (один мільйон тридцять шість тисяч вісімсот) грн 00 коп., суму втрат від інфляції у розмірі 327006 (триста двадцять сім тисяч шість) грн 72 коп., проценти річних у розмірі 3013 (три тисячі тринадцять) грн 82 коп., судовий збір у розмірі 20502 (двадцять тисяч п`ятсот дві) грн 31 коп.

- в частині позовних вимог про визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 в частині обов`язку покупця з оплати робіт за умови наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що:

- всупереч умов договору, відповідачем не здійснено оплату поставленого та прийнятого товару на загальну суму 1036800,00 грн;

- розрахунок втрат від інфляції та 0,1 % річних, здійснений позивачем щодо сум, строків і ставок нарахувань, є обґрунтованим та арифметично вірним, а вимоги в частині стягнення 0,1 % річних у розмірі 3013,82 грн та втрат від інфляції у розмірі 327006,81 грн - є такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов`язує недійсність оспорюваного правочину, в зв`язку з чим, обумовлені законом підстави для визнання п. 4.1 договору № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 недійсним - відсутні.

Короткий зміст додаткового рішення

Додатковим рішенням Господарськиого суду м. Києва від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (69093, м. Запоріжжя, вулиця Новобудов, будинок 5, ідентифікаційний код 37540226) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

- в іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивовано тим, що оцінивши подані заявником докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, суд приходить до висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим заява ТОВ "НПЗ" підлягає частковому задоволенню , а саме в сумі 7 500,00 грн., за виключенням суми "гонорару успіху" пропорційно сумі задоволених вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення, і узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (24.05.2023 згідно відмітки канцелярії суду на апеляційній скарзі) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив:

- рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 у справі № 910/11307/22 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1366820,54 грн , судових витрат та визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 - відмовити повністю;

- додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення та додаткове зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваних рішення та додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, стосовно основного рішення скаржник посилався на те, що в порушення умов договору (п. 4.1), позивачем не було зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі електронних накладних у встановлених чинним законодавством порядку та строки, але суму стягнення визначено з ПДВ, а отже, враховуючи п.п. 4.1 , 4.3 договору, позивач та відповідач обумовили настання строку оплати за поставлений позивачем товар - після реєстрації податкової накладної, чого позивач не здійснив, а тому обов`язок відповідача щодо оплати поставленого товару - не настав. Крім того, задовольняючи позовні вимоги про стягнення спірних коштів, суд першої інстанції необґрунтовано поклав на відповідача відповідний обов`язок по сплаті 172 800,00 грн. 20% ПДВ, оскільки у випадку сплати заявленої до стягнення суми коштів без реєстрації податкових накладних, відповідач буде позбавлений права включити таку суму до податкового кредиту. При цьому, скаржник вказував, що суд першої інстанції відмовив у визнанні недійсним пункту 4.1 договору, який визначає обов`язок такої реєстрації.

Також, враховуючи те, що вимоги позивача про стягнення 327 006,72 грн - інфляційних втрат, 3% річних в сумі 3 013,82 грн. - є похідними вимогами, а тому такі вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки перебіг строку прострочення ще не настав.

Стосовно додаткового рішення, скаржник вказував, що розмір присуджених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 500,00 грн. - є необґрунтованим.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу на рішення

Відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" не надходив до суду апеляційної інстанції у визначений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, проте, неподання відзиву не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 24.05.2023, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення від 20.04.2023 та на додаткове рішення від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/11307/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення від 20.04.2023 та на додаткове рішення від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22.

05.06.2023 на виконання ухвали з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/11307/22.

В свою чергу, суддя Шаптала Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 06.06.2023 перебував на лікарняному і вирішення питання стосовно апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з лікарняного.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11307/22 апеляційне провадження у справі № 910/11307/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2023, об`єднано в одне провадження розгляд апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення, встановлено учасникам справи процесуальні строки ан подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 13.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗП" (адв. Хілько А.В.) про проведення судового засідання у справі № 910/11307/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 13.07.2023 з`явився представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗП", який приймав учать в судовому засіданні в режимі відео конференції, та представник відповідача (скаржника) - Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Представник відповідача (скаржника) - Акціонерного товариства "Українська залізниця" підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги, просив: рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 у справі № 910/11307/22 - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1366820,54 грн , судових витрат та визнання недійсною умови п. 4.1 договору поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 - відмовити повністю; додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити повністю.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗП" заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржувані основне рішення та додаткове рішення - без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 03.10.2019 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (постачальник) укладено Договір поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується у 2019 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації № 1, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно п. 4.1, 4.3 договору, оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно із п. 6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства. Оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Якщо постачальник не зареєстрував, неправильно або несвоєчасно зареєстрував податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого покупець втратив право на податковий кредит, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від суми операцій по яким не зареєстровано, неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 5.2, 5.4 договору, поставка товару здійснюється протягом 20 робочих днів на підставі відповідної письмової заявки покупця, підписаної уповноваженими представниками покупця. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець. Зі сторони покупця заявка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома такими уповноваженими особами: заступник директора з рухомого складу (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; головний інженер (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Покупець не несе відповідальності та обов`язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у п. 5.4 даного договору. Акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, підписуються особами, що визначені у п. 5.4 даного договору.

Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної або акта приймання-передачі (п. 5.6 договору).

Пунктами 7.1.1, 7.1.2 договору визначено, що покупець зобов`язується прийняти поставлений товар згідно з документами, зазначеними в п.6.1 договору; своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Пунктом 7.2.3 договору покупцю надано право повернути рахунок постачальнику без здійснення оплати в разі ненадання або не належного оформлення документів, зазначених у п. 6.1 договору (відсутність печатки, підписів, тощо).

Пункт 6.1 договору визначає, що для прийняття товару покупцю надаються наступні документи: видаткова накладна або акти приймання-передачі, рахунок-фактура, товаро-транспортна (залізнична) накладна (при наявності), документи, які підтверджують якість товару, зазначені у п. 2.2 договору, копії пакувальних аркушів (при наявності).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 включно (п. 13.1 договору).

Згідно долученої до матеріалів справи специфікації № 1 сторони домовились про поставку стержня з втулкою та гайкою у кількості 200 штук та вкладиша моторно-осьового у кількості 146 штук на загальну суму 2846232,00 грн.

Відповідач направив позивачу заявку від 24.10.2019 № НХ-4/5512 на поставку наступних товарів: стержня з втулкою та гайкою у кількості 60 штук та вкладиша моторно-осьового у кількості 60 штук. Заявка підписана начальником служби Копера Д.В.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1036800,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 3010 від 30.10.2019 та видатковими накладними: № 199 від 30.10.2019 на суму 359280,00 грн, № 198 від 30.10.2019 на суму 677520,00 грн.

Товар був отриманий представником відповідача Кубаєм В.А. на підставі довіреності від 25.10.2019 № 26.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, товар був отриманий саме 30.10.2019, що вбачається з дати складання видаткових накладних, та відсутності будь-яких застережень щодо іншої дати отримання від відповідача на видаткових накладних. Натомість дата - 25.10.2019 стосується не дати отримання товару а дати видачі довіреності, оскільки стоїть в графі "за довіреністю" № 26 від 25.10.2019.

30.10.2019 позивач виставив відповідачу рахунки: № 251 на суму 677520,00 грн та № 252 на суму 359280,00 грн. Докази оплати вказаних рахунків - матеріали справи не містять.

До матеріалів справи долучено податкові накладні, складені позивачем: № 3 від 30.10.2019 на загальну суму 359280,00 грн, в тому числі ПДВ - 59880,00 грн та № 2 від 30.10.20219 на загальну суму 677520,00 грн, в тому числі ПДВ - 112920,00 грн. До матеріалів справи долучено докази направлення зазначених податкових накладних для реєстрації 14.11.2019, згідно яких документи було прийнято, реєстрація зупинена. Докази того, що відповідні податкові накладні були зареєстровані - учасниками спору надано не було.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 03.10.2022, в якій вимагав протягом 10 днів з дати отримання претензії сплатити заборгованість у розмірі 1366783,62 грн, що відповідачем здійснено не було, і що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.1 договору оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно із п. 6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що п. 4.1 договору визначає строк оплати товару, який відліковується від дати поставки товару.

Натомість, п. 4.3 договору, який визначає, що оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та частина п. 4.1 договору, що містить застереження про зареєстровану податкову накладну, не є ні строком оплати товару, ні розстроченням платежу, право на узгодження яких в договірному порядку надає ст. 692 Цивільного кодексу України.

Пункт 4.3 договору, надає право покупцю здійснити оплату товару, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної, натомість він не відміняє обов`язок покупця сплатити товар, після й ого прийняття, як то передбачено п. 4.1, 7.1.2 договору та ст. 692 Цивільного кодексу України. Крім того, п. 7.2.3 договору покупцю надано право повернути рахунок без оплати за умови не надання документів, передбачених п. 6.1 договору, серед переліку яких нема податкової накладної.

Відсутність зареєстрованої податкової накладної фактично позбавляє покупця права на податковий кредит, проте, на такий випадок п. 4.4 договору покупцю надано право на нарахування та стягнення з продавця штрафу у визначеному договором розмірі.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в договорі сторони обумовили строк оплати товару у п. 4.1 договору - протягом 20 банківських днів з дати поставки товару. Оскільки, товар був поставлений 30.10.2019, відповідач зобов`язаний був оплатити отриманий товар до 27.11.2019. Відповідачем не надано доказів оплати товару на суму 1036800,00 грн, крім того, в заявах по суті спору не заперечуються на не спростовуються обставини щодо відсутності оплати товару. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, оцінивши наявні матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не оплачено отриманий від позивача товар на суму 1036800,00 грн у встановлений договором строк, факт отримання відповідачем товару документально підтверджений та не спростований, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 1 036 800,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Щодо доводів відповідача про неналежність оформлення заявки на поставку товару та видаткових накладних, оскільки, вони підписані в іншому порядку, ніж передбачено п. 5.4 договору, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції щодо відхилення вказаних доводів з огляду на те, що товар був отриманий відповідачем у визначеному видатковими накладними розмірі, і вказана обставина учасниками справи не заперечувалась. Крім того, асортимент товару, що був поставлений, передбачений у специфікації до договору. Натомість, як підставно вказав суд першої інстанції, направлення позивачу заявки, підписаної однією особою, а не двома, як передбачено у договорі свідчить про несумлінні дії самого відповідача, який обізнаний з положеннями свого Статуту та умов договору, проте в супереч вимогам статуту та договору направив позивачу заявку, підписану в іншому порядку. Щодо отримання товару, то він був переданий позивачем представнику відповідача, який діяв на підставі довіреності, про недійсність чи не належність якої - заявлено в установленому порядку не було.

Тобто, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, саме відповідач оформив документи, які за своєю формою суперечать приписам Статуту та договору, на підставі ним отримав від позивача товар на спірну суму 1 036 800,00 грн, а також жодних дій щодо відмови або щодо повернення товару - не вчинив, не повернув його позивачу та необгрунтовано заявляє про відсутність обов`язку оплатити отриманий товар, що суперечить приписам цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про фінансовий облік та бухгалтерську звітність в Україні" (в чинній на момент складення первинних документів редакції), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Доводи скаржника про те, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення спірних коштів, суд першої інстанції необґрунтовано поклав на відповідача відповідний обов`язок по сплаті 172 800,00 грн. 20% ПДВ, оскільки у випадку сплати заявленої до стягнення суми коштів без реєстрації податкових накладних, відповідач буде позбавлений права включити таку суму до податкового кредиту - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава дял скасування оскаржуваного рішення, оскільки п. 3.1 договору передбачено, що ціна товару включає , зокрема і усі податки і збори, передбачені чинним законодавством, відповідна ціна з ПДВ також була визначена сторонами і у специфікації, а також і у первинних документах, які підтверджували факт поставки (видаткові накладні). При цьому, включення ПДВ у ціну товару обумовлено у розділі V Податкового кодексу України, і вчинення особою подальших дій відносно такого податку після факту настання господарської операції, жодним чином не впливає на право особи заявити до відшкодування такого податку, в рамках окремих правовідносин з контролюючим органом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи первинні документи в сукупності підтверджують здійснення господарської операції на загальну суму 1036800,00 грн, а заперечення відповідача не спростовують його обов`язок оплатити отриманий товар. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі, а доводи останнього стосовно того, що обов`язок відповідача щодо оплати поставленого товару не настав - є необгрунтованими та такими, що суперечать вищенаведеним приписам закону.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 327006,72 грн грн інфляційних втрат за період з січня 2020 по травень 2022 року та 0,1% річних у розмірі 3013,82 грн за період з 29.11.2019 по 25.10.2022, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем на загальну суму 1036800,00 грн з 28.11.2019.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором (п. 8.2 договору).

Отже, сторони в договорі визначили інший розмір відсотків річних, ніж передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок втрат від інфляції та 0,1 % річних, здійснений позивачем щодо сум, строків і ставок нарахувань, дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а вимоги в частині стягнення 0,1 % річних у розмірі 3013,82 грн та втрат від інфляції у розмірі 327006,81 грн - є такими, що підлягають задоволенню і вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач посилався на порушення ст. 212 Цивільного кодексу України щодо встановлення сторонами відкладальної умови для виникнення, зміни прав та обов`язків у сторін, проте суд не вбачає, що п. 4.1 договору містить відкладальну умову, а застереження про реєстрацію податкової накладної не визначає строк виникнення у відповідача обов`язку з оплати товару, оскільки, таких обов`язок пов`язаний з датою поставки товару.

Проте, позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов`язує недійсність оспорюваного правочину, в зв`язку з чим, обумовлені законом підстави для визнання п. 4.1 договору № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 недійсним - відсутні.

Отже, щодо позовних вимог про визнання недійсною умови п. 4.1 договору в частині обов`язку покупця з оплати робіт за умови наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст. ст. 204, 215 Цивільного кодексу України дійшов обгрунтованого висновку, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов`язує недійсність оспорюваного правочину.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 916/3089/19 - судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки вказана постанова прийнята за інших правовідносин та доказів, і у вказаній справі суд касаційної інстанції скерував справу на новий розгляд саме з тих підстав, що «не застосувавши до спірних правовідносин зазначене положення статті 204 Цивільного кодексу України, попередні судові інстанції через це не з`ясували належним чином обставини і не оцінили докази, які (обставини і докази) пов`язані з настанням строку виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. У той же час від правильного визначення такого строку безпосередньо залежить результат розгляду позовних вимог у цій справі.».

В свою чергу, в контексті спірних правовідносин у даній справі суд першої інстанції надав належну оцінку доводам учасників справи в призмі застосування ст. 204 Цивільного кодексу України, що відображено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" заборгованість за договором поставки у розмірі 1036800 (один мільйон тридцять шість тисяч вісімсот) грн 00 коп., суму втрат від інфляції у розмірі 327006 (триста двадцять сім тисяч шість) грн 72 коп., проценти річних у розмірі 3013 (три тисячі тринадцять) грн 82 коп.- є законними, обгрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню, з відмовою у решті заявлених вимог щодо визнання недійсним п. 4.1 договору. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" заборгованість за договором поставки у розмірі 1036800 (один мільйон тридцять шість тисяч вісімсот) грн 00 коп., суму втрат від інфляції у розмірі 327006 (триста двадцять сім тисяч шість) грн 72 коп., проценти річних у розмірі 3013 (три тисячі тринадцять) грн 82 коп.- є законними, обгрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню, з відмовою у решті заявлених вимог щодо визнання недійсним п. 4.1 договору, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи в межах вимог апеляційної скарги.

Також, розглянувши доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині оскарження додаткового рішення в частині присудження до стягнення 7 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції було заявлено про подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу з відповідними доказами, після ухвалення рішення у даній справі. З матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 83341,00 грн., з яких судом першої інстанції задоволено 7 500,00 грн. витрат, з відмовою у решті вимог.

Скаржник в апеляційній скарзі вказував, що розмір присуджених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 500,00 грн. - є необґрунтованим. Проте, з вказаними доводами скаржника суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстацнії, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору № 96 про надання правової допомоги від 24.10.2022, укладеного з Адвокатським об`єднанням "Хілько". Представництво інтересів за договором безпосередньо здійснювала адвокат Хілько Альона Василівна, яка діє на підставі свідоцтва №002415 про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.10.2019 та ордера серії АР № 1102177 від 24.10.2022.

Відповідно до п. 1.1. договору, клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав і законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах організаціях усіх форм власності не залежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019, укладеним між регіональною філією "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ".

Орієнтовна вартість та ціна послуг вказується у попередньому описі робіт. Остаточна вартість та ціна послуг визначається у детальному описі робіт. Вартість визначається у фіксованому розмірі ціни послуг без врахування часу роботи адвоката. Оплата за даним договором здійснюється шляхом 100% попередньої оплати по рахунку та попереднього опису робіт. (п. 4.1- 4.4 договору).

Згідно з п. 4.5 договору, у випадку винесення рішення судом на користь клієнта, клієнт додатково сплачує протягом 3 днів з дня набрання рішенням суду законної сили "Гонорар успіху" у розмірі 5% від суми задоволених вимог.

Відповідно до п. 4.6 договору, за результатом наданих послуг складається акт приймання-передачі послуг, який підписується клієнтом протягом 5 днів з дня його отримання.

На виконання умов вищевказаного договору, між сторонами був підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг від 20.04.2023, відповідно до якого Адвокатське об`єднання якісно та в повному обсязі надало юридичні послуги згідно з договором у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки № ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 укладеним між регіональною філією "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ. Вартість послуг становить 83341,00 грн.

До акту додано детальний опис робіт та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 20.04.2023.

Згідно детального опису вартість правової допомоги на суму 83341,00 грн в суді першої інстанції складалась з наступних послуг:

- підготовка позовної заяви з додатками - 8000,00 грн;

- відповідь на відзив - 4000,00 грн;

- участь у судовому засіданні - 3000,00 грн;

- "гонорар успіху" - 68341,00 грн.

Витрати на правову допомогу у сумі 15000,00 грн були перераховані позивачем Адвокатському об`єднанню, що підтверджується платіжним дорученням № 95 від 25.10.2022.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

В п. 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 910/1964/21 зроблено наступний висновок: "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 № 910/1964/21.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду стягувачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висноками сууд першої інстанції про те, що дійсно, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" - не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даному випадку, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення "гонорару успіху" у розмірі 68341,00 грн у зв`язку із прийняттям позитивного для стягувача судового рішення у даній справі, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника стягувача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками сууд першої інстацнії про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування "гонорару успіху", який сплачує заявник на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору, а оцінивши подані заявником докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, суд першої інстанції прийшов до обгурнтованого висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим частково задовольнив заяву ТОВ "НПЗ" за виключенням суми "гонорару успіху" пропорційно сумі задоволених вимог, присудивши до стягнення 7 500,00 грн., відхиливши доводи відповідача про необхідність присудженян до стягнення 2000,00 грн. Доводи скаржника в цйі частині не знаяйшли свого підтвердженян під час апеляційного розгляду справиі судом апеляційної інстанції також відхиляються як необгрунтовані та безпідставні.

Крім того, оскільки заявлені позивачем вимоги у позові є вимогами і майнового і немайнового характеру, і відповідно, часткове їх задоволення покладає на суд обов`язок визначити відповідну пропорцію не від кількості задоволених вимог, а виходячи з критеріїв, визначених частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що і було враховано судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків як суду першої інстанції у оскаржуваному додатковому рішенні, так і суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване додаткове рішення у відповідності до ст. ст. 86, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 7 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі на рішення та додаткове рішення, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування наведених оскаржуваного рішення та оскаржуваного додаткового рішення у справі № 910/11307/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг, залишаються з скаржником.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 у справі № 910/11307/22 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2023 у справі № 910/11307/22 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 у справі № 910/11307/22 залишити за Акціонерним товариством «Українська залізниця».

5. Матеріали справи № 910/11307/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 01.08.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала