Рішення

від 04.05.2023 по справі 916/3133/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3133/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.,

секретар судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Ейсмонт С.О.

від позивача: Стапінський В.О.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеса (65062, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі: 1) Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);

до відповідача: Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 78, приміщення 20, код ЄДРПОУ 41569293).

про витребування нерухомого майна.

1. Суть спору: заступник керівник Приморської Окружної прокуратури м. Одеси (надалі також - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ», в якій прокурор просив витребувати нерухоме майно у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2кв.м.), яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8кв.м., з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на користь Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Благодійний фонд «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» набув у власність спірне майно від ТОВ «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» у той час, коли на таке майно було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2017 у справі №522/3777/17-ц арешт. Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-2, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 27.07.2022, зокрема, було витребувано спірне майно з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» на користь Фонду державного майна України, чим було підтверджено право державної власності в особі Фонду державного майна України на таке майно, та оскільки Фонд державного майна України волевиявлення на відчуження своєї власності не реалізовував, перебування спірного майна у незаконному володінні особи, яка не має право на таке володіння, порушує його право власності, то спірне майно, на думку прокурора, підлягає витребуванню з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ».

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.11.2022 було відкрито провадження у справі № 916/3133/22 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Разом із позовною заявою прокурором було подано до Господарського суду Одеської області заяву (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд забезпечити позов у даній справі шляхом накладання арешту на об`єкт нерухомого майна у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2 кв.м.), яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8 кв.м., та яку зареєстровано за Благодійним фондом «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ», та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.11.2022 відмовлено у задоволенні заяви (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову у справі №916/3133/22.

У судове засідання 19.12.2022 з`явився прокурор, представник Фонду державного майна України, представник відповідача не з`явився.

При цьому, у судовому засіданні 19.12.2022 суд хвалою в протокольній формі відклав розгляд справи №916/3133/22 на 26.01.2023 о 12:30.

29.12.2022 до суду від ФДМ України надійшли пояснення.

У судове засідання 26.01.2023 з`явився представник Фонду державного майна України, прокурор та представник БФ " Корпорація монстрів" не з`явилися.

При цьому у судовому засіданні 26.01.2023 року суд оголосив протокольну ухвалу, в порядку п.3 ч.2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження у справі № 916/3133/22 та призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду на 27 лютого 2023 року на 11:30.

У судове засідання 27.02.2023 з`явився представник Фонду державного майна України, прокурор та представник БФ " Корпорація монстрів" не з`явилися.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2023, апеляційну скаргу заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.11.2022 про відмову у задоволенні заяви (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову №916/3133/22 скасовано. Заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси (вх.№2-1130/22 від 21.11.2022) задоволено. Вжито заходи забезпечення позову у справі № 916/3133/22, а саме: -накладено арешт на об`єкт нерухомого майна у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2 кв.м.), яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8 кв.м., та яка зареєстрована за Благодійним фондом «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ»; - заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2 кв.м.), яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8 кв.м., та яка зареєстрована за Благодійним фондом «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ».

При цьому у судовому засіданні 27.02.2023 суд ухвалою у протокольній формі оголосив перерву у розгляді справи № 916/3133/22 до 27 березня 2023 року о 14:30 год.

У судовому засіданні 24.04.2023 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судове засідання не з`явився, явку уповноважено представника не забезпечив, про причини відсутності суд не повідомив, однак був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення судових ухвал на адресу, наявну в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 65012, Одеська обл., місто Одеса, вул.Канатна, будинок 78, приміщення 20, які оператором поштового зв`язку повернулись до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідачу зазначена ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на їх юридичну адресу, яка зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється особою для забезпечення комунікації з нею, зв`язку зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення сторонам відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки зазначені вище судові ухвали у справі направлені судом за належною адресою відповідачу і повернуті поштою, суд доходить висновку, що останній повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За таких обставин суд доходить висновку, що неможливість вручення відправлень відповідачу є наслідком незабезпечення ним вимог законодавства щодо можливості реального вручення йому поштових відправлень за його офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому таких поштових відправлень.

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а неподання відповідачем до суду відзиву не можна визнати таким, що обумовлене поважними причинами.

У судовому засіданні 24.04.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи прокурора.

Прокурор зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі № 522/3777/17-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27.07.2022, позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Івент Менеджмент Груп», ТОВ «Бізнес Буд» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, витребувано, у тому числі, 147/1000 частин нежитлових приміщень, а саме: літ. «А» - лікувальний корпус № 1, загальною площею 712,8 кв.м. з незаконного володіння ТОВ «Івент Менеджмент Груп» на користь Фонду державного майна України.

Вартість майна відповідно до договору дарування № 11421 від 04.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Іллічовою Н.А., та яке за актом прийому - передачі від 15.11.2011 було внесено до статутного капіталу ТОВ «Івент Менеджмент Груп», складає 310761 грн.

Посилаючись на положеннями ст. 75 ГПК України прокурор зазначає, що факти та обставини, встановлені судами у справі № 522/3777/17-ц, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а тому наведені обставини не потребують доказування та вважаються доведеними. У даному випадку це обставини щодо права власності держави в особі Фонду Державного майна України на спірне майно.

Також, прокурор вказує про те, що під час виконання зазначеного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кравець О.В. від 26.06.2019 спірне майно зареєстроване за Благодійним фондом «Корпорація монстрів» на підставі протоколу загальних зборів Учасників БФ «Корпорація Монстрів» № 01/19 від 20.06.2019, акту приймання-передачі нерухомого майна в якості пожертви (благодійного внеску) від 20.06.2019, протоколу загальних зборів Учасників ТОВ «Івент Менеджмент Груп» № 01/19 від 20.06.2019 року.

За змістом зазначених протоколів та акту приймання-передачі ТОВ ««Івент Менеджмент Груп» (благодійник) передав, а Благодійний фонд «Корпорація монстрів» (бенефіціар) прийняв пожертву (благодійний внесок) у вигляді спірного нерухомого майна.

На думку прокурора, зазначений правочин та рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кравець О.В. щодо його реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є незаконними, оскільки у даному випадку відповідач набув спірне майно під час розгляду справи 522/3777/17-ц у суді, у той час коли діяв накладений на нього ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2017 арешт.

Відомості щодо зазначеного заходу забезпечення позову (який був чинний) на час реєстрації спірного майна за Благодійним фондом «Корпорація монстрів» та щодо наявності справи № 522/3777/17-ц у суді містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому не могли не викликати у Благодійного Фонду сумніви щодо правомірності володіння ним благодійником - ТОВ «Івент Менеджмент Груп».

Як зазначено вище, на час набуття права на спірне майно Благодійним фондом, останньому не могло бути не відомо щодо наявності спору в суді, предметом вирішення якого є саме правомірність набуття права власності на це майно ТОВ «Івент Менеджмент Груп».

Проявивши розумну обачність, шляхом вивчення офіційних державних сайтів у яких наявні відомості щодо руху судових справ, змісту судових рішень, Благодійний Фонд міг і мав би знати про те, що спірне майно вибуло з володіння держави з порушенням вимог закону та відмовитися від такого благодійного внеску, хоча б до завершення слухання справи в суді.

Як зазначає Верховний суд України у постанові від 25.01.2022 (справа № 04/14-10/5026/2337/2011(925/1400/15) розумна обачність набувача може проявлятися і у можливості дослідження історії вибуття майна у попередніх власників - хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою (п. 30.11).

Подібна правова позиція при застосуванні статті 388 Цивільного кодексу України закріплена в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 по справі №922/634/19.

За таких обставин, прокурор вважає, що повернення спірного майна у власність українського народу не порушуватиме принцип законності та пропорційності втручання у право власності Благодійного фонду.

Як встановлено судом у справі № 522/3777/17-ц, спірне нерухоме майно вибуло з власності держави незаконно.

Фонд державного майна України не приймав будь-яких рішень та не надавав дозволів на відчуження вищевказаного нерухомого майна.

Враховуючи вимоги закону про те, що лише власнику майна належить право відчуження власного майна, послідуюче відчуження спірного майна та перебування його у власності та користуванні інших осіб є незаконним, а тому він має право на витребування вказаного майна (нежитлових приміщень) з володіння особи, за якою на даний час зареєстроване спірне майно.

Право власності ТОВ «Івент Менеджмент Груп» на спірне майно припинене фактом набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі № 522/3777/17-ц (яким витребувано на користь ФДМ України з незаконного володіння 147/1000 частин нежитлових приміщень площею 712,8 кв.м.) законної сили.

Враховуючи зазначене, прокурор зазначає, що всі правочини щодо подальшого відчуження товариством спірного об`єкту нерухомості є незаконними, а майно підлягає витребуванню із незаконного володіння останнього володільця відповідно до ст. 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, на думку прокурора, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Щодо підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у суді, прокурор зазначає, що з часу набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року законної сили минуло більше ніж місяці, проте власник майна - Фонд державного майна України з позовом до відповідача про витребування майна не звернувся.

З метою підтвердження підстав для представництва, прокуратурою листами № 52-5915вих-22 від 30.08.2022 та № 52-7221вих-22 від 05.10.2022 запитано Фонд державного майна України про намір самостійно звернутися з позовом до суду за фактом відчуження майна.

Листом (без номера та дати), який надійшов на електронну адресу прокуратури 27.10.2022, Фонд державного майна України повідомив, що з позовом не звертався у зв`язку з неможливістю сплатити судовий збір та просить звернутися з даним позовом прокуратуру.

Зволікання у розгляді питання своєчасного звернення до суду з відповідним позовом може призвести до того, що спірне майно, яке вже неодноразова відчужувалося (у тому числі під час розгляду справи в суді) знов буде відчужене на користь інших осіб, що утруднить його подальше повернення до власності держави. Також, не можна виключати й факт його можливого руйнування, знищення, реконструкції фактичним володільцем, тощо.

Таким чином, прокурор вважає, що внаслідок бездіяльності органу, який має самостійно звернутися з позовом, державні інтереси залишаються непоновленими, що є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави у суді, відповідно до ст. 53 ГПК України.

Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави. У даному випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду.

3.2. Доводи Фонду державного майна України.

У наданих до суду поясненнях ФДМ України просить позовні вимоги заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеса в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Благодійного фонду «Корпорація Монстрів» про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити у повному обсязі.

Надані позивачем пояснення є ідентичними з доводами викладеними заступником керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеса у позовній заяві.

3.3 Доводи відповідача.

Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 05.01.2023 не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-ц, позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Менеджмент Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Буд» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано, у тому числі, 147/1000 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 28/30, а саме: літ. «А» - лікувальний корпус №1, загальною площею 712,8 кв.м., з незаконного володіння ТОВ «Івент Менеджмент Груп» (код 33140487) на користь Фонду державного майна України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08.05.2019 по справі № 522/3777/17 апеляційні скарги директора ТОВ «Івент Менеджмент Груп» Дуднік Г. А. та представника ТОВ «Бізнес Буд» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 по справі № 523/3777/17 в частині задоволення позовних вимог заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «Івент Менеджмент Груп» та ТОВ «Бізнес Буд» скасовано та у цій частині провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 522/3777/17 касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 08.05.2019 по справі № 522/3777/17 скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2021 по справі № 522/3777/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, апеляційні скарги директора ТОВ «Івент Менджмент Груп» та ТОВ «Бізнес Буд» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 по справі № 522/3777/17 скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.07.2022 по справі № 522/3777/17 касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено. Постанову Одеського апеляційного суду від 11.06.2021 по справі № 522/3777/17 - скасовано. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 по справі № 523/3777/17 - залишено без змін.

20.06.2019 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Менеджмент Груп» було прийнято рішення, оформлене протоколом №01/19, про передачу Благодійному фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» благодійного внеску у вигляді нерухомого майна: 147/1000 частин нежитлових будівель, розташованих за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 28/30, загальною площею 4528,2 кв.м., зокрема, літ. «А» - лікувальний корпус №1, загальною площею 712,8 кв.м.

Рішенням загальних зборів учасників Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» від 20.06.2019, оформлених протоколом №01/19, прийнято вказане нерухоме майно у якості пожертви від Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Менеджмент Груп».

20.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Івент Менеджмент Груп», як благодійником, та Благодійним фондом «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ», як бенефіціаром, складено акт приймання-передачі нерухомого майна в якості пожертви (благодійного внеску), відповідно до якого благодійник передав, а бенефіціар прийняв пожертву (благодійний внесок) у вигляді зазначеного вище нерухомого майна.

Згідно із пунктом 2 акту приймання-передачі від 20.06.2019 благодійник передає вказане нерухоме майно для використання його бенефіціаром лише з метою надання соціальної допомоги без забезпечення проживання, передбаченої класом 88.9. КВЕД-2010.

У разі використання бенефіціаром благодійної пожертви (благодійного внеску) всупереч мети, визначеної пунктом 2 цього акту, бенефіціар зобов`язаний повернути благодійнику благодійну пожертву (благодійний внесок) (пункт 5 акту приймання-передачі від 20.06.2019).

Благодійник або його правонаступник має право змінити бенефіціарів благодійної пожертви (благодійного внеску) у разі порушення цілей, строків та порядку використання такої пожертви або її частини (пункт 6 акту приймання-передачі від 20.06.2019).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 25.06.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кравець О.В. проведено державну реєстрацію права власності Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на спірне майно на підставі протоколу загальних зборів учасників Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» №01/19 від 20.06.2019, акту приймання-передачі нерухомого майна в якості пожертви (благодійного внеску) від 20.06.2019, протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Івент Менеджмент Груп» №01/19 від 20.06.2019.

5. Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 4 зазначеного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна; управління об`єктами державної власності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства, тощо.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати права власності держави на спірне нерухоме майно, та відповідно здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу позивача у справі листів про надання інформації: щодо вжитих заходів, у тому числі представницького характеру, спрямованих на захист порушених інтересів держави.

Судом встанолено, що з часу набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2018 року законної сили минуло більше ніж місяці, проте власник майна - Фонд державного майна України з позовом до відповідача про витребування майна не звернувся.

З метою підтвердження підстав для представництва, прокуратурою листами № 52-5915вих-22 від 30.08.2022 та № 52-7221вих-22 від 05.10.2022 запитано Фонд державного майна України про намір самостійно звернутися з позовом до суду за фактом відчуження майна.

Листом (без номера та дати), який надійшов на електронну адресу прокуратури 27.10.2022, Фонд державного майна України повідомив, що з позовом не звертався у зв`язку з неможливістю сплатити судовий збір та просить звернутися з даним позовом прокуратуру.

Отже вбачається, що уповноваженим органом не вживалися заходи щодо захисту порушених інтересів держави.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом направлення листа №15/4-278вих22 від 17.06.2022 (а.с. 160 том 1).

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

6. Позиція суду.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про витребування нерухомого майна у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2кв.м.), яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8кв.м., з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на користь Фонду державного майна України

Підставами позову прокурором визначено те, що Благодійний фонд «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» набув у власність спірне майно від ТОВ «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» у той час, коли на таке майно було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2017 у справі №522/3777/17-ц арешт. Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-2, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 27.07.2022, зокрема, було витребувано спірне майно з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» на користь Фонду державного майна України, чим було підтверджено право державної власності в особі Фонду державного майна України на таке майно, та оскільки Фонд державного майна України волевиявлення на відчуження своєї власності не реалізовував, а перебування спірного майна у незаконному володінні особи, яка не має право на таке володіння, порушує його право власності, то відповідно, на думку прокурора, спірне майно підлягає витребуванню з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ».

Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 у справі №522/3777/17-ц, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 27.07.2022, позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Івент Менеджмент Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Буд» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано, у тому числі, 147/1000 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 28/30, а саме: літ. «А» - лікувальний корпус №1, загальною площею 712,8 кв.м., з незаконного володіння ТОВ «Івент Менеджмент Груп» (код 33140487) на користь Фонду державного майна України.

Вказаним рішенням встановлено наступні обставини: «право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ «Авіаком» 22 грудня 2005 року на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду м. Києва від 25 серпня 2005 року у справі № 40/343-50/746, яка у подальшому була скасована, а ухвалою Господарського суду м. Києва від 18 грудня 2014 року позов ТОВ «Авіком» про зобов`язання ДП «Санаторій імені Чувиріна» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» виконати умови договору купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року № 24/02-05 та стягнення з приватного підприємства «Сома» коштів залишено без розгляду. Таким чином, як встановлено судом, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ «Авіком» на підставі судового рішення (мирової угоди від 25 серпня 2005 року), яке в подальшому було скасоване, а тому такі підстави набуття права власності не узгоджуються з положеннями статті 11 ЦК України, а, отже, вони є незаконними. Правові наслідки набуття ТОВ «Авіаком» права власності на спірні приміщення та реєстрація такого права власності за цим товариством за рішенням суду, яке було скасовано, втрачають свою силу з часу його набуття та реєстрації. Оскільки, ТОВ «Авіком» неправомірно набуло право власності на спірне нерухоме майно на підставі скасованого судового рішення, не було його законним власником, та враховуючи вимоги закону про те, що лише власнику майна належить право відчуження власного майна, тому послідуюче відчуження ТОВ «Авіком» спірного майна та перебування його у власності та користуванні інших осіб є незаконним...».

Задовольняючи позовні вимоги у справі №522/3777/17-ц, суд виходив із обґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідачі неправомірно набули право власності на спірні приміщення, а вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такі висновки суду узгоджуються з аналогічними правовими висновками наведеними вище у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №522/3777/17-ц, зазначено, що задоволення позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, що узгоджується з викладеною вище правовою позицією у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). З урахуванням зазначених конкретних обставин у справі, оцінюючи поведінку усіх сторін спору, які володіли майном протягом нетривалого періоду часу, вчиняли дії по відчуженню набутого спірного майна, й тих обставин, що відповідач, у якого рішенням суду було витребувано спірне майно погодився з обґрунтованістю таких висновків суду першої інстанції, питання про компенсацію вартості витребуваного майна не заявлялось, Верховний Суд не вбачає порушень наведених вище приписів Конвенції, та вважає, що судом першої інстанції було враховано критерій пропорційності, дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами осіб, у яких витребувано майно, що належало державі та вибуло з її володіння поза її волею».

Відповідно до імперативних положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, вказаними судовими рішеннями встановлений факт незаконного вибуття спірних нежитлових приміщень з володіння держави поза її волею, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

З огляду на наведене, ТОВ «Івент Менеджмент Груп» ніколи не набувало право власності на спірні нежитлові приміщення, а тому, відповідно, й не мало права передавати його відповідачу в якості пожертви (благодійного внеску) на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна за рішенням загальних зборах учасників ТОВ «Івент Менеджмент Груп», оформленого протоколом №01/19 від 20.06.2019.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Наведене вище відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованих у постановах від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Рішення суду про витребування майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

За приписами статей 387, 388 Цивільного кодексу України особою, яка може звернутися з віндикаційним позовом, є також і власник майна.

Право на витребування майна з чужого незаконного володіння має зокрема особа (власник, який не володіє), яка має відповідні правовстановлюючі документи, що беззаперечно підтверджують належність їй конкретно визначеного майна, яке було незаконно привласнено іншою особою (не власник, який володіє).

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 27.03.2018 у справі № 916/723/15-г, від 27.03.2018 у справі № 916/1979/15).

При цьому, суд зазначає, що під час реєстрації спірного майна за Благодійним фондом «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ», останній мав би проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою (наведена правова позиція при застосуванні статті 388 Цивільного кодексу України закріплена в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 по справі №922/634/19).

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку відповідач набув спірне майно під час розгляду справи №522/3777/17-ц у суді, у той час коли діяв накладений на нього ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2017 арешт.

Згідно ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Таким чином, реєстрація права власності Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на спірне майно на підставі протоколу загальних зборів учасників Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» №01/19 від 20.06.2019, акту приймання-передачі нерухомого майна в якості пожертви (благодійного внеску) від 20.06.2019, протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Івент Менеджмент Груп» №01/19 від 20.06.2019 відбулася у період чинності заборони на відчуження спірного нерухомого майна.

На переконання суду, відповідач знав, або повинен був знати про те, що відомості щодо зазначеного заходу забезпечення позову (який був чинний) на час реєстрації спірного майна за Благодійним фондом «Корпорація монстрів» та щодо наявності справи № 522/3777/17-ц у суді містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому не могли не викликати у Благодійного Фонду сумніви щодо правомірності володіння ним благодійником - ТОВ «Івент Менеджмент Груп».

За таких обставин, на думку суду, проявивши розумну обачність, відповідач не міг не знати про незаконність продажу спірного нежитлового приміщення, внаслідок чого воно вибуло з володіння власника поза його волею.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2021р. у справі №924/454/20 також звернув увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».

З огляду на наведене, врахувавши, що власником спірного нежитлового приміщення є держава і воно вибуло з її володіння поза її волею, оскільки в судовому порядку було витребувано спірні нежитлові приміщення з незаконного володіння ТОВ «Івент Менеджмент Груп» на користь Фонду державного майна України, які у наступному на підставі рішення загальних зборах учасників ТОВ «Івент Менеджмент Груп», оформленого протоколом №01/19 від 20.06.2019, спірне приміщення було передано Благодійному фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» в якості благодійного внеску, та на цей час перебуває у власності відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо втручання в право відповідача на мирне володіння майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18) зазначено таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини справи, повернення спірного майна у власність українського народу не порушуватиме принцип законності та пропорційності втручання у право власності Благодійного фонду.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про витребування нерухомого майна у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2кв.м.), яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8кв.м., з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на користь Фонду державного майна України підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 191, 232, 233, 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 78, приміщення 20, код ЄДРПОУ 41569293) нерухоме майно у вигляді 147/1000 частини нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1, площею 712,8кв.м на користь Фонду державного майна України(01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

3.Стягнути з Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 78, приміщення 20, код ЄДРПОУ 41569293) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4661/чотири тисячі шістсот шістдесят одна/ грн. 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 04 травня 2023 року

Суддя Ю.М. Невінгловська