Постанова

від 04.05.2023 по справі 752/6208/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/6208/15-ц Головуючий 1 інстанція- Колдіна О.О.

Проваження № 22-ц/824/5527/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 травня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Інком Груп», Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, яку мотивував тим, що постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року було задоволено подання державного виконавця і у відношенні нього встановлене тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/1521/15-ц від 05 травня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м.Києва, про стягнення з ньогона користь АТ «Укрсоцбанк» 1669368, 40 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 50098075,55 грн.

Зазначав, що існує ряд обставин, які свідчать про відсутність у нього зобов`язань за вказаним виконавчим листом та відповідно відсутність подальшої необхідності у продовженні дії вжитого судом щодо нього обмеження у виїзді за межі України. Зокрема, ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 20 травня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 із ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк», а в подальшому ухвалою цього ж суду від 08 листопада 2022 року замінено стягувача АТ «Альфа-Банк» на його правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп». Вказує, що після заміна сторони стягувача у виконавчому провадженні № 5208613, він і стягувач ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп» домовились про самостійне врегулювання заборгованості без участі органів примусового виконання судових рішень. 17 листопада 2022 року представник стягувача ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 звернувся до державного виконавця Відділу

- 2 -

примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ України із заявою про повернення виконавчого документа, що свідчить про відмову від примусового виконання судового рішення та виключає підстави до продовження застосування примусового виконання судового рішення до боржника, в тому числі тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Повернення виконавчого документа стягувачу має наслідком фактичне припинення виконавчого провадження та виконавчих дій. У свою чергу, припинення виконавчого провадження та виконавчих дій виключає продовження тимчасових заходів обмеження прав боржника, які накладались в межах такого виконавчого провадження і були спрямовані на примусове виконання рішення суду. Застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у відношенні нього має місце понад 3,5 роки, що суперечить принципу пропорційності та значним чином порушує конституційні права та свободи ОСОБА_1 щодо вільного пересування за межі України. Натомість, такий захід жодним чином не сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення боргів.

У зв`язку з наведеним просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване у відношенні нього постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 752/6208/15-ц.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 09 січня 2023 року заява ОСОБА_1 задоволена. Скасоване тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , застосоване постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року до виконання виконавчого листа № 752/6208/15-ц від 05 травня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» 1669368,40 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 50098075,55 грн.

Не погоджуючись із ухвалою, відділ примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ Україниподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що 02 вересня 2016 року було відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м.Києва № 752/1521/15-ц від 05 травня 2015 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» 1669368,40 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 50098075,55 грн. Боржник жодних дій для виконання рішення не вчиняв, однак після заміни стягувача на ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп», останній направив державному виконавцю заяву від 17 листопада 2022 року про повернення виконавчого документа згідно п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас згідно ст.40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Державним виконавцем в межах виконавчого провадження винесено постанову від 13 вересня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, який боржником не сплачено. Окрім того, оскільки строк пред`явлення виконавчого листа не закінчився та враховуючи несплату боржником судового збору, має місце неповне з`ясування обставин, що потягло передчасність рішення про скасування обмеження у праві виїзду.

Боржник ОСОБА_1 в особі представника адвоката Колос Ю.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його заяву та скасував заходи обмеження у праві виїзду, а

- 3 -

доводи апеляційної скарги відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ Україниє безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Стягувач ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про правильність судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.

В суді апеляційної інстанції представники відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ України Колесник А.С., Юлдашев Ю.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати оскаржувану ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 09 січня 2023 року як незакону.

Представник боржника ОСОБА_1 адвокат Колос Ю.В.в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.

Представник стягувач ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп» адвокат Рудь Г.І. в суді апеляційної інстанції зазначила про правильність судової ухвали та звернула увагу на відмову стягувача від примусового виконання судового рішенняі повернення виконавчого листа, що виключає продовження застосування обмежувальних заходів.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи заяву боржника, суд першої інстанції виходив із того, що боржник та стягувач добровільно врегулювали питання щодо погашення заборгованості за рішенням суду, про що стягувач подав відповідну заяву про повернення виконавчого документа, який постановою державного виконавця повернутий, а відтак підстави для продовження тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відпали.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом (ч.1 ст.441 ЦПК України).

Згідно ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Згідно ч.5 ст.441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Хоча процесуальні норми не містять посилань на підстави для скасування обмежувальних заходів, проте їх аналіз дає підстави для висновку, що скасування застосованого судом тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе за доведеності наступних обставин.

По-перше, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, і по-друге, якщо виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про порушення справедливого балансу між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення

- 4 -

особою права на свободу пересування.

Пунктом 1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 23 березня 2015 року у справі № 15/15 чтягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» борг за кредитними договорами у розмірі 1669368,40 доларів США та третейський збір у розмірі 25500 грн.

На підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 28 квітня 2015 року за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» видано виконавчі листи на примусове виконання рішення третейського суду від 23 березня 2015 року.

За вказаними виконавчими листами державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ України від 02 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2019 року скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 05 грудня 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким подання державного виконавця задоволено та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним виконавчого листа № 752/6208/15-ц від 05 травня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» 1669368,40 доларів США, що згідно курсу НБУ еквівалентно 50098075,55 грн.

Також судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 20 травня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 із ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк», а в подальшому ухвалою цього ж суду від 08 листопада 2022 року замінено стягувача АТ «Альфа-Банк» на його правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп».

17 листопада 2022 року стягувач у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 ТОВ «Факторингова компанія «Інком Груп» направив державному виконавцю заяву про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця від 22 грудня 2022 року виконавчий документ був повернутий ТОВ «Фінансова компанія «Інком Груп» з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Разом із тим вказаною постановою визначено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішень.

За таких обставин з огляду на поверенння виконавчого документа стягувачу і як наслідок відсутність підстав для продовження застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , суд першої інстанції обгрнутовано скасував вказане тимчасове обмеження.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для збереження тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки державним виконавцем в межах виконавчого провадження винесено постанову від 13 вересня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, який боржником не сплачено, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Згідно ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої

- 5 -

статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом даної норми стягнення виконавчого збору на підставі відповідної постанови державного виконавця, є окремим виконавчим провадженням, не пов`язаним ніяким чином із тим, у межах якого винесена постанова про стягнення виконавчого збору, а відтак збереження обмежувальних заходів, вжитих у виконавчому провадження № НОМЕР_1, щодо викконання іншого провадження про стягнення викоанвчого збору очевидно та поза всяким розумним сумнівом суперечать закону та меті виконавчого провадження.

Відхиляючи дані дроводи апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Згідно зі ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» ЄСПЛ підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

- у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, ЄСПЛ у п.49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82);

- окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

- у п.50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и

- 6 -

Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70);

- охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60). Застосовуючи ст.2 Протоколу 4 до Конвенції та практику ЄСПЛ, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

З урахуванням наведеного, збереження обмеження боржника в праві виїзду за межі України у виконавчому правадженні, у якому виконавчий лист повернуто, а саме провадження не здійснюється, не грунтується на законі та становить необгрунтоване та непропорційне втручання у його право вільного пересування.

Це ж стосується доводів апеляційної скарги про те, що не закінчився строк пред`явлення виконавчого листа № 752/1521/15-ц від 05 травня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 1669368, 40 доларів США, що на думку ДВС є підставою для збереження обмежувального заходу, які є необгрунтованими з викладених вище підстав, а саме повернення виконавчого листа та відсутність виконавчого провадження за ним.

Даючи оцінку доводам скаржниці, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Оскільки апеляційний суд змінює ухвалу суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів її прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 09 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: