Постанова

від 02.05.2023 по справі 243/8726/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3220/23 Справа № 243/8726/21 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі: Краматорська районнадержавна адміністрація,Фермерське господарство«Марія-05»,Святогірська міськавійськова адміністраціяКраматорського районуДонецької області,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідеоконференції,в порядкуспрощеного позовногопровадження цивільну справу за апеляційноюскаргою представникапозивача ОСОБА_1 адвокатаБоченка ПавлаСергійовича нарішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року, ухваленого суддею Хаустовою Т.А. у м.Слов`янськ Донецької області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),

ВСТАНОВИВ

У серпні2021року адвокат Байгуш О.Ю., який діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги, серія АН №1042670 від 11 серпня 2021 року та Договору про надання правничої допомоги від 11 серпня 2021 року, звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовною заявою до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди.

В обґрунтування позову зазначив, що 27 жовтня 1992 року на підставі Рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області ОСОБА_1 було надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, що підтверджується Державним актом, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадкування володіння землею за № 61.

З метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 з відповідним клопотанням звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке отримав лист від 25 вересня 2019 року за №П-5089/0-1754/0/37-19 про те, що згідно Інформаційної довідки міськрайонного управління у Слов`янському районі та м.Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року №739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га на теперішній час знаходиться в оренді Фермерського господарства «Марія-05» за Договором оренди №142420004000105 від 05 липня 2011 року.

Для отримання роз`яснень стосовно передачі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві довірчого успадковуваного володіння, в оренду третій особі він із відповідною заявою звернувся до Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області, на яку отримав лист від 27 грудня 2019 року за №484/П-12-0477- 1.1/11-4, у якому зазначено, що 05 липня 2011 року між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 на підставі Розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105, за яким Фермерське господарство «Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

Так як, на той час повноваження щодо розпорядження землями державної власності були покладені на Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, то Позивач з метою вжиття заходів щодо розірвання Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеного між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 , з відповідною заявою звернувся до їх управляння, на яку отримав Лист від 02 квітня 2020 року за №П-187/0-85/6-20 про те, що договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зі змісту наведених вище листів вбачається, що надана в оренду земельна ділянка за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га, була сформована за рахунок належної ОСОБА_1 на праві довічного успадкованого володіння земельної ділянки площею 50,0000 га.

ОСОБА_1 отримано копію Розпорядження голови райдержадміністрацїї від 01 червня 2011 року, №271, «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » та копію Договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеного між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 щодо земельної ділянки загальною площею 99,3012 га за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, яка є загальнодоступна у мережі Інтернет вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, знаходиться у комунальній власності Святогірської міської ради цільове призначення - ведення фермерського господарства, яка на теперішній час перебуває в оренді ФГ «Марія-05», дата державної реєстрації права 05 липня 2011 року, номер запису про право в державному реєстрі прав 38201550.

Зазначив, що ОСОБА_1 набув у визначений законом спосіб та порядок право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 50,0 га, що знаходиться на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області (на сьогодні Свягогірської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). Таке право виникло у Позивача на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння на землю, що був виданий на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №61, що в свою чергу повністю відповідало нормам чинного на той час законодавства України, а тому вказаний державний акт на даний час є чинним, ніким не оспорювався та у визначений чинним законодавством спосіб, недійсним не визнавався.

Вважає, що прийняте Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_2 » суперечить положенням чинного законодавства України, так як на момент його прийняття частина земельної ділянки перебувала на праві довічного успадковуваного володіння у ОСОБА_1 , а тим більше жодного рішення до теперішнього часу про вилучення або припинення права на земельну ділянку не приймалося, а також ОСОБА_1 добровільно не відмовлявся від користування зазначеною земельною ділянкою. Тобто, все вищенаведене є підставами для визнання недійсним і скасування зазначеного Розпорядження.

Тому, посилаючись на ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.155 ЗК України, правові висновки Великої палати Верховного суду та Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками), просив суд:

- Визнати недійсним та скасувати Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_2 »;

- Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, укладений між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105;

- Припинити речове право, зареєстроване за №38201550 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством «Марія-05», яке виникло на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року;

- Стягнути з Відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року в задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_1 адвоката Байгуша Олексія Юрійовича до Краматорської районної державної адміністрації, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Боченко П.С., будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким у повному обсязі задовольнити заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 4086 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 35000 грн.

При цьому, скаржник зазначає, що неможливо погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що Державний Акт №61 видано поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано в незнаний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, а отже і державна реєстрація такого акту є недійсною.

Представник позивача наголошує на тому, що Державний Акт №61 на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, який був виданий на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27.10.1992, у судовому порядку не оскаржувався, скасований не був та не був визнаний незаконним, а отже він є чинним, як є чинним право ОСОБА_1 на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою в розмірі 50 га ріллі та 10 га для випасання худоби в селі Богородичне Слов`янського району (урочище «Коритне»), тому вважає необґрунтованим та безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що державний акт є недійсним і є недійсною його державна реєстрація.

Представник позивача, посилається на ст.1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Скаржник, посилаючись на рішення ЄСПЛ, вказує на те, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення не врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 16.10.2019 у справі №460/762/19 та практику ЄСПЛ стосовно «принципу належного урядування».

Сторона позивача вказує на те, що обставинами справи встановлено, що ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням дуже тривалий час з 27.10.1992 року, у межах норм, передбачених законом на підставі рішення сільської ради, у статусі власника земельної ділянки позивач тривалий час здійснював господарську діяльність та володів земельною ділянкою. При цьому, процедура отримання права на земельну ділянку та подальша реєстрація СФГ «Павлик» не надавала позивачу сумнівів у легітимності та добросовісності дій державного органу в особі Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області.

Отже, втручання держави в особі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у право позивача на мирне володіння майном спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне володіння земельною ділянкою позивачем для здійснення господарської діяльності, який протиправних дій для отримання земельної ділянки не вчиняв, виконав законодавчі вимоги для реєстрації селянського (фермерського) господарства в Долинській раді народних депутатів Слов`янського району Донецької області має ознаки непропорційного втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Адвокат зазначає, що ні чинний та той час ЗК України, ні Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» не містять норм про набуття права власності земельною ділянкою самим фермерським господарством, оскільки фермерське господарство не набуває усього обсягу прав на земельну ділянку, отриману саме фізичною особою для ведення фермерського господарства. Вказує, що Статут СФГ «Павлик» містить положення у п.1.4 про надання саме ОСОБА_1 земельної ділянки площею 50 га та не передбачає обов`язкового передання зазначеної земельної ділянки до майна новоствореного СФГ. Зазначає, що особа яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Сторона позивача вважає висновок суду першої інстанції про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України «Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 у редакції чинній на час створення СФГ «Павлик» право довічного успадковуваного володіння землею, яке отримав для ведення такого господарства ОСОБА_1 перейшло до цього господарства та припинилось 06.11.2007 у зв`язку з ліквідацією (припинення) СФГ «Павлик», не відповідає вимогам Закону, перш за все ст.140 ЗК України та останнім правовим висновкам Верховного Суду, а тому саме ОСОБА_1 , як власник спірної земельної ділянки є належним позивачем у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача, відповідач 1 Краматорська районна державна адміністрація Донецької області, районна військова адміністрація просить апеляційну скаргу адвоката Боченка П.С. залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника позивача ОСОБА_4 , який у повному обсязі підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , представника відповідача 1 ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони позивача, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 жовтня 1992 року Рішенням Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області «Про виділ земель для ведення фермерського господарства» ОСОБА_1 виділено земельну ділянку в розмірі 50 га ріллі та 10 га неудоби в селі Богородичне Слов`янського району (урочище «Коритне») для ведення фермерського господарства. (а.с. 14)

На підставі Рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, ОСОБА_1 було видано Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, яким надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №61 (а.с. 15).

На виконання вимог Закону України №2009-ХП від 20.12.1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство», ОСОБА_1 надав заяву до Виконкому Долинської сільської Ради народних депутатів про реєстрацію фермерського господарства та його Статуту, до якої додав Протокол та Статут фермерського господарства (а.с. 116).

27 жовтня 1992 року Статут селянського (фермерського) господарства «Павлик» зареєстровано у Виконкомі Долинської сільської Ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області (а.с. 109-115).

З Довідки про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 22019885, вбачається, що 16 березня 1993 року на підставі Рішення № 168 Районною державною адміністрацією зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Павлик» (а.с. 127).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, вбачається, що 06 листопада 2007 року на підставі Рішення Господарського суду Донецької області № 5/28б від 26 вересня 2007 року, Селянське (фермерське) господарство «Павлик», код ЄДРПОУ 22019885, ліквідовано у зв`язку з визнанням його банкрутом. Номер запису 12481170003000313 (а.с. 130).

У 2019 році, з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 з відповідним клопотанням звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке 25 вересня 2019 року отримав Лист за №П-5089/0-1754/0/37-19, в якому зазначено, що згідно інформаційної довідки міськрайонного управління у Слов`янському районі та м.Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року №739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га на теперішній час знаходиться в оренді Фермерського господарства «Марія-05» за Договором оренди №142420004000105 від 05 липня 2011 року.

Для отримання роз`яснень стосовно передачі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві довічного успадковуваного володіння, в оренду третій особі він із відповідною заявою звернувся до Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області, на яку 27 грудня 2019 року отримав Лист від за №484/П-12-0477- 1.1/11-4, у якому вказано, що 05 липня 2011 року між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 на підставі Розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » було укладено Договір оренди землі, який зареєстрований в відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105, за яким Фермерське господарство «Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

Розпорядженням Голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області № 271 від 01 червня 2011 року, ОСОБА_2 передано земельні ділянки загальною площею 130 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років. Зобов`язано ОСОБА_2 у місячний строк укласти Договір оренди земельних ділянок (а.с. 26).

На виконання Розпорядження №271 від 01 червня 2011 року, ОСОБА_2 зі Слов`янською райдержадміністрацією Донецької області 05 липня 2011 року було укладено Договір оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га рілля із земель сільськогосподарського призначення (запас) Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення фермерського господарства. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему в Словенському районі Донецької області, про що у Державному реєстр земель вчинено запис від 05 липня 2011 року за №142420004000105 (а.с. 89-101).

22 грудня 2011 року до зазначеного Договору оренди було внесено зміни на підставі Розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 486 від 17 жовтня 2011 року «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок», відповідно до яких сторону Орендаря «Голєва В.Г.» замінено на «Фермерське господарство «Марія-05» (а.с. 102,103).

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування Розпорядження голови Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_2 », визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, укладений між Слов`янською районною державною адміністрацією Донецької області та громадянином ОСОБА_2 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105 та припинення речового права, зареєстрованого за №38201550 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством «Марія-05», яке виникло на підставі Договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі досліджених доказів, наданих сторонами по справі, виходив з того, що позивачем надано Державний акт №61, який є недійсним та недійсною його державна реєстрація; ОСОБА_1 є неналежним позивачем. Належним позивачем до дійсній справі повинно бути СФГ «Павлик», як юридична особа; позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Ефективним способом захисту в дійсній справі мав би бути позов, щодо усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторони позивача, викладеними в апеляційній скарзі, щодо наявності підстав для скасування судового рішення з ухваленням нового про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Частиною першоюстатті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом положень ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до норм ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.1 ст.6 у першій редакції Земельного кодексу Української РСР (Закон 561-ХІІ від 18.12.1990 року) було передбачено надання у довічне успадковуване володіння землі громадянам Української РСР, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N2201-XII від 13 березня 1992 року, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Судом першої інстанції встановлено, що Державний акт на право успадкованого володіння землею від 27 жовтня 1992 року, виданий позивачу на підставі Рішення сільської ради народних депутатів, не передбачений Постановою України №2201-XII від 13.03.1992 року, оскільки такий Державний Акт було передбачено Постановою Верховної ради РСР №889-ХІІ від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність 13 березня 1992 року, тобто Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею ОСОБА_1 було видано вже після припинення норми закону, яка передбачала право довічного успадковуваного володіння землею.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Державний Акт №61 було видано позивачу ОСОБА_1 поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано у незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, а отже і державна реєстрація такого акту є недійсною.

Твердження сторони позивача про те, що Державний Акт №61 є чинним, оскільки він не оскаржувався і не визнавався у судовому порядку незаконним, тому він є чинним, як і чинним є право позивача на довічне успадковане полодіння спірною земельною ділянкою, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалось вище зазначений Акт було видано позивачу ОСОБА_1 поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано у незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, тобто він є нікчемним і визнанню недійсним у судовому порядку не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено поясненнями представника позивача ОСОБА_1 адвокатом Байгуш О.Ю., що ОСОБА_1 з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області лише у 2019 році, тобто вже після того як Фермерському господарству «Марія-05» була надана спірна земельна ділянка в оренду (05 липня 2011 року).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Фермерське господарство «Марія-05» правомірно, в порядку, передбаченому законодавством України, є користувачем спірної земельної ділянки, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає вірним і повністю з ним погоджується.

Відповідно до положень ст.124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

У п.п. 2, 4 Постанови пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року, «Про судову практику розгляду» цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Станом на дату винесення Розпорядження №271 від 01 червня 2011 року «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянику ОСОБА_3 », спірна земельна ділянка не перебувала у власності, користуванні чи в оренді СФГ «Павлик», оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано за ОСОБА_1 або за СФГ «Павлик», відповідно дана земельна ділянка могла бути переданою в оренду іншим особам, тому висновок місцевого суду, що оспорюваний позивачем договір не підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.215 та ст. 203 ЦК України, оскільки є укладеними з додержанням вимог ст.15 Закону України «Про оренду землі», є правильним.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі, оскільки, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи СФГ «Павлик» на підставі Рішення Господарського суду Донецької області №5/28б від 26 вересня 2007 року, ліквідовано у зв`язку з визнанням його банкрутом, проте такий висновок суду не призвів до неправильного вирішення спору по суті та не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги сторони позивача, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, колегія суддів зробила висновок про відсутність підстав повторно давати відповідь на ті самі аргументи заявника, при цьому колегія суддів враховує, що як, неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 2930). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).

Оскільки рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат, понесені позивачем витрати пов`язані з розглядом справи в судах першої і апеляційної інстанцій залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Боченка Павла Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15грудня 2022року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: