Постанова

від 13.12.2023 по справі 243/8726/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 243/8726/21

провадження № 61-8237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Краматорська районна державна адміністрація Донецької області, Фермерське господарство «Марія-05», Святогірська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року в складі судді Хаустової Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Краматорської районної державної адміністрації Донецької області, Фермерського господарства «Марія-05», Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Краматорської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Краматорська РДА), Фермерського господарства «Марія-05» (далі - ФГ «Марія-05»), Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (далі - Святогірська МВА), про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 27 жовтня 1992 року на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, що підтверджується державним актом, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61.

З метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке отримав лист від 25 вересня 2019 року за № П-5089/0-1754/0/37-19 про те, що згідно з Інформаційної довідки міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року № 739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га знаходиться в оренді ФГ «Марія-05» за договором оренди землі від 05 липня 2011 року № 142420004000105.

Для отримання роз`яснень щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду третій особі, ОСОБА_1 звернувся із заявою до Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Слов`янська РДА), на яку отримав лист від 27 грудня 2019 року № 484/П-12-0477-1.1/11-4, у якому зазначено, що 05 липня 2011 року між Слов`янською РДА та громадянином ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за № 142420004000105, за яким ФГ «Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

Так як, на той час повноваження щодо розпорядження землями державної власності були покладені на Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, то позивач з метою вжиття заходів щодо розірвання договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеного між Слов`янською РДА та громадянином ОСОБА_3 , звернувся з відповідною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яку отримав лист від 02 квітня 2020 року за № П-187/0-85/6-20 про те, що договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Позивач зазначав, що надана в оренду земельна ділянка з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га, була сформована за рахунок належної ОСОБА_1 на праві довічного успадковуваного володіння земельної ділянки площею 50,0000 га.

ОСОБА_1 зазначав, що набув у визначений законом спосіб та порядок право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 50,0 га, що знаходиться на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області, правонаступником якої є Свягогірська міська територіальна громада Краматорського району Донецької області. Таке право виникло у позивача на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння на землю, що виданий на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61, що в свою чергу повністю відповідало нормам чинного на той час законодавства України, а тому вказаний державний акт є чинним, ніким не оспорювався та, у визначений законодавством спосіб, недійсним не визнавався.

У зв`язку із зазначеним, позивач вважав, що розпорядження голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року за № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 » суперечить положенням чинного законодавства України, так як на час його прийняття частина земельної ділянки перебувала на праві довічного успадковуваного володіння у ОСОБА_1 , жодного рішення про вилучення або припинення його права на земельну ділянку не приймалося, а також позивач добровільно не відмовлявся від користування зазначеною земельною ділянкою.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року за № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 »;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га, укладений між Слов`янською РДА та ОСОБА_3 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за № 142420004000105;

- припинити речове право, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 38201550 за ФГ «Марія-05», яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 15 грудня 2022 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що:

- позивачем надано державний акт № 61, який є недійсним, оскільки його видано поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано в незаконний спосіб, за правом, яке не було передбачено чинним на той час законодавством, а отже і державна реєстрація такого акта є недійсною;

- ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, оскільки після створення ним СФГ «Павлик», до господарства перейшло право довічного успадковуваного володіння землею, яке отримав для ведення такого господарства його засновник ОСОБА_1 , а тому саме це господарство як юридична особа повинна бути позивачем у справі;

- позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки ефективним способом захисту в цій справі є позов про усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном;

- станом на дату винесення оскаржуваного розпорядження від 01 червня 2011 року № 271, спірна земельна ділянка не перебувала у власності, користуванні чи в оренді СФГ «Павлик», оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано ні за ОСОБА_1 ні за СФГ «Павлик», тому спірна земельна ділянка могла передаватися в оренду іншим особам, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, оскільки він є укладеними з додержанням вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що державний акт № 61 було видано позивачу поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано у незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, а отже і державна реєстрація такого акта є недійсною.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, оскільки він укладений з додержанням вимог законодавства. Крім того, суд врахував, що на час винесення розпорядження від 01 червня 2011 року № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_4 », спірна земельна ділянка не перебувала у власності, користуванні чи в оренді СФГ «Павлик», оскільки право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано за ОСОБА_1 або за СФГ «Павлик», відповідно спірна земельна ділянка могла бути переданою в оренду іншим особам.

Однак, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, СФГ «Павлик» на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 26 вересня 2007 року в справі № 5/28б ліквідовано, у зв`язку з визнанням його банкрутом, однак, суд зазначив, що такий висновок суду першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору по суті та не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

31 травня 2023 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 757/15335/18, від 16 червня 2022 року в справі № 601/1860/20, від 01 серпня 2019 року в справі № 703/333/17, у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2824цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14, від 08 вересня 2021 року в справі № 9901/315/20, від 20 листопада 2019 року в справі № 368/54/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що державний акт № 61 на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, який був виданий на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року, у судовому порядку не оскаржувався, скасований не був та не був визнаний незаконним, а отже він є чинним, як і є чинним право ОСОБА_1 на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою в розмірі 50 га ріллі та 10 га для випасання худоби в селі Богородичне Слов`янського району (урочище «Коритне»), тому позивач вважає необґрунтованим та безпідставним висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції про те, що державний акт є недійсним і є недійсною його державна реєстрація.

Доводи інших учасників справи

У липні 2023 року Краматорська РДА подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанції забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 жовтня 1992 року рішенням Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області «Про виділ земель для ведення фермерського господарства» ОСОБА_1 виділено земельну ділянку в розмірі 50 га ріллі та 10 га неудоби в селі Богородичне Слов`янського району (урочище «Коритне») для ведення фермерського господарства (т. 1 а. с. 14).

На підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов'янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року ОСОБА_7 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, яким надано у довічне успадковуване володіння 50,0 гектарів землі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61 (т. 1 а. с. 15).

На виконання вимог Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХП «Про селянське (фермерське) господарство» ОСОБА_1 надав заяву до Виконкому Долинської сільської ради народних депутатів про реєстрацію фермерського господарства та його статуту, до якої додав протокол та статут фермерського господарства (т. 1 а. с. 116).

27 жовтня 1992 року статут СФГ «Павлик» зареєстровано у Виконкомі Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області (т. 1 а. с. 109-115).

16 березня 1993 року зареєстровано СФГ «Павлик» (т. 1 а. с. 127).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, встановлено, що 06 листопада 2007 року на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 26 вересня 2007 року в справі № 5/28б СФГ «Павлик» (код ЄДРПОУ 22019885), ліквідовано у зв`язку з визнанням його банкрутом. Номер запису 12481170003000313 (т. 1 а. с. 130).

У 2019 році з метою отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на яке 25 вересня 2019 року отримав лист за № П-5089/0-1754/0/37-19, в якому зазначено, що згідно з інформаційною довідкою міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янськ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 серпня 2019 року №739/259-19 витребувана земельна ділянка площею 50,0000 га знаходиться в оренді ФГ «Марія-05» за договором оренди від 05 липня 2011 року № 142420004000105.

Для отримання роз`яснень щодо передачі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві довічного успадковуваного володіння, в оренду третій особі позивач із відповідною заявою звернувся до Слов`янської РДА, на яку 27 грудня 2019 року отримав лист за № 484/П-12-0477-1.1/11-4, у якому вказано, що 05 липня 2011 року між Слов`янською РДА та громадянином ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 01 червня 2011 року №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_4 » було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за № 142420004000105, за яким ФГ«Марія-05» передано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1424281500:03:000:0268, загальною площею 99,3012 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення (запасу) державної власності для ведення фермерського господарства на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області.

Розпорядженням голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року№ 271, ОСОБА_3 передано земельні ділянки загальною площею 130 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області для ведення фермерського господарства в оренду строком на 49 років. Зобов`язано ОСОБА_3 у місячний строк укласти договір оренди земельних ділянок (т. 1 а. с. 26).

На виконання розпорядження від 01 червня 2011 року №271 ОСОБА_3 зі Слов`янською РДА 05 липня 2011 року було укладено договір оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки - 1424281500:03:000:0268, площею 99,3012 га рілля із земель сільськогосподарського призначення (запас) Долинської сільської ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення фермерського господарства. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему в Словенському районі Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 липня 2011 року за № 142420004000105 (а.с. 89-101).

22 грудня 2011 року до зазначеного договору оренди було внесено зміни на підставі розпорядження голови Слов`янської РДА від 17 жовтня 2011 року № 486 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок», відповідно до яких сторону орендаря «ОСОБА_3» замінено на «ФГ«Марія-05» (а.с. 102,103).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням цих положень правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У справі, що переглядається, предметом спору є визнання недійсним та скасування розпорядження голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року за №271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 », визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між Слов`янською РДА та ОСОБА_3 , який зареєстрований у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області 05 липня 2011 року за №142420004000105,та припинення речового права, зареєстрованого за № 38201550 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ«Марія-05», яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що 27 жовтня 1992 року на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області «Про виділ земель для ведення фермерського господарства» ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, яким надано у довічне успадковуване володіння 50,0 газемлі в межах згідно з планом для організації фермерського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції вважав, що державний акт № 61 є нікчемним, оскільки його було видано ОСОБА_1 поза межами чинного на той час законодавства, земельну ділянку за ним передано у незаконний спосіб, за правом, яке не передбачено законом, а отже і державна реєстрація такого акта є недійсною.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За змістом статей 6, 50 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції на час його прийняття) (далі - ЗК Української РСР) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Тобто, ЗК Української РСР передбачав існування специфічного речового права на земельну ділянку та можливість для фізичних осіб бути суб`єктами права довічного успадковуваного володіння землею. Громадянам у довічне успадковуване володіння могли надаватися землі для ведення селянського (фермерського господарства).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України (далі - ЗК України) у редакції від 13 березня 1992 року (на час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у довічне успадковуване володіння) не передбачав такого виду права, як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII «Про земельну реформу» з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 328/1788/19 (провадження № 61-19271св20), від 04 серпня 2021 року в справі № 187/1493/19 (провадження № 61-5199св21), від 30 серпня 2023 року в справі № 313/1192/20 (провадження № 61-3206св23).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Аналіз зазначених змін у земельному законодавстві свідчить про наявність певної правової колізії, у тому числі щодо розмежування різних правових конструкцій, як то право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння.

З урахуванням зазначеного можна зробити висновок про те, що хоч дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 на підставі рішення Долинської сільської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року була надана земельна ділянка у довічне успадковуване володіння в розмірі 50 га ріллі для ведення фермерського господарства, та на підставі цього рішення видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею за № 61, які є чинними і в установленому законом порядку недійсними не визнавалися, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли помилкових висновків про те, що державний акт є нікчемним, оскільки його було видано поза межами чинного на той час законодавства та земельна ділянка передана у незаконний спосіб за правом, яке не передбачено законом.

У зв`язку з чим колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині обґрунтованими та приймає їх до уваги.

Однак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Як зазначалося вище, спірна земельна ділянка була надана позивачу у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського господарства.

Суди встановили, що 16 березня 1993 року зареєстровано СФГ «Павлик».

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, встановлено, що 06 листопада 2007 року на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 26 вересня 2007 року в справі № 5/28б СФГ «Павлик», код ЄДРПОУ 22019885, ліквідовано у зв`язку з визнанням його банкрутом. Номер запису 12481170003000313 (а. с. 130).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (тут і надалі у редакції, чинній на момент створення СФГ «Павлик») селянське (фермерське) господарство визнавалось формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, який був чинним на момент створення СФГ «Павлик») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статті 7 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з частиною першою статті 22, частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Сільська, селищна, міська рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику,

не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК України (у редакції, чинній станом на час ліквідації СФГ «Павлик», 06 листопада 2007 року) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Отже, враховуючи те, що земельна ділянка, що була відведена позивачу на підставі рішення Долинської ради народних депутатів Слов`янського району Донецької області від 27 жовтня 1992 року у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства, то після постановлення ухвали Господарського суду Донецької області від 26 вересня 2007 року про ліквідацію СФГ «Павлик» як юридичної особи та внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення зазначеного господарства, припинилося і право користування такою земельною ділянкою.

З припиненням права постійного користування землею СФГ «Павлик» на підставі пункту «в» частини першої статті 141 ЗК України усі абсолютні права (право власності) на спірну земельну ділянку поновлюються у її попереднього власника (держави або територіальної громади). Як наслідок, з поверненням земельної ділянки та прав на неї (поновлення прав) до відповідного власника належний орган державної влади або місцевого самоврядування, виконуючи функцію розпорядника землі, має право розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

Оскільки з припиненням СФГ «Павлик» у зазначеної юридичної особи припинилося право постійного користування земельною ділянкою, а правонаступництва не відбулося, то позивач жодних суб`єктивних цивільних права на спірну земельну ділянку не набув. У зв`язку з чим, відсутні порушення суб`єктивних цивільних прав позивача оскаржуваним розпорядженням голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року за № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 », а також договором оренди землі від 05 липня 2011 року, укладеним між Слов`янською РДА як орендодавцем та ОСОБА_3 як орендарем, який в подальшому замінений на ФГ «Марія-05».

У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів порушення його прав чи інтересів оскаржуваним розпорядженнями голови Слов`янської РДА від 01 червня 2011 року за № 271 «Про передачу земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3 », а також договором оренди землі від 05 липня 2011 року.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 587/1098/16 (провадження № 61-28033св18), від 11 травня 2022 року в справі № 738/1332/20 (провадження № 61-18620св21).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак помилилися щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік