Постанова

від 26.04.2023 по справі 308/2147/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2147/21

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 квітня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Зубашкова М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Олашин Володимир Володимирович, до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Бойко Богдан Богданович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року, повний текст складено 20.05.2022, ухвалене суддею Заревою Н. І.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Олашин В.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Позов обґрунтовано тим, що він з відповідачкою ОСОБА_1 з 08 вересня 2005 року перебували між собою в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року розірвано.

За час перебування в шлюбі ними, на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.2006, було придбано земельну ділянку площею 0,0831 га за кадастровим номером 2124887402:01:002:0030, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яку відповідачці ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку 31.08.2006. На цій земельній ділянці ними було побудовано будинок в якому вони проживали до розірвання шлюбу.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка ними була придбана за час шлюбу, власником якої є лише відповідачка, позивач просив, з урахуванням вимог статей 60, 63, 70 СК України та рівності часток подружжя, визнати за ним та ОСОБА_1 право власності по частині за кожним земельної ділянки площею 0,0831 га за кадастровим номером 2124887402:01:002:0030, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

15.06.2021 позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позову, яку мотивував тим, що після придбання спірної земельної ділянки він разом із відповідачкою розпочав на ній будівництво житлового будинку, який на момент розірвання шлюбу (14.03.2017) було завершене. Цю обставину стверджує дозволом на виконання будівельних робіт від 15.09.2008, довідкою про надання поштової адреси від 18.10.2013, а також технічним паспортом на будинок від 08.10.2013.

Зазначав, що вказані документи стали підставою для незаконної одноособової реєстрації права власності за відповідачкою ОСОБА_1 після розірвання шлюбу, оскільки спірний житловий будинок ними було побудовано ще до його розірвання.

Вказував, що майно збудоване в шлюбі, але введене в експлуатацію одним із подружжя після його розірвання, підлягає поділу як нерухоме майно, оскільки сам по собі факт розірвання шлюбу не впливає на правовий статус такого майна, так як його будівництво було закінчено до розірвання шлюбу.

Звертав увагу і на те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 27.05.2018 (справа № 921/403/17-г/6) державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів. Тому вважає, що введений в експлуатацію після розірвання шлюбу будинок, але побудований за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і підлягає поділу як будинок між цим колишнім подружжям.

Посилаючись нанаведені вищеобставини просивсуд:

1) визнати земельнуділянку площею0,0831га закадастровим номером2124887402:01:002:0030,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 ,цільове призначенняякої длябудівництва таобслуговування житловогобудинку,господарських будівельі споруд,та житловийбудинок загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159317202100) об`єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 і ОСОБА_1 ;

2) у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на:

- частки земельної ділянки площею 0,0831 га за кадастровим номером 2124887402:01:002:0030, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- частки житлового будинку загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159317202100).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року цей позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано земельну ділянкуплощею 0,0831га закадастровим номером2124887402:01:002:0030,цільове призначеннядля будівництвата обслуговуванняжитлового будинку,господарських будівельі споруд,та житловийбудинок загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159317202100), спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Визначено частку ОСОБА_1 у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0831га закадастровим номером2124887402:01:002:0030,цільове призначеннядля будівництвата обслуговуванняжитлового будинку,господарських будівельі споруд,та житловийбудинок загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі .

Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду в частині визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, а також у частині визначення частки позивача ОСОБА_1 у праві спільної власності на цього житлового будинку відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Бойко Б.Б., подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необгрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Скарга мотивована тим, що спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 є лише земельна ділянка площею 0,0831 га за кадастровим номером 2124887402:01:002:0030, яка була придбана сторонами у шлюбі, а тому відповідачка погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення частки позивача на цю земельну ділянку в розмірі частини.

Проте вважає помилковим висновок суду щодо належності сторонам на праві спільної сумісної власності спірного житлового будинку, оскільки такий був заверешений будівництвом, прийнятий до експлуатації (11.05.2018) та зареєстрований за нею (04.07.2018) лише після розірвання шлюбу з позивачем (14.03.2017), а тому предметом спору міг бути не житловий будинок, а обєкт незавершеного будівництва.

Стверджувала,що судпершої інстанціїне звернувуваги наположення частинпершої тадругої статті331,частини першоїстатті 182ЦК України,відповідно дояких правовласності нановостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після завершення будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації. До прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що були використані в процесі будівництва (ч.3 ст.331 ЦК України).

Вказувала, що перша технічна інвентаризація спірного житлового будинку була проведена 20.10.2011 та встановлено, що відсоток готовності будинку складає 81%. У 2013 році був виготовлений технічний паспорт, відповідно до якого відсоток готовності будинку не змінився і становить 81%. Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, виданої Управлінням державної архітектурно-будівельної інстанції у Закарпатській області 11.05.2018, будинок є закінчений будівництвом та готовий до експлуатації.

Зазначала, що на час розірвання шлюбу спірний житловий будинок був об`єктом незавершеного будівництва з 81% готовності, який добудовувався і здавався в експлуатацію нею вже після розірвання шлюбу з відповідачем, а тому вважає, що помилковими є висновки суду першої інстанції щодо рівності часток колишнього подружжя у цьому майні.

З огляду на наведене вище апелянтка просила оскаржене рішення суду в частині визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, а також у частині визначення частки позивача ОСОБА_1 у праві спільної власності на цього житлового будинку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимогах. У решті рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Бойко Б.Б., на зазначене рішення місцевого суду від 11.05.2022 з одночасним надісланням копії цієї ухвали учасникам справи, копію апеляційної скарги позивачу, надавши йому десятиденний строк, із дня отримання її копії, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу (а.с.150, 151).

Відповідно до супровідного листа Закарпасткього апеляційного суду від 05.07.2022 № 308/2147/21/16265/2022 учасникам справи направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, а стороні позивача ще і копію апеляційної скарги відповідачки з одночасним повідомленням, що в десятиденний строк із дня отримання цієї ухвали учасник справи вправі подати відзив на апеляційну скаргу (а.с. 152).

Як убачається з матеріалів справи представник позивача ОСОБА_1 адвокат Олашин В.В. 12 вересня 2022 року ознайомився з матеріалами срави та зняв копії (а.с.160).

Однак відзив на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 разом із новими доказами (а.с.166-180) було подано до Закарпастького апеляційного суду лише 08 листопада 2022 року, тобто поза межами встановленого судом строку та без заявлення перед судом клопотання продовжити такий як пропущений з поважних причин, а відтак на підставі статтей 120, 126 ЦПК України цей відзив з додатками слід залишити без розгляду.

У судовому засіданні представник відповідачки - апелянтки ОСОБА_1 адвокат Бойко Б.Б. апеляційну скаргу підтримав із підстав наведених у ній, просив її задовольнити, оскаржене рішення місцевого суду в частині визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, а також у частині визначення частки позивача ОСОБА_1 у праві спільної власності на цього житлового будинку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимогах.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Олашин В.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 не визнали, просили таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апелянткою ОСОБА_1 рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу спірної земельної ділянки не оскаржується, а відтак, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не перевіряється.

Предметом і межами апеляційного перегляду в цій справі є судове рішення в частині визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та його поділ.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині, суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості та доведеності.

Проте колегія суддів із цими висновками суду першої інстанції у цій частині погодитись не може, оскільки таких суд дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права з огляду на наступне.

Судом установлено, що 08 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували між собою шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року у справі № 308/12554/16-ц, що набрало 24.03.2017 законної сили відповідно до відомостей із ЄДРСР, ухвалено: розірвати укладений 08 вересня 2005 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, за актовим записом № 482, та залишити після розірвання шлюбу ОСОБА_1 її шлюбне прізвище « ОСОБА_3 »(а.с.5, 6).

Як убачається із зазначеного рішення суду від 14.03.2017 ОСОБА_1 у судовому засіданні ствердив, що він близько семи місяців не проживає разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 .

Отже,вказаним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.03.2017 установлено,що сторони фактично не проживають разом із вересня 2016 року.

Також матеріалами справи встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі ними, згідно з договором купівлі-продажу від 23.06.2006, було придбано земельну ділянку площею 0,0831 га за кадастровим номером 2124887402:01:002:0030, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення якої для індивідуального житлового будівництва, на яку відповідачці ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на землю від 31.08.2006 (а.с.8).

Як видно з рішення виконавчого комітету Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 17 серпня 2006 року № 160 ОСОБА_1 (відповідачці) дозволено будівництво житлового будинку на земельній ділянці розміром 0,083 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу (а.с.118).

Відповідно до розпорядження голови Ужгородської РДА Закарпатської області від 13.05.2008 № 246 ОСОБА_1 (відповідачці) дозволено будівництво індивідуального житлового будинку на придбаній земельній ділянці площею 0,0831 га у АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 17.08.2006 № 160 та договору купівлі-продажу від 23.06.06 № 1218 (а.с.117).

17.04.2008 Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області відповідачці ОСОБА_1 видано паспорт на забудову вказаної земельної ділянки, а 25.05.2008 головним архітектором Ужгородської районної державної адміністрації відповідачці ОСОБА_1 виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки індивідуального будівництва (а.с.115,116).

15.09.2008 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області відповідачці як забудовниці видано дозвіл на виконання будівельних робіт за № 1315 (а.с.121).

Згідно з довідкою Ужгородського районного комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно від 27.10.2011 № 1175/01-14, виданою ОСОБА_1 (відповідачці) в тому, що готовність недобудованого житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , становить 81%. Цей недобудований будинок складається з двох кімнат, житловою площею 45,90 кв. м та загальною площею 155,70 кв. м (а.с.135).

Такий же відсоток готовності (81%) зазначеного незавершеного будівництва, загальною площею 155,7 кв. м, згідно з довідкою цього ж комунального підприємства від 08.10.2013 № 618/01-14, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.10.2013, становив і у жовтні 2013 року (а.с.139,142).

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, зареєстрованої Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області за номером ЗК 141181310120 від 04.05.2018 та виданої замовниці ОСОБА_1 , житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 155,7 кв. м., житлова площа 45,9 кв. м, є завершений будівництвом та готовий до експлуатації (а.с.143,144).

Як видно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №261367632 від 14.06.2021, житловий будинок, загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 04.07.2018 на праві приватної власності у цілому за ОСОБА_1 .

Підставою для цієї державної реєстрації слугували: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК 033148 від 31.08.2006, виданий Холмківською сільською радою Ужгородського району Закарпатської області; довідка про надання поштової адреси від 18.10.2013, серія та номер 3978, видана тією ж сільською радою; технічний паспорт від 08.10.2013, серія та номер 7, виданий Ужгородським районним КПБТІ; дозвіл на виконання будівельних робіт від 15.09.2008, серія та номер 1315, виданий Інспекцією ДАБК у Закарпатській області; довідка від 19.06.2018, серія та номер 2031, видана Холмківською сільською радою Ужгородського району Закарпатської області; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЗК 141181310120, видана 11.05.2018 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області (а.с.42, 43).

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначені вище висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, які враховуються апеляційним судом, на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи спірний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_1 , а також здійснюючи його поділ, суд першої інстанції виходив із того, що цей житловий будинок сторонами збудовано за час шлюбу, а тому введений в експлуатацію після розірвання шлюбу будинок є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і підлягає поділу як будинок між колишнім подружжям, в якому частки сторін є рівними.

Проте колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Як передбачено частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Правовий аналіз статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Указаний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження№ 14-483цс19).

Отже,новостворене нерухомемайно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичногостатусу житловогобудинку післяприйняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До цього часу об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.

У цій справі сторонами будівництво спірного житлового будинку було розпочато за час перебування у шлюбі, в якомуколишнім подружжям ОСОБА_3 булозведено лише81%його готовностістаном навересень 2016року (на час спільного проживання сторін у шлюбі, який було розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.03.2017), а протилежне матеріали справи не містять.

На переконання колегії суддів, не є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження факту завершення будівництва спірного житлового будинку станом на дату розірвання шлюбу саме по собі лише проживання позивача ОСОБА_1 у ньому до вересня 2016 року, оскільки факт проживання не стверджує завершення його будівництва.

Інших доказів, які би підтверджували факт завершення сторонами будівництва спірного житлового будинку саме на час розірвання між ними шлюбу, матеріали справи не містять.

Натомість із матеріалів справи слідує, що забудовником спірного житлового будинку була відповідачка ОСОБА_1 , яка після припинення з позивачем фактичних шлюбних відносин у вересні 2016 року та розірвання шлюбу між ними 14.03.2017 завершила будівництво цього будинку, здала його до експлуатації (04.05.2018) та зареєструвала за собою право приватної власності на нього в цілому (04.07.2018).

Отже, матеріалами справи встановлено, що сторонами за час шлюбу було збудовано лише 81% готовності незавершеного будівництвом будинку, який відповідачкою був добудований вже після розірвання шлюбу з відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей житловий будинок був повністю збудований сторонами за час шлюбу, внаслідок чого безпідставно визнав такий спільною сумісною власністю подружжя та визначив частку позивача на цей будинок у розмірі частини.

Зважаючи на те, що сторонами у шлюбі було збудовано лише 81% готовності незавершеного будівництвом будинку, тому колегія суддів уважає, що у позовній вимозі ОСОБА_1 про визнання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю цієї вимоги, а також відмовити в задоволені похідної від неї вимозі про поділ цього будинку.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку достатніми доказами свої вимоги в межах апеляційного розгляду справи, які не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин рішення місцевого суду в частині визнання житлового будинку загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159317202100) спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_1 та визначення частки позивача у розмірі на цей житловий будинок не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь апелянтки відповідачки ОСОБА_1 понесені нею у справі судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн (а.с.145).

Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційнускаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Бойко Богдан Богдановича, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року в частині визнання житлового будинку загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159317202100) спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визначення частки ОСОБА_1 у розмірі на цей житловий будинок скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 травня 2023 року.

Суддя-доповідачка Судді