Постанова

від 09.05.2023 по справі 380/11336/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11336/22 пров. № А/857/2138/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Славської селищної ради Стрийського району Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року (суддя Брильовський Р.М., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Славської селищної ради Стрийського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльність, визнання недійсними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2022 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, в якому просила:визнати незаконним та скасувати рішення 20 сесії 8-го демократичного скликання Славської селищної ради №1697 від 18.02.2022 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12га для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Славську селищну раду повторно виключно у строк та спосіб, встановлені законом, розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.07.2021за вх.№02-17/3190 та від 11.01.2022за вх.№02-17/55 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га для садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а за результатами їх розгляду прийняти рішення сесії Славської селищної ради про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га для садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення грубо порушує її законні права та інтереси, в тому числі передбачене матеріальним Законом (Конституцією та Земельним кодексом України) право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва, якою ОСОБА_1 фактично користується уже багато років.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржуване рішення прийняте у передбаченій законом формі у спосіб визначений законом, містить посилання на конкретні норми матеріального закону, яким орган місцевого самоврядування керувався під час його прийняття та передбачені законом підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими, зокрема, є невідповідність місця розташування земельної ділянки щодо якої позивачем подана заява про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою вимогам генерального плану населеного пункту. Вважає, що позивачем не було наведено суду належного обґрунтування з наданням відповідних доказів незаконності зазначених у оскаржуваному рішенні Славської селищної ради підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення в частині зобов`язання Славської селищної ради прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд першої інстанції не з`ясував та не встановив тієї обставини, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 28.07.2021 звернулася з заявами за вх.№02-17/3190 та 11.01.2022 за вх.№02-17/55 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га для садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 Славською селищною радою Стрийського району Львівської області прийнято рішення №1697 від 18.02.2022 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність».

Позивачка вважає, що відмова відповідача у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність порушує її законні права, що зумовило звернення останньої до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному у пункті в частини 1 статті 121 Земельного кодексу України (далі ЗК України), яким унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва не більше 0,12 га, а також при розгляді заяви позивачки не було встановлено підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, і позивачкою було подано разом з заявою необхідний пакет документів, а відтак при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Також зазначив, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.07.2021 та від 11.01.2022 та за результатами розгляду прийняти рішення Славської селищної ради про надання позивачці дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з частиною другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі- ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За правилами частини 7 статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже з наведених норм слідує, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів погодження і оформлення документів, який відповідно до вимог чинного законодавства є необхідним для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. У свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до частин 2,3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, який відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передає у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок щодо прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Так, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Водночас, у разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 ЗК України, з відповідним вмотивуванням.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Така правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах неодноразово висловлювалася Верховним Судом, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.

Апелянт обґрунтовуючи свою відмову покликається на те, що оскаржуване рішення прийняте у передбаченій законом формі у спосіб визначений законом, містить посилання на конкретні норми матеріального закону, яким орган місцевого самоврядування керувався під час його прийняття та передбачені законом підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якими, зокрема, є невідповідність місця розташування земельної ділянки щодо якої позивачем подана заява про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою вимогам генерального плану населеного пункту.

З цього приводу, колегія суддів насамперед вважає за необхідне зазначити про те, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі №813/1631/14.

Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки, як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 28 лютого 2020 року у справі №461/1257/17.

Як вбачається з матеріалів справи, до клопотання ОСОБА_1 долучила усі документи, які вимагаються земельним законодавством.

За результатами розгляду клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації землеустрою рішенням відповідача від 18.02.2022 №1697 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» Славська селищна рада відмовила позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо підведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Славської селищної ради №1697 від 18 лютого 2022, підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 зазначено перелік підстав, який міститься в абзаці першому частини 7 статті 118 ЗК України.

Як вірно вказує суд першої інстанції, з аналізу наданих позивачем матеріалів слідує, що звертаючись до відповідача позивачкою дотримано передбачених частиною 6 статті 118 ЗК України вимог до форми та змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва. Відповідні обставини підтверджуються тим, що у спірному рішенні відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не вказав.

Як вже зазначалось вище, положеннями ЗК України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, такими підставами може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено також і в ухвалі Конституційного Суду України «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України» від 29.09.2015 N 44-у/2015 (Справа N 2-40/2015).

Суд першої інстанції правильно вказує, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача прийняв рішення, однак на зазначив в ньому чіткої та конкретної підстави для відмови у її задоволенні.

Лише в апеляційній скарзі Славська селищна рада покликається на конкретну підставу для відмови, а саме невідповідність місця розташування земельної ділянки щодо якої позивачем подана заява про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою вимогам генерального плану населеного пункту. Колегія суддів зазначає, що ні в оскаржуваному рішенні про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ні в суді першої інстанції Славська селищна рада не покликалася на цю конкретну обставину. Більше того, на підтвердження такої скаржником не надано жодних обґрунтувань, доказів

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що відмовляючи у наданні згоди на розробку проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, встановлений чинним законодавством України.

На думку апеляційного суду, жодних вагомих, чітких та узгоджених доказів, які б вказували на правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення апелянт не навів, натомість таке прийнято лише з формальних підстав.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Славської селищної ради Стрийського району Львівської області №1697 від 18 лютого 2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» підлягають до задоволення.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати Славську селищну раду Стрийського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2021 за вх.№02-17/3190 та від 11.01.2022 за вх.№02-17/55 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га для садівництва, а за результатами їх розгляду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, апелянт вказує що така є втручанням у його дискреційні повноваження.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як правильно вказує суд першої інстанції, відповідач в даному випадку помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Згідно з матеріалами справи зазначений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному у пунктів частини 1 статті 121 ЗК України, яким унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва не більше 0,12 га, а також при розгляді заяви позивачки не було встановлено підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, і позивачкою було подано разом з заявою необхідний пакет документів, а відтак при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17 сформулював такий правовий висновок: "…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".

Тобто, Славська селищна рада не наділена повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву позивача або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви або ж рішення про відмову в її задоволенні.

За умови відповідності заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вимогам законодавства відповідач зобов`язаний прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивачки можуть бути лише визначені законом обставини.

А відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 28.07.2021 та від 11.01.2022 та за результатами розгляду прийняти рішення Славської селищної ради про надання позивачці дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Задоволення вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не буде втручанням суду в дискреційні повноваження Славської селищної ради, оскільки дискреційні повноваження полягають у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі, тобто серед варіантів правомірної поведінки суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові 07 вересня 2022 року у справі №818/1591/18.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі №580/704/21 Верховний Суд вказав, що «повноваження органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є дискреційними».

Щодо покликання апелянта на не врахування судом першої інстанції підпункт 5 пункту 27 Розділу ХХ Перехідних положень ЗК України, де передбачено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється, колегія суддів зазначає, що таке не охоплюється спірними правовідносинами, а виконання рішення здійснюється у визначеному законом порядку із врахуванням норм законодавства.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Славської селищної ради Стрийського району Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 рокув справі №380/11336/22- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар