Постанова

від 10.05.2023 по справі 804/252/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 804/252/16

касаційне провадження № К/9901/31897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 (суддя - Турова О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (головуючий суддя - Ю.В. Дурасова Ю.В., судді -Лукманова О.М., Божко Л.А.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне" до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоряне" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.03.2016 №0000152202, №0000162202, №0000141401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Ресурс-Агросервіс», ТОВ «Чапаєвське», які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках Товариства на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28.02.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, у задоволенні позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в рамках таких господарських операцій, незважаючи на наявність у останнього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує про підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав їх реальності та підтвердження необхідними первинними документами, які залишені судами поза увагою. Також, судами залишено поза увагою зміст та особливості правовідносин, зокрема, що виконання умов договорів залежить від окремих умов і періодів здійснення сільськогосподарських робіт.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не погоджується.

Відповідач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.10.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.03.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.05.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 10.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2013 по 30.06.2015, за результатами якої складено акт від 20.11.2015 №231/2.02/31884628 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до:

заниження податку на додану вартість по загальній декларації на суму 328420,00 грн, за рахунок завищення сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту;

завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24 декларації (скороченої)) у сумі 55833,00 грн за червень 2015 року;

використання не за призначенням сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, на загальну суму 476522,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято повідомлення-рішення форми Р від 04.12.2015 №0002102202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 969152,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 328420,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 640732,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятого податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 22.03.2016:

№0000141401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 885403,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 272587,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 612816,00 грн;

№0000162202, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 55833, 00 грн;

№0000152202, яким позивачу донараховано грошові зобов`язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на суму 5583,30 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагентів позивача, відсутності економічної мети.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем (замовник, покупець) укладено з ТОВ «Чапаєвське» (виконавець, продавець) договори про надання послуг з обробки ґрунту від 01.03.2014 №1, від 01.08.2014 №15, договір про надання послуг хімічної обробки посівів сільськогосподарських культур від 01.03.2014 №2, договір про надання послуг зі збирання соняшника від 01.08.2014 №12, договори купівлі-продажу соняшника та озимого ячменю від 05.03.2014 №5, від 10.03.2014 №10.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано до суду рахунки на передплату за надання вищевказаних послуг та товарів, платіжні доручення, податкові накладні.

Однак, судовими інстанціями установлено, що згідно з журналом-ордером по бухгалтерському рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками станом на 01.01.2014 у позивача обліковувалась дебіторська заборгованість по ТОВ «Чапаєвське» на загальну суму 1790389,21 грн, яка виникла внаслідок здійсненої передплати в попередніх періодах за товари/послуги без фактичного їх постачання/виконання.

Станом на 31.12.2014 позивач не отримав товари, послуги за укладеними з ТОВ «Чапаєвське» договорами, за винятком отриманих послуг по збиранню соняшника на загальну суму 62478,00 грн, в тому числі податок на додану вартість у сумі 10413,00 грн, з огляду на що станом на 31.12.2014 дебіторська заборгованість по ТОВ Чапаєвське склала 3425911,21 грн.

Станом на час проведення перевірки (листопад 2015 року), і станом на час розгляду справи судом першої інстанції (лютий 2017 року), ТОВ Чапаєвське так і не здійснило поставку товарів (не надало послуги) позивачу за вищевказаними договорами, не зважаючи на те, що з 2014 року (майже три роки тому) отримало за це передплату у значній сумі - 1790389,21 грн, яка позивачу не повернута, встановлені умовами договорів санкції за несвоєчасне виконання виконавцем договірних зобов`язань не застосовувалися.

Підставою для укладення позивачем договорів купівлі-продажу ячменю озимого з Товариством «Чапаєвське» слугувало те, що на складі позивача перебував переважно ячмінь першого класу, який в подальшому реалізовувався іншим контрагентам, в той час, як у ТОВ «Чапаєвське» купувався ячмінь третього класу, що використовується для відгодівлі свиней, яких розводить позивач, однак, у зв`язку із зменшенням у 2014 році поголів`я свиней фактично відпала необхідність поставки такого ячменю.

Водночас, судовими інстанціями установлено, що жодних доказів того, якого саме класу ячмінь перебував на складах позивача у 2014 році позивачем не надано, фактично у 2014 році відгодівля свиней здійснювалася позивачем за рахунок власного ячменю, оскільки ТОВ «Чапаєвське» так і не поставило позивачу такий товар, що спростовує доцільність та економічну обґрунтованість (наявність ділової мети) подальшого виконання таких договорів, не зважаючи на що протягом трьох років ці договори купівлі-продажу не розривалися, передплата не поверталася, передбачені умовами договорів санкції не застосовувалися.

Фактично відбулося перерахування позивачем коштів на користь іншого підприємства без отримання будь-якого економічного ефекту для власної господарської діяльності позивача.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контрагент позивача є пов`язаною особою у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки засновником позивача є ОСОБА_1 , який володіє 80% статутного фонду підприємства, та який також є засновником ТОВ «Чапаєвське» та володіє 90% статутного фонду зазначеного підприємства.

Матеріали справи не містять документального підтвердження використання у власній господарській діяльності зазначених в договорах товарів та послуг.

На момент укладання договорів поставки між позивачем та зазначеним контрагентом та на момент перерахування передоплати за товар (соняшник, ячмінь озимий) на складах у позивача знаходилось 3554,09 тон соняшника власного виробництва та 81,945 тон ячменя озимого власного виробництва.

У позивача протягом 2014 року на балансі обліковуються істотна кількість власних основних засобів (трактори, комбайни, жатка зернова, культиватори, борони, сівалка, зерномет, автомобілі тощо), за допомогою яких позивачем в період 2014 року проведено необхідні польові роботи без істотних залучень сторонніх організацій, з незначним отриманням послуг по збиранню соняшника від ТОВ «Чапаєвське», та отримано врожай 2014 року сільськогосподарських культур з перевищенням середнього показника врожайності Широківського району Дніпропетровської області.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Слід зазначити, що поняття економічного ефекту не розкрито в ПК України. Однак, із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. При цьому необов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Проте, із визначеного Кодексом поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Господарська операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то така операція не є вчиненою в межах господарської діяльності, а отже, її наслідки, не зумовлені діловою метою, та не підлягають відображенню в податковому обліку. Відсутність ділової мети є підставою для обмеження права щодо формування податкового кредиту.

У зв`язку із встановленням судовими інстанціями наявністю власних виробничих потужностей на балансі позивача, істотних витрат щодо утримання власної сільськогосподарської техніки, можливості вирощування врожаю сільськогосподарських культур власними силами, з перевищенням середнього показника по Широківському району Дніпропетровської області, а також з урахуванням наявності достатніх обсягів сільськогосподарських культур власного виробництва на складах позивача, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача ділової мети та економічної доцільності зазначених господарських операцій, які не відбулись, оскільки позивачем не були отримані товарно-матеріальні цінності та послуги, обумовлені умовами укладених договорів.

Стосоіно взаємовідносин позивача з ТОВ «Ресурс-Агросервіс» колегія суддів зазначає про наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупець) та ТОВ «Ресурс-Агросервіс» (продавець) укладено договір від 25.05.2015 №36, предметом якого є придбання товару (сівалки СЗ-5,4 в кількості 2 штук за ціною 170000,00грн./шт.) на загальну суму 340000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 56666,67 грн.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано до суду видаткові, податкові накладні, акт прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, відповідно до яких на рахунок позивача була здійснена передплата.

Водночас, судовими інстанціями установлено, що зазначені первинні документи не підтверджують здійснення зазначених вище господарських операцій, надані первинні документи не відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі не відображають і не підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Первинні документи повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами відсутності доказів в підтвердження використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарів, робіт, послуг, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Позивач касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова