Постанова

від 11.05.2023 по справі 380/23542/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

справа №380/23542/21

адміністративне провадження № К/990/7927/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області,

треті особи Державне підприємство державний інститут проєктування міст «Містопроект» м. Львів, Департамент екології та природніх ресурсів Львівської обласної державної адміністрації, Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолазня», ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та нечинним рішення

за касаційною скаргою Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гінди О.М.,

Ніколіна В.В., Пліша М.А. від 14 лютого 2023 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Сокільницька СР, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство державний інститут проектування міст «Містопроект» м. Львів (далі - ДП «Містпроект», третя особа 1), Департамент екології та природніх ресурсів Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент екології, третя особа 2), Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну (далі - Басейнове УВР, третя особа 3), Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолазня» (далі - ТОВ «Автолазня», третя особа 4), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа 5), в якому просить визнати протиправним та нечинним рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165 «Про затвердження детального плану території (ДПТ) в с. Сокільники, с. Басівка, с. Годовиця», а саме пункт 8 вказаного рішення, яким затверджено ДПТ у районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, розроблений Інститутом містобудування та архітектури під керівництвом ОСОБА_2 .

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення від 2 червня 2021 року № 165, яким затверджено ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, що позначений на Генеральному плані с. Сокільники - квартал К-9, фактично змінює функціональне призначення цих земельних ділянок із земель адміністративного і громадського призначення на землі об`єктів обслуговування, торгівлі та придорожнього сервісу, що свідчить про невідповідність Генеральному плану с. Сокільники на момент затвердження вищевказаного рішення.

3. Позивачем також зазначено, що відповідачем не здійснено оприлюднення у двотижневий строк прийнятого рішення щодо розроблення проєкту містобудівної документації шляхом опублікування такого рішення у засобах масової інформації, що поширюються на відповідну територію, а також на офіційному веб-сайті Сокільницької СР; не здійснено оприлюднення розробленого проєкту містобудівної документації, а саме - проєкту ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області. Позивач стверджує, що матеріали ДПТ та повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проєкті містобудівної документації не було розміщено відповідачем на офіційному веб-сайті Сокільницької СР, а повідомлення, яке розміщено у газеті «Голос Народу» від 18 грудня 2020 року № 50, містить лише коротку інформацію про проведення громадського обговорення щодо розроблення ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники, однак не містить іншої необхідної та деталізованої інформації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання в цілому Сокільницькою СР встановленого порядку оприлюднення спірного ДПТ, а також виконання вимоги щодо проведення громадських слухань, дотримання відповідачем встановленого порядку розроблення ДПТ, його відповідності чинному Генплану та врахування перспективи розвитку території, визначеної у проєкті Генплану.

6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

7. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всупереч вимогам частини шостої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідачем не дотримано строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, тобто не раніше 10 днів з дня оприлюднення проєкту містобудівної документації на місцевому рівні.

8. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всупереч вимогам частини третьої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 3 Порядку проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 25 травня 2011 року (далі - Порядок № 555), відповідачем не оприлюднено: прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення; проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку.

9. Також судом апеляційної інстанції було враховано поданий позивачем на підтвердження зауважень мешканців висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22, який виданий Судовим експертно-розрахунковим бюро ТОВ «Серб», судовий експерт Бочуляк Р.П., згідно якого ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області розроблений Інститутом містобудування та архітектури, затверджений рішенням Сокільницької СР № 165 від 2 червня 2022 року, на момент затвердження не відповідає Генеральному плану с. Сокільники та вихідним даним на розробку ДПТ, що є порушенням вимог частини четвертої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Сокільницька СР звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

11. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 19 та 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 555, у зв`язку з чим суд дійшов неправильних висновків про те, що: у позивача наявне право на звернення до суду з цим позовом; сільською радою не було забезпечено дотримання визначеного законом механізму проведення громадських слухань; громадськість була позбавлена можливості ознайомитись з документацією і подати свої зауваження чи пропозиції; існує необхідність врахування висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22.

12. Скаржник також стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 804/6859/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 та від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, який стосується попередньо оцінки судом факту порушення прав або інтересів особи спірним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, що є обов`язковою умовою виникнення у такої особи права на звернення до суду.

13. Крім того, Сокільницька СР вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 804/639/18 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 640/21854/18, про те, що формальні порушення не можуть бути підставою для скасування правомірного рішення.

14. Також скаржник наголошує на відсутності підстав для прийняття до уваги висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року N 33/22, у зв`язку із його неналежністю, зокрема, тому що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду, тягне за собою неналежність експертного висновку.

14. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу Сокільницької СР не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. З довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала Верховного Суду від 24 березня 2023 року про відкриття касаційного провадження у справі № 380/23542/21 доставлена до електронного кабінету інших учасників справи 28 березня 2023 року, а Департамент екології отримав цю ухвалу 7 квітня 2023 року відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 0102937638393.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. Касаційна скарга надійшла до суду 6 березня 2023 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/23542/21, витребувано матеріали адміністративної справи та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу Сокільницької СР.

17. Відповідачем подано клопотання про зупинення дії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення розгляду цієї справи у касаційному порядку, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що пунктом 1.21 рішення Сокільницької СР від 13 липня 2020 року № 932 «Про надання дозволу на розробку ДПТ» надано дозвіл на розробку ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області.

19. 2 червня 2021 року Сокільницькою СР було прийнято рішення № 165 «Про затвердження ДПТ у с. Сокільники, с. Басівка, с. Годовиця».

20. Не погодившись з пунктом 8 вказаного рішення, яким затверджено ДПТ у районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області», розроблений Інститутом містобудування та архітектури, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на таке.

26. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Одним із доводів касаційної скарги є те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 19 та 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 555, оскільки не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 липня 2019 року у справі № 804/639/18 та від 27 вересня 2022 року у справі N°320/1510/20.

29. Неправильність застосування вищезазначених норм права скаржник вбачає у тому, що суд, дійшовши висновку про наявність незначних порушень у процедурі проведення громадських слухань щодо проєкту ДПТ, не врахував, що такі неточності не вплинули на законність спірного пункту 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165 по суті.

30. Крім того, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме - положень статей 2 та 19 КАС України, оскільки не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 804/6859/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 та від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, який стосується попередньо оцінки судом факту порушення прав або інтересів особи спірним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, що є обов`язковою умовою виникнення у такої особи права на звернення до суду.

31. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.

32. Згідно із частинами другою та шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

33. Як роз`яснено Рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

34. У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

35. Тобто обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

36. Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

37. Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

38. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

39. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

40. Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, що міститься у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, викладеною у постановах від 2 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 804/6859/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

41. Суд також враховує, що поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право».

Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

42. ЄСПЛ, зокрема у рішеннях «Georgiadis v. Greece» (заява № 21522/93, пункт 34), «Ferrazzini v. Italy» (заява № 44759/98, пункт 30), «Benthem v. the Netherlands» (заява № 8848/80, пункт 32), зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

43. Аналогічний правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.

44. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є правомірність пункту 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165 «Про затвердження детального плану території (ДПТ) в с. Сокільники, с. Басівка, с. Годовиця», яким затверджено ДПТ у районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області.

45. Отже, у цій справі позивачем оскаржується нормативно-правовий акт, прийнятий Сокільницькою СР.

46. Зокрема, у статті 4 КАС України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт -- акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт -- акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

47. Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам, з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права, необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт».

48. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 21 грудня 2019 року у справі №826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 20 травня 2020 року у справі № 310/6300/16-а(2-а/310/12/17), від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16 та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.

49. Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

50. У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт -- офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

51. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.

52. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 9 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21 та від 20 травня 2022 року у справі № 160/9717/21.

53. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

54. Аналогічна правова позиція щодо визначення понять нормативно-правового та ненормативного актів викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

55. Крім того, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

56. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

57. Колегія суддів також зазначає, що варто розуміти «дух» КАС України стосовно підходів до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям «норми права»: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.

58. У статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено:

- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3 частини першої статті 1);

- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частини першої статті 1).

59. Крім того, аналіз наведених положень статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозволяє стверджувати, що ДПТ містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

60. Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію щодо ДПТ місцева рада формує обґрунтування щодо деталізації положень генерального плану міста, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

61. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляюются права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

64. У зв`язку із наведеним, колегія суддів зазначає, що рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165, яким затверджено ДПТ, зокрема в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, має ознаки нормативно-правового акта.

65. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 363/3786/17, Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 466/1264/18, від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а, від 26 листопада 2019 року у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 369/7296/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/14995/16-а, від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 4 березня 2020 року у справі № 450/1236/17, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 6 травня 2020 року у справі № 750/11932/16-а, від 14 липня 2021 року у справі № 260/20/19 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

66. Стаття 264 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

67. Зокрема, однією з особливістю провадження у таких справах відповідно до частини другої статті 264 КАС України є те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

68. Як вбачається зі змісту ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року, якою відкрито провадження у цій справі, призначено її до розгляду та зобов`язано Сокільницьку СР опублікувати оголошення про прийняття цієї справи Львівським окружним адміністративним судом до провадження у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, а також враховуючи, що у мотивувальній частині постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року Сокільницьку СР зобов`язано невідкладно опублікувати резолютивну частину цієї постанови, колегія суддів доходить висновку, що суди дотрималися встановленого статтями 264-265 КАС України порядку розгляду цієї категорії справ.

69. Вирішуючи питання про те, чи є позивач учасником правовідносин, урегульованих спірним рішенням сільради, колегія суддів звертає увагу, що адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями 13, 23, 50, 54 Конституції України у правовідносинах, пов`язаних із благоустроєм населених пунктів, плануванням та забудовою території, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає у тому числі захист права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.

70. З цього приводу необхідно зазначити, що у рішеннях ЄСПЛ сформовано сталу практику стосовно поняття «в інтересах суспільства». Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ (рішення у справах «Ocalan v.», заява № 46221/99, пункт 168; «Former King of Greece and Others v. Greece» [GC], заява № 25701/94, пункт 89; «Iatridis v. Greece», заява № 31107/96, пункт 55 та ін.) дає підстави дійти висновку, що складовими принципу верховенства права Суд визнає, зокрема, збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.

71. У справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші, пункт 161) ЄСПЛ визначив поняття, які складають значний суспільний інтерес, зокрема, такі як: захист людського життя, здоров`я та навколишнього середовища, та вказав, що у цій справі національні суди встановили, що визнання виключних повноважень органів влади стосовно зупинення дії ліцензії заявника виправдовувалось суспільними інтересами, а тому заявник міг обґрунтовано вважати, що ці питання достатньою мірою охоплювалися усталеними повноваженнями органів (відповідальних за пожежну безпеку, безпеку на робочому місці та охорону здоров`я) для припинення діяльності конкретних гральних закладів у випадку небезпеки (пункт 65).

72. У справі «Kaminskas v. Lithuania» (заява № 44817/18), яка стосувалася рішення про знесення будинку заявника у зв`язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення про знесення переслідувало легітимні цілі, відповідало суспільним інтересам (пункт 53) та було необхідним у демократичному суспільстві. ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров`я та низький дохід (пункт 34), проте співставив інтереси заявника із загальними інтересами суспільства у збереженні лісів та довкілля і зазначив, що ані вік заявника, ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу (пункт 64).

73. Вищезазначені висновки ЄСПЛ враховані у практиці Верховного Суду, відповідно до якої судовий контроль за законністю рішень місцевих органів влади щодо планування забудови території стосується захисту суспільного (публічного) інтересу (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18 ВС, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 20 травня 2019 року у справі № 826/15338/18, від 15 січня 2020 року у справі № 813/4060/17 та від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.004102).

74. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є жителькою с. Сокільники та користувачем земельної ділянки, зокрема водоймища (поблизу якого планується будівництво станції технічного обслуговування), що розташовані на території, стосовно якої прийняте спірне рішення.

75. В обґрунтування порушення свого права прийняттям спірного рішення Сокільницької СР позивачка зазначила, що орган місцевого самоврядування не дотримався встановленого порядку розробки проєкту ДПТ, який виготовлено з порушенням вимог статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки відповідачем неправомірно змінено функціональне призначення земельної ділянки, щодо якої розробляється ДПТ, яке не узгоджується з положеннями чинного Генерального плану с. Сокільники. На цій підставі, позивачка вважає, що зміна функціонального призначення земельної ділянки може негативно позначитися на екологічній ситуації у населеному пункті, призвести до забруднення та заподіяння значної шкоди системі водойм на території с. Сокільники.

76. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивачки наявне право на звернення до суду з цим позовом, оскільки заявлені вимоги стосуються не тільки безпосередньо її інтересів, як мешканки територіальної громади, а й невизначеного кола осіб - жителів громади с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, оскільки розроблення, погодження чи затвердження ДПТ з порушенням вимог законодавства, будівельних норм та стандартів безпосередньо впливає на право, зокрема позивачки, як жительки села і користувачки земельних ділянок, щодо яких розробляється ДПТ, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, гарантоване статтею 50 Конституції України та право на безпечне природне середовище, визначене статтею 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

77. Отже, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 804/6859/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 та від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, щодо необхідності попереднього встановлення судом того факту, що спірним рішенням суб`єкта владних повноважень можуть бути порушені права або інтереси позивача, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

78. Стосовно доводів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з огляду на що, на думку скаржника, суд дійшов неправильного висновку про невідповідність функціонального призначення земельної ділянки в районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники, зазначеного у спірному ДПТ, положенням Генерального плану с. Сокільники, колегія суддів зазначає наступне.

79. Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

80. Згідно з частиною першою статті 16 вище зазначеного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

81. Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

82. Згідно із положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід`ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

83. Відповідно до пункту 1.1 ДБН Б. 1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25 вересня 1997 року № 164 (далі - ДБН Б. 1-3-97), генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

84. Згідно з пунктом 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме: а) межа населеного пункту (міська межа); б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях; в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової); г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення; д) озеленені території загального користування та спеціального призначення; е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств; ж) території міського та зовнішнього транспорту; з) території спеціального призначення; й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території; к) курортні території; л) території садівничих товариств та дачної забудови; м) території сільськогосподарських підприємств; н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки; о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв; п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури; р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації; с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

85. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що ДПТ є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

86. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а, від 3 листопада 2020 року у справі № 826/11632/16, від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/16737/18, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20 та від 20 квітня 2023 року у справі № 320/9672/21.

87. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, на момент прийняття спірного рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165 чинним був Генеральний план с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, затверджений рішенням Сокільницької СР б/н від 13 жовтня 2008 року зі змінами, внесеними рішенням сільради від 15 лютого 2014 року № 523.

88. Відповідно до положень Генерального плану с. Сокільники у редакції 2014 року вул. Садова-Наварійська відносяться до території сільськогосподарського призначення, озеленених територій загального користування території з обмеженим використанням, земель загального користування вулиці, проїзди, а також на частині цієї території передбачалося облаштування адміністративної та громадської установи.

89. Разом з тим, у спірному ДПТ функціональне призначення ділянки було змінено на території транспортної інфраструктури з цільовим призначенням: 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу. В ДПТ пропонується розміщення в центрі ділянки адміністративної будівлі, автостоянки, в західній частині - дві будівлі СТО, влаштування порохотягів.

90. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неузгодженість функціонального призначення земельної ділянки у районі вул. Садова-Наварійська у с. Сокільники, визначеної у ДПТ, з положеннями чинного на момент прийняття спірного ДПТ Генерального плану с. Сокільники.

91. Стосовно доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано прийняв до уваги висновок Судового експертно-розрахункового бюро ТОВ «СЕРБ» за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22, оскільки, на думку скаржника, такий висновок не може слугувати належним доказом у справі, Суд зазначає наступне.

92. Частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

93. За змістом статей 73-76 КАС України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Зокрема, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані з дотриманням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

94. За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

95. Отже, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Тобто саме на суди покладається обов`язок щодо встановлення усіх обставин справи на підставі всебічного дослідження належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, здійснення їх оцінки та, за необхідності, перевірки.

96. Вищенаведені висновки викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/22708/21 та від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а.

97. У цьому аспекті доцільно згадати рішення у справі «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42), в якій ЄСПЛ звернув увагу, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (…).

98. Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» № 303-A, пункт 29).

99. Правовий висновок щодо достатності та допустимості доказів, на підставі яких судам необхідно встановлювати обставини справи, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 826/19448/16, від 29 грудня 2020 року у справі № 1540/4556/18.

100. Колегія суддів також нагадує, що одним із принципів адміністративного судочинства є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

101. Такий висновок викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 802/721/18-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16 та № 818/3263/15, від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/16737/18.

102. Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

103. У справі, що розглядається, позивачем було замовлено Судовому експертно-розрахунковому бюро ТОВ «СЕРБ» проведення будівельно-технічної експертизи з метою вирішення питання про те, чи відповідає ДПТ в районі вул. Садова-Наварійська в Сокольники Пустомитівського району Львівської області, затверджений пунктом 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165, чинному на момент такого затвердження Генеральному плану с. Сокольники.

104. Зазначену експертизу доручено провести судовому експерту Бочуляку Р.П., право якого на проведення будівельно-технічної експертизи підтверджено кваліфікаційним свідоцтвом № 1637, виданим Міністерством юстиції України 25 жовтня 2019 року, з терміном дії до 25 жовтня 2022 року.

105. Відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22 спірний ДПТ на момент затвердження не відповідає Генеральному плану с. Сокільники, а саме: ДПТ розроблений в порушення Генерального плану та вихідних даних на розробку ДПТ, що є порушенням вимог частини четвертої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

106. З приводу допустимості Висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22 як доказу у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає наступне.

107. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

108. Відповідно до частин першої-третьої статті 101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

109. Частинами першою та другою статті 104 КАС України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертних досліджень та складення висновків експерта за результатами проведеного позасудового експертного дослідження визначається відповідно до законодавства.

Відповідно до частин шостої та сьомої цієї ж статті у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

110. На підставі частини першої статті 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

111. В аспекті оцінки висновку експертизи як належного доказу у справі, Суд звертає увагу, на практику ЄСПЛ. Зокрема, у пункті 71 рішення у справі «Дульський проти України» (заява № 61679/00), ЄСПЛ зазначив, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

112. У справі «Якущенко проти України» (заява № 57706/10) заявник доводив, що національні суди не розглянули його важливий аргумент та безпідставно відхилили подані ним докази. Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ погодився із заявником про виключну важливість для належного вирішення питань, порушених у судовій справі, враховуючи, що суди також не взяли до уваги експертний висновок, який спростовував важливі для справи обставини (пункт 25); з огляду на зазначене Суд вважав, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи заявника, а тому відмова у задоволені позову заявника була свавільною, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 32 та 33)

113. Відповідно до підпунктів 1.2.2 пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція № 53/5), основними видами (підвидами) експертизи є, зокрема інженерно-технічна експертиза, що включає будівельно-технічну експертизу.

114. Згідно з пунктом 5 розділу II Інструкції № 53/5 основними завданнями будівельно-технічної експертизи, зокрема є визначення відповідності розробленої проектно-технічної та кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.

115. Отже, на підставі висновку інженерно-технічної, зокрема будівельно-технічної експертизи, можна вирішити питання, що входять до предмету доказування у цій справі, а саме - щодо відповідності проєкту ДПТ положенням Генерального плану с. Сокільники. Водночас, експертний висновок не може розцінюватися судом як безумовний доказ, а має досліджуватися у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Висновок експерта, виготовлений на замовлення учасника справи, має таку ж саму юридичну силу, що і висновок, виготовлений на виконання ухвали суду за умови, що експертний висновок відповідає вимогам законодавства. При цьому, обов`язковими вимогами до висновку експертизи є зазначення про те, що судовий експерт повідомлений про кримінальну відповідальність, а також вказівка на те, що висновок виготовлений для подання до суду.

116. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, про те, що відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду, тягне за собою неналежність експертного висновку.

117. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції у експертному висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22 міститься вказівка на те, що він виготовлений для подання до суду, а також про обізнаність судового експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що спростовує вищенаведені доводи скаржника.

118. Судом апеляційної інстанції зі змісту вищезазначеного Висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2022 року № 33/22, встановлено, що у Генеральному плані с. Сокільники у редакції 2014 року земельна ділянка в районі вул. Садова-Наварійська відноситься до території сільськогосподарського призначення, озеленених територій загального користування території з обмеженим використанням, земель загального користування вулиці, проїзди, а також на частині цієї території передбачалося облаштування адміністративної та громадської установи; водночас, у ДПТ функціональне призначення ділянки було змінено на території транспортної інфраструктури з цільовим призначенням: 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

119. При цьому суд апеляційної інстанції, прийнявши до уваги вищенаведений висновок експертизи, не обмежився його оцінкою, а також врахував те, що аналогічне до наведеного у експертному висновку функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану с. Сокільники у редакції 2014 року, що діяла на момент затвердження спірного ДТП, визначено й у пункті 7 описової частини спірного ДПТ.

120. Крім того, суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив графічну частину Генерального плану с. Сокільники, відтак, дійшов висновку про неузгодженість ДПТ у районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, затвердженого пунктом 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165, з Генеральним планом с. Сокільники на підставі комплексного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, а не лише, виходячи з результатів проведеної на замовлення позивачки судової будівельно-технічної експертизи.

121. Вищенаведене спростовує доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції скасував законне по суті рішення Сокільницької СР з формальних підстав, врахувавши, зокрема несуттєві, на думку скаржника, порушення у процедурі проведення громадських слухань.

122. З цього приводу колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне.

123. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.

Замовники містобудівної документації зобов`язані забезпечити:

1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;

2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості;

3) реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

4) проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

5) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;

6) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації.

Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

Пропозиції, подані після встановленого строку, не розглядаються.

Громадські слухання щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

124. Пунктами 2, 3 Порядку № 555 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації із врахуванням положень Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку».

Для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадського обговорення, між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні може утворюватися погоджувальна комісія.

125. Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку № 555 оприлюднення розроблених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх подання розробником до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці та інформування громадян через розповсюдження брошур і повідомлень, засоби масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення інформації на офіційному веб-сайті замовника містобудівної документації.

126. Пунктом 5 Порядку № 555 передбачено, що повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації має містити:

1) інформацію про мету, склад та зміст містобудівної документації, викладену у скороченій та доступній для широкої громадськості формі;

2) основні техніко-економічні показники, зокрема графічні матеріали, що відображають зміст містобудівної документації;

3) відомості про замовника та розробника проектів містобудівної документації та підстави для їх розроблення;

4) інформацію про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації;

5) інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій;

6) відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій;

7) інформацію стосовно запланованих інформаційних заходів (презентація, прилюдне експонування, телевізійні програми, публічні конференції тощо).

Осіб, які забезпечують роботу з розгляду пропозицій громадськості, призначає орган місцевого самоврядування. Зазначені особи є відповідальними за автентичність проектів містобудівної документації.

127. Пунктом 6-1 Порядку № 555 передбачено, що пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дати оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні та повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості щодо проекту містобудівної документації.

128. Зі змісту вищенаведених норм можна встановити, що громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться шляхом оприлюднення таких проєктів, надання особам, які мають право на подання пропозицій до проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій, а також шляхом безпосереднього подання пропозицій громадськістю до відповідного органу місцевого самоврядування; утворення погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проєктів містобудівної документації.

129. Цей висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою зокрема, у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 695/725/15-а, від 19 вересня 2018 року у справі № 463/1230/16-а, від 19 червня 2019 року у справі № 815/1884/18, від 13 березня 2020 року у справі № 320/6466/18.

130. У цій справі Суд також враховує Рекомендацію № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року) (Recommendation №. R (87) 16 on administrative procedures affecting a large number of persons)), що визначає такі принципи прийняття адміністративних актів, що мають вплив на велику кількість осіб, зокрема:

- пропозиція прийняття відповідного акта повинна бути донесена до зацікавлених осіб у доступній та відкритій формі і таким чином, щоб це забезпечувало поінформованість зацікавлених осіб про можливий вплив від прийняття акта на їх права, свободи та інтереси;

- беручи до уваги об`єкт та наслідки пропонованого адміністративного акта, статус або кількість зацікавлених осіб, компетентний орган може прийняти рішення про те, що процедура участі триватиме за однією або кількома з таких форм: a) письмові спостереження; b) приватні чи публічні слухання; c) представництво в дорадчому органі компетентного органу;

- адміністративний акт повинен бути доведений до відома громадськості та відповідне повідомлення повинно містити інформацію про основні висновки, що випливають із процедури прийняття акта; мотиви прийняття адміністративного акта; інформацію про способи заперечення проти прийняття адміністративного акта та строк, протягом якого вони повинні бути використаним.

131. Суд апеляційної інстанції встановив такі порушення у процедурі проведення громадських слухань щодо проєкту спірного ДПТ:

- відповідачем не дотримано строк, визначений частиною шостою статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для проведення процедури громадського обговорення, а саме - таке обговорення має бути проведено не раніше 30 днів з дня оприлюднення проєкту містобудівної документації на місцевому рівні;

- у порушення вимог пункту 5 Порядку № 555 у повідомленні про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проєкті містобудівної діяльності не зазначено: строки ознайомлення з проєктом містобудівної документації; посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій; відомості про строк подання і строк завершення розгляду пропозицій;

- всупереч вимогам частини третьої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 3 Порядку № 555 відповідачем не оприлюднено: прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення; проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку.

132. При цьому, відповідно до правового висновку, що викладений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 804/639/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 640/21854/18та від 27 вересня 2022 року у справі N°320/1510/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; одним з критеріїв, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

133. На цій підставі колегія суддів доходить висновку, що порушення у процедурі оприлюднення проєкту спірного ДПТ, які виразилися у донесені до громадськості неповної інформації щодо містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: неоприлюднення у встановленому порядку прогнозованих правових, економічних наслідків та наслідків для довкілля, у тому числі для здоров`я населення, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку (враховуючи заплановане на спірній земельній ділянці будівництво СТО); незазначення строків ознайомлення з проєктом містобудівної документації та строків подання і завершення розгляду пропозицій, а також у недотриманні встановленого мінімального 30-денного строку, протягом якого жителі громади можуть подавати свої зауваження та пропозиції до проведення громадського обговорення проєкту ДПТ, не можуть вважатися несуттєвими та формальними порушеннями.

Крім того, враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції невідповідність Генеральному плану с. Сокільники (у редакції рішення сільради від 15 лютого 2014 року № 523, чинного на момент затвердження ДПТ) функціонального призначення земельної ділянки у районі вул. Садова-Наварійська в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, щодо якої розроблено ДПТ, затверджений пунктом 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165, є підстави вважати, що проєкт ДПТ розроблено з порушенням вимог частини четвертої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що може бути самостійною підставою для визнання протиправним та скасування ДПТ.

134. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № №815/3880/14, від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а, від 26 травня 2020 року у справі 750/11932/16-а та від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17).

135. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення прийняте відповідачем з порушенням встановленої законом процедури, без дотримання вимог статей 19 та 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо того, що ДПТ має узгоджуватися з Генеральним планом населеного пункту та не суперечити йому, а також про необхідність належної організації та проведення громадських слухань щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні, а тому спірний пункт 8 рішення Сокільницької СР від 2 червня 2021 року № 165 «Про затвердження детального плану території в с. Сокільники, с. Басівка, с. Годовиця» не відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

136. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

137. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

138. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

139. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

140. Однак варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов?язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

141. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов?язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

142. Так, у рішенні «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) у пункті 54 ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

143. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

144. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні суду апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

145. Оскільки колегія суддів залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець